Справа № 592/13592/25
Провадження № 1-кп/592/779/25
26 серпня 2025 року м.Суми
Ковпаківський районний суд м. Суми у складі:
головуючого судді: ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,
розглянув у підготовчому відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в приміщенні Ковпаківського районного суду м. Суми кримінальне провадження № 12025205520000873, відомості за яким 12.08.2025 були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Біловоди, Сумського р-ну, Сумської обл. , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , яка тимчасово проживає за адресою: АДРЕСА_2 , яка тимчасово ніде не працює та офіційно ніде не працевлаштована (зі слів) , незаміжньої (зі слів) , яка має повну середню освіту (зі слів) , українки, громадянки України, раніше не судимої в силу ст. 89 КК України, невійськовозобов'язаної, РНОКПП НОМЕР_1 , у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України, за участю сторін кримінального провадження: прокурора: ОСОБА_4 , обвинуваченої: ОСОБА_3 , потерпілого: ОСОБА_5 , -
Досудовим розслідуванням було встановлено, що 10.08.2025 близько 21:00 ОСОБА_5 перебував за адресою: АДРЕСА_2 . В цей момент до ОСОБА_5 підійшла ОСОБА_3 . В ході спілкування між ними виник словесний конфлікт. У ході раптово виниклого словесного конфлікту, в зазначені день, час та місці, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків у виді завдання фізичного болю потерпілому, ОСОБА_3 нанесла два удари долонею правої руки по голові ОСОБА_5 , внаслідок чого потерпілий відчув фізичний біль. Таким чином, своїми умисними протиправними діями ОСОБА_3 завдала ОСОБА_5 фізичного болю, не спричинивши при цьому тілесні ушкодження. В результаті вчинення вищевказаних дій, які виразились в умисному завданні удару, який завдав фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_5 , обвинувачена ОСОБА_3 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України, тобто умисне завдання удару, який завдав фізичний біль і не спричинив тілесних ушкоджень (а. п. 1- 2) .
26.08.2025 року до початку підготовчого відкритого судового засідання потерпілий ОСОБА_5 надав до канцелярії Ковпаківського районного суду м. Суми заяву, із змісту якої вбачається, що в провадженні Ковпаківського районного суду м. Суми знаходиться кримінальне провадження № 12025205520000873 від 12.08.2025 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України, за фактом спричинення йому фізичного болю. Відповідно до ст. 26, п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України, оскільки з обвинуваченою ОСОБА_3 він примирився, тому відмовляється від обвинувачення та просить закрити кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення (а. п. 11) .
В підготовчому відкритому судовому засіданні потерпілий ОСОБА_5 свою заяву підтримав, просив її задовольнити у повному обсязі. Він просив звільнити обвинувачену ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 126 КК України, на підставі ст. 46 КК України, та закрити кримінальне провадження № 12025205520000873 від 12.08.2025 на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.
В підготовчому відкритому судовому засіданні прокурор ОСОБА_4 , обвинувачена ОСОБА_3 не заперечували проти задоволення заяви потерпілого ОСОБА_5 про звільнення обвинуваченої ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 126 КК України, на підставі ст. 46 КК України та про закриття кримінального провадження № 12025205520000873 від 12.08.2025 на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.
Ознайомившись із заявою потерпілого, вислухавши думку прокурора, думку потерпілого, думку обвинуваченої, дослідивши долучені до кримінального провадження прокурором документи та копії документів, враховуючи наявність судових рішень, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень в режимі повного доступу, суд дійшов наступного висновку.
Ст. 126 КК України передбачена кримінальна відповідальність за побої і мордування, а саме: 1. Умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року. 2. Ті самі діяння, що мають характер мордування, вчинені групою осіб, або з метою залякування потерпілого чи його близьких, або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, караються пробаційним наглядом на строк до п'яти років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на той самий строк (ст. 126 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1707-VI від 05.11.2009, № 3342-IX від 23.08.2023) .
