11 вересня 2025 року
м. Київ
справа №260/699/25
адміністративне провадження №К/990/37050/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів: Жука А.В., Загороднюка А.Г.,
перевіривши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Лихачов Роман Борисович, на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27.03.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2025 у справі №260/699/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет», Міністерство оборони України, Міністерство економіки України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , в якому, просив:
- встановити, що відповідно до наказу Міністерства економіки України №15857 від 03.07.2024 ОСОБА_1 , станом на час видачі оскаржуваного наказу №1022 від 25.10.2024 про призов на військову службу по мобілізації, мав статус особи, якій надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації у відповідності до процедури бронювання військовозобов'язаних згідно Постанови КМУ від 27.01.2023 №76 (у чинній редакції на момент прийняття спірних рішень);
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №1022 від 25.10.2024 в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період військовозобов'язаних відповідно до поіменного списку військовозобов'язаних, які призвані у складі команди № НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 №299 від 25.10.2024 відносно ОСОБА_1 , яким позивача вважати призначеним до військової частини НОМЕР_1 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 шляхом видання відповідного наказу;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 зарахувати ОСОБА_1 , на спеціальний військовий облік як особу, яка є заброньованою, із внесенням відомостей про надану відстрочку в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів у відповідності п.п. 9-12 Порядку бронювання військовозобов'язаних за списком військовозобов'язаних під час дії воєнного стану, затверджений Постановою КМУ від 27.01.2023 №76.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27.03.2025 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ №1022 від 25.10.2024 начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період військовозобов'язаних відповідно до поіменного списку військовозобов'язаних, які призвані у складі команди № НОМЕР_1 відносно Позивача ОСОБА_1 .
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо незарахування у строк не більш як п'ять робочих днів з дня отримання Наказу Мінекономіки №15857 від 03.07.2024 про бронювання військовозобов'язаного ОСОБА_1 на спеціальний військовий облік із внесенням відомостей про надану відстрочку в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 №299 від 25.10.2024, яким ОСОБА_1 вважати призначеним до Військової частини НОМЕР_1 .
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 зарахувати на підставі Наказу Мінекономіки №15857 від 03.07.2024 про бронювання військовозобов'язаного ОСОБА_1 на спеціальний військовий облік із внесенням відомостей про надану відстрочку в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
В решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задоволено частково.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27.03.2025 в частині визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.10.2024 №299, яким ОСОБА_1 призначено до військової частини НОМЕР_1 скасувати та прийняти в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.
У решті рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27.03.2025 залишено без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, 08.09.2025 ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Лихачов Роман Борисович, через систему «Електронний суд» подав касаційну скаргу до Верховного Суду.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
У касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального й процесуального права (а саме статей 2, 90, частин першої, другої та третьої статті 242, частини четвертої статті 246 КАС України) без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
1) норми права, яку неправильно застосовано судами;
2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено;
3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду;
4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Варто зауважити, що положеннями статті 2 КАС України встановлено завдання та основні засади адміністративного судочинства, положеннями статті 90 КАС України - порядок здійснення оцінки доказів; статтею 242 КАС України унормовано поняття законності і обґрунтованості судового рішення, а частиною четвертою статті 246 КАС України унормовано зміст мотивувальної частини судових рішень.
З наведеного висновується, що скаржником у касаційній скарзі вказано загальні норми права, що в свою чергу унеможливлює сформування висновків щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
Наведене обґрунтування підстав звернення до Верховного Суду із касаційною скаргою не є достатнім у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, скаржником у касаційній скарзі не наведено норму права, яку неправильно застосовано судами, не систематизовано який висновок суду апеляційної інстанції щодо застосування конкретної норми права суперечить позиції Верховного Суду щодо застосування цієї норми, а також не обґрунтовано, що ця правова позиція Верховного Суду зберігає юридичну силу до спірних правовідносин, тобто має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеним наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Верховний Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15.01.2020 №460-IX і які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього кодексу.
Отже, касаційна скарга не відповідає вимогам статті 330 КАС України, а тому відповідно до частини другої статті 332 КАС України Суд дійшов висновку про залишення її без руху зі встановленням особі, яка її подала, строку для усунення недоліків, а саме: надання скарги в новій редакції з доказами її направлення іншим учасникам справи, у якій навести належні обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1 - 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Керуючись статтями 329, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Лихачов Роман Борисович, на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27.03.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2025 у справі №260/699/25 - залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Ж.М. Мельник-Томенко
А.В. Жук ,
А.Г. Загороднюк,
Судді Верховного Суду