Номер провадження: 11-кп/813/2360/25
Справа № 509/3825/22
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
27.08.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 19.08.2025 року про продовження відносно ОСОБА_6 строку тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12022162380000371 від 28 серпня 2022, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України, -
установив
Зміст оскарженого судового рішення.
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 19.08.2025 року відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, було задоволено клопотання прокурора та продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор», терміном на 60 днів до 18.10.2025 року з визначенням ухвалою від 20.10.2022 року розміру застави у розмірі 124050 гривень.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора та застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Доводи апеляційної скарги обґрунтують наступним:
- забезпечити виконання ОСОБА_8 своїх процесуальних обов'язків можливо без застосування до нього виняткового запобіжного заходу у виді тримання під вартою;
- ризики, заявлені прокурором не існують;
- обвинувачений вже майже більш ніж 2 роки утримується в умовах слідчого ізолятора.
В апеляційній скарзі питання щодо особистої участі обвинуваченого та його захисника не порушується.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
За наведених обставин, враховуючи положення ч.4 ст.405, ч.4 ст.422-1 КПК України апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників кримінального провадження.
Згідно до приписів ч.4 ст.107 КПК України, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді під час судового провадження є обов'язковим. У разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч.1 ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
У відповідності з вимогами ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення судом питання щодо запобіжного заходу, згідно положень ч. 2 ст. 331 КПК України, відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Положення ч. 2 ст. 422-1 КПК України встановлюють, що суддя-доповідач у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зміни іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або для продовження строку тримання під вартою, невідкладно витребовує з суду 1-ої інстанції: 1) ухвалу про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою; 2) клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді 1-ої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що у проваджені Овідіопольського районного суду Одеської області перебуває кримінальне провадження №12022162380000371 від 28 серпня 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_9 , та ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України.
Оскарженою ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 19.08.2025 року обвинуваченому ОСОБА_6 та ОСОБА_9 продовжений строк тримання під вартою.
Оскаржувана ухвала в частині продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_9 не оскаржується, а тому в цій частині апеляційним судом не перевіряється.
Продовжуючи обвинуваченому ОСОБА_6 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що не зменшились і продовжують існувати ризики, що обвинувачений може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків та іншого обвинуваченого.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Так, на теперішній час у кримінальному провадженні №12022162380000371 від 28 серпня 2022 року, судом першої інстанції мають були здійсненні дії, що передбачені процедурою судового розгляду для повного, об'єктивного та всебічного дослідження всіх обставин справи, зокрема суд має допитати всіх свідків та безпосередньо дослідити всі докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження.
Разом з тим, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, санкцією ч.4 ст.185 КК України передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, тому, перебуваючи на волі, останній, буде мати можливість переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Європейський суд з прав людини вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших релевативних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою («W v.Switzerland», Заява № 14379/88, 26 січня 1993 року). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Becciev v.Moldova» (Бекчиєв проти Молдови), пункт 58).
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 про те, що ризики, заявлені прокурором не існують, апеляційний суд відхиляє, оскільки обвинувачений є особою, що раніше притягувалась до кримінальної відповідальності, непрацевлаштований, джерел прибутку не має, а тому наявні ризики, передбачені п.5 ч.1 ст.177 КПК України.
Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності апеляційний суд дійшов висновку про те, що на даному етапі судового розгляду лише винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_6 , дозволить під час судового розгляду контролювати його місце перебування та запобігти ризикам, передбаченим ч.1 ст.177 КПК України, які на теперішній час продовжують існувати.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 про недоведеність існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, є непереконливими, адже при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.
Отже, підстав для застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки вони не ґрунтуються на беззаперечних доказах.
За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою. Стороною захисту також не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування останнього під вартою.
За наведених вище обставин, доводи обвинуваченого про наявність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу, апеляційний суд визнає необґрунтованими, з урахуванням встановлених обставин.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів враховує практику Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).
Пункт 1 ст.6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень («Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції»), (dec.); «Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2») [ВП], § 41).
За наведених обставин апеляційний суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів обвинуваченого стосовно незаконності оскарженої ухвали, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - залишенню без змін
Водночас, враховуючи те, що обвинувачений досить тривалий час перебуває під вартою, а судовий розгляд, кримінального провадження по суті ще не завершений, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Відповідно до п. 70 рішення ЄСПЛ «Меріт проти України» (Заява № 66561/01). Суд нагадує, що у кримінальних справах перебіг «розумного строку», про який ідеться в п. 1 ст. 6 Конвенції, починається з моменту, коли особу «обвинувачено»; це може трапитися до того, як справа надійшла до суду першої інстанції (див., наприклад, згадуване рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 22, п. 42), тобто з дня арешту, дати, коли особу, про яку йдеться, було офіційно повідомлено, що його буде обвинувачено, чи з дати, коли розпочалося досудове слідство (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany) від 27 червня 1968 року, серія A, № 7, с. 26-27, п. 19; рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria) , ухвалене того самого дня, серія A, № 8, с.41, п. 18, та рішення у справі «Рінґайзен проти Австрії» (Ringeisen v. Austria), від 16 липня 1971 року, серія A, № 13, с. 45, п. 110).
У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
З огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК, апеляційний суд вважає існуючу тривалість розгляду даного кримінального провадження такою, що у разі невжиття місцевим судом заходів для забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.
Керуючись статтями 177, 178, 183, 194, 197, 199, 376, 404, 405, 406, 407, 419, 422-1, 532 КПК, апеляційний суд, -
ухвалив
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 19.08.2025 року про продовження відносно ОСОБА_6 строку тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12022162380000371 від 28 серпня 2022, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків передбачених ст.28 КПК України, під час розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 .
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4