465/9845/24
2/465/303/25
Іменем України
(заочне)
12.09.2025 року м.Львів
Франківський районний суд м.Львова в складі головуючого судді Ванівського Ю.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін в м. Львові позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,-
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛТ Кредит" звернулося до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №2437 від 27.12.2023 року в сумі 41250,00 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між ТзОВ «КЛТ Кредит» та ОСОБА_1 27.12.2023 року було укладено кредитний договір №2437, відповідно до якого відповідач отримала кредит у розмірі 5000 гривень, строком на 3654 днів шляхом переказу на платіжну картку емітовану АТ «КБ «Приватбанк» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2.5 % від суми кредиту за кожен день користування (912,5 % річних). Кредитний договір був укладений в електронному вигляді та підписаний електронним підписом з одноразовим ідентифікатором. Відповідач своєчасно не сплатила нараховані відсотки відповідно до графіку платежів, в зв'язку з чим виникла заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом починаючи з 27.12.2023 року. У зв'язку з порушенням зобов'язань, заборгованість відповідача за кредитним договором по нарахованим та несплаченим процентам станом на 21.11.2024 року становить 41 250,00 гривень за період з 27.12.2023 року по 21.11.2024 року, що нараховані відповідно до п. 1.2 кредитного договору за ставкою 2.5% за кожен день користування кредитом (912,5 % річних) та графіку платежів. Просить позовні вимоги задоволити, а також стягнути суму сплаченого судового збору та 10 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова 24.01.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.
Так, як вбачається з матеріалів справи, відповідачу скеровувалася копія ухвали Франківського районного суду м. Львова від 24.01.2025 року та копія позовної заяви з доданими до неї документами на адресу її зареєстрованого місця проживання - АДРЕСА_1 , засобами поштового зв'язку рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0610226569467, яке повернулось на адресу суду з конвертом з відміткою "за закінченням терміну зберігання".
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 23.01.2023 у справі № 496/4633/18 листи, що повернулися з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.
Відповідач відзиву, а також будь-яких клопотань на адресу суду не направляв.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Розгляд справи проводиться без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження, як це передбачено ч.13 ст.7 ЦПК України.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
З'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Судом встановлено, що 27.12.2023 року між ТзОВ «КЛТ Кредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №2437, відповідно до умов якого, Товариство зобов'язується надати позичальникові грошові кошти в розмірі 5000 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в строки, визначені договором.
Згідно п. 1.2 кредитного договору, процентна ставка за користування кредитом становить 2.5 % від суми кредиту за кожний день (річна процентна ставка становить 912,5%) користування кредитом.
Згідно п. 1.3 кредитного договору, строк надання кредиту становить 365 днів, з сплатою кредиту в кінці строку користування згідно Додатку №1 до договору. Періодичність зі сплати процентів - кожні 30 днів.
Розділом 6 кредитного договору визначено порядок його укладення. Даний договір укладається в інформаційно - телекомунікаційній системі на Сайті https://kltcredit.com.ua відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Для отримання кредиту та укладення договору, позичальник в особистому кабінеті в ІТС заповнює необхідну інформацію щодо бажання отримати кредит, шляхом заповнення в ІТС усіх граф відповідної форми, в якій вказує суму кредиту та бажаний строк надання кредиту. Позичальник ознайомлюється в ІТС з Паспортом споживчого кредиту та підписує його шляхом введення в спеціальному полі електронного підпису з одноразовим ідентифікатором, ознайомлюється з даним Договором, підписує його шляхом направлення повідомлення Товариству, яке підписується відповідно до абзацу 3 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а саме: шляхом введення в спеціальному полі електронного підпису з одноразовим ідентифікатором, який відповідає вимогам абзацу 3 статті 12 закону України «Про електронну комерцію» та натиснення іконки «Підписати договір».
Відтак кредитний догові №2437 від 27.12.2023 року було підписано ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором 436477.
ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» свої зобов'язання за вищезазначеним договором виконало та надало ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 5 000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку, що підтверджується квитанцією № 712919057 від 27.12.2023.
Згідно відповіді АТ КБ «Приватбанк» від 17.04.2025 року на імя ОСОБА_1 було емітовано карту № НОМЕР_1 .
Згідно виписки за договором №б/н за період з 27.12.2023 - 01.01.2024 ОСОБА_1 користувалась коштами, які надійшли на її рахунок 27.12.2023 року.
Відповідно до ч. 2ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно дост. 1054 ЦК України,за кредитним договором банк або інша фінансоваустанова (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За приписами ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно статей 626 ,628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно достатті 639 ЦК Українидоговір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
У разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором (ст. 1052 ЦК України).
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 цього Закону «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно доч. 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеномустаттею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
У статті 526 ЦК України, передбачено,що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства,а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог,що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. (ч. 1ст. 612 ЦК України)
Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. (ч. 2 ст. 615 ЦК України)
Згідно із ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За загальними правилами доказування, визначеними статями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем докази, суд вважає належними, допустимими, достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов'язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості.
У свою чергу відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували належне виконання ним зобов'язань та які б спростовували суму заборгованості перед позивачем.
Враховуючи, що відповідач в добровільному порядку не виконав взяті на себе зобов'язання, що свідчить про порушення прав позивача, а позивачем надано достатні та належні докази на підтвердження істотного порушення відповідачем умов кредитного договору та існування заборгованості, суд задовольняє заявлений позов у повному обсязі та вважає, що з відповідача слід стягнути заборгованість в загальному розмірі 41 250,00 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача також слід стягнути понесений позивачем судовий збір в сумі 3028 гривень.
Також позивачем ставиться питання про стягнення судових витрат на правничу допомогу у розмірі 10000 грн.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.133 ЦПК України).
Вирішуючи питання про стягнення з позивача витрат на професійну правову допомогу, суд виходить із диспозиції ч.1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Так, згідно ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.09 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.
Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
За змістом положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Так, на підтвердження аргументів про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу позивачем надано суду:
договір №16/09/2024 прло надання юридичних послуг від 16.09.2024 року, який укладено між ТзОВ «КЛТ Кредит» та фізичною особою - підприємцем Руденко К.В.;
свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ №2412;
акт приймання - передачі наданих послкуг №1 до договору №16/09/2024 про надання юридичних посгу від 16.09.2024 року, у відповносто до якогоФОП Руденко К.В. надав, а ТзОВ «КЛТ Кредит» прийняв наступні послуги: підготовка позовних заяв про стягнення заборгованості по боржникам ТОВ «КЛТ Кредти» згідно реєстру №1 від 23.09.2024 року вартістю 10 000,00 гривень;
витяг з реєстру №1 до Акту приймання - передачі наданих послуг №1 до договору №16/09/2024 прло надання юридичних послуг від 16 вересня 2024 року;
платіжну інструкцію №554 від 27.09.2024 року на суму 10 000,00 гривень.
З приводу наведеного приймається до уваги те, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.
Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
З огляду на наведене та приймаючи до уваги характер спірних правовідносин, складність справи, задоволення позовних вимог, співмірність понесених витрат із ціною позову, значення справи для позивача, вимоги розумності і справедливості, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача про стягнення судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, в розмірі 3 000 гривень. Зазначений розмір витрат на правову допомогу суд вважає належним та співмірним із характером правовідносин та складністю справи.
Керуючись ст.12, 13, 81, 89, 141, 258-259, 264-265,274,279,280-281 ЦПК України, суд
вирішив:
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» заборгованість за кредитним договором №2437 від 27.12.2023 року по нарахованим та несплаченим процентам у трозмірі 41 250 (сорок одна тисяча двісті пятдесять) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» судовий збір в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено 12 вересня 2025 року.
Сторони:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236, адреса: м. Львів, вул.Смаль-Стоцького, буд.1, корп.28.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Суддя Ванівський Ю.М.