12 вересня 2025 року
м. Київ
справа №240/12523/24
адміністративне провадження № К/990/10966/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 240/12523/24
за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року (головуючий суддя - Драчук Т.О., судді: Смілянець Е.С., Полотнянко Ю.П.),
І. Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, В/ч НОМЕР_1 ), у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до складу грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховано грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за період з 01.01.2014 року по 28.02.2018 року, сум індексації та щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 (далі - Постанова КМУ № 889);
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та доплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за період з 01.01.2014 року по 28.02.2018 року, із врахуванням в складі грошового забезпечення, з якого обчислюються такі виплати, сум щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої Постановою КМУ № 889 та індексації, в тому числі нарахованої в період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року в розмірах згідно з рішенням Житомирського окружного адміністративного за справою № 240/1015/23;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невключення до складу грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховано грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за період з 01.03.2018 року по 04.02.2022 року, сум індексації;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та доплатити ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 04.02.2022 року грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально- побутових питань, із врахуванням в складі грошового забезпечення, з якого обчислюються такі виплати, сум індексації, в тому числі нарахованої в період з 01.03.2018 року по 04.02.2022 року в розмірах згідно з рішенням Житомирського окружного адміністративного суду за справою № 240/1015/23.
ІІ. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2. Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 09 грудня 2024 року адміністративний позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до складу грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховано грошову компенсацію за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, сум індексації та щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої Постановою КМУ № 889. Зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із урахуванням в складі грошового забезпечення, з якого обчислюється такі виплати, сум щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої Постановою КМУ № 889 та індексації нарахованої у розмірах згідно судового рішення за справою № 240/1015/23, з урахуванням виплачених сум. Визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховано грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за період з 01.03.2018 по 04.02.2022, сум індексації. Зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та доплатити ОСОБА_1 і за період з 01.03.2018 по 04.02.2022 грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань із врахуванням в складі грошового забезпечення, з якого обчислюються такі виплати, сум індексації, нарахованої згідно рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі № 240/1015/23. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
3. Не погодившись із прийнятим (09.12.2024) рішенням, Військова частина НОМЕР_1 (25.01.2025) подала апеляційну скаргу.
4. Ухвалами від 07 лютого 2025 року Сьомий апеляційний адміністративний суд визнав неповажними причини пропуску строку на апеляційне провадження та апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишив без руху для надання суду заяви про поновлення строку та зазначення інших поважних підстав для поновлення строку на оскарження рішення від 09.12.2024; установив строк для усунення недоліків апеляційної скарги.
5. Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18 лютого 2025 року визнав неповажними наведені Військовою частиною НОМЕР_1 підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження; відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року.
ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
6. У касаційній скарзі В/ч НОМЕР_1 , посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження її розгляду.
7. На обґрунтування вимог касаційної скарги Військова частина НОМЕР_1 вказує, що нею вживались усі можливі заходи щодо оскарження рішення суду першої інстанції, що свідчить про намір скористатися правом на доступ до правосуддя.
8. У касаційній скарзі відповідач зазначає, що затримка з подачею апеляції була спричинена кількома факторами. Зокрема, військова частина, як бюджетна організація, мала отримати фінансування для сплати судового збору, а також упродовж 2024 року військова частина неодноразово переміщувалась до районів виконання бойових (спеціальних) завдань та назад до пункту постійної дислокації, у тому числі у зв'язку з включенням до угруповання військ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що спричинило об'єктивні організаційні ускладнення в оформленні документів, зокрема тимчасове виконання обов'язків помічника командира з правової роботи іншою особою.
9. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно відмовив у відкритті апеляційного провадження, не врахувавши наведені об'єктивні причини (фінансування та дислокаційні обставини).
10. З огляду на вказані обставини, відповідач уважає, що висновок апеляційного суду про відсутність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження зроблений як без урахування істотних обставин справи, так і з порушенням норм процесуального права.
11. Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
12. Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
13. Позивачка не подала відзив на касаційну скаргу, що відповідно до частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.
ІV. Позиція Верховного Суду
Релевантні джерела права та акти їхнього застосування. Оцінка висновків суду, судове рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
14. Надаючи правову оцінку встановленим апеляційним судом обставинам справи щодо подання апеляційної скарги та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
15. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
16. Право на апеляційне оскарження реалізується у спосіб подання в установленому порядку апеляційної скарги, форма та зміст якої також визначається процесуальним законом.
17. Умовою прийнятності апеляційної скарги до розгляду є її відповідність вимогам щодо форми й змісту, які визначені у статті 293 КАС України, а також дотриманні термінів її подачі, обов'язковому поданні переліку матеріалів, що повинні бути додані до неї, в тому числі та в частині сплати судового збору та, у разі пропуску строку на апеляційне оскарження, подання відповідного клопотання про його поновлення.
18. Відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 296 КАС України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору. Сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя.
19. Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.1981№ R (81): «В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (підпункт 12 пункту D).
20. За статтею 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:
1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
21. При цьому, згідно із частиною першою статті 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
22. Імперативні положення частини третьої статті 298 КАС України встановлюють обов'язок особи, яка звертається до суду з апеляційною скаргою з пропуском строку на апеляційне оскарження подати клопотання про його поновлення із зазначенням поважності причин такого пропуску.
23. Статтею 298 КАС України передбачено, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу (частина друга).
24. Положеннями статті 169 КАС України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання встановлених вимог, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, встановлюються спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
25. Колегія суддів зазначає, що залишення апеляційної скарги без руху - це процесуальна дія, яка застосовується судом з метою усунення апелянтом недоліків апеляційної скарги та дотримання порядку її подання.
26. Апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку (частина третя статті 298 КАС України).
27. Якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі (пункт 4 частини першої статті 299 КАС України).
28. Положення пункту 4 частини першої статті 299 КАС є імперативними та зобов'язують суд, у разі якщо особою у визначений строк не буде подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або у поданій заяві будуть наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження, визнані судом неповажними, відмовити у відкритті апеляційного провадження.
29. Такий підхід обумовлений тим, що право на оскарження судового рішення обмежене встановленим у законі строком на апеляційне оскарження, покликаним на дотримання принципу правової визначеності як одного з елементів верховенства права, та має дисциплінувати суб'єктів адміністративного судочинства.
30. Таким чином процесуальне законодавство встановлює певний порядок дій суду під час виявлення недоліків, зокрема, апеляційної скарги. Як у випадку невиконання вимог статті 296 КАС щодо форми та змісту скарги, так і вимог щодо дотримання строку апеляційного оскарження, зокрема, відсутності відповідного клопотання чи визнання вказаних у ньому підстав неповажними, - апеляційна скарга залишається без руху.
31. Колегія суддів зазначає, що поновлення строку (у випадках, що не віднесені до регламентованих частини другої статті 295 КАС України) не є обов'язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін.
32. У разі подання апелянтом клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.
33. Залишаючи апеляційну скаргу без руху, суд апеляційної інстанції виходив із того, що рішення у цій справі ухвалено 09 грудня 2024 року в порядку письмового провадження. Копію оскаржуваного рішення доставлено в електронний кабінет Військової частини НОМЕР_1 09 грудня 2024 року. Водночас апеляційна скарга була подана через систему «Електронний суд» 25 січня 2025 року. Тобто з пропуском строку на її подання.
34. На виконання ухвали від 07 лютого 2025 року апелянт надіслав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, на обґрунтування якого послався на ті ж обставини пропуску строку звернення з апеляційною скаргою, що й у клопотанні, поданому разом з апеляційною скаргою.
35. Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 299 КАС України, суд апеляційної інстанції виходив із того, що апелянтом не доведено наявності обставин, що перешкоджали йому звернутися до суду в межах строку, визначеного статтею 295 КАС України та які б становили об'єктивно непереборні перешкоди, що пов'язані з дійсними істотними труднощами у реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення, а тому суд констатував, що причини пропуску строку апеляційного оскарження, зазначені у вказаному клопотанні, не є поважними.