Об'єктивна сторона вказаного кримінального проступку характеризується завданням удару, побоїв або вчиненням інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень. Під ударом слід розуміти одноразовий вплив тупим предметом на тіло людини, що заподіяв фізичний біль. Побої - це неодноразове нанесення потерпілому численних ударів. Під іншими насильницькими діями слід розуміти фізичний вплив на людину (крім ударів та побоїв) , що спричинив болісні відчуття (стискування частин тіла, виривання волосся тощо) . Передбачений ст. 126 КК України кримінальний проступок не призводить до порушення анатомічної цілості тканин або нормального функціонування тканин чи органів тіла людини. За цією ознакою він відрізняється від тілесного ушкодження. В той же час він повинен обов'язково викликати фізичний біль. Побої, не будучи особливим видом тілесних ушкоджень, характеризуються заподіянням болю шляхом нанесення кількох ударів. Факти нанесення удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю, визначаються судом, а не експертизою. Суб'єктивна сторона кримінального проступку характеризується умисною формою вини. Суб'єктом кримінального проступку є осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Згідно ч. 2 ст. 126 КК обставинами, що обтяжують кримінальну відповідальність, є вчинення діянь, передбачених ч. 1 цієї статті, а саме: 1) що мають характер мордування; 2) вчинені групою осіб; 3) з метою залякування потерпілого чи його близьких; 4) з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості. Під мордуванням Правила розуміють дії, що полягають у багаторазовому або тривалому спричиненні болю: щипання, шмагання, нанесення численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, дія термічних факторів та інші аналогічні дії. Якщо внаслідок таких дій заподіяно тілесні ушкодження, то відповідальність повинна наставати залежно від ступеня їх тяжкості за ст. ст. 121, 122 чи 125 КК України. Вчинення побоїв і мордування групою осіб згідно ч. 1 ст. 28 КК України має місце у випадках, якщо в ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою.
Кримінальне правопорушення визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою. кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше) , які заздалегідь, тобто до початку вчинення злочину, домовилися про спільне його вчинення. кримінальне правопорушення визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше) , які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи. кримінальне правопорушення визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він вчинений стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (п'ять і більше) , члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп. У ст. 28 КК України передбачені форми співучасті, які виділені залежно від стійкості суб'єктивних зв'язків (суб'єктивних ознак) між учасниками злочинних груп. Залежно від цього вирізняються такі злочинні групи: а) вчинення злочину групою осіб; б) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою; в) вчинення злочину організованою групою; г) вчинення злочину злочинною організацією. Вчинення злочину групою осіб, передбачене ч. 1 ст. 28 КК України, має місце, якщо в ньому беруть участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою. За цієї форми співучасті всі виконавці (співвиконавці) два чи більше суб'єктів злочину виконують у повному обсязі чи частково об'єктивну сторону складу злочину. В цих випадках діяльність одного виконавця приєднується до діяльності іншого (інших) у процесі вчинення злочину, коли кримінальне правопорушення вже почавлося, але ще не закінчився. При цьому змова може бути, але не до початку злочину, а в перебігу його виконання. Для визнання такої форми співучасті у злочині треба встановити всі об'єктивні та суб'єктивні ознаки останньої. Співучасники повинні діяти спільно, спиратися у своїх діях один на одного, між їхніми діями має бути причинний зв'язок, їм належить усвідомлювати, що спільними діями вони вчиняють кримінальне правопорушення і бажати чи свідомо допускати настання суспільно небезпечних наслідків. Така форма співучасті передбачена в деяких статтях КК України, як кваліфікована ознака злочину (при зґвалтуванні - ст. 152 КК України, хуліганстві - ст. 296 КК України, непокорі - ст. 402 КК України та інші) . Розрізнені, не пов'язані між собою злочинні дії декількох осіб, які хоча і збігаються у місці та часі, але не пов'язані між собою спільністю дій цих осіб і єдністю умислу, не становлять співучасті. Вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою. Цій формі співучасті притаманне таке: а) у вчиненні злочину беруть участь дві чи більше особи, які відповідають вимогам суб'єкта злочину; б) між цими особами ще до початку злочину відбулася змова про спільне його вчинення. Форма змови - вербальна (словесна) - усна чи письмова або у формі конклюдентних дій - для наявності співучасті не має значення. Змова про вчинення злочину може відбутися задовго до вчинення злочину чи прямо перед його вчиненням, але до замаху на нього. Ступінь стійкості взаємовідносин між співучасниками не має значення. Змова між співучасниками може стосуватися місця, часу, способу вчинення злочину тощо. Ця форма співучасті може бути як простою (співвиконання) , так і складною, тобто з розподілом ролей. В останньому випадку вчинене кваліфікується із посиланням на ст. 27 КК України. Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб підвищує суспільну небезпеку вчинюваних дій порівняно з попередньою формою співучасті. Тому в Особливій частині КК України значна кількість статей передбачає вказану ознаку як кваліфікуючу. Передусім це корисливі злочини проти власності, злочини у сфері обігу наркотичних засобів тощо. Крім того, вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, якщо воно прямо не передбачене в статтях Особливої частини КК України, визнається обставиною, що обтяжує покарання (п. 2 ч. 1 ст. 67 КК України) . Вчинення злочину організованою групою. Згідно ч. 3 ст. 28 КК така форма співучасті має місце, коли в підготовці злочину або його вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше) , які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення наміченого плану, відомого всім учасникам групи. Із цього випливає, що: а) для організованої групи потрібна участь трьох чи більше осіб (для групи, що діє за попередньою змовою, досить двох учасників) , які відповідають вимогам суб'єкта злочину; б) організованій групі притаманне те, що її учасники зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення одного чи більше злочинів. Стійкість групи - поняття оцінне та має встановлюватися щоразу з урахуванням конкретних обставин справи. Стійкість організованої групи як її ознака свідчить, що між співучасниками існують досить стабільні відносини у зв'язку з підготовкою або вчиненням злочину (злочинів) . Для визнання групи організованою тяжкість злочину, до якого готується ця група чи вчиняє його, не має значення; в) організована група завжди повинна також характеризуватися такими ознаками, як об'єднання всіх дій співучасників єдиним планом, причому їхня діяльність спрямована на досягнення останнього, тобто підготовка і вчинення злочину (злочинів) як кінцевої мети плану цієї групи; г) організована група повинна також характеризуватися такою ознакою, як розподіл функцій учасників групи. Це може бути як розподіл функцій з точки зору ст. 27 КК України, коли, крім виконавців, співучасниками злочину є організатор, підбурювач, пособник, так і розподіл технічних функцій вчинення злочину співвиконавцями чи іншими співучасниками; д) для наявності організованої групи потрібно, щоб план її діяльності був відомий усім учасникам групи. Отже, йдеться про те, що кожен з учасників організованої групи має усвідомлювати план її діяльності щодо вчинення злочинів; е) організовану групу слід вважати утвореною з моменту досягнення її учасниками домовленості про вчинення першого злочину за наявності планів щодо подальшої спільної злочинної діяльності (п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду “Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями» (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0013700-05#Text) ; ж) вчинення злочину організованою групою свідчить про підвищену суспільну небезпечність цієї форми співучасті (яка може бути у вигляді простої чи складної форми співучасті) (ст. 28 КК України) і тому вказується в багатьох статтях КК України як кваліфікуюча ознака. Вчинення злочину злочинною організацією. Згідно ч. 4 ст. 28 КК під злочинною організацією розуміють вчинення злочину стійким ієрархічним об'єднаннями декількох осіб (п'ять чи більше) , члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп. Злочинній організації з об'єктивної сторони притаманні такі основні ознаки: а) це особлива злочинна група, яка згідно із законом має високий ступінь стійкості, згуртованості та низку інших ознак. З огляду на зміст закону можна стверджувати, що злочинна організація - це передусім наявність п'ятьох чи більше співучасників, які відповідають вимогам суб'єкта злочину; б) злочинна організація - це завжди стійке ієрархічне об'єднання осіб, її стійкість говорить про те, що діяльність учасників злочинної організації (як і вони між собою) тісно пов'язана. Ця організація утворилася заздалегідь та існує відносно тривалий час. Стійкість організованої групи та злочинної організації полягає в їх здатності забезпечити стабільність та безпеку свого функціонування, тобто ефективно протидіяти факторам, що можуть їх дезорганізувати, як внутрішнім (наприклад, невизнання авторитету або наказів керівника, намагання окремих членів об' єднання відокремитися чи вийти з нього) , так і зовнішнім (недотримання правил безпеки щодо дій правоохоронних органів, діяльність конкурентів по злочинному середовищу тощо) . На здатність об'єднання протидіяти внутрішнім дезорганізуючим факторам указують, зокрема, такі ознаки: стабільний склад, тісні стосунки між його учасниками, їх централізоване підпорядкування, єдині для всіх правила поведінки, а також наявність плану злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його виконання. Ознаками зовнішньої стійкості злочинної організації можуть бути встановлення корупційних зв'язків в органах влади, наявність каналів обміну інформацією щодо діяльності конкурентів по злочинному середовищу, створення нелегальних (тіньових) страхових фондів та визначення порядку їх наповнення та використання тощо. Набуття організованою групою крім ознак внутрішньої ще й ознак зовнішньої стійкості (за наявності ієрархічної побудови та мети вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів) , як правило, свідчить про те, що ця група трансформувалася у злочинну організацію. Ієрархічність злочинної організації полягає у підпорядкованості учасників останньої організатору та забезпечує певний порядок керування таким об'єднанням, а також сприяє збереженню функціональних зв'язків та принципів взаємозалежності його учасників або структурних частин при здійсненні спільної злочинної діяльності (п. п. 11, 12 Постанови Пленуму Верховного Суду “Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями» (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0013700-05#Text) ; в) злочинна організація як особлива форма співучасті має певну мету, а саме: безпосереднє вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництво чи координацію злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп; г) злочинна організація завжди має певних керівників (керівника) щодо розгалуженої системи управління та координації діяльності учасників угруповання чи окремих угруповань; д) злочинній організації притаманне, на відміну від організованої групи, те, що вона може утворюватися на базі кількох організованих груп і такі групи можуть входити у злочинну організацію. Причому злочинна організація може утворюватися не тільки для вчинення злочинів, а й для координації злочинних угруповань щодо вчинення ними злочинів.
Відмежування побоїв, мордування від катування. Питання, яке також часто виникає на практиці під час кваліфікації означених діянь: чи охоплюється катуванням у формі інших насильницьких дій умисне заподіяння удару, побоїв, які завдали фізичного болю та не спричинили тілесних ушкоджень, якщо такі дії мають характер мордування? Побої,мають характер мордування та катування - це два різні склади злочину, хоча вони й мають спільні риси з об'єктивної сторони. Вбачається, що основна відмінність “мордування» від “катування» полягає в суб'єктивній стороні, а саме: в меті вчинення цих кримінальних правопорушень. На підставі проведеного аналізу можна зрозуміти, що метою мордування є здебільшого заподіяння потерпілому сильного фізичного болю шляхом виточених способів впливу на організм людини. Застосування ж катування до потерпілого (підозрюваного, обвинуваченого, свідка) переслідує основну мету, яка зазначена в диспозиції ст. 127 КК України, а саме: примусити цю особу вчинити дії, що суперечать її волі, у тому числі отримати від неї або іншої особи відомості чи визнання, покарати за дії, вчинені нею або іншою особою, або у вчиненні яких ця чи інша особа підозрюється, тобто сфальсифікувати докази у кримінальному провадженні. Втім, деякі вчені бачать вирішення цього питання у розширенні змісту ст. 127 КК України та цілковитому виключенні ст. 126 КК України “Побої і мордування» та ст. 373 КК України “Примушування давати показання» з КК України, аргументуючи це тим, що на практиці певна незрозумілість призводить до судових помилок, сумнівів та умисної трансформації недоліків конструкції норм, в результаті чого винні особи уникають відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення. Але вбачається, що виключення ст. ст. 126, 373 КК України задля ширшого застосування недосконалої ст. 127 КК України є вкрай нераціональним кроком. Такий вчинок утворить прогалину в кримінально-правовій охороні здоров'я людини, бо не усі побої вчиняються з метою, що визначена у складі кримінального правопорушення, передбаченому ст. 127 КК України. Проведене дослідження розвитку законодавства, що передбачає кримінальну відповідальність за побої і катування, дозволяє зробити певні щодо призначення висновки покарань, вказаних у ст. ст. 126-127 КК України. Ст. 126 КК України передбачає покарання за “завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не причинили тілесних ушкоджень» . Побої - численні удари, які наносять потерпілому один за одним з метою завдання йому фізичного болю. Вони не є особливим видом ушкоджень. Інші насильницькі дії - це всілякі дії на людину, крім удару та побоїв, що викликають фізичний біль (викручування рук, тягання за коси, зв'язування, стискання частин тіла тощо) . За змістом Закону ці злочини не викликають порушення анатомічної цілості чи нормального функціонування тканин і органів людини, але обов'язково спричиняють фізичний біль. За цією ознакою вони відрізняються від тілесного ушкодження. Якщо після удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій на тілі людини залишаються ушкодження, то їх оцінюють за ступенем тяжкості. Мордування і катування - це не якісь особливі ушкодження, а спосіб їх заподіяння, вони не мають характерних медичних ознак. Способом мордування чи катування можуть бути спричинені як тяжкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження, так і легкі. Необхідність визначення способу нанесення ушкоджень пов'язана з тим, що при визнанні спричинення ушкоджень методом мордування чи катування, кримінальна відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення збільшується. Це відноситься до компетенції слідчих органів або суду. Мордування - це дії, направлені на багаторазове чи тривале спричинення особливого болю (щіпання, шмагання різками, ременем, поколювання голкою, шилом, дія термічних факторів тощо) . Особливе мучення, про яке йдеться в ч. 2 ст. 121 КК України, - це дії, направлені на спричинення потерпілому страждання шляхом тривалого позбавлення пиття, їжі, тепла, волі або здійснені способом як небезпечним для життя, так і таким, що призвело до важкого захворювання (наприклад, залишення легко одягнутої людини в холодному закритому підвалі на тривалий час, внаслідок чого розвинулась гостра пневмонія) . В таких випадках експерт разом із спеціалістом (терапевтом) повинен встановити причинно-наслідковий зв'язок між діями та захворюванням, що наступило. Якщо такий зв'язок буде доведений, то судово-медичний експерт кваліфікує ушкодження за ступенем тяжкості, використовуючи для цього загальноприйняті критерії, наведені вище. За диспозицією ст. 127 КК України катування - це умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв,мордування з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі. В таких випадках експерт зобов'язаний вказати характер причинно-наслідкових зв'язків між травмою та такими наслідками.
Крім того, суд вважає за можливе, доцільне та необхідне взяти до уваги наступне.
Згідно ч. 3 ст. 337 КПК України з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Із змісту абз. 5 п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України вбачається, що у мотивувальній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення.
Обвинувачення має бути сформульоване так, щоб не було упущено жодної з істотних обставин вчинення кримінального правопорушення та водночас без зазначення фактів, які не мають правового значення у справі й є зайвими при кваліфікації.
