12 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/7196/24 пров. № А/857/10082/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Гудима Л.В., Качмара В.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Закарпатської митниці на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Закарпатської митниці про визнання протиправними і скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови,
суддя у І інстанції Рейті С.І.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Ужгород,
дата складення повного тексту рішення 03 березня 2025 року,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправними і скасувати рішення про коригування митної вартості товарів (далі - Рішення) №UA305000/2024/000085/1 від 30.10.2024, а також картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення (далі - Картка відмови) №UA305160/2024/000376 від 30.10.2024 Закарпатської митниці (далі - Митниця).
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 у справі №260/7196/24, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, вказаний позов було задоволено.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що надані позивачкою під час митного оформлення транспортного засобу (далі - ТЗ) документи підтверджують як вартість самого товару, так і витрати, пов'язані із його транспортуванням, що враховані у митну вартість.
Відповідач не встановив таких розбіжностей, які дійсно мають вплив на правильність визначення митної вартості, або ж ознак підробки у поданих документах чи відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості ТЗ, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар згідно з умовами поставки, визначеними договірними сторонами, а сумніви митного органу щодо складових митної вартості імпортованого ТЗ ґрунтуються виключно на його припущеннях.
У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено Митницею, яка просила таке скасувати та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що під час здійснення митного оформлення імпортованого позивачкою ТЗ митним органом було встановлено обставини, які не дозволяли визнати задекларовану митну вартість за ціною договору.
За результатами розгляду наданих для підтвердження митної вартості документів встановлено, що у наданій до митного оформлення довідці про транспортні витрати від 28.10.2024 № б/н не вказано звідки і куди здійснюється перевезення, що не дозволило перевірити дійсний розмір транспортних витрат, як одну з складових митної вартості товару.
Наданий для підтвердження заявленої митної вартості висновок №2024-10-25-04 від 25.10.2024 викликає сумніви, оскільки експертом не проведено достатнє коригування, яке б враховувало комплектацію оцінюваного ТЗ та його пробіг.
За результатами аналізу наявної в митного органу цінової інформації щодо аналогічних товарів, митне оформлення яких вже завершено, встановлено, що рівень митної вартості оцінюваного ТЗ є суттєво нижчим за митну вартість аналогічних товарів.
Обов'язок довести задекларовану митну вартість лежить на декларанті.
Декларантом не спростовано обґрунтовані сумніви у достовірності заявленої митної вартості ТЗ, у зв'язку із чим митним органом відповідно до частини 6 статті 54 Митного кодексу України (далі - МК) було відмовлено у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та прийнято Рішення № UA305000/2024/000085/1 від 30.10.2024. З урахуванням меншої з наявних вартостей, при визначенні числового значення митної вартості за основу обрано митну вартість товару за МД №UA408040/2024/006651 від 30.08.2024 та визначено митну вартість ТЗ позивачки за резервним методом на рівні 26800 євро.
Декларант використав право на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X МК у розмірі, визначеному митним органом, відповідно до частини 7 статті 55 МК.
Транспортний засіб було випущено у вільний обіг за МД від 30.10.2024 №UA305160/2024/033032 під гарантійні зобов'язання в сумі 158 445,48 грн. Додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості відповідно до частини 8 статті 55 МК декларантом не надавались.
Наполягає на правомірності оспорюваних Рішення та Картки відмови та помилковості оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 підтримала доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечила обґрунтованість апеляційних вимог та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Звертає увагу апеляційного суду на те, що 29.10.2024 декларантом подано до митного оформлення всі необхідні документи (декларація митної вартості, рахунок-фактура (інвойс), транспортні (перевізні) документи (CMR) № 241002 від 16.10.2024, договір-заявку на перевезення вантажу №23/10 від 23.10.24 та додатково інші документи, які зазначені в графі 44 декларації, в тому числі і висновок про вартість характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією №2024-10-25-04 від 25.10.2024р., за назвою і змістом які відповідали вимогам пунктів 1, 3 частини 2 статті 53 МК та підтверджували заявлену митну вартість імпортованого ТЗ.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.10.2024 ОСОБА_1 придбала у нерезидента транспортний засіб - легковий автомобіль марки AUDI Q5 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 категорія: МІ; колісна формула 4x4; двигун дизельний+електро (гібрид), що не здатний заряджатись від зовнішнього джерела живлення; потужність: 150 кВт, календарний рік виготовлення - 2021; модельний рік виготовлення - 2021, який був в експлуатації з технічними несправностями (коробка передач не працює, потребує заміни) та вартість якого відповідно до рахунку-фактури (інвойсу) FS24-1002 від 01.10.2024 становить 15400,00 євро.
З метою митного оформлення вказаного ТЗ 29.10.2024 року декларант позивачки подав митниці декларацією (далі - МД) № 24UA305160032868U9 на товар за описом «Легковий автомобіль, такий що був у використанні, марка: AUDI модель: Q5, ідент. №: (VIN) НОМЕР_1 , категорія: M1; колісна формула: 4х4; двигун: дизельний+електро (гібрид), що не здатний заряджатись від зовнішнього джерела живлення; потужність: 150 кВт, робочий об'єм циліндрів двигуна: 1968 см3, календарний рік виготовлення - 2021; модельний рік виготовлення - 2021; ТЗ не на ходу, коробка передач знаходиться в неробочому стані. Згідно із супровідними документами коробка передач потребує заміни. Забруднено оббивку салону та сидінь. Сліди пошкодження лакофарбового покриття» за кодом 8703500000 згідно з УКТ ЗЕД на адресу ОСОБА_1 . Фактурна вартість згідно із рахунком-фактурою зазначена у розмірі 15400 євро, витрати на транспортування товару становлять 300 євро, що підтверджується довідкою від 28.10.2024 № б/н, загальна сума митної вартості визначена декларантом в розмірі 15700,00 євро.
На підтвердження обґрунтованості заявленої у МД митної вартості автомобіля та обраного методу її визначення декларант надав митному органу разом з декларацією:
рахунок-фактуру (інвойс) (Commercial invoice) FS24-1002 від 01.10.2024;
декларацію про походження товару (Declaration of origin) №FS24-1002 від 01.10.2024;
свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 06.04.2021;
свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 від 06.04.2021;
документ, що підтверджує вартість перевезення товару №б/н від 28.10.2024;
висновок про вартість характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією №2024-10-25-04 від 25.10.2024 (суб'єкт оціночної діяльності ПП ОСОБА_2 );
договір про надання послуг митного брокера №б/н від 16.10.2024;
інші некласифіковані документи №530-744299-014 від 25.10.2024;
довідку №218354 від 25.10.2024;
МД № 24UA305160032868U9 від 29.10.2024.
За результатами опрацювання наданих декларантом для підтвердження митної вартості документів Митницею було виявлено ряд недоліків , а саме:
у наданій до митного оформлення довідці про транспортні витрати від 28.10.2024 № б/н імпортером не вказано звідки (з якого географічного пункту) і до якого конкретно пункту пропуску через митний кордон України здійснюється перевезення, у зв'язку з чим неможливо перевірити дійсний розмір транспортних витрат, як одну з складових митної вартості товару;
у наданому висновку про вартість майна № № 2024-10-25-04 від 25.10.2024 визначено вартість оцінюваного товару за даними пропозицій до продажу аналогів з інтернет-ресурсів, однак об'єктивність використаних аналогів викликає сумніви.
На запит митного органу про надання додаткових документів декларантом додатково було надано автотранспортну накладну (CMR) № 241002 від 16.10.2024 та договір-заявку на перевезення вантажу №23/10 від 23.10.2024.
Однак Митниця сформувала Картку відмови № UA305160/2024/000376 та ухвалила Рішення №UA305000/2024/000085/1 від 30.10.2024, яким митну вартість імпортованого позивачкою ТЗ було визначено за резервним методом згідно зі статтею 64 МК на підставі МД №UA408040/2024/006651 від 30.08.2024 на рівні 26800 євро.
ОСОБА_1 не погодилася із коригуванням митної вартості імпортованого нею ТЗ Митницею та звернулося до адміністративного суду з позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Частиною 1 статті 1 МК передбачено, що законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Згідно із положеннями пункту 24 частини 1 статті 4 Митного кодексу України (далі - МК) митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.
Відповідно до приписів статей 49, 50 МК митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Згідно із частинами 4, 5 статті 58 МК митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Частиною 3 статті 318 МК встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Як визначено у статті 50 МК, що відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Згідно із частиною 1 статті 51, частиною 1 та 2 статті 52 МК митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант який заявляє митну вартість товару зобов'язаний подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Згідно із частинами 1 та 2 статті 53 МК у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, що встановлені частиною 2 зазначеної статті є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до частини 3 статті 53 МК у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, які як: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Приписами частин 1 та 2 статті 54 МК передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2 частини 5 вказаної статті МК органу доходів і зборів, з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, надано право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
Згідно із частиною 4 статті 53 МК у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; розрахунок ціни (калькуляцію).
Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина 6 статті 54 МК).
У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина 7 статті 54 МК).
Відповідно до частини 1 статті 55 МК рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Приписами статті 57 МК передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Окрім того, відповідно до частини 6 статті 53 МК декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи, апеляційний суд дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду суть публічно-правового спору, що розглядається, зводиться до перевірки висновку суду першої інстанції про те, що сумніви Митниці у правильному визначенні декларантом митної вартості імпортованого ТЗ були необґрунтовані, що призвело до ухвалення протиправних рішень.
Оцінюючи доводи Митниці про те, що подані декларантом до митного контролю документи не містили усіх даних, необхідних для визначення митної вартості, оскільки не дозволяли підтвердити витрати на транспортування оцінюваного товару до місця ввезення на митну територію України, апеляційний суд зазначає таке.
Як слушно зауважив суд першої інстанції, для усунення сумнівів щодо правильності визначення декларантом транспортних витрат з огляду відсутності у довідці про транспортні витрати від 28.10.2024 року № б/н інформації про маршрут перевезення Митниці було додатково надано договір на перевезення вантажу № 23/10 від 23.10.2024, у якому зазначено адресу завантаження м. Кошице та розвантаження - м. Мукачево.
Відтак, на переконання апеляційного суду, такі доводи митного органу є необґрунтованими, оскільки не спростовують заявленого розміру транспортних витрат позивачки та не дають підстав для коригування заявленої митної вартості імпортованого ТЗ.
Орім того, встановлення точного маршруту переміщення ТЗ не впливає на числове значення транспортних витрат, які були узгоджені сторонами відповідного договору перевезення.
Щодо доводів Митниці у частині сумнівів у об'єктивності наданого для підтвердження митної вартості товару висновку про вартість майна № № 2024-10-25-04 від 25.10.2024, апеляційний суд звертає увагу на те, що такі сумніви носять суб'єктивний характер, базуються лише на припущеннях відповідача, не підтверджені об'єктивними доказами і не можуть бути покладені у основу рішення суб'єкта владних повноважень.
При цьому митний орган не був позбавлений можливості заявити клопотання про призначення судової експертизи для визначення вартості імпортованого позивачкою ТЗ або, принаймні, обґрунтувати свої сумніви відповідним висновком Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби, однак матеріали справи не містять таких доказів.
Відповідно до приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас апеляційний суд звертає увагу на те, що адміністративний суд, керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відтак, апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20.09.2012, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Європейський суду з прав людини визначив, що «…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб'єкт владних повноважень».
Хоча ця справа стосується податкового спору, на переконання апеляційного суду, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб'єктом приватного права і суб'єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов'язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.
Таким чином, на думку апеляційного суду, слід вважати вірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості імпортованого товару за першим методом, що була підтверджена необхідними документами, а отже про відсутність належних підстав для коригування заявленої декларантом митної вартості оспорюваним рішенням.
Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу Закарпатської митниці залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року у справі №260/7196/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар