12 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 440/14575/23
адміністративне провадження № К/990/12732/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Загороднюка А.Г., Єресько Л.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 440/14575/23
за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року (головуючий суддя - Чалий І.С., судді: Ральченко І.М., Катунов В.В.),
І. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (відповідач, В/ч НОМЕР_1 ), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати збільшеної додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (Постанова КМУ № 168) у розмірі 100 000,00 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі в бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 01 січня по 24 січня 2023 року (спірний період);
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому зазначену винагороду за спірний період пропорційно фактичному часу участі у зазначених заходах, що проводилися у спірний період, з урахуванням фактично виплачених сум.
На обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначив, що проходив службу у В/ч НОМЕР_1 . З 21.11.2022 по 24.01.2023 брав безпосередню участь у бойових діях у Запорізькій області, що, на його думку, підтверджується витягом із журналу бойових дій 3-го реактивного артилерійського дивізіону від 28.09.2022 та дає право на додаткову винагороду 100 000 грн на місяць за постановою КМУ № 168. Однак відповідач її за січень 2023 року не виплатив.
ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Позивач проходить службу у В/ч НОМЕР_1 на посаді сапера інженерно-саперного відділення інженерної роти. На цю посаду призначений наказом командира В/ч НОМЕР_1 № 69-рс від 20.11.2022 та з 21.11.2022 зарахований до списків особового складу і всіх видів забезпечення.
На підставі бойового розпорядження командира В/ч НОМЕР_1 №211/2т від 12.11.2022 його з 21.11.2022 направлено у відрядження до району виконання бойових завдань із зарахуванням на польове забезпечення.
Згідно з витягом із журналу бойових дій 3-го реактивного артилерійського дивізіону від 28.09.2022, у період з 21.11.2022 по 24.01.2023 ОСОБА_1 брав безпосередню участь у бойових діях та виконував бойові завдання в районах Степногірська, Оріхова та Гуляйполя Запорізької області відповідно до бойових розпоряджень Головнокомандувача ЗСУ, ОСУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та командира В/ч НОМЕР_1 .
Наказом командира В/ч НОМЕР_1 № 26 від 24.01.2023 його визнано таким, що повернувся з відрядження після виконання бойових завдань.
Наказом Головнокомандувача ЗСУ № 26 від 02.02.2023 «Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій» (далі - наказ Головнокомандувача ЗСУ № 26) визначено райони ведення бойових дій у січні 2023 року, до яких входили окремі територіальні громади Запорізької області, зокрема Степногірська, Оріхівська та Гуляйпільська.
Наказом командира В/ч НОМЕР_1 № 114 від 08.02.2023 за січень 2023 року передбачено виплату 30 000 грн особовому складу, а 70 000 грн додатково - тим, хто перебував безпосередньо в районах ведення бойових дій, визначених наказом Головнокомандувача ЗСУ № 26.
Згідно з довідкою-розрахунком, за січень 2023 року позивачу нараховано 43 666,13 грн, з яких 30 000 грн - додаткова винагорода.
Листами В/ч НОМЕР_1 від 15.06.2023 та 26.07.2023 повідомлено, що, за результатами перевірки документів (рапортів, бойових розпоряджень та журналів бойових дій), позивач виконував завдання поза межами районів, визначених наказом № 26, тому підстав для виплати 100 000 грн за січень 2023 року немає. Наданий витяг з журналу бойових дій є підставою для оформлення статусу УБД, але не для виплати підвищеної винагороди.
Позивач вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, не нарахувавши йому додаткову винагороду 100 000 грн за період з 01 по 24.01.2023, звернувся до суду із цим позовом.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що матеріалами справи підтверджено безпосередню участь позивача (витяг з журналу бойових дій) у бойових діях у районах, визначених наказом Головнокомандувача ЗСУ № 26, що дає право на збільшену додаткову винагороду за Постановою КМУ № 168.
Цей суд установив, що відповідач не довів наявності підстав для невиплати такої винагороди та не надав документів, які б спростовували дані витягу з журналу бойових дій.
Другий апеляційний адміністративний суд 18 лютого 2025 року апеляційну скаргу В/ч НОМЕР_1 задовольнив, скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що витяг з журналу бойових дій (за період з 21.11.2022 по 24.01.2023), на який послався суд першої інстанції, не є беззаперечним доказом безпосередньої участі ОСОБА_1 у бойових діях, оскільки він охоплює загальний період без зазначення конкретних «бойових» днів.
