11 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 460/1354/25
адміністративне провадження № К/990/26673/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді: Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Яковенка М.М.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року (суддя Борискін С.А.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2025 року (судді: Іщук Л.П., Обрізко М.А., Пліш М.А.) у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Рівненській області до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "ХЛІБ-ПРОМ" про обмеження виїзду за кордон, -
30 січня 2025 року Головне управління ДПС у Рівненькій області (далі - позивач, контролюючий орган) звернулося з позовною заявою (у порядку статей 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України) до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю "ХЛІБ-ПРОМ" (далі - ТОВ "ХЛІБ-ПРОМ", відповідач 2), в якому позивач просив застосувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України до керівника ТОВ "ХЛІБ-ПРОМ" - ОСОБА_1 у зв'язку з наявністю податкового боргу.
Рівненський окружний адміністративний суд ухвалою від 30 січня 2025 року позовну заяву залишив без руху та запропонував позивачу усунути недоліки позовної заяви, а саме: надати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення строку та надати докази поважності причин його пропуску.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року позовну заяву повернуто позивачеві на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2025 року ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року залишено без змін.
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2025 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Наголошує, що передумовою застосування забезпечувального заходу у вигляді тимчасового обмеження керівника юридичної особи у праві виїзду за межі території України є вручення відповідному платнику податків податкової вимоги та несплата останнім податкового боргу (заборгованості) у сумі, що перевищує 1 мільйон гривень протягом 240 календарних днів з дня її вручення.
Крім того, контролюючий орган наголошує на тому, що спеціальні норми статті 289-2 КАС України не встановлюють строків звернення до суду, не визначають інших вимог до позовної заяви, відмінних від тих, які передбачені загальними нормами КАС України, як і не встановлюють іншої, особливої процедури розгляду таких заяв, що свідчить про те, що звернення в порядку статті 289-2 КАС України з позовною заявою про обмеження виїзду керівника платника податків за кордон відбувається в загальному порядку. А тому вважають, що звернулися в дозволений термін до суду про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі території України.
Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.
Перевіривши доводи касаційної скарги в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Згідно з пунктом 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України (далі - ПК України) у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до пункту 59.5 статті 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Відповідно до пункту 87.13 статті 87 ПК України у разі несплати протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги суми податкового боргу, що перевищує 1 мільйон гривень, контролюючий орган може звернутися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника за межі України - до погашення такого податкового боргу.
Позивач звернувся до суду з цим позовом саме на підставі положень вказаної статті, а також статті 289-2 КАС України.
Частиною першою статті 289-2 КАС України встановлено, що у разі невиконання у встановлені Податковим кодексом України строки обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань юридичною особою або постійним представництвом нерезидента, що призвело до виникнення податкового боргу (заборгованості) у сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, податковим органом подається до суду за основним місцем реєстрації юридичної особи або постійного представництва нерезидента позовна заява про застосування судом тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі території України.
Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що наведена норма чітко встановлює момент початку перебігу строку для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень: саме з дня виникнення підстав, які наділяють його правом на подання визначених законом позовних вимог. Такими підставами слід вважати об'єктивно визначені обставини, за наявності яких суб'єкт владних повноважень усвідомлює або повинен усвідомлювати факт порушення публічного інтересу, на захист якого спрямований відповідний адміністративний позов. При цьому слід виходити з того, що строк звернення до суду не може визначатися на розсуд суб'єкта владних повноважень чи пов'язуватися з будь-якими суб'єктивними чинниками, такими як момент прийняття внутрішніх рішень чи отримання додаткових роз'яснень.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указана норма Основного Закону означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. При цьому, вжите законодавцем формулювання «на підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним. «У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. «У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби. А тому контролюючий орган чи інші суб'єкти владних повноважень не можуть самостійно «розтягувати» строки, визначені законом. Це прямо пов'язано з принципом, що суб'єкт владних повноважень «зв'язаний законом» і діє лише у межах строків, які встановив законодавець.
Встановлення строків звернення до суду з позовом законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (заява № 28249/95) зазначено, що "право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов'язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таким чином, законодавець передбачив об'єктивний критерій для обчислення строку звернення до адміністративного суду, який забезпечує належну реалізацію принципів юридичної визначеності, стабільності правовідносин та оперативності у вирішенні публічно-правових спорів. Недотримання цього строку позбавляє суб'єкта владних повноважень можливості реалізувати своє право на судовий захист, якщо не буде встановлено наявності поважних причин для його поновлення. Вказане забезпечує рівність інтересів суб'єктів владних повноважень та інших учасників адміністративного процесу, сприяє дисциплінованості та прогнозованості діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, унеможливлює зловживання процесуальними правами та гарантує ефективний судовий захист прав і законних інтересів усіх учасників правовідносин.
Верховний Суд у постанові від 12 вересня 2024 року у справі № 120/2322/24 дійшов висновку, що норми статті 289-2 КАС України не встановлюють окремих строків звернення до суду, не визначають інших вимог до позовної заяви, відмінних від тих, які передбачені загальними нормами КАС України, як і не встановлюють іншої, особливої процедури розгляду таких заяв, що свідчить про те, що звернення в порядку статті 289-2 КАС України з позовною заявою про обмеження виїзду керівника платника податків за кордон відбувається в загальному порядку, в тому числі і за загальними строками звернення до суду.
При цьому, правові підстави для звернення до суду згідно зі статтею 289-2 КАС України щодо встановлення тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі України виникають через 240 днів від дня вручення платнику податків податкової вимоги, а відповідні повноваження повинні бути реалізовані контролюючим органом в межах тримісячного строку, передбаченого частиною другою статті 122 КАС України.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковий орган сформував податкову вимогу форми "Ю" від 07 листопада 2018 року № 14902-17 та направив її на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "ХЛІБ-ПРОМ". Зазначена податкова вимога отримана уповноваженим представником платника податків 11 грудня 2019 року за довіреністю, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
Відповідно, граничний 240-денний строк, визначений пунктом 87.13 статті 87 ПК України та частиною першою статті 289-2 КАС України для сплати податкового боргу, завершився 29 квітня 2020 року. Саме ця дата є тим днем, саме з якого у контролюючого органу виникли правові підстави для реалізації владної компетенції та пред'явлення відповідних позовних вимог, а відтак з цього моменту почав свій перебіг тримісячний строк звернення до адміністративного суду, передбачений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Натомість, контролюючий орган подав позов до суду лише 30 січня 2025 року, що свідчить про те, що він не скористався своїми владними повноваженнями у межах та у спосіб визначені законодавством (пунктом 87.13 статті 87 ПК України та статті 122 КАС України), при цьому жодних поважних причин такого пропуску ним не наведено.
Суди першої та апеляційної інстанцій, постановляючи оскаржувані рішення, виходили з того, що позовна заява у цій справі подана поза межами визначених законом, а наведені позивачем обставини його пропуску не є поважними.
Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що аргументи касаційної скарги про неправильність зроблених судами висновків є безпідставними, адже касаційна скарга не містить відомостей про обставини, які б свідчили про неправильне застосування норм матеріального права чи порушення судами норм процесуального права при ухваленні судових рішень, а тому колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів - без змін.
З огляду на зазначене, керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2025 року залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області, - залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх
Судді О.В. Білоус
М. М. Яковенко