Номер провадження: 11-кп/813/2232/25
Справа № 523/5301/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
08.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
обвинуваченої - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції між Одеським апеляційним судом та ДУ «Одеський слідчий ізолятор» за участю обвинуваченої ОСОБА_6 виділені матеріали справиза її апеляційною скаргою на ухвалу Пересипського районного суду м.Одеси від 21.07.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні №12025162490000202 від 05.02.2025 року щодо:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307, ч.3 ст.321 КК України,
встановив:
На розгляді Пересипського районного суду м.Одеси перебуває кримінальне провадження №12025162490000202 від 05.02.2025 року за обвинуваченнямОСОБА_7 та ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307, ч.3 ст.321 КК України.
Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 29.05.2025 року ОСОБА_6 продовжено строк застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, до 28.07.2025 року, із визначенням застави у розмірі 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 121120 грн.
Оскарженою ухвалою Пересипського районного суду м.Одеси від 21.07.2025 року задоволено клопотання прокурора та продовжено строк дії запобіжного заходу обвинуваченій ОСОБА_6 у виді тримання під вартою строком до 20.09.2025 року.
Також обвинуваченій ОСОБА_6 визначено заставу у розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 121120 (сто двадцять одна тисяча сто двадцять) грн., з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, у разі внесення застави.
Мотивуючи прийняте рішення, суд першої інстанції послався на тяжкість інкримінованих обвинуваченій кримінальних правопорушень, продовження існування ризиків, які передбачені ст.177 КПК України, а також на дані про особу обвинуваченої.
Не погоджуючись з ухвалою суду, обвинувачена ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою зменшити їй розмір застави до 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
В обґрунтування своїх вимог обвинувачена вказує, що ухвала підлягає скасуванню, оскільки застосований щодо неї розмір застави є непомірним для неї.
Іншими учасниками кримінального провадження ухвала суду не оскаржена.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Судовий розгляд проведено за відсутності прокурора та захисника, які будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, клопотань про відкладення не подавали.
При цьому, обвинувачена ОСОБА_6 не наполягала на обов'язковій участі її захисника, вважала можливим здійснювати розгляд за її відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача; обвинувачену, яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Так, із матеріалів судової справи вбачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307, ч.3 ст.321 КК України.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_6 , суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.
Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_6 у разі визнання її винуватою, суспільну небезпечність, а також продовження існування ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачена, перебуваючи на свободі, може здійснити спроби переховування від суду, а також продовження вчинення кримінальних правопорушень. Крім того, місцевим судом враховано особу обвинуваченої ОСОБА_6 , яка не має міцних соціальних зв'язків, офіційно не працююча, раніше періодично вживала наркотичні засоби, фактично не брала участі в утриманні та вихованні своєї малолітньої дитини.
Апеляційний суд вважає, що тяжкість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_6 , а також існування ризиків переховування обвинуваченої від суду та вчинення інших кримінальних правопорушень, виправдовують продовження застосування найсуворішого запобіжного заходу відносно обвинуваченої та дають можливість прийти до висновку про обґрунтованість ухвали суду першої інстанції.
Апеляційний суд наголошує, що колегія суддів на даній стадії не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченій ОСОБА_6 дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами повного дослідження всіх доказів.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинуваченої ОСОБА_6 більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, з огляду на те, що раніше існуючі та доведені ризики не знизились і не відпали, оскільки обвинувачена не може не розуміти тяжкість можливого суворого покарання, у разі доведеності її вини за результатами розгляду кримінального провадження.
На думку апеляційного суду, наведені обставини в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченої ОСОБА_6 від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, обвинувачення у скоєнні в тому числі тяжкого злочину, його суспільна небезпечність, тяжкість можливого покарання, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_6 може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
Також місцевим судом обґрунтовано визнано доведеним продовження існування ризику можливого вчинення обвинуваченою іншого кримінального правопорушення, з урахуванням того, що ОСОБА_6 має не зняту та непогашену судимість за злочини корисливої спрямованості, а також проступку у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а на даний час обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі до 10 років.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого/обвинуваченої та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений/обвинувачена, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його/її до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_6 , виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованих останній кримінальних правопорушень, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченій на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризику можливого переховування обвинуваченої від суду, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Посилання обвинуваченої на необґрунтованість ухвали в частині визначення розміру застави, колегія суддів визнає неспроможними, з огляду на таке.
Продовживши строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_6 , суд на законних підставах визначив розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу, у тому ж розмірі, який був визначений ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 29.05.2025 року, а саме у розмірі 40 (сорока) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, у сумі 121120 грн.
Частиною 5 статті 182 КПК визначено межі розмірів застави в залежності від тяжкості вчинених злочинів, а також передбачено щодо особи, підозрюваної/обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину розмір застави визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Таким чином, слід констатувати, що процесуальним законом визначено, що до особи, яка обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину може бути застосовано розмір застави в межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, однак у виключних випадках застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З огляду на викладене, суд визначив заставу у розмірі, в середніх межах визначених п.2 ч.5 ст.182 КПК, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та обвинувачення у скоєнні тяжкого злочину, а також особи обвинуваченої.
Доводи обвинуваченої про можливість визначення їй застави у меншому розмірі, колегія суддів визнає безпідставними, оскільки враховуючи обставини даного кримінального провадження, а саме: тяжкість злочину та особу обвинуваченої, існують підстави вважати, що у разі визначення розміру застави про який просить обвинувачена, така застава з великою вірогідністю може виявитися не здатною забезпечити виконання обвинуваченою ОСОБА_6 покладених на неї обов'язків у кримінальному провадженні.
Стороною захисту не надано апеляційному суду будь яких доказів стосовно того, що обставини, які впливають на рішення суду щодо перегляду встановленого розміру застави, суттєво змінилися та можуть вплинути на зміну запобіжного заходу в частині розміру застави.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченої ОСОБА_6 , як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Зокрема матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування вказаної обвинуваченої під вартою за станом здоров'я. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченої ОСОБА_6 під вартою.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинуваченої під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання обвинуваченої під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.
Разом з цим, колегією суддів встановлені обставини, які відповідно до положень п.2 ч.3 ст.407 КПК, тягнуть за собою скасування ухвали суду та прийняття апеляційним судом нової ухвали.
Відповідно до ч.4 ст.196 КПК слідчий суддя, суд зобов'язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого цим Кодексом, крім випадків, передбачених ч.4 ст.197 КПК.
Згідно ст.197 КПК строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
З оскарженої ухвали вбачається, що судом обвинуваченій ОСОБА_6 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою продовжено до 20.09.2025 року, що становить 61 (шістдесят один) день та не відповідає вимогам ст.197 КПК.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу місцевого суду, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
З огляду на зазначені вище обставини, апеляційна скарга обвинуваченої підлягає частковому задоволенню, оскільки ухвала суду в частині визначення строку дії ухвали не відповідає вимогам закону, тому ухвала суду підлягає скасуванню, з постановленням апеляційним судом нової ухвали.
Керуючись ст.ст. 177, 182, 183, 376, 404, 405, 407, 419, 422-1, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_6 - задовольнити частково.
Ухвалу Пересипського районного суду м.Одеси від 21.07.2025 року щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_6 в кримінальному провадженні №12025162490000202 від 05.02.2025 року - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою продовжити обвинуваченій ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, строком до 18.09.2025 року включно.
Визначити обвинуваченій ОСОБА_6 , розмір застави, як запобіжного заходу достатнього для забезпечення виконання обвинуваченою обов'язків, передбачених КПК України, в розмірі 40 (сорок) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у сумі 121120 (сто двадцять одна тисяча сто двадцять) грн..
Обвинувачена або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу на депозитний рахунок для зарахування заставних сум (отримувач: Одеський апеляційний суд; Код ЄДРПОУ отримувача 42268321; Код банку отримувача (МФО) 820172; розрахунковий рахунок UA308201720355299001001086720; Банк отримувача: ДКСУ м. Київ; Призначення платежу: Згідно ухвали Одеського апеляційного суду від 08.09.2025 року; Заставна сума за ОСОБА_6 (номер провадження №11-кп/813/2232/25; судді: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ).
Обвинувачена ОСОБА_6 звільняється з-під варти після внесення застави.
У разі внесення застави зобов'язати обвинувачену після звільнення з-під варти прибувати за кожною вимогою до суду протягом дії запобіжного заходу у виді застави.
У разі внесення застави покласти на обвинувачену ОСОБА_6 обов'язки, передбачені п.п. 1, 2, 3, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: 1) прибувати за кожною вимогою до прокурора або суду; 2) не відлучатися із населеного пункту, в якому вона зареєстрована та/або проживає без дозволу суду; 3) повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання та місця роботи, контактних номерів мобільного телефону; 4) утриматись від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні.
Роз'яснити обвинуваченій наслідки невиконання вказаних обов'язків, а саме: у разі, якщо обвинувачена, будучи належним чином повідомленою, не з'явиться до прокурора, суду, без поважних причин та не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на неї при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
У разі звернення застави в дохід держави, суд вирішує питання про застосування до обвинуваченої запобіжного заходу у виді застави у більшому розмірі або іншого більш суворого запобіжного заходу.
Строк дії ухвали апеляційного суду становить до 18.09.2025 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4