Крім того, на виконання ухвали суду про витребування доказів, відповідачем було надано пояснення начальника штабу та витяг з журналу бойових дій (за період з 01 по 24.01.2023), з яких цей суд встановив, що солдат ОСОБА_1 безпосередньої участі у бойових діях не брав.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що в січні 2023 року ОСОБА_1 виконував завдання поза межами районів, визначених наказом Головнокомандувача ЗСУ № 26 як райони ведення бойових дій, і що наказ про виплату йому лише 30 000 грн не був ним оскаржений. Також зауважив, що з пояснень штабу випливає, що у зазначений період ОСОБА_1 не брав безпосередньої участі у вогневому ураженні противника.
Тому апеляційний суд визнав, що відсутні належні й достатні докази для нарахування і виплати збільшеної додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн, передбаченої постановою КМУ № 168.
З огляду на це суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції (про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ) та ухвалив нове - про відмову в задоволенні позову.
IV. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції.
Позиція інших учасників справи
Позивач подав касаційну скаргу, у якій просить Верховний Суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року про задоволення його позовних вимог.
Касаційна скарга обґрунтована пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), а саме тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права через відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах п. 3 Окремого доручення Міністра оборони України № 912/з/29 від 23.06.2022 та п. 4 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом МОУ від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260), звузивши їх зміст до вимоги наявності виключно сукупності документів, передбачених дорученням, як підтвердження безпосередньої участі у бойових діях. Позивач вказує, що суди проігнорували інші допустимі способи доказування, у тому числі документи, видані самим відповідачем, що призвело до неправильного тлумачення норм матеріального права та потребує формування висновку Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 10 квітня 2025 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення апеляційної інстанції - без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
V. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами першої чи апеляційної інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).
Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги позивача та виходячи за межі касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, виходить із такого.
У цій справі військовослужбовець ОСОБА_1 (військовослужбовець Збройних Сил України) просить відповідно до п.1 Постанови КМУ № 168 виплатити додаткову винагороду до 100 000 грн за участь у бойових діях і заходах з нацбезпеки та оборони за спірний період.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, до грошового забезпечення військовослужбовців входять посадовий оклад, оклад за званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення (надбавки, премії тощо). Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Воно повинно покривати потреби ЗСУ та інших військових формувань. Порядок його виплат встановлюють Міністр оборони України та керівники відповідних органів.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», якою, зокрема, передбачено виплату додаткової винагороди під час воєнного стану.
Пункт 1 Постанови КМУ № 168 (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлює, що протягом воєнного стану військовослужбовцям (ЗС, СБ, СЗР, ГУР МО, НГ, ДПС, УДО, Держспецзв'язку, ДССТ, військовим прокурорам ОГП, особам ДСНС, співробітникам ССО та ін.) виплачується додаткова винагорода: для більшості - 30?000 гривень щомісячно, а для тих, хто бере безпосередню участь у бойових діях або забезпечує здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
З метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, Міністр оборони України видав директиви від 07 березня 2022 року № 248/1217, від 25 березня 2022 року № 248/1298, від 18 квітня 2022 року № 248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) у формі телеграм (діяли до 01 червня 2022 року), а потім Окреме доручення від 23 червня 2022 року № 912/з/29.
Пунктом 1 Окремого доручення № 912/з/29 встановлено, що під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів» (далі - бойові дії або заходи) слід розуміти виконання військовослужбовцем:
- бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих у складі діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій;
- бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки)) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави;
- бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями;
- бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;
- завдання з ведення руху оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;
- бойових завдань з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;
- бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб);
- виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей;
- виконання бойових завдань у районах ведення бойових дій з виявлення повітряних цілей;
- здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою;
- здійснення заходів з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;
- виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії.
Пунктом 2 цього Окремого доручення передбачено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам вищих військових навчальних закладів і військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти) встановлювати виплату щомісячної додаткової винагороди (пропорційно із розрахунку на місяць) в розмірах:
100 000 гривень - військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (пропорційно часу участі у таких діях або заходах);
30 000 гривень - іншим військовослужбовцям (із дня призову (прийняття) на військову службу до дня виключення із списків особового складу військової частини у зв'язку зі звільненням з військової служби).
