Справа №442/5678/25
Провадження №2/442/1714/2025
15 вересня 2025 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі - головуючої судді - Курус Р.І., розглянувши в приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», від імені та в інтересах якого діє Шабатин Наталія Анатоліївна, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр», через систему "Електронний суд", 28.07.2025 звернулося до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області з позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 20811 грн. та сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Свої вимоги мотивує тим, що 29.04.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір (оферти) №29.04.2024-100002360, який був підписаний електронним підписом позичальника, згідно з яким товариство надало відповідачу кредит у розмірі 7000 грн., строком на 98 днів. Процентна ставка фіксована незмінна у розмірі 1,35% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.
Позивач виконав свої зобов'язання у повному обсязі, однак відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав і кредит у визначений строк не повернув, утворилась заборгованість у розмірі 20811 грн., з яких: 7000 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 9261 грн. - заборгованість за процентами, 1050 грн. - комісія, 3500 грн. - неустойка. Відтак, просить стягнути з відповідача вказану суму.
29.07.2025 суддею отримано відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання відповідача.
Ухвалою від 29.07.2025 в зазначеній справі відкрито провадження та постановлено розглядати дану справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін на 28.08.2025. Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позовну заяву. Також позивачу встановлено п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, а відповідачу п'ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення.
Зазначена ухвала надсилалась сторонам, зокрема, відповідачу за встановленим судом місцем його реєстрації, однак повернулась відправнику з відміткою «за закінченням терміну зберігання» /а.с. 37/.
Ухвалою від 28.08.2025 розгляд справи було відкладено на 29.07.2025 задля реалізації сторонами, зокрема, відповідачем своїх процесуальних справ та виконання процесуальних обов'язків.
Зазначена ухвала надсилалась відповідачу за встановленим місцем реєстрації, однак повернулась відправнику з відміткою «за закінченням терміну зберігання» /а.с. 41/.
Крім цього, у зв'язку з неотриманням відповідачем надісланої судом поштової кореспонденції, відповідача повідомлено про дату, час, місце та порядок розгляду даної справи шляхом розміщення оголошення на офіційному вебсайті «Судової влади України» за посиланням https://dgm.lv.court.gov.ua/sud1306/gromadyanam/vyklyky/. /а.с. 40/
Відтак, суд доходить висновку про належне вжиття всіх заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи, будь яких повідомлень про зміну адреси відповідач суду не подавав, а відтак, суд, у відповідності до вимог ст. 128 ЦПК України вважає відповідача належним чином повідомленою про дату, час, місце та порядок судового розгляду зазначеної справ.
Відповідачем ані клопотання про розгляд справи за участю сторін, ані відзиву на позовну заяву суду не надано.
Отже, зважаючи на те, що судом вжито всіх можливих і розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи та з огляду на неподання у встановлений судом строк заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін та/або письмового відзиву на позов, справа вирішується за наявними матеріалами у відповідності до частини 5 статті 279 ЦПК України.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Статтями 12, 81ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що 29.04.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір (оферти) №29.04.2024-100002360, який був підписаний електронним підписом позичальника, згідно з яким товариство надало відповідачу кредит у розмірі 7000 грн. Процентна ставка фіксована незмінна у розмірі 1,35% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Строк, на який надається кредит - 98 днів /а.с.17-22/.
Згідно з п. 4 Заявки (електронного кредитного договору) дата повернення кредиту 04.08.2024.
Підписавши вказану Заявку одноразовим ідентифікатором, позичальник підтвердив, що йому надані та він отримав інформацію, зазначену в частині другій статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (він ознайомився з нею за посиланням https://sgroshi.com.uia/laq/, паспорт споживчого кредиту відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», графік платежів з переліком складових загальної вартості кредиту відповідно до Правил розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, примірник цього договору.
ТОВ «Споживчий центр» виконало свої зобов'язання перед ОСОБА_1 , перерахувавши їй 7000,00 грн. кредитних коштів на банківську картку, яку остання вказала у заявці. Факт отримання відповідачем кредитних коштів також підтверджується квитанцією №2455792036 від 29.04.2024 /а.с.15/.
Як убачається з довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором №29.04.2024-100002360 від 29.04.2024, заборгованість ОСОБА_1 по вказаному договору складає 20811 грн., з яких: 7000 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 9261 грн. - заборгованість за процентами, 1050 грн. - комісія, 3500 грн. - неустойка /а.с.11/.
Оскільки будь-яких доводів чи доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором, відповідачем по справі суду надано не було, а відтак, наданий позивачем розрахунок заборгованості суд вважає правильним, оскільки такий містить період нарахування сум заборгованості, проценту ставку, за якою нараховувалися проценти за користування кредитними коштами, суми відсотків нарахованих за кожен день користування кредитними коштами, інформацію щодо наявності/відсутності платежів позичальника на погашення заборгованості.
Отже, право позивача порушене невиконанням свого зобов'язання з повернення кредиту відповідачем, а тому підлягає судовому захисту.
За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним в письмовій формі.
Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом (ст. 610, 612 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Відповідно до ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Зазвичай такі правила є невід'ємною частиною кредитного договору, що прописується в самому договорі та без підтвердження про ознайомлення з такими, договір не буде укладено.
Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
З огляду на зазначені норми права Верховний Суд в своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 7 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.
Доведеною є обставина отримання ОСОБА_1 грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені Кредитним договором і взяті на себе зобов'язання остання не виконала, у передбачені строки кошти та нараховані відсотки не повернула, у зв'язку з чим у неї виникла заборгованість.
Як зазначено вище, доказом, який підтверджує заборгованість відповідача, є розрахунок заборгованості за договором №29.04.2024-100002360 від 29.04.2024, наявний в матеріалах справи /а.с. 11/.
Надати оцінку аргументам відповідача суд позбавлений можливості, оскільки такі ним не наведені.
Враховуючи наведене вище, суд прийшов висновку, що відповідач взятих на себе кредитних зобов'язань в строки передбачені договором кредиту належним чином не виконала, а тому суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за сумою основного боргу та за процентами є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а саме: 7000,00 грн. - основний борг; 9261 грн. заборгованість за процентами та становлять всього - 16261 грн.
Щодо стягнення з відповідача неустойки суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Також, Законом України від 24.02.2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64» на території України введено військовий стан, який згодом на підставі Указів Президента продовжувався та триває на час розгляду даної справи в суді.
При цьому, як видно із вищезазначеного розрахунку заборгованості за кредитним договором №29.04.2024-100002360 від 29.04.2024, то такий проведений за період з 29.04.2024 по 04.08.2024, тобто під час дії воєнного стану.
Таким чином, з огляду на положення норми пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яка поширюються на спірні правовідносини, ОСОБА_1 як позичальник звільнена від обов'язку сплати на користь позивача неустойки за прострочення нею виконання грошового зобов'язання за кредитним договором, оскільки на час укладення та дії договору, а також розгляду справи у суді та ухвалення у ній рішення в Україні діяв та продовжує діяти воєнний стан.
За наведених обставин, аргументи сторони позивача про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» неустойки в розмірі 3500 грн. суд вважає необґрунтованими та безпідставними, а тому такі задоволенню не підлягають.
Щодо частини позовної вимоги про стягнення комісії за договором, суд зазначає наступне.
На спірні правовідносини за цим договором поширюється дія Закону України «Про споживче кредитування», адже за договором позичальнику надано споживчий кредит та такий укладено зі строком погашення кредиту більше одного місяця.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» (далі - Закон) загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.
Згідно з ч. 2 ст. 8 цього Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Законом передбачено право фінансової установи встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року (справа № 202/5330/19) у кредитному договір не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлено щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин умова кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемною відповідно до ч. 1 ст. 11 цього Закону.
Суд звертає увагу, що у договорі не вказано за яку саме послугу позивач встановив комісію.
Умови самого договору не містять переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена комісія за обслуговування кредиту.
Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і їх погодження із споживачем при укладенні договору, а тому обов'язок позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемним відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Зазначені правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року (справа № 755/11636/21) та від 16 листопада 2022 року (справа № 755/9486/21).
Аналізуючи умови договору №29.04.2024-100002360, суд прийшов до переконання про те, що позивачем не подано доказів у відповідності до ст. ст. 76-80 ЦПК України, які б підтверджували, які саме послуги надаються відповідачеві за котрі необхідно здійснювати сплату комісії, а відтак суд прийшов до переконання про те, що відповідач не зобов'язаний сплачувати таку комісію, а тому у цій частині позовних вимог слід відмовити за недоведеністю.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати.
У позовній заяві позивачем зазначено, що попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи - 6000,00 грн. - витрати на професійну правничу допомогу та 2422,40 грн. витрати на сплату судового збору.
Жодних доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем не подано, як і не вказано про неможливість подання таких до ухвалення судового рішення, а тому підстав для стягнення таких витрат на професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі - 6000 грн. судом не встановлено.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, оскільки позовні вимоги задоволено частково, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1892,78 грн., виходячи з розрахунку 16261,00 грн. (розмір задоволених позовних вимог) х 2422,40 грн. (ставка судового збору) : 20811,00 грн. (розмір заявлених позовних вимог) = 1892,78 грн., що буде пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 264-265, 268, 274-275, 279 ЦПК України, суд
Позов задоволити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий Центр" заборгованість за кредитним договором №29.04.2024-100002360 від 29.04.2024 в сумі 16261,00 грн. (шістнадцять тисяч двісті шістдесят одну гривню) та 1892,78 гривень (одну тисячу вісімсот дев'яносто дві гривні, 78 копійок) понесених судових витрат.
В решті позовних вимог відмовити.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 15 вересня 2025 року.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр», код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження 01032, м. Київ, вул. Саксанського,133-А.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Головуюча суддя Курус Р.І