Із змісту п. 10 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 223-1134/0/4-13 від 18.07.2013 року вбачається, що з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини й її основоположних свобод суд відповідно до положень ч. 3 ст. 337 КПК України має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження, погіршення становища особи за ініціативою суду не допускається (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v1134740-13#Text) .
У кримінальному процесі діє принцип заборони повороту до гіршого (reformatio in pejus) . Нормативно він закріплений, зокрема, в ст. ст. 416, 421, 437, 439 КПК України. На практиці він означає те, що ніяке наступне судове рішення не може погіршувати становище засудженого у порівнянні з попереднім рішенням, якщо воно не було скасовано у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання за скаргою прокурора, потерпілого чи його представника, а також якщо при новому розгляді буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжке кримінальне правопорушення, або якщо збільшився обсяг обвинувачення, згідно правовій позиції, висловленій в постанові Верховного Суду від 11.10.2018 року у справі № 748/3074/15-к, провадження № 51-2424км18 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/77181443) .
Виходячи з системного аналізу вимог ст. ст. 407, 408, 418, п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України, а також роз'яснень, які містяться в п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку» № 1 від 15.05.2006 року (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0001700-06#Text) , погіршення становища засудженого можливе лише при постановленні апеляційним судом свого вироку, згідно правовій позиції висловленій в постанові Верховного Суду від 06.11.2018 року у справі № 166/938/17, провадження № 51-4217км17 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/77969085) .
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов'язаний прийняти таке рішення. Вихід суду апеляційної інстанції за межі апеляційної скарги прокурора та погіршення становища засудженого вказує на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які призвели до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, згідно правовій позиції висловленій в постанові Верховного Суду від 18.12.2018 року у справі № 185/8821/13-к, провадження № 51-4327км18 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/78979817) .
Ч. 1 ст. 126 КК України передбачена кримінальна відповідальність за умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, яке карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.
Отже, у відповідності до імперативних вимог ч. 3 ст. 337, абз. 5 п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, суд вважає за доцільне, можливе та необхідне змінити правову кваліфікацію кримінального правопорушення, оскільки це не погіршує, а навпаки покращує, поліпшує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження, - стосовно обвинуваченої ОСОБА_3 , що у повній мірі узгоджується та не суперечить вимогам, передбаченим ст. ст. 421, 437 КПК України, а саме: змінити в формулюванні обвинувачення помилково інкриміновану органом досудового розслідування об'єктивну сторону кримінального правопорушення, а саме: умисне завдання удару, який завдав фізичного болю і не спричинив тілесних ушкоджень, на умисне завдання побоїв, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, оскільки, згідно обвинувальному акту, 10.08.2025 близько 21:00 обвинувачена ОСОБА_3 нанесла два удари долонею правої руки по голові потерпілого ОСОБА_5 , внаслідок чого він відчув фізичний біль, бо під ударом слід розуміти одноразовий вплив тупим предметом на тіло людини, що заподіяв фізичний біль, а побої - це неодноразове нанесення потерпілому численних ударів.
Як особа обвинувачена ОСОБА_3 характеризується наступним чином: - має постійне місце реєстрації проживання за адресою: АДРЕСА_1 (а. п. 13, 20, 22, 27) ; - має тимчасове місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 (а. п. 1, 8, 13, 16) ; - тимчасово ніде не працює та офіційно ніде не працевлаштована (зі слів) (а. п. 1, 24, 30) ; - незаміжня (зі слів) (а. п. 1, 12, 18) ; - має повну середню освіту (зі слів) (а. п. 1, 24, ) ; - раніше не судима в силу ст. 89 КК України (а. п. 1, 13, 18, 19, 24-26) ; - неодноразово притягалася до адміністративної відповідальності (а. п. 16, 20, 21-23, 27, 28) ; - має задовільний стан здоров'я (а. п. 14, 15) ; - задовільно характеризується за місцем проживання (а. п. 16) ; - має реєстраційний номер облікової картки платника податків РНОКПП НОМЕР_1 (а. п. 17) .
Суд першої інстанції - районний у місті суд, який має право постановити ухвалу про закриття кримінального провадження.
Кожен має право, щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього в найкоротший строк було закрите.
У передбачених законом України про кримінальну відповідальність та КПК України випадках примирення є підставою для закриття кримінального провадження.
Особа має право на розгляд обвинувачення проти неї в суді в найкоротший строк або на його припинення шляхом закриття провадження.
Кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
У підготовчому судовому засіданні суд має право закрити провадження у випадку встановлення підстав, передбачених ч. 2 ст. 284 КПК України.
Особа, яка вчинила кримінальне проступку, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених КК України. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених КК України, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом.
Особа, яка вперше вчинила кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов'язаних з корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.
Із змісту абз. 2 п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» № 13 від 02.07.2004 року вбачається, що Верховний Суд України рекомендував судам якомога ширше використовувати інститут примирення потерпілого з підсудним (яке може мати місце як на стадії попереднього розгляду справи суддею, так і в судовому засіданні, але до закінчення судового слідства) (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0013700-04#Text) .
Із змісту п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» № 12 від 23.12.2005 року вбачається, що умовою звільнення особи (підсудного) від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням із потерпілим (ст. 46 КК України) є вчинення нею вперше злочину невеликої тяжкості. Примирення винної особи з потерпілим (потерпілими) належить розуміти як акт прощення її ним (ними) в результаті вільного волевиявлення, що виключає будь-який неправомірний вплив, незалежно від того, яка зі сторін була ініціатором, та з яких мотивів. За наявності передбачених у ст. 46 КК України підстав звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов'язковим (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0012700-05#Text) .
Враховуючи те, що обвинувачена ОСОБА_3 раніше не судима в силу ст. 89 КК України, вчинила кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 126 КК України, примирилася з потерпілим ОСОБА_5 , враховуючи те, що звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених КК України, здійснюється виключно судом, беручи до уваги те, що, за наявності передбачених у ст. 46 КК України підстав, звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов'язковим, зважаючи на те, що ст. 46 КК України передбачає імперативне та безумовне звільнення від кримінальної відповідальності, відтак суд дійшов висновку про доцільність, можливість та необхідність звільнення обвинуваченої ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності у зв'язку з її примиренням з потерпілим ОСОБА_5 на підставі ст. 46 КК України та про закриття кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні нею кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України, у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.
Речові докази у кримінальному провадженні відсутні (а. п. 2) .
Кримінальним проступком майнова шкода не була заподіяна (а. п. 2) .
Цивільний позов у кримінальному провадженні потерпілим ОСОБА_5 до обвинуваченої ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним проступком, ані під час досудового розслідування, ані до початку судового розгляду пред'явлений не був (а. п. 2) .
Документально підтверджені процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні (а. п. 2) .
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 3, 28, 55-58, 284-286, 314 КПК України; ст. ст. 12, 44, 46, 126 КК України, -
Заяву потерпілого ОСОБА_5 про звільнення обвинуваченої ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності у зв'язку з її примиренням з ним та про закриття кримінального провадження задовольнити.
Звільнити обвинувачену ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності у зв'язку з її примиренням з потерпілим ОСОБА_5 на підставі ст. 46 КК України.
Закрити кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні нею кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України, у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.
Ухвала суду про закриття кримінального провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Сумського апеляційного суду через суд, який ухвалив судове рішення, - Ковпаківський районний суд м. Суми протягом семи днів з дня її оголошення.
Ухвала суду першої інстанції, якщо інше не передбачено КПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що ухвала суду не набрала законної сили.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію ухвали суду.
Головуючий: ОСОБА_1