11 вересня 2025 року
м. Київ
справа №120/8473/23
адміністративне провадження № К/990/47085/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Мельник-Томенко Ж.М., Смоковича М.І.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 120/8473/23,
за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Балтаком Олексієм Олеговичем, на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2024, ухвалену у складі: судді-доповідача Білої Л.М. суддів: Матохнюка Д.Б., Гонтарука В.М.,
І. Обставини справи
12.06.2023 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (далі - відповідач) з вимогами:
? визнати протиправними дій на стадії виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2020 у справі № 140/1960/20-а щодо неврахування щомісячної додаткової винагороди під час обрахунку середнього розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 ;
? зобов'язати нарахувати та виплатити позивачу середній розмір грошового забезпечення, включивши до його обрахунку щомісячну додаткову винагороду, з урахуванням раніше сплачених коштів на виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2020 у справі № 140/1960/20-а.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 31.05.2024 позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди під час обрахунку середнього розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 під час виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2020 у справі № 120/1960/20-а;
- зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення, включивши до його обрахунку щомісячну додаткову грошову винагороду, з урахуванням раніше сплачених коштів на виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2020 у справі №120/1960/20-а;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2024 рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31.05.2024 скасовано, а позов залишено без розгляду з підстав, установлених статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України (пропущення строків звернення до адміністративного суду).
Як зазначив суд апеляційної інстанції, предметом позову є недоплачене (виплачене у меншому розмірі) середнє грошове забезпечення у зв'язку з несвоєчасним розрахунком під час звільнення, що було присуджене позивачеві постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2020.
У цьому контексті суд апеляційної інстанції встановив, що постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2020 відповідач виконав 28.01.2021 шляхом зарахування на рахунок позивача 302 203,52 грн.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважав, що про порушення своїх прав внаслідок виплати середнього грошового забезпечення не в повному обсязі позивач знав (повинен був знати) із січня 2021 року, водночас з позовом до суду звернувся лише 12.06.2023, тобто з пропуском установленого в КАС України місячного строку.
Щодо посилань позивача на той факт, що про невиплачені суми йому стало відомо лише за наслідками отримання відповіді на адвокатський запит, в якому містився розрахунок, що спростовує правильність нарахування, то суд апеляційної інстанції зазначив, що вказана обставина не змінює моменту, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права, і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
ІI. Провадження в суді касаційної інстанції
Уважаючи судове рішення суду апеляційної інстанції таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням вимог процесуального закону, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2024, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначив, що, залишаючи позов без розгляду, суд апеляційної інстанції помилково виходив з того, що початком перебігу строку звернення до суду у спірних правовідносинах є день, коли відповідач виплатив позивачеві 302 203,52 грн на виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2020.
Позивач доводив, що неодноразово звертався до відповідача із зверненнями про надання розрахунку середнього грошового забезпечення, проте до 15.05.2023 відповідач вказаної інформації не надавав.
Лише з відповіді військової частини НОМЕР_2 від 28.04.2023 №11/3306-23-вх, яка надійшла 15.05.2023, позивачеві стало відомо, що спосіб, в який відповідач обчислив присуджений йому середній заробіток, не відповідає вимогам закону та призвів до виплати належних сум у меншому розмірі.
З урахуванням викладеного, позивач уважає, що строк звернення до суду ним не було пропущено.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованих висновків про недотримання позивачем строку звернення до суду.
Відповідач наголошував, що до суду з позовом про стягнення недоплаченої, на думку позивача, суми середнього грошового забезпечення останній звернувся через два роки і п'ять місяців після виплати відповідних сум.
Щодо аргументів позивача про відсутність в нього інформації щодо складових виплачених сум та / або порядку їхнього обчислення, то відповідач зауважив, що подібні обставини були предметом спору в справі № 200/6352/21, в межах якої військовою частиною НОМЕР_2 були надані розрахунки, на підстави яких була визначена сума середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28.09.2021 у справі № 200/6352/21 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково та зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову суму середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 08.04.2016 по 10.07.2020 у розмірі 30 000,00 грн.
Таким чином, відповідач зазначив, що доводи позивача про те, що лише 15.05.2023 йому стало відомо про складові суми середнього грошового забезпечення є безпідставними.
Касаційна скарга надійшла до Верховного Суду 03.05.2024. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям: Мацедонській В.Е., Смоковичу М.І.
Ухвалою Суду від 19.12.2024 відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
У зв'язку із відпусткою судді Мацедонської В.Е. тривалістю понад 14 днів, призначено повторний автоматизований розподіл справи, за наслідками якого касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Радишевської О.Р., суддів Мельник-Томенко Ж.М., Смоковича М.І.
ІІІ. Джерела права
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Абзацом 1 частини другої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною п'ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначено у статті 123 КАС України, відповідно до якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. Протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Частиною першою статті 240 КАС України передбачено, що суд ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
IV. Позиція Верховного Суду
Аналіз викладених положень КАС України дає підстави для висновку про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням правової визначеності в публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Звернення до суду за межами строків, визначених у статті 122 КАС України, або в інших законах, є підставою для повернення (залишення без розгляду) позовної заяви, якщо суд не дійде висновку, що вказаний строк позивачем був пропущений з поважних причин.
У цій справі підставою для залишення позову без розгляду був висновок суду апеляційної інстанції про пропуск позивачем місячного строку звернення до суду, та відсутність причин уважати, що несвоєчасне звернення до суду було пов'язане з поважними причинами, що не залежали від волі позивача.
Щодо тривалості строку звернення до суду з подібними позовами, Суд зазначає таке.
Висновок щодо норми права, яка підлягає застосуванню до випадків обчислення строків звернення до суду військовослужбовців з вимогами про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, було викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11.02.2021 у справі № 240/532/20.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі №240/532/20 встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, у межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначено у статті 122 КАС України і частина п?ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загального строку у шість місяців.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п?ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
Ухвалюючи рішення у справі №240/532/20, Верховний Суд одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, і погодився з висновком щодо застосування частини п?ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема від 04.12.2019 (справа №815/2681/17) і від 22.01.2020 (справа №620/1982/19).
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про те, що спір у цій справі виник з відносин публічної служби, а тому з позовом позивач міг звернутися в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав.
Щодо моменту, коли позивач мав дізнатися про порушення своїх прав, то Суд зазначає таке.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Зі змісту частини першої статті 120 та частини п'ятої статті 122 КАС України випливає, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Як установлено судом апеляційної інстанції, позивач не погоджується із розміром середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, нарахованого йому відповідачем на виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2020 у справі №120/1960/20-а.
Указаною постановою визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо непроведення 07.04.2016 остаточного розрахунку з позивачем та зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати на виплатити ОСОБА_1 середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.04.2016 по 10.07.2020.
У позові позивач наполягав на тому, що 28.01.2021 військова частина НОМЕР_2 нарахувала та виплатила йому середнє грошове забезпечення на виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2020 у справі №120/1960/20-а, проте, обраховуючи його розмір, не включила до складу його заробітної плати, з якої обчислюється середньоденний заробіток, щомісячну додаткову винагороду, передбачену Інструкцією про розмірі і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженою наказом МВС України від 02.02.2016 №73.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що днем, коли позивач дізнався (повинен був дізнатися) про нарахування йому середнього грошового забезпечення в меншому розмірі є день його виплати, а саме 28.01.2021.
Доводи позивача про те, що про порушення порядку обрахунку середнього грошового забезпечення йому стало відомо лише з відповіді військової частини НОМЕР_2 від 28.04.2023 №11/3306-23-вх, яку він отримав 15.05.2023, були обґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що вказаний лист не змінює моменту, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права на звернення до суду.
Суд також уважає слушними аргументи відповідача про те, що обставини проведеного розрахунку позивачеві були відомі (мали бути відомі) з рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.09.2021 у справі № 200/6352/21, яким установлено, що виплачена 28.01.2021 сума середнього заробітку була обчислена виходячи із середньоденного грошового забезпечення в розмірі 241,42 грн.
За таких обставин Суд уважає, що висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для залишення позову без розгляду ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.
Положеннями частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що висновки суду апеляційної інстанції у цій справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни постанови суду апеляційної інстанції відсутні.
VII. Судові витрати
Ураховуючи результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2024 залишити без змін.
Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: Ж.М. Мельник-Томенко
М.І. Смокович