Згідно з пунктом 3 Окремого доручення № 912/з/29 райони ведення бойових дій слід визначати відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України, а склад діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави - відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України або начальника Генерального штабу Збройних Сил України.
Крім того, відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України слід визначати інші райони ведення бойових дій (у т.ч. повітряного простору), у яких також здійснювалися заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з визначенням конкретного місця та часу їх проведення.
Документальне підтвердження безпосередньої участі здійснюється на підставі таких документів:
- бойовий наказ (бойове розпорядження);
- журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад);
- рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку командира військової частини (установи), до якої відряджений військовослужбовець.
Пункт 4 доручення зобов'язує командирів військових частин, до яких відряджені військовослужбовці з інших управлінь, щомісячно до 5 числа повідомляти установи за місцем їх штатної служби про наявність документального підтвердження участі у бойових діях чи заходах за попередній місяць згідно з формою, зазначеною у додатку № 1.
За пунктом 5 встановлено, що виплата додаткової винагороди (100?000 або 30?000 гривень) здійснюється на підставі наказів, виданих командирами військових частин або керівниками вищих органів для командирів, причому накази щодо виплати 100?000 гривень мають містити посилання на бойовий наказ або розпорядження.
Пункт 6 передбачає, що накази про виплату за попередній місяць повинні бути видані до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.
Надаючи оцінку доводам позивача щодо відсутності висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, слід зазначити, що порядок виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, вже був детально досліджений Верховним Судом.
У контексті доводів касаційної скарги насамперед Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 06 червня 2024 року у справі № 400/1217/23 встановив, що рішення Міністра оборони України (від 07.03.2022 № 248/1217, 25.03.2022 № 248/1298, 18.04.2022 № 248/1529 та 23.06.2022 № 912/з/29) підлягали обов'язковій державній реєстрації, оскільки містять норми, що впливають на права і законні інтереси осіб та встановлюють механізм виплати додаткової винагороди. Незареєстрованість цих актів, ураховуючи умови їх прийняття та документальне виконання, не змінює їхньої юридичної сили, тому доводи позивача про те, що доручення № 912/з/29 не є актом Міністерства оборони, є необґрунтованими.
Оскільки викладені висновки цілком поширюються і на цю ситуацію, твердження позивача щодо незастосованості до спірних правовідносин згаданого Окремого доручення та телеграм через відсутність їх державної реєстрації є безпідставними.
У постанові від 20 березня 2024 року у справі № 560/7178/22 Верховний Суд, беручи до уваги вимоги пункту 17 Порядку № 260, також зробив висновок, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у спірний період з 01 по 24.01.20223 проходив службу у В/ч НОМЕР_1 .
Наказом командира В/ч НОМЕР_1 №114 від 08.02.2023 за січень 2023 року передбачено виплату 30 000 грн особовому складу, а 70 000 грн додатково - тим, хто перебував безпосередньо в районах ведення бойових дій, визначених наказом Головнокомандувача ЗСУ № 26.
Із довідки-розрахунку вбачається, що за січень 2023 року позивачу нараховано 43 666,13 грн, з яких 30 000 грн - додаткова винагорода.
Матеріали справи містять також листи В/ч НОМЕР_1 від 15.06.2023 та 26.07.2023 у яких військова частина повідомила, що, за результатами опрацювання документів (рапортів, бойових розпоряджень та журналів бойових дій), позивач виконував завдання поза межами районів, визначених наказом № 26, тому підстав для виплати 100 000 грн за січень 2023 року немає. Зауважено на тому, що наданий витяг з журналу бойових дій є підставою для оформлення статусу УБД, але не для виплати підвищеної винагороди.
Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив із того, що за витягом з журналу бойових дій 3 реактивного артилерійського дивізіону № НОМЕР_2 (за період з 21.11.2022 по 24.01.2023) позивач у спірний період безпосередньо брав участь у бойових діях або заходах у районах Степногірськ, Оріхів, Гуляйполе, які наказом Головнокомандувача від 02.02.2023 № 26 визначені зонами ведення бойових дій. Цей журнал згідно з Окремим дорученням № 912/з/29 є належним доказом такої участі, а доводи відповідача про виконання ОСОБА_3 завдань поза межами цих районів документально не підтверджені.
Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору дійшов протилежного висновку та не знайшов підстав для задоволення позову, вказавши що наданий позивачем витяг з журналу бойових дій (за період з 21.11.2022 по 24.01.2023) не містить конкретних «бойових» днів та дат безпосередньої участі у бойових діях, у зв'язку із чим сам по собі не є беззаперечним доказом участі позивача у бойових діях або заходах та має оцінюватися у сукупності з іншими доказами.
Суд апеляційної інстанції підкреслив, що згідно з листами військової частини, поясненнями начальника штабу та наданого витягу з журналу бойових дій (за період з 01 по 24.01.2023), у січні 2023 року позивач виконував завдання поза визначеними наказом Головнокомандувача № 26 районами бойових дій та безпосередньої участі у вогневому ураженні противника не брав.
На думку суду апеляційної інстанції, виплата додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, здійснюється виключно на підставі відповідного наказу командира. Крім того, зазначив, що наказ про виплату 30 000 грн позивачем не оскаржувався.
Цей суд зауважив, що за відсутності підтвердження конкретних днів участі у бойових діях підстави для виплати підвищеної винагороди відсутні, при цьому обов'язок доведення правомірності дій покладено на суб'єкта владних повноважень, а позивач має спростувати доводи відповідача у разі їх заперечення.
Указаний висновок суду апеляційної інстанції є передчасними.
Надаючи оцінку вказаним доводам позивача, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, слід зазначити, що практика Верховного Суду є сталою: виплата у збільшеному розмірі до 100 000 грн обумовлена участю у бойових діях (заходах), перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення, та підтвердженням цих обставин відповідними документами.
Для відповідача підставою для виплати додаткової винагороди відповідно до пункту 1 Постанови КМУ № 168 є саме документальне підтвердження участі позивача як військовослужбовця у бойових діях (заходах) (правова позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 21.12.2023 у справі № 200/193/23, від 26.06.2024 у справі № 200/216/23, від 31.07.2024 у справі № 200/625/23, від 05.08.2024 у справі № 200/4100/23, від 28.08.2024 у справі № 200/1310/23, від 04.09.2024 у справі № 280/2228/23, від 30.09.2024 у справах № 200/232/23 та № 200/440/23 та багатьох інших).
Передчасними є висновок суду апеляційної інстанції, який стверджує, що долучений позивачем витяг з журналу бойових дій № 1899 (у період з 21.11.2022 по 24.01.2023) не є беззаперечним доказом підтвердження участі позивача у бойових діях.
Таке твердження ігнорує фактичну практику Верховного Суду, згідно з якою, у тому числі, на підставі таких рапортів (донесення) командира підрозділу про участь кожного військовослужбовця у бойових діях та виконанні бойових завдань, видаються довідки про безпосередню участь у бойових діях чи заходах. Отже, рапорт (донесення) є невід'ємною частиною документального підтвердження участі військовослужбовця в бойових діях (постанова Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року у справі № 360/563/23)
Подібно до рапорту - журнал бойових дій (витяг) є документом, на підставі якого здійснюється документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або заходах відповідно до п.3 Окремого доручення № 912/з/29.
Судом апеляційної інстанції враховано, що відповідачем надано пояснення від 28.11.2024 начальника штабу заступника командира 3 реактивного артилерійського дивізіону ОСОБА_4 , відповідно до яких солдат ОСОБА_1 перебував на посаді навідника-топогеодезиста та у період з 01 по 24.01.2023 не брав безпосередньої участі у виконанні завдань з вогневого ураження противника.
Водночас таке пояснення начальника штабу не є документом, на підставі якого згідно з пунктом 3 Окремого доручення № 912/з/29 здійснюється документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях і заходах з нацбезпеки та оборони.
Судом апеляційної інстанції не зазначено, чому надано перевагу витягу з журналу бойових дій (за період з 01 по 24.01.2023) надану додатково на виконання ухвали суду апеляційної інстанції про витребування доказів, за яким позивач безпосередньої участі у бойових діях не приймав.
У матеріалах справи наявні витяги з журналу бойових дій (Інв. № 1899 від 28.09.2022) за період з 21.11.2022 по 24.01.2023 та з 01.01.2023 по 24.01.2023, які містять відмінні відомості щодо характеру участі позивача у виконанні завдань. Такі розбіжності потребують додаткової оцінки судом апеляційної інстанції в сукупності з іншими доказами.
Крім того, з витягів з наказів командира В/ч НОМЕР_1 судом першої інстанції встановлено, що з 21.11.2022 позивач призначений на посаду сапера інженерно-саперного взводу та вибув у відрядження до району виконання бойових завдань, а з 24.01.2023 повернувся з відрядження після їх виконання.
Таким чином, пояснення командира дивізіону та витяги з журналу бойових дій потребують додаткової перевірки та співставлення з іншими наявними доказами у справі, оскільки залишаються не з'ясованими ключові обставини - які саме завдання виконував позивач у спірний період та в яких районах проходив службу.
Ці обставини є визначальними для правильного вирішення спору, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.06.2024 у справі № 200/660/23 та від 22.11.2023 у справі № 520/690/23.
У постанові від 05.06.2024 у справі № 200/660/23 Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій, встановивши відсутність документів про участь позивача у бойових діях, не з'ясували, які завдання і де він виконував під час перебування у відрядженні в НОМЕР_3 прикордонному загоні (В/ч НОМЕР_4 ). Якщо позивач не виконував завдань, що дають право на додаткову винагороду, важливо встановити, які саме завдання він виконував і де проходив службу. Ці обставини є ключовими для правильного вирішення спору і не можуть бути проігноровані (подібно у постанові Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 520/690/23).
З огляду на обставини справи, з яких виник спір, суди попередніх інстанцій мали з'ясувати: які завдання або заходи виконував позивач та де саме це відбувалося упродовж спірного періоду, стосовно якого відповідач висловив заперечення щодо підстав для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000 гривень.
Утім, суд апеляційної інстанції не вжив усіх, визначених законом, заходів і не встановив усіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, через що дійшов передчасних висновків по суті справи. Зокрема, суд апеляційної інстанції не перевірив наведені обставини, не надав їм належної правової оцінки та не врахував усталену практику Верховного Суду у подібних справах.
Такий підхід призвів до неповного встановлення фактичних обставин участі позивача у бойових діях або заходах, що вплинуло на рішення про виплату додаткової винагороди за весь період його участі у таких діях або заходах.
Необхідно врахувати позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 23 травня 2024 року у справі № 120/4387/23, від 24 травня 2024 року у справі № 120/4967/23, від 28 травня 2024 року у справі № 120/5170/23, від 08 серпня 2024 року у справі № 280/2754/23 та від 21.03.2024 у справі № 560/3159/23, за змістом якої порушення порядку передання документів, рапортів та іншої інформації між військовими частинами щодо безпосередньої участі військовослужбовця у забезпеченні бойових дій по забезпеченню заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, не свідчить про відсутність у нього права на таку винагороду.
Держава не може відмовити особі у виплатах, якщо існують чинні законодавчі норми, які передбачають такі виплати, а особа відповідає умовам, що висуваються цими нормами для проведення таких виплат. Для цього суди мають перевірити чи існують норми, які передбачають виплату, а також чи відповідає особа умовам для проведення таких виплат.
Верховний Суд у постанові від 16.03.2023 у справі № 600/747/22-а наголошував щодо обов'язку суду встановлювати всі обставини справи незалежно від позиції сторін, згідно зі статтями 2 та 9 КАС України.
У цій постанові Верховний Суд наголошував, що обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
У низці постанов Верховний Суд зазначив, що суди повинні ретельно досліджувати весь комплекс доказів, без перекладання тягаря наслідків недбалості чи неефективної роботи посадових осіб на військовослужбовця.
Оскільки суд апеляційної інстанції не вжив усіх, визначених законом заходів, та не встановив усі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, то, з урахуванням повноважень касаційного суду (які за частиною другою статті 341 КАС України не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), відсутня можливість перевірити правильність його висновків загалом по суті спору.
З урахуванням викладеного Суд уважає за необхідне направити цю справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного дослідження вищевказаного.
За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення допущені тільки цим судом.
Таким чином, з огляду на приписи частини другої статті 353 КАС України, касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - скасувати, а справу - направити на новий розгляд до цього ж суду.
VI. Висновки щодо розподілу судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року скасувати, а справу № 440/14575/23 направити на новий судовий розгляд до Другого апеляційного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіВ.М. Соколов А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько