12 вересня 2025 року
м. Київ
справа №380/14650/24
адміністративне провадження № К/990/19395/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Загороднюка А.Г., Білак М.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 380/14650/24
за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2025 року (головуючий суддя - Сеник Р.П., судді: Качмар В.Я., Онишкевич Т.В.),
І. Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 ), у якому просив:
- визнати протиправними дії В/ч НОМЕР_1 , яка у період 01.2020- 05.2023 нараховувала ОСОБА_1 усі складові грошового забезпечення (в т.ч. допомога на оздоровлення, матеріальна допомога, надбавки та доплати), застосовуючи прожитковий мінімум станом на 01.01.2018.
- зобов'язати В/ч НОМЕР_1 перерахувати і виплатити позивачу за вказаний період усі належні суми з урахуванням прожиткового мінімуму, визначеного законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно до кожного року.
ІІ. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2. Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 31 жовтня 2024 року адміністративний позов задовольнив частково. Визнав протиправними дії В/ч НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 грошового забезпечення з урахуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. Зобов'язав В/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основі та додаткові види) за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 із урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704 (далі - Постанова КМУ № 704), з урахуванням виплачених сум.
Визнав протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ № 704. Зобов'язав відповідача перерахувати та виплатити позивачу грошову допомогу на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ № 704.
Визнав протиправними дії В/ч НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022 роки виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ № 704. Зобов'язав В/ч НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022, роки виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ № 704. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
3. Вперше з апеляційною скаргою на рішення суду від 31.10.2024 та клопотанням про відстрочення/розстрочення сплати судового збору до ухвалення рішення у справі скаржник звернувся до суду 11.11.2024, однак ухвалою від 15.11.2024 таку скаргу залишено без руху та ухвалою від 05.12.2024 повернуто скаржнику, оскільки він не усунув недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
4. Повторно з апеляційною скаргою апелянт звернувся до суду 12.12.2024 та ухвалою від 19.12.2024 таку залишено без руху, а ухвалою від 26.12.2024 таку повернуто апелянтові, оскільки він не усунув недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
5. Втретє подану (06.012025) апеляційну скаргу ухвалою від 17.01.2025 залишено без руху (не додано документа про сплату судового збору та не подано заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження)та ухвалою від 25.02.2025 повернуто скаржнику, оскільки скаржник не усунув недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
6. Цю апеляційну скаргу на рішення суду від 31.10.2024 подано через підсистему «Електронний суд» 25.02.2025.
7. Ухвалою від 03 березня 2025 року Восьмий апеляційний адміністративний суд апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишив без руху для надання суду заяви про поновлення строку та зазначення підстав для поновлення строку на оскарження рішення від 31.10.2024; установив строк для усунення недоліків апеляційної скарги.
8. Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12 березня 2025 року визнав неповажними наведені Військовою частиною НОМЕР_1 підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження; відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року.
9. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі констатував, що вперше з апеляційною скаргою скаржник звернувся до суду 11.11.2024, однак ухвалою від 15.11.2024 таку залишено без руху та ухвалою від 05.12.2024 повернуто скаржнику. Вдруге з апеляційною скаргою апелянт звернувся до суду 12.12.2024 та ухвалою від 19.12.2024 таку залишено без руху, а ухвалою від 26.12.2024 таку повернуто апелянтові. Втретє подану апеляційну скаргу ухвалою від 17.01.2025 залишено без руху та ухвалою від 25.02.2025 повернуто скаржнику. Цю апеляційну скаргу подано 25.02.2025, при цьому судовий збір сплачено ще 11.02.2025.
Суд апеляційної інстанції зауважив, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не можуть бути підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на апеляційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.
Крім того, Восьмий апеляційний адміністративний суд урахував, що поважними причинами пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути лише об'єктивні перешкоди, що реально унеможливлюють своєчасне звернення до суду. Відсутність бюджетного фінансування чи внутрішні процедури погодження коштів не є такими підставами, адже держава зобов'язана дотримуватись принципу належного урядування й не може отримувати вигоду від власних порушень.
Суд апеляційної інстанції акцентував на тому, що апелянт сплатив судовий збір 11.02.2025, але не подав платіжний документ у строк, визначений ухвалою про залишення скарги без руху. Лише після повернення скарги ухвалою від 24.02.2025 він звернувся повторно. Тобто документ існував раніше, але не був поданий належним чином.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутність фінансування або несвоєчасне надання платіжного документа не свідчать про поважні причини, а тому не є підставою для поновлення строку звернення до суду.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
10. У касаційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 , посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження її розгляду.
11. На обґрунтування вимог касаційної скарги Військова частина НОМЕР_1 вказує, що нею вживались усі можливі заходи щодо оскарження рішення суду першої інстанції, що свідчить про намір скористатися правом на доступ до правосуддя. Вказує, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції надмірно формалізована.
12. У касаційній скарзі відповідач зазначив, що перший раз із скаргою звернувся вчасно але із клопотанням про відстрочення сплати судового збору, через те, що військова частина, як бюджетна організація, мала отримати фінансування для сплати судового збору, вдруге скаргу подано у найкоротший термін після першого повернення але теж без сплати судового збору, бо кошти ще не були виділені. Втрерє (06.01.2025) з клопотанням про поновлення строку але знову без судового збору скаргу подано знову у найкоротший термін. Вчетверте скаргу подано із сплатою судового збору в найкоротший термін одразу після отримання коштів для сплати судового збору, однак вищевказані причини на поновлення строку визнано неповажними та відмовлено у відкритті апеляційного провадження.
13. За доводами касаційної скарги, апеляційний суд постановив ухвалу без з'ясування конкретних причин, умов та обставин, через які апеляційна скарга не подана вчасно.
14. Касатор наводить доводи, аналогічні доводам клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та стверджує, що перша апеляційна скарга була подана у строк визначений процесуальним законом, повторно звернення з апеляційною скаргою відбулося впродовж розумного строку без невиправданих затримок і зайвих зволікань.
15. Також скаржник просить урахувати, що В/ч НОМЕР_1 є авіаційною частиною, у повному складі залучена до ведення бойових дій та відсутність на рахунку скаржника коштів для сплати судового збору, а для погодження видатків для сплати судового збору та фактичного надходження коштів необхідно додатковий час, що зумовило затримку із поданням апеляційної скарги.
16. На думку скаржника, неприйняття судом апеляційної скарги наведених заявником апеляційної скарги підстав пропуску строку на апеляційне оскарження, є непропорційним і нівелює конституційний принцип апеляційного оскарження.
17. Судом не враховано, що В/ч НОМЕР_1 , як авіаційна частина, безпосередньо задіяна у відсічі та стримуванні збройної агресії рф, а тому забезпечення ремонту та обслуговування техніки є критично важливим для обороноздатності. Водночас вона зверталась до суду не з вимогою звільнити від сплати судового збору, а лише відстрочити його сплату через необхідність погодження та отримання коштів від вищестоящих органів, що спричинило об'єктивні організаційні ускладнення. Тому вважає такі висновки суду апеляційної інстанції надмірно формальними.
18. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно відмовив у відкритті апеляційного провадження, не врахувавши наведені об'єктивні причини (фінансування та подання перший раз скарги з дотриманням строку на її оскарження).
19. З огляду на вказані обставини, відповідач уважає оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції надмірно формалізованою, а висновок цього ж суду про відсутність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження зроблений як без урахування істотних обставин справи, так і з порушенням норм процесуального права.
20. Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
21. Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
22. Позивач не подав відзив на касаційну скаргу, що відповідно до частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.
Позиція Верховного Суду
Релевантні джерела права та акти їхнього застосування. Оцінка висновків суду, судове рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
23. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів виходить із такого.
24. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
25. За приписами частини першої статті 293 КАС України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
26. Право на апеляційне оскарження реалізується у спосіб подання в установленому порядку апеляційної скарги, форма та зміст якої також визначається процесуальним законом.
27. Умовою прийнятності апеляційної скарги до розгляду є її відповідність вимогам щодо форми і змісту, які визначені у статті 296 КАС України, а також дотриманні термінів її подачі, обов'язковому поданні переліку матеріалів, що повинні бути додані до неї, в тому числі і в частині сплати судового збору.
28. Відповідно до приписів статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:
1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
29. Частиною третьою статті 298 КАС України визначено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
30. Таким чином, процесуальне законодавство встановлює порядок дій суду при виявленні недоліків, зокрема, апеляційної скарги. Як у випадку невиконання вимог статті 296 КАС України щодо форми та змісту скарги, так і вимог щодо дотримання строку апеляційного оскарження, зокрема, відсутності відповідного клопотання чи визнання вказаних у ньому підстав неповажними, - апеляційна скарга залишається без руху.
31. Якщо скаржник у строк, визначений судом, не подав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі (пункт 4 частини першої статті 299 КАС України).
32. Отже, встановлено дві обставини, за яких суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження: якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження та якщо наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
33. Приписи пункту 4 частини першої статті 299 КАС України є імперативними та зобов'язують суд, у разі якщо особою у визначений строк не буде подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або у поданій заяві будуть наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження, визнані судом неповажними, відмовити у відкритті апеляційного провадження.
34. Такий підхід обумовлений тим, що право на оскарження судового рішення обмежене встановленим у законі строком на апеляційне оскарження, покликаним на дотримання принципу правової визначеності як одного з елементів верховенства права, та має дисциплінувати суб'єктів адміністративного судочинства.
35. Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, зокрема, і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
36. Колегія суддів зазначає, що поновлення строку (у випадках, що не віднесені до регламентованих частини другої статті 295 КАС України) не є обов'язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін.
37. При поданні апелянтом клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.
38. Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин пропуску такого строку чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду.
39. Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
40. Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.
41. Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні відповідного процесуального документа, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
42. За частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.
43. Обов'язок доведення обставин, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
44. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 виснувала, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
45. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
46. Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
47. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. Строк звернення до суду, як одна зі складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
48. Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій - гарантія забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку (пункт 49 постанови Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19).
49. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
50. Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
51. Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду.
52. За обставинами цієї справи, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі від 12.03.2025, при відмові у відкритті апеляційного провадження дійшов висновку про неповажність наведених скаржником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження.
53. Так, апеляційний суд в оскаржуваній ухвалі при аналізі зазначених В/ч НОМЕР_1 підстав для поновлення строку вказав, що несвоєчасність надання доказів сплати відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги не може вважатись поважною причиною для поновлення пропущеного строку. Також цей суд акцентував на тому, що відповідач подав платіжний документ неодразу після сплати відповідних коштів (коли скаргу було залишено без руху після повернення втретє).
54. Аналізуючи підстави поновлення строку, в оскаржуваній ухвалі апеляційний суд зауважив, що невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, не є поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження, адже не є такою, що не залежить від волі особи, яка її подає, і не надає такій особі права у будь-який необмежений після спливу строку апеляційного оскарження час реалізовувати право на оскарження судових рішень.
55. За змістом оскаржуваного рішення суд апеляційної інстанції урахував, що попереднє звернення з апеляційною скаргою - не підстава для поновлення строків її подання, адже право на повторне звернення не звільняє від дотримання строків. Первинну апеляційну скаргу суд апеляційної інстанції повернув ухвалою від 05.12.2004, тому повторна скарга розглядається як нова.
56. В/ч НОМЕР_1 у касаційній скарзі повторює аргументи щодо пропуску строку подання апеляції, вважаючи оцінку апеляційного суду формальною.
57. Верховний Суд погоджується, що введення в Україні воєнного стану суттєво ускладнило (подекуди унеможливлено) повноцінне функціонування, зокрема, органів державної влади (місцевого самоврядування). Водночас Суд уважає за необхідне зазначити, що введення на території України воєнного стану не зупиняє перебіг процесуальних строків у судових справах, сама собою ця обставина, без належного її обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов'язків учасника справи, й підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Лише факт введення воєнного стану на території України не може слугувати безумовною та достатньою підставою для визнання поважними причин пропуску процесуального строку для органу державної влади, за відсутності відповідних обґрунтувань та доказів того, як саме введення воєнного стану, вплинуло на роботу цього державного органу.
58. Натомість, суд визнає, що наведені обставини могли ускладнити подання апеляції, однак скаржник не довів їхнього реального впливу на неможливість своєчасного оскарження. Ураховуючи, що В/ч НОМЕР_1 не підтвердили належними та допустимими доказами наявність конкретних обставин, у тому числі й пов'язаних із участю відповідача у бойових діях, які унеможливили звернення до суду апеляційної інстанції в межах визначеного КАС України строку, Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про необґрунтованість підстав пропуску строку на апеляційне оскарження із цих причин.
59. Також Верховний Суд уважає, що приналежність до складу Збройних Сил України (авіаційна частина), залучення військовослужбовців частини до бойових завдань за призначенням не можуть бути поважними підставами для поновлення строку звернення до суду з апеляційною скаргою, оскільки В/ч НОМЕР_1 юридична особа зі штатом працівників, зокрема і працівників штабу, які готують та подають апеляційні скарги та які не входять до складу військовослужбовців, що виконують бойові завдання.
60. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного суду, що відсутність бюджетного фінансування є неповажною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження.
61. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
62. Отже, самих посилань на обставини, пов'язані з неналежним фінансуванням державної установи чи організації чи відсутністю таких коштів взагалі, недостатньо для підтвердження поважності причин пропуску строку. Відповідач, маючи намір реалізації наданого йому права на апеляційне оскарження судового рішення, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх процесуальних обов'язків, що також передбачає частина друга статті 49 КАС України.
63. Доводи військової частини НОМЕР_1 про те, що вона у найкоротший термін замовила кошти для сплати судового збору, не свідчать про те, що в спірний період частина вчинила всі можливі та необхідні дії для реалізації наданих їй законом процесуальних прав з метою апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.
64. Така поведінка суб'єкта владних повноважень не може бути визнана сумлінною, а тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для поновлення відповідачу пропущеного строку звернення до суду. Відсутність коштів на сплату судового збору не може бути визнано поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження. Відповідна процедура виділення та погодження коштів на сплату судового збору була запроваджена і встановлена державою в особі законодавця, тому, виходячи з принципу «належного урядування», державний орган має дотримуватися такої процедури.
65. Відповідно до статті 129 Конституції України та статей 2, 8 КАС України однією із засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
66. Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 травня 2008 року «Надточій проти України» принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
67. Обов'язок сплати судового збору слугує гарантуванню принципу рівності всіх осіб у правах щодо доступу до суду. Водночас судовий збір виконує не тільки фіскальну, а й дисциплінуючу функцію. Він є одним із способів стимулювання належного виконання учасниками відповідних правовідносин своїх прав та обов'язків, передбачених законами України.
68. Усталеною є судова практика, в тому числі і Верховного Суду (справи № 806/2321/16, № 826/24448/15, № 806/2950/15, № 200/11691/19-а, № 405/7262/17, № 1440/1822/18, №0840/3465/18 та низці інших), щодо питання оцінки поважності причин пропуску строку через неможливість сплати суб'єктом владних повноважень судового збору з огляду на відсутність у нього коштів для здійснення таких видатків. Верховний Суд неодноразово наголошував, що відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.
69. Сама собою сплата суб'єктом владних повноважень судового збору після спливу встановленого КАС України строку не може бути безумовною підставою для поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення.
70. З огляду на наведене колегія суддів відхиляє посилання скаржника на неможливість сплати судового збору за подання апеляційної скарги, як на поважні причини пропуску строку на апеляційне оскарження, у зв'язку з їх безпідставністю.
71. Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано звернув увагу, що згідно з даними КП «ДСС» на виконання ухвали від 17.01.2025 про залишення апеляційної скарги без руху (через відсутність доказів сплати судового збору та пропуск строку), апелянт не подав платіжного документа, а звернувся із заявою про поновлення строку та клопотанням про відстрочення сплати.
72. Отже, посилання на своєчасне усунення недоліків із наданням платіжного документа від 11.02.2025 не відповідає дійсності.
73. Саме це зумовило повторне звернення апелянта 25.02.2025, тобто наступного дня після повернення скарги ухвалою від 24.02.2025, хоча документ про сплату збору датований ще 11.02.2025.
74. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що наведене не свідчить про наявність об'єктивних і непереборних обставин неможливості звернення до суду.
75. Як вбачається з матеріалів справи, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31.10.2024 у справі № 380/14650/24 доставлено до електронного кабінету В/ч НОМЕР_1 02.11.2024 о 20:34, що підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою відповідального працівника Львівського окружного адміністративного суду про доставку електронного листа (а.с. 45).
76. Одночасно на вебсторінці, призначеній для пошуку та перегляду документів Єдиного державного реєстру судових рішень, 04.11.2024 забезпечено надання загального доступу до рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31.10.2024 (номер у Єдиному державному реєстрі судових рішень https://reyestr.court.gov.ua/Review/122744788 ).
77. За правилами частини п'ятої статті 251 КАС України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено в порядку письмового провадження, копія судового рішення надсилається протягом двох днів із дня його складення у повному обсязі в електронній формі в порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
78. Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 251 КАС України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.
79. Оскільки Вищою радою правосуддя затверджено Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи і з 05.10.2021 почали функціонувати окремі підсистеми ЄСІТС, а копія рішення була доставлена на офіційну електронну адресу скаржника, то відлік строку на оскарження судового рішення розпочався саме з такої дати.
80. Пункт 2 частини шостої статті 251 КАС України установлює, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
81. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення (частина шоста статті 251 КАС України).
82. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день (частина шоста статті 120 КАС України).
83. Отже, 30-денний строк апеляційного оскарження, визначений пунктом 1 частини другої статті 295 КАС України, закінчився 02.11.2024.
84. Відповідач подав апеляційну скаргу 06.05.2025.
85. За таких обставин і правового регулювання, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив доводи В/ч НОМЕР_1 та дійшов правильного висновку, що скаржник подав апеляційну скаргу з пропуском строку на апеляційне оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31.10.2024.
86. Неналежна організація процесу із оскарження судового рішення з боку відповідальних осіб, виникнення організаційних складнощів у суб'єкта владних повноважень для своєчасного подання апеляційної скарги є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Відповідач, що діє від імені держави, як суб'єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від організаційних складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо вчасного подання апеляційної скарги (постанови Верховного Суду від 26.09.2022 у справі № 560/403/22, 08.08.2024 у справі № 440/15583/23).
87. З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження з підстав пропуску строку на апеляційне оскарження, за відсутності причин, які б свідчили про поважність причин пропуску такого строку, правильно застосував положення пункту 4 частини першої статті 299 КАС України.
88. Суд відхиляє посилання відповідача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24.07.2023 у справі № 200/3692/21, адже висновок у цій справі не суперечить висновкам у справі, що переглядається, позаяк у справі № 200/3692/21 Верховний Суд, зокрема констатував, що суд апеляційної інстанції, поновлюючи строк на апеляційне оскарження при повторному зверненні з апеляційною скаргою, не врахував того, що сама собою затримка бюджетного фінансування щодо видатків на оплату судового збору не є автоматичною, достатньою і безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження, а також проігнорував відсутність будь яких доказів на підтвердження цих обставин.
89. За таких умов, колегія суддів, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції, ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права.
90. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
91. Таким чином, оскільки при ухваленні судового рішення суд апеляційної інстанції порушень норм процесуального права не допустив, то колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2025 року у справі № 380/14650/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіВ.М. Соколов А.Г. Загороднюк М.В. Білак