36. Розв'язуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції визнав посилання на відсутність бюджетного фінансування неповажною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження.
37. Надаючи оцінку наведеним вище обставинам, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність підстав вважати, що строк на апеляційне оскарження був пропущений з поважних причин.
38. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
39. Отже, самих посилань на обставини, пов'язані з неналежним фінансуванням державної установи чи організації, чи відсутністю таких коштів взагалі, недостатньо для підтвердження поважності причин пропуску строку. Відповідач, маючи намір реалізації наданого йому права на апеляційне оскарження судового рішення, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх процесуальних обов'язків, що також передбачає частина друга статті 49 КАС України.
40. Посилання на листи щодо фінансування видатків № 117/28772 від 25.10.2024 та № 220/13/9088 від 04.11.2024, а також подані рапорти та розсилка командирам про відсутність фінансування на судовий збір не підтверджують вчинення всіх залежних і можливих дій для своєчасної сплати судового збору.
41. Із цих документів не вбачається реальних кроків для забезпечення платежу (належного ініціювання, погодження й контролю фінансування, використання процесуальних інструментів звільнення/відстрочення/зменшення збору), а отже, вони не доводять поважності причин пропуску строку.
42. Доводи В/ч НОМЕР_1 про те, що вона у найкоротший термін замовила кошти для сплати судового збору, не свідчать про те, що в спірний період частина вчинила всі можливі та необхідні дії для реалізації наданих їй законом процесуальних прав з метою апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.
43. Така поведінка суб'єкта владних повноважень не може бути визнана сумлінною, а тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для поновлення відповідачу пропущеного строку звернення до суду. Відсутність коштів на сплату судового збору не може бути визнано поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження. Відповідна процедура виділення та погодження коштів на сплату судового збору була запроваджена і встановлена державою в особі законодавця, тому, виходячи з принципу «належного урядування», державний орган має дотримуватися такої процедури.
44. Відповідно до статті 129 Конституції України та статей 2, 8 КАС України однією із засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
45. Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 травня 2008 року «Надточій проти України» принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
46. Обов'язок сплати судового збору слугує гарантуванню принципу рівності всіх осіб у правах щодо доступу до суду. Водночас судовий збір виконує не тільки фіскальну, а й дисциплінуючу функцію. Він є одним зі способів стимулювання належного виконання учасниками відповідних правовідносин своїх прав та обов'язків, передбачених законами України.
47. Усталеною є судова практика, в тому числі й Верховного Суду (справи № 806/2321/16, № 826/24448/15, № 806/2950/15, № 200/11691/19-а, № 405/7262/17, № 1440/1822/18, №0840/3465/18 та низці інших), щодо питання оцінки поважності причин пропуску строку через неможливість сплати суб'єктом владних повноважень судового збору з огляду на відсутність у нього коштів для здійснення таких видатків. Верховний Суд неодноразово наголошував, що відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.
48. Сама собою сплата суб'єктом владних повноважень судового збору після спливу встановленого КАС України строку не може бути безумовною підставою для поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення.
49. З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на неможливість сплати судового збору за подання апеляційної скарги, як на поважні причини пропуску строку на апеляційне оскарження, у зв'язку з їх безпідставністю.
50. У постанові від 28 квітня 2021 року у справі № 640/3393/19 Великою Палатою Верховного Суду зазначено про те, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, невжиття суб'єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду. У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів. Відсутність бюджетного фінансування не надає суб'єкту владних повноважень право в будь-який час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.
51. Беручи до уваги наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованих висновків щодо відсутності підстав для висновку визнавати поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження, які наведені відповідачем у заяві про поновлення процесуального строку.
52. Щодо посилань скаржника на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 420/2776/20, то у вказаній справі Верховний Суд не здійснював перегляду рішень судів першої та / або апеляційної інстанцій в касаційному порядку.
Водночас Суд зазначає, що правову позицію, яку скаржник наводить в касаційній скарзі, Верховний Суд висловлював в інших постановах, зокрема від 29.01.2021 у справі № 802/2386/14-а, від 15.08.2024 у справі № 640/18587/21.
Так, за вказаною правовою позицією питання щодо поважності причини пропуску процесуального строку є питанням факту, а не питанням права. Зазвичай, обставини, які стосуються фінансування суб'єкта владних повноважень, як і інші обставини, що стосуються його організаційної діяльності, не є поважними причинами, на які суб'єкт владних повноважень може посилатися як на підставу поновлення пропущеного ним процесуального строку. Проте закон не виключає можливості поновлення суб'єкту владних повноважень процесуального строку, в тому числі строку на апеляційне оскарження судового рішення, пропущеного через фінансову неспроможність сплатити судовий збір. Виключність таких випадків може бути обумовлена, зокрема, розміром судового збору, який, згідно із законом, підлягає сплаті за подання апеляційної скарги, оскільки це може впливати на тривалість процедури сплати судового збору державною скарбницею.
Отже, виходячи зі змісту вказаної правової позиції, у виключних випадках неспроможність сплатити судовий збір все ж може бути достатнім підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Однією з таких виключних причин є, зокрема, розмір судового збору, величина якого в розрізі кошторису суб'єкта владних повноважень може впливати на тривалість процедури сплати судового збору.
У цьому контексті Суд зазначає, що розмір судового збору, який підлягав сплаті за оскарження рішення суду першої інстанції в цій справі, становив 1 453,44 грн, тобто не був таким, що об'єктивно міг вплинути на тривалість процедури сплати чи виділення відповідних асигнувань.
53. Стосовно посилання скаржника на обставини передислокації та виконання бойових (спеціальних) завдань у 2024 році з кадровим дефіцитом юриста та покладенням додаткових обов'язків, колегія суддів не заперечує, що вказані обставини могли утруднити дотримання строку на апеляційне оскарження, однак указані доводи не підтверджені достатніми та належними доказами.
54. Неналежна організація процесу щодо оскарження судового рішення з боку відповідальних осіб, виникнення організаційних складнощів (проблеми з доступом до інтернету через технічні несправності) у суб'єкта владних повноважень для своєчасного подання апеляційної скарги є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Відповідач, що діє від імені держави, як суб'єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від організаційних складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі й щодо вчасного подання апеляційної скарги.
55. Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у постановах від 26 вересня 2022 року у справі № 560/403/22, від 03 листопада 2022 року у справі № 560/15534/21, від 18 січня 2023 року у справі № 560/2836/22, від 31 січня 2023 року у справі № 380/4273/21, від 28 лютого 2023 року у справі № 400/6312/21 та ін.
56. Отже, колегія суддів уважає обґрунтованою позицію суду апеляційної інстанції стосовно того, що обставини, пов'язані з неналежною організацією роботи в державному органі, не можуть слугувати підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на апеляційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, не можуть бути безумовною підставою для поновлення зазначеного строку.
57. Необхідно також зазначити, що введення на території України воєнного стану не зупиняє перебіг процесуальних строків у судових справах.
58. Суд ураховує, що введений в Україні воєнний стан суттєво ускладнив (подекуди унеможливив) повноцінне функціонування, зокрема, органів державної влади (місцевого самоврядування). Тим часом сама собою ця обставина, без належного її обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов'язків учасника справи, й підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.
59. Суд зауважує, що відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
60. Водночас обов'язок доведення обставин, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
61. Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна зі складників гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
62. Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду.
63. З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження з підстав пропуску апелянтом строку на апеляційне оскарження та відсутності підстав для його поновлення, правильно застосував положення пункту 4 частини першої статті 299 КАС України.
64. За таких умов, колегія суддів, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції, ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права.
65. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
66. Таким чином, оскільки при ухваленні судового рішення суд апеляційної інстанції порушень норм процесуального права не допустив, то колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
67. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року у справі № 240/12523/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк