11 вересня 2025 року
м. Київ
справа №990/423/25
адміністративне провадження №П/990/423/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Берназюка Я.О., Кравчука В.М., Рибачука А.І., Стародуба О.П.,
перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення,
08.09.2025 до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач, ВРП), в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 24.07.2025 № 1569/0/15-25 «Про скасування частково рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 14.05.2025 № 81дп-25 про накладення дисциплінарного стягнення на заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури Рівненської області ОСОБА_1 та ухвалення нового рішення».
Позовна заява подана через підсистему «Електронний суд» 05.09.2025 о 17:30.
Згідно з частиною четвертою статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, бездіяльності Кабінету Міністрів України передбачені статтею 266 КАС України.
Зокрема, частиною першою цієї статті встановлено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) законності актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 4) законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат; 5) законності бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
Вирішуючи питання про відкриття провадження в адміністративній справі згідно зі статтею 171 КАС України, Суд виходить з такого.
Згідно з частинами першою, другою статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи:
подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність;
має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником);
відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу;
належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності;
позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними);
немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Ознайомившись із позовною заявою ОСОБА_1 , Суд має достатні підстави вважати, що вона подана з порушенням вимог КАС України, виходячи з такого.
Згідно із частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою статті 54 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що право на оскарження до суду рішення Вищої ради правосуддя, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора, мають цей прокурор та скаржник, якщо таке рішення Вищої ради правосуддя ухвалене за його скаргою.
Відповідно до статті 35 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» рішення ВРП може бути оскаржене до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.
Судом встановлено, що оскаржуване рішення ВРП ухвалене 24.07.2025.
Позивач звернувся з цим позовом до суду 05.09.2025 (п'ятниця) о 17 год 30 хв - після закінчення робочого часу, враховуючи графік роботи Верховного Суду. З урахуванням викладеного та в силу положень частини восьмої статті 120 КАС України зазначений позов вважається поданим 08.09.2025.
Отже, враховуючи, що згідно з положеннями статті 122 КАС України, статті 35 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» останнім днем подання позову є 25.08.2025 (з урахуванням вихідних), а позивач звернувся до суду 08.09.2025, то вказаний строк звернення пропущено.
У позовній заяві позивач заявив клопотання про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з цим позовом.
Обґрунтовуючи наявність підстав для поновлення процесуального строку, позивач посилається на те, що повний текст оскаржуваного рішення він отримав 18.08.2025, на підтвердження чого надає копію аркуша журналу вхідної кореспонденції Рівненської обласної прокуратури з відміткою про отримання рішення, а також зазначає про те, що 25.08.2025 (в межах встановленого строку на оскарження рішення ВРП) він помилково скерував позов до ВРП, а не до Верховного Суду, що є, на його думку, поважною причиною пропуску вказаного строку.
Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Строк, передбачений частиною восьмою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Водночас поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами.
Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 10.11.2022 у справі № 990/115/22, від 24.10.2024 у справі № 990/277/24 та від 14.11.2024 у справі № 990/240/24.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, то його строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому слово «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Також варто зазначити, що дата, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів не завжди співпадає з датою, коли особа ознайомилася зі змістом оскаржуваного документа, оскільки строк звернення до суду обчислюється з моменту, коли особа дізналася про порушення, а не з моменту ознайомлення з документом, який це порушення містить.
Велика Палата Верховного Суду у межах розгляду справи № 990/14/25, з-поміж іншого, вказала, що у проблемних питаннях застосування інституту строків в адміністративному процесі не можна оминати увагою не менш важливі, змістовно-логічні, глибокі юридичні аспекти правильного розуміння та застосування правил цього інституту права. Йдеться про ті з них, в юридичній площині яких відбувається визначення:
- моменту настання події, з якої має починатися відлік процесуального строку оскарження її протиправності;
- правничої ситуації, яка би дозволяла уяснити, чи знав той, чиє право порушене, або мав би знати (дізнатися) про ухвалення, зокрема, певного рішення, яке спонукає до активних дій, до поведінки, націленої на своєчасний вибір форми та способу виправлення й усунення шкідливої дії цього рішення, але свідомо нічого не робить або сподівається на виправлення помилки тим, хто її допустив;
- умов, за яких мають чинитися вольові дії, спрямовані на реалізацію права на оскарження дій, бездіяльності чи рішення того, хто діями, бездіяльністю чи певним рішенням порушив права, свободи чи зачепив інтереси того, хто про це стверджує, а також відбуватися своєчасне звернення за захистом порушеного права (пункт 25 постанови від 15.05.2025 у справі № 990/14/25).
Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Зазначений висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 01.02.2024 у справі № 990/270/23.
За змістом статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.
Відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У пункті 41 рішення у справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03) Європейський суд з прав людини вказав, що «правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків».
Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані («De Rada Cavanilles v. Spain», № 28090/95, п. 45, «Перетяка та Шереметьев проти України» заяви № 17160/06 та № 35548/06, п. 34).
Судом встановлено, що позивач був обізнаний про засідання ВРП 24.07.2025, на якому розглядалась його скарга, брав участь у засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів, надавав пояснення, тому був обізнаний з рішенням, прийнятим відповідачем за результатами розгляду скарги.
Сам факт участі позивача у розгляді його скарги та оголошення результатів цього засідання свідчить, що вже з 24.07.2025 він об'єктивно знав про результати розгляду та можливе порушення своїх прав. Саме з цієї дати починається перебіг місячного строку, передбаченого статтею 122 КАС України, і ця обставина не залежить від моменту виготовлення технічного файлу рішення чи дати отримання його копії.
Відповідно до пункту 15.11 Регламенту ВРП, затвердженого рішенням ВРП 24.01.2017 № 52/0/15-17 (у редакції рішення ВРП від 21.11.2023 № 1068/0/15-23 (зі змінами) (далі - Регламент ВРП) за результатами розгляду скарги Рада ухвалює рішення відповідно до частини п'ятої статті 53 Закону України «Про Вищу раду правосуддя». Копія рішення Ради у семиденний строк із дня його ухвалення вручається чи надсилається прокурору та скаржнику або їх представникам, а також до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.
Згідно з пунктом 10.9 Регламенту ВРП копії актів, ухвалених Радою, її органами, членом Ради, дисциплінарним інспектором Вищої ради правосуддя - доповідачем, надсилаються скаржнику / заявнику або його представнику в електронній формі через модуль «Електронний кабінет» ЄСІТС, а за відсутності такого кабінету - на вказану ним адресу електронної пошти. У разі відсутності електронної пошти ці акти надсилаються у паперовій формі на поштову адресу, зазначену у заяві/скарзі.
З наданої позивачем копії супровідного листа ВРП від 31.07.2025 № 15858/0/9-25, яким було направлено копію оскаржуваного рішення, видно, що копію рішення ВРП від 24.07.2025 № 1569/0/15-25 направлено на електронну адресу позивача та на адресу Рівненської обласної прокуратури 31.07.2025. Водночас, позивачем не надано доказів щодо надходження копії оскаржуваного рішення на його електронну адресу.
Також позивачем не спростовано тривале зволікання з отриманням копії рішення за місцем роботи в період з 01.08.2025 по 18.08.2025, що вбачається з наданого останнім витягу з журналу вхідної кореспонденції Рівненської обласної прокуратури.
Крім того, колегія суддів зазначає, що рішення ВРП публікуються на офіційному сайті ВРП і доступ до такої інформації є вільним та відкритим.
Таким чином, пропуск строку на звернення до адміністративного суду обумовлений не існуванням непереборних перешкод, а виключно пасивною поведінкою позивача, що виключає можливість визнання причин пропуску строку поважними.Безпідставне поновлення строків суперечить принципу юридичної визначеності, який є складовою верховенства права, та підриває засади res judicata. Адміністративне судочинство покликане забезпечувати стабільність публічно-правових відносин, а визнання «пасивної поведінки» достатньою підставою для поновлення строків створило б ризик фактичної безстроковості оскарження рішень, що неприпустимо.
Ураховуючи викладене вище, Верховний Суд наголошує, що поважними визнаються лише обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Натомість позивач у заяві про усунення недоліків не вказав, які саме об'єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили його звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк. Не наведено змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не доведено, що в цій справі можливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від волевиявлення позивача.
У цьому випадку пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі та в належний процесуальний спосіб не є поважною причиною пропуску строку на звернення до суду із відповідним позовом.
Аналогічні висновки викладені, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 9901/518/19, від 05.02.2020 у справі № 901/520/19, від 30.09.2020 у справі № 9901/68/20, від 08.12.2022 у справі № 990/102/22, від 25.04.2024 у справі № 990/12/24 та від 14.11.2024 у справі № 990/241/24.
Крім того, Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.05.2024 у справі № 990/53/24 наголосила на необхідності наведення змістовних і вагомих доводів щодо вчинення усіх необхідних і можливих дій, які б указували на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку, зазначивши при цьому, що пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав не є поважною причиною для його поновлення.
Отже, вирішуючи питання поновлення строку на звернення до Суду із позовом у цій справі, колегія суддів не встановила обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення позивача, та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами. Обставини, на які посилається позивач в обґрунтування недотримання ним строків звернення до суду, не дають достатніх і переконливих підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та його поновлення.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи те, що позовна заява подана поза межами строку звернення до суду, а наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду є неповажними та необґрунтованими належним чином, її слід залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення встановленого судом недоліку шляхом подання до суду обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з наведення інших підстав пропуску строку звернення до суду та доказів на підтвердження поважності причин пропуску такого строку.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 171 КАС України,
Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.
Надати позивачеві десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення виявлених недоліків.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що у разі, якщо недоліки позовної заяви не буде усунуто у зазначений строк, а також якщо причини пропуску строку будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.Ю. Бучик
Судді: Я.О. Берназюк
В.М. Кравчук
А.І. Рибачук
О.П. Стародуб