11 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 420/26714/24
адміністративне провадження № К/990/38894/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року (суддя Хурса О.О.) та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року (колегія у складі суддів Шляхтицького О.І., Домусчі С.Д., Семенюка Г.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Голови Вищої ради правосуддя Усика Григорія Івановича про визнання дій, бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
23 серпня 2024 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , у якій він просив:
- визнати протиправною бездіяльність Голови Вищої ради правосуддя Усика Г.І. який перебуваючи на посаді керівника колегіального органу, за відсутності безпосереднього керівника, у порушення статті 28 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1700-VII "Про запобігання корупції" (далі - Закон №1700-VII) при наявність у нього реального та потенційного конфлікту інтересів не виконав обов'язок, встановлений статтею 28 Закону №1700-VII, та не звернувся не пізніше наступного робочого дня з повідомленням до Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) про наявний конфлікт інтересів, щодо розгляду заяви позивача, надісланої до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) 07 липня 2024 року;
- визнати протиправною бездіяльність Голови ВРП Усика Г.І., який, перебуваючи на посаді керівника колегіального органу, за відсутності безпосереднього керівника, у порушення статті 30 Закону №1700-VII, за наявності у нього реального та потенційного конфлікту інтересів (відповідач у справі 420/31125/23 про стягнення моральної шкоди та визнання протиправними дій та бездіяльності) не залучив до прийняття рішення та відповідних дій інших працівників ВРП;
- визнати протиправними дії Голови ВРП Усика Г.І., який, перебуваючи на посаді керівника колегіального органу, за відсутності безпосереднього керівника, у порушення статей 28, 29, 30 Закону №1700-VII, за наявності у нього реального та потенційного конфлікту інтересів, не вжив відповідних заходів щодо врегулювання реального та потенційного конфлікту інтересів, розглянув заяву позивача від 07 липня 2024 року на свою бездіяльність і відмовив у задоволені заяви листом за №23728/0/9-24 від 02 серпня 2024 року.
Позов мотивовано тим, що 07 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до ВРП, у якій просив повідомити, чи звертався відповідно до статті 28 Закону №1700-VII Голова ВРП Усик Г.І. до НАЗК чи іншого визначеного Законом органу або колегіального органу, під час виконання повноважень, у якому виник конфлікт інтересів при розгляді звернення позивача від 22 червня 2024 року; повідомити які заходи відповідно до статті 28 Закону №1700-VII щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів вживав Голова ВРП Усик Г.І. при вирішення звернення позивача від 22 червня 2024 року; вжити заходи щодо усунення порушень статті 49 Закону України від 21 грудня 2016 року №1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон №1798-VIII) та підпункту 13.8 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року №52/0/15-17 (далі - Регламент ВРП) щодо строків розгляду та прискорити розгляд скарг, зареєстрованих ВРП (вказано перелік скарг); повідомити, чи постановлялись обґрунтовані ухвали відповідно до підпункту 13.8 Регламенту ВРП членами ВРП, її Дисциплінарними палатами щодо продовження строку попередньої перевірки по зазначеним у заяві дисциплінарним скаргам.
Позивач доводить, що незважаючи на наявність конфлікту інтересів щодо розгляду скарг відносно себе, наявність конфлікту інтересів щодо статусу відповідача у адміністративній справі №420/31125/23, у якій оскаржується бездіяльність стосовно розгляду його заяви про звільнення від 11 квітня 2023 року та, на його думку, навмисного не розгляду дисціплінарних скарг стосовно судді ОСОБА_1., Голова ВРП Усик Г.І. сам особисто розглянув його заяву від 07 липня 2024 року та надав йому письмову відповідь за №23728/0/9 від 02 серпня 2024 року, відмовивши у задоволенні його заяви від 07 липня 2024 року.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 28 серпня 2024 року відмовив у відкритті провадження в справі.
Свої висновки суд мотивував тим, що оспорювані дії та бездіяльність Голови ВРП щодо невиконання обов'язку звернутися не пізніше наступного робочого дня з повідомленням до НАЗК про наявний конфлікт інтересів; незалучення до прийняття рішення та відповідних дій інших працівників ВРП; невжиття відповідних заходів щодо врегулювання реального та потенційного конфлікту інтересів тощо, є процедурними і не можуть бути самостійним предметом оскарження. За висновком суду, обраний позивачем спосіб захисту жодним чином не відновить прав, про порушення яких він стверджує (порушення права на належну правову процедуру і доступ до професії), натомість, позивач може захистити свої права шляхом оскарження відповідного рішення, визначеного Законом №1798-VIII, з урахуванням та з підстав процедурних порушень. Із цих міркувань суд констатував, що в межах цього спору відсутній об'єкт судового захисту, оскаржувані дії та бездіяльність Голови ВРП Усика Г.І. не зумовлюють самостійних правових наслідків, а тому не можуть бути самостійним предметом судового розгляду. За позицією місцевого адміністративного суд, цей спір, що стосується оскарження бездіяльності Голови ВРП щодо неналежного виконання ним своїх посадових обов'язків, не належить до юрисдикції судів України (у тому числі його не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства).
П'ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 08 жовтня 2024 року залишив ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року без змін.
Суд апеляційної інстанції, загалом поділяючи висновки суду першої інстанції, додав, що суб'єктом розгляду та вирішення заяви судді про відставку та про розгляд дисциплінарних скарг, як і суб'єктом формування порядку денного пленарного засідання ВРП є саме ВРП, яка приймає відповідне рішення відкритим голосуванням більшістю присутніх на засіданні членів за наслідками обговорення пропозицій членів ВРП, а Голова ВРП, котрий одночасно є членом колегіального органу і як окремий суб'єкт владних повноважень, не є тією особою, яка здійснює владні управлінські дії у спірних правовідносинах, зокрема вирішення процедурних питань, пов'язаних із розглядом ВРП заяв суддів про відставку чи здійснення дисциплінарного провадження відносно судді. Апеляційний суд, пославшись на обставини, встановлені у справі №420/31125/23, зокрема, що ВРП рішенням від 26 грудня 2023 року №1418/0/15-23 ухвалила зупинити розгляд заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у відставку, дійшов висновку, що діяльність Голови ВРП щодо розгляду заяв про прискорення розгляду питань щодо звільнення ОСОБА_1 та розгляд дисциплінарних скарг відносно нього за умови наявності рішення ВРП про зупинення провадження відносно заяви ОСОБА_1 у відставку та зазначення у відповідях про стан розгляду справ, не створює жодних правових наслідків для останнього та не змінює стану його суб'єктивних прав, оскільки самі по собі не породжують настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на права та обов'язки заявника.
Крім цього, суд апеляційної інстанції зауважив, що процедурні питання щодо встановлення в діях певної особи факту порушення антикорупційного законодавства вирішуються виключно у порядку статей 13, 21, 28 Закону №1700-VII або при перевірці наведених обставин ВРП під час розгляду відводу відповідно до положень статі 33 Закону №1798-VIII, а не шляхом подачі окремого адміністративного позову.
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року.
Скаржник обґрунтовує свої вимоги тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального і процесуального права, зокрема, суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі не може надати оцінку достатності або недостатності всіх обставин, наявності або відсутності доказів. Ці всі питання можуть вирішуватись на інших стадіях адміністративного процесу і суд першої інстанції не був позбавлений можливості вирішити питання щодо відкриття провадження в справі на підставі наданих позивачем позовної заяви і доданих до неї доказів. Питання про те, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються, відповідно до пункту 1 частин першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вирішується судом в нарадчій кімнаті під час ухвалення рішення по суті справи, а оцінка наданих стороною позивача обґрунтувань та доказів на предмет їх достатності на стадії відкриття провадження у справі законом не передбачена. В ухвалі суд фактично дав оцінку доказам наданим позивачем на обґрунтування позовних вимог, що є неприпустимим. Крім того, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом.
У решті наведені у касаційній скарзі мотиви відтворюють доводи позивача, якими обґрунтовано позовну заяву.
Позиція інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Рух касаційної скарги
Ухвалою від 06 листопада 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року у справі №420/26714/24.
Ухвалою від 03 вересня 2025 року справу призначено до розгляду
Джерела права та акти їхнього застосування. Оцінка висновків судів, судові рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року №19 рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Згідно із частиною третьою статті 124 Основного Закону України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18 рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Гарантоване нормами Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права. Ця можливість, однак, не є абсолютною, оскільки презюмує, що порушення, стверджуване особою, яка звертається до суду, було обґрунтованим. Іншими словами воно має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав та/або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Не встановлює абсолютного (безвідносно до суб'єктивних прав та/або інтересів у конкретних правовідносинах) права на суд і пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У пункті 8 частини першої статті 4 КАС України зазначено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, або адміністратор за випуском облігацій, який подає позов до адміністративного суду на захист прав, свобод та інтересів власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист одним із способів, передбачених цією статтею, або в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Відповідно до частин першої та другої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи:
1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність;
2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником);
3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу;
4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності;
5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними);
6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Пунктом 1 частини першої статті 170 КАС установлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 05 жовтня 2023 року у справі №990/166/23 (провадження № 11-136заі23) застосуванню наведених норм відповідає висновок про те, що, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд керується статтями 169 - 171 КАС України. Разом з оцінкою дотримання особою, яка звернулася до суду з позовною заявою, формальних вимог до позовної заяви суд повинен дати оцінку позову на предмет його відповідності юрисдикції адміністративного суду, тобто чи може спір, якого стосується позов, розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Ця оцінка складається з послідовних відповідей на запитання: чи наявний юридичний спір відповідно до статті 124 Конституції України; чи є він публічно-правовим (тобто виник з публічно-правових, а не приватноправових відносин); чи поширюється на цей публічно-правовий спір юрисдикція адміністративних судів (чи не встановлено законом для розгляду таких спорів інший порядок судового провадження (частини друга, третя статті 19 КАС України).
Негативна відповідь хоча б на одне із цих запитань є підставою для відмови у відкритті провадження за пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України.
Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції, висновки якого підтримав апеляційний суд, керувався тим, що оспорювані дії та бездіяльність Голови ВРП щодо невиконання обов'язку звернутися не пізніше наступного робочого дня з повідомленням до НАЗК про наявний конфлікт інтересів; незалучення до прийняття рішення та відповідних дій інших працівників ВРП; невжиття відповідних заходів щодо врегулювання реального та потенційного конфлікту інтересів тощо, є процедурними і не можуть бути самостійним предметом оскарження, водночас обраний позивачем спосіб захисту жодним чином не відновить прав, про порушення яких він стверджує (порушення права на належну правову процедуру і доступ до професії), тож в межах цього спору відсутній об'єкт судового захисту, оскаржувані дії та бездіяльність Голови ВРП Усика Г.І. не зумовлюють самостійних правових наслідків, а тому не можуть бути самостійним предметом судового розгляду.
Суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів передчасними, оскільки ключове питання, яке порушує позивач перед судом, стосується законності розгляду його звернення (заяви від 07 липня 2024 року), а не допущення відповідачем названих процедурних порушень та недотримання ним посадових обов'язків, як самостійний предмет судового розгляду, про що помилково вказали суди.
Як убачається з матеріалів справи, 07 липня 2024 року позивач звернувся до ВРП із заявою, в якій, зокрема, просив:
- повідомити, чи звертався відповідно до статті 28 Закону №1700-VII Голова ВРП Усик Г.І. до НАЗК чи іншого визначеного Законом органу або колегіального органу, під час виконання повноважень, у якому виник конфлікт інтересів при розгляді звернення позивача від 22 червня 2024 року;
- повідомити, які заходи відповідно до статті 28 Закону №1700-VII щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів вживав Голова ВРП Усик Г.І. при вирішення звернення позивача від 22 червня 2024 року.
- вжити заходи щодо усунення порушень статті 49 Закону №1798-VIII та підпункту 13.8 Регламенту ВРП щодо строків розгляду та прискорити розгляд наведених у цій заяві скарг, зареєстрованих ВРП;
- повідомити, чи постановлялися обґрунтовані ухвали відповідно до підпункту 13.8 Регламенту ВРП членами ВРП, її Дисциплінарними палатами щодо продовження строку попередньої перевірки по зазначеним у заяві дисциплінарним скаргам.
Листом від 02 серпня 2024 року №23728/0/9-24 за підписом Голови ВРП Усика Г.І. позивачеві було надано відповідь на вказану заяву.
Саме з розглядом відповідачем вказаної заяви позивач пов'язує звернення до суду.
За змістом статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України "Про звернення громадян".
Зважаючи на наведені положення КАС України, у розглядуваному випадку позивач не позбавлений права ставити перед адміністративним судом питання законності розгляду відповідачем його звернення (заяви) від 07 липня 2024 року.
Водночас висновок про те, чи мали місце стверджувані позивачем порушення під час розгляду його звернення, а також чи зумовило це правові наслідки для позивача в світлі такого розгляду, суд може зробити лише на підставі дослідження доказів, оцінки обставин у справі та аргументів її учасників.
Суд нагадує, що адміністративне судочинство здійснюється на засадах (принципах) змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі (пункт 4 частини третьої статті 2 КАС України). Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (частина перша статті 9 КАС України).
На стадії ж вирішення питання про відкриття провадження у справі суд першої інстанції не має права давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, доказам та встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги.
За позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 31 серпня 2023 року в справі №990/114/23, після відкриття провадження у справі суд першої інстанції в разі наявності підстав, визначених адміністративним процесуальним законодавством, може провести підготовче судове засіданні, у якому мають бути з'ясовані всі питання, визначені статтею 173 КАС, зокрема, щодо остаточної визначеності предмета спору, характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів тощо.
У цьому ж судовому рішенні Велика Палата Верховного Суду зауважила, що КАС України не передбачає конкретну форму викладу позовних вимог, а наділяє позивача правом визначати учасників справи та довільно викласти зміст позовних вимог спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачених законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.
Отже, стаття 160 КАС не конкретизує вимоги щодо змісту позовної заяви, який викладається позивачем в довільній формі. Головним є те, щоб позовна заява містила виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, достатність яких в подальшому має бути оцінена судом в ході судового розгляду справи по суті.
За правилами частин першої та другої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Отже, за наявності недоліків форми та/або змісту позовної заяви, які перешкоджають вирішенню питання про відкриття провадження в адміністративній справі, зокрема, й у частині змісту позовних вимог і викладу обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, процесуальний Закон визначає порядок та спосіб, у який такі недоліки можуть бути усунуті.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції, з яким помилково погодився апеляційний суд, про наявність передбаченої пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України правової підстави для відмови у відкриті провадження в адміністративній справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин першої та четвертої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
За таких обставин, Верховний Суд, з огляду на положення частин першої та четвертої статті 353 КАС України, дійшов висновку, що касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року та постанова П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року - скасуванню з направленням справи №420/26714/24 до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Судові витрати
З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року скасувати, а справу №420/26714/24 направити до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
Л.О. Єресько
В.М. Соколов
Судді Верховного Суду