Номер провадження: 22-ц/813/1261/25
Справа № 523/979/24
Головуючий у першій інстанції Бузовський В.В.
Доповідач Вадовська Л. М.
10.07.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого (судді-доповідача) - Вадовської Л.М.,
суддів - Погорєлової С.О., Сєвєрової Є.С.,
за участю секретаря - Венжик Л.С.,
переглянувши справу №523/979/24 за позовом акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 березня 2024 року у складі судді Бузовського В.В., -
Позивач АТ «Сенс Банк», звернувшись 17 січня 2024 року до суду з вищеназваним позовом вказав, що ОСОБА_1 уклав з АТ «Альфа Банк» угоду про обслуговування кредитної картки з відкриттям відновлювальної кредитної лінії №631122001. Відповідно до умов Кредитного договору Банк зобов'язується надати Позичальнику кредит, а Позичальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених Кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором. Умовами Кредитного договору визначено, що у випадку невиконання Позичальником умов Договору останній зобов'язаний достроково виконати всі боргові зобов'язання перед Банком протягом 30 календарних днів з дня отримання від Банку інформації. Банк належним чином виконав свій обов'язок щодо надання Позичальнику кредиту. Позичальник своїх зобов'язань за Кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість за Кредитним договором, яка становить 161096,41 грн.
12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк»; запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року.
Позивач АТ «Сенс Банк» просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 за Кредитним договором №631122001 заборгованість станом на 30 серпня 2023 року у розмірі 161096,41 грн. та судові витрати (а.с.3-4).
Ухвалою судді Суворовського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2024 року відкрито провадження у справі (а.с.33).
Відповідач ОСОБА_1 позов не визнав, зазначивши у відзиві, що до позову додано угоду відновлювальної кредитної лінії №631122001 від 28 лютого 2019 року, відповідно вказана в позовній заяві угода від 18 липня 2023 року ним не укладалась. Вимога про усунення порушень від 26 жовтня 2022 року направлена на адресу, за якою не проживав та не проживає. Позивачем не зазначено, з яких складових складається заборгованість у розмірі 161096,41 грн. З наданої позивачем виписки вбачається, що весь час банком списувались проценти на овердрафт, проценти за користування кредитом (покупки), проценти за прострочену заборгованість, проценти за користування кредитом (готівкові операції). Тобто, за наявності заборгованості за кредитом позивачем неправомірно списувались неустойка, тим самим штучно збільшувалась заборгованість по кредиту. Фактично банк самостійно брав кредит за відповідача та збільшував суму його заборгованості за тілом кредиту. За розрахунком з моменту укладення договору споживачу нараховувалась комісія РКО, нарахування якої суперечить Закону. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року) щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1,2 статті 1, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Відповідач вважає, що позивачем незаконно та без погодження з ним списувались кошти за послугу, списання на яку йде всупереч положенням Закону України «Про споживче кредитування», тому розмір заборгованості має бути щонайменше перераховано з урахуванням виключення з суми заборгованості незаконно привласнених позивачем коштів у вигляді списання в рахунок графи, що є безоплатною. З розрахунку вбачається, що на це було списано коштів на суму 101347,95 грн. (графа 9 розрахунку). Щодо наданого позивачем Паспорту споживчого кредиту, то ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Щодо нарахування відсотків за користування кредитними коштами, то за умовами Оферта на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 28 лютого 2019 року картка була видана на три роки. Тобто, 28 лютого 2022 року сплив строк на надання послуги з обслуговування кредитної картки. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. Отже, банком неправомірно нараховувались відсотки за користування кредитом з 28 лютого 2019 року. За розрахунком позивач за цей період необґрунтовано нарахував заборгованість у розмірі 14712,95 грн. (а.с.38-41).
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 13 березня 2024 року позов задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором №631122001 в сумі 161096,41 грн., витрати на сплату судового збору в сумі 2684,00 грн. (а.с.44-45).
Висновок суду мотивовано тим, що між сторонами з 28 лютого 2019 року існують договірні правовідносини (договір кредиту), при укладенні яких сторони керувались частиною 1 статті 634 ЦК України. Отримавши кредитні грошові кошти, відповідач належним чином не виконав умови договору, внаслідок чого позивачем станом на 30 серпня 2023 року була нарахована заборгованість за наданим кредитом в сумі 161096,41 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Суд не прийняв до уваги посилання у відзиві на позов як підставу відмови у позові помилкове зазначення позивачем дати укладення договору 18 липня 2023 року, так як на підтвердження вимог банком надано підписаний відповідачем договір від 28 лютого 2019 року. Надіслання вимоги не за адресою відповідача також не є підставою для відмови у позові, так як значення має звернення до суду з позовом. Посилання щодо комісії безпідставні, так як відповідно до наданого розрахунку комісія РКО автоматично списувалась з рахунку боржника протягом усього часу кредитування та не входить в розрахунок заборгованості, відповідач з цього приводу з будь-якими вимогами до суду не звертався.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення суду.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю і ухвалити нове рішення про відмову в позові (а.с.57-62).
За змістом вимог апеляційної скарги незаконність і необґрунтованість рішення з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права полягає у наступному. Помилковим є висновок суду щодо адреси позичальника. Відповідача не було сповіщено про вимогу про усунення порушень, а тому посилання позивача на те, що він звертався до відповідача із вимогою, яка була проігнорована, слід було відхилити через технічну помилку позивача при формуванні та направленні листа-вимоги. Дане посилання не могло бути віднесено до заперечень самого факту укладення угоди, оскільки пов'язане із конкретною дією - порушенням порядку сповіщення про боргове зобов'язання. Суд побудував своє рішення на довідці-розрахунку заборгованості, що сторона відповідача вважає недостатнім доказом для встановлення юридичних фактів. Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не є первинним обліковим бухгалтерським документом, а його зміст не відповідає Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», як наслідок, не може підтверджувати існування тих чи інших операцій. За офертою на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії у Розділі Ш встановлено кредитний ліміт у розмірі 200000,00 грн. За наданим відповідачем розрахунком вбачається, що у день погодження оферти 28 лютого 2019 року ОСОБА_1 було встановлено кредитний ліміт у розмірі 200000,00 грн. Однак, всупереч угоді даний ліміт змінювався позивачем односторонньо. Весь час банком списувались проценти за овердрафт, проценти за користування кредитом (покупки), проценти за прострочену заборгованість, проценти за користування кредитом (готівкові операції). Тобто, за наявності заборгованості за кредитом позивачем неправомірно списувалась неустойка, тим самим штучно збільшувалась заборгованість кредиту. Розрахунок позивача є невірним, позовні вимоги у вигляді заявленого розрахунку не могли бути задоволені. Щодо нарахованої комісії розрахунково-касового обслуговування, то у відзиві відповідач висловив незгоду із нарахуванням йому комісії РКО та навів відповідні посилання, на що суд увагу не звернув. Нарахування комісії суперечить Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року. Позивачем незаконно та без погодження списувалися кошти за послугу, списання на яку йде всупереч вказаному Закону, тому розмір заборгованості має бути щонайменше перераховано з урахуванням виключення з суми заборгованості коштів в сумі 101347,95 грн., що не підлягали списанню. Щодо нарахування відсотків за користування кредитними коштами, то за умовами Оферта на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 28 лютого 2019 року картка була видана на три роки. Тобто, 28 лютого 2022 року сплив строк на надання послуги з обслуговування кредитної картки, нарахування відсотків за користування кредитом з 28 лютого 2022 року в сумі 44079,07 грн. є неправомірним. З наведеного розрахунку випливає, що ОСОБА_1 не вносились кошти на рахунок кредитної лінії (графа 6), однак, відбувалося списання за користування кредитом (графа 21). Цим пояснюється і підвищення кредитного ліміту і перетворення заборгованості за відсотками на заборгованість за тілом кредиту.
Відзив на апеляційну скаргу не поданий.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задовоелння апеляційної скарги, зміну рішення суду в частині розміру заборгованості та судових витрат з оглдяу на наступне.
Учасниками справи в порядку доведення обставин, на які посилалися як на підставу своїх вимог та заперечень, надано докази, що містять наступні дані.
28 лютого 2019 року ОСОБА_1 подав Анкету-заяву та уклав з АТ «Альфа-Банк» Угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невідємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк» (Оферта на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії; тип кредиту: кредитування рахунку та встановлення відновлювальної кредитної лінії; найменування продукту: «максимум-готівка»; мета кредиту: для оосбистих потреб); підписав Паспорт споживчого кредиту.
28 лютого 2019 року ОСОБА_1 надано кредитну картку World Debit Mastercard (Договір 631122001); згідно виписки по рахунку за період з 28 лютого 2019 року по 17 липня 2023 року вбачається встановлнння 28 лютого 2019 року та доступність ліміту кредиту 20000,00 грн., який потому був збільшений та становив на 30 серпня 2023 року 95870,96 грн.
Згідно розрахунку за Договором №631122001 від 28 лютого 2029 року станом на 30 серпня 2023 року заборгованість визначена рівною 161096,41 грн.; останнє зняття коштів 30 січня 2022 року; останнє внесення коштів 30 січня 2022 року; за період з 28 лютого 2019 року по 31 липня 2023 року нараховано комісії РКО в загальній сумі 101347,95 грн., заборгованність по комісії на дату складання розрахунку становить «0,00 грн.», заборгованість по комісії віднесено до овердрафту (несанкціонована заборгованість) та включено у загальну суму заборгованості 161096,41 грн.
Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом частин першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин першої-третьої, п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із вимогами частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
У справі, яка переглядається, встановлено, що 28 лютого 2019 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено Угоду про надання кредиту №631122001, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, за умовами якого позичальнику надано кредит для власних потреб в розмірі 20000,00 грн строком на 12 місяців з можливістю пролонгації зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 26,00 % річних.
З розрахунку заборгованості за Договором №631122001 від 28 лютого 2019 року встановлено, що під час користування кредитом банк нараховував позичальнику плату за послуги з розрахунково-касового обслуговування (комісійна винагорода нараховувалась щомісячно від суми заборгованості на кінець РЦ).
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Закону України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче крдитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У справі, що переглядається, у Договорі №631122001 від 28 лютого 2019 року не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).
Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні Договору.
Отже, обов'язок ОСОБА_1 щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемним відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Згідно розрахунку за Договором №631122001 від 28 лютого 2029 року станом на 30 серпня 2023 року заборгованість визначена рівною 161096,41 грн.; за період з 28 лютого 2019 року по 31 липня 2023 року нараховано комісії РКО (розрахунково-касове обслуговування) в загальній сумі 101347,95 грн. Оскільки нарахування комісії РКО здійснено у порушення Закону України «Про споживче кредитування», то безпідставно списані з рахунку відповідача грошові кошти в загальній сумі 101347,95 грн. підлягають виключенню із зазначеної позивачем до стягнення суми заборгованості 161096,41 грн.
Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за кредитом та відсотками становить 59748,46 грн. (161096,41 - 101347,95 = 59748,46), дана заборгованість підлягає стягненню.
За подання позовної заяви сплачено судовий збір в сумі 2684,00 грн. За результатами апеляційного перегляду справи позовні вимоги підлягають задоволенню частково, що має наслідком зміну рішення суду та, відповідно, новий розподіл витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції.
Отже, на підставі частини першої статті 141, пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 995,46 грн. (2684,0 х 59748,46 : 161096,41 = 995,46).
12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк»; запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу представника Ростомова Гранта Артуровича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 березня 2024 року в справі за позовом акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - змінити.
Позов акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства «Сенс Банк» (код ЄДРПОУ 23494714) за Офертою на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 28 лютого 2019 року заборгованість станом на 30 серпня 2023 року в загальній сумі 59748 грн. 46 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства «Сенс Банк» (код ЄДРПОУ 23494714) витрати на сплату за подання позовної заяви судового збору в сумі 995 грн. 46 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повну постанову складено 15 вересня 2025 року.
Головуючий Л.М.Вадовська
Судді С.О.Погорєлова
Є.С.Сєвєрова