12 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/22459/23 пров. № А/857/17735/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року, прийняте суддею Кисильовою О.Й. у місті Львові, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій,-
встановив:
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (надалі - ГУ ПФУ у Львівській області, відповідач) про визнання протиправною відмову відповідача у переведенні позивача на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII); зобов'язання перевести позивача на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-XII, з 28.07.2023.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 позов задоволено.
Суд зазначив, що Закон № 2262-ХІІ, зокрема, пункт «а» статті 12 визначає мінімальний розмір вислуги років, необхідної для призначення пенсії за вислугою років за цим Законом та для позивача він складає 23 календарних роки та 6 місяців і більше.
У свою чергу, передбачені статтею 17-1 Закону №2262-ХІІ пільгові умови призначення пенсій відповідно до Порядку № 393 полягають у пільговому (кратному) зарахуванні вислуги років.
Відтак, на переконання суду, таке зарахування не є самостійним видом вислуги і не конкурує з її календарним обчисленням, а є лише пільговим зарахуванням уже наявної вислуги. Фактична тривалість вислуги при такому зарахуванні не змінюється, а лише зараховується на пільгових (кратних) умовах.
Суд встановив, що з урахуванням періоду пільгової вислуги, вислуга років позивача станом на 10.07.2018 складала 25 років 04 місяці 06 днів.
Суд з урахуванням правового висновку, наведеного у постанові Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 300/5663/21 та постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 480/4241/18, дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до вимог пункту «а» ч. 1 ст. 12 Закону № 2262-ХІІ.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ГУ ПФУ у Львівській області подало апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, та порушенням норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що приймаючи висновок, викладений у постанові від 03 березня 2021 в справі № 805/3923/18-а, Верховний Суд виходив з того, що редакція пункту 3 Постанови № 393 чинна на момент розгляду справи № 805/3923/18-а на відміну від статті 12 Закону Закраїни «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачала можливість зарахування пільгової вислуги років до стажу для призначення пенсії за вислугу років, оскільки абзац 1 пункту 3 Постанови № 393 до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів Закраїни від 17 липня 1992 № 393» встановлював, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах [...] час проходження служби, протягом якого особа брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів [...]», тож суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно не було враховано приписи підзаконного нормативно-правового акту.
Згідно з законодавством, чинним на час виникнення спірних відносин, необхідною умовою для призначення спірної пенсії є наявність необхідної календарної вислуги років.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 31.08.2023 у справі № 200/4951/22 та від 11.09.2023 у справі №480/4827/22, у яких Суд серед іншого дійшов висновку, що для призначення пенсії за вислугу років за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарна вислуга років могла бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку № 393 в редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 119 від 16 лютого 2022.
Просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою відмовити в позові.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Наказом начальника командира військової частини № НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.07.2018 №152, прапорщик ОСОБА_1 , помічник начальника військового наряду роти з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Також цим наказом визначено, що вислуга років ОСОБА_1 станом на 10.07.2018 становить: у календарному обчисленні - 21 рік 01 місяць 00 днів; у пільговому обчисленні - 04 роки 03 місяці 06 днів; загальна вислуга - 25 років, 04 місяці, 06 днів.
З 11.07.2018 ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, що підтверджується протоколом про призначення пенсії.
28.07.2023 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про проведення з 28.07.2023 перерахунку та виплати пенсії по інвалідності у розмірі пенсії за вислугу років, з урахуванням вислугу років, що становить 25 років 04 місяці 06 днів, з урахуванням виплачених сум.
17.08.2023 ГУ ПФУ у Львівській області надіслало позивачу лист-відповідь № 21965-22105/М-52/8-1300/23, в якому зазначило, що для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону № 2262-ХІІ відсутні підстави, оскільки вислуга років у календарному обчисленні становить 21 рік 01 місяць 00 днів, а для призначення пенсії за вислугу років Закон № 2262-ХІІ визначив наявність вислуги 23 календарних роки та 6 місяців і більше.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 №2262-ХІІ (надалі як і раніше - Закон №2262-ХІІ) визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. Зазначеним Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Статтею 1 вказаного Закону встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Згідно пункту «в» статті 1-2 Закону №2262-ХІІ право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи із числа військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, органів державної безпеки і внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, Національної гвардії України, Прикордонних військ України, військ цивільної оборони України.
Статтею 2 Закону №2262-ХІІ визначено, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Відповідно до пункту «а» статті 12 цього ж Закону пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2017 по 30 вересня 2018 і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.
Частиною четвертою статті 17 Закону №2262-ХІІ передбачено, що при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.
Статтею 17-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначених вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 1992 №393 затвердив Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (далі Порядок №393).
На час звільнення позивача зі служби (10 липня 2018) діяла редакція пункту 3 Порядку №393, яка визначала види служби, які зараховуються на пільгових умовах для призначення пенсії за вислугу років.
Разом із тим, постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 № 393», яка набрала чинності 19 лютого 2022 до Порядку № 393 внесено зміни, відповідно до яких Порядок №393 доповнено пунктом 2-1 такого змісту: «Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови».
Пункт 3 Порядку №393 (в редакції Постанови №119) визначає, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяці у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств.
Пункт 3 Порядку №393 (в редакції Постанови №119) визначає види служби, які зараховуються на пільгових умовах лише для визначення розміру пенсії за вислугу років, а не для призначення такої пенсії.
Отже, правове регулювання щодо права на призначення пенсії за вислугу років зазнало змін і, у зв'язку з такими змінами, як Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», так і Порядок №393 (в редакції Постанови №119) виникнення права на таку пенсію пов'язують з наявністю певної вислуги років в календарному обчисленні, а не пільговому.
Розглядаючи питання розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, суд бере до уваги, що різні аспекти дії закону у часі неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України.
Зокрема, у Рішенні від 09 лютого 1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У Рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
Якщо під час вирішення суб'єктом владних повноважень певного питання (в даній справі щодо наявності підстав для направлення до пенсійного органу документів для призначення позивачу пенсії за вислугу років), до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Такого ж висновку, вирішуючи можливість застосування до спірних правовідносин нормативно-правового акта, який зазнав змін з моменту звернення позивача до суб'єкта владних повноважень, до моменту прийняття останнім рішення за результатами розгляду такого звернення, дійшов Верховний Суд у складі у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31 березня 2021 у справі № 803/1541/16.
Постанову №119 прийнято Кабінетом Міністрів України на реалізацію своїх повноважень та після прийняття такої постанови і стаття 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», і Постанова №393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.
Так, виходячи з положень статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та пунктів 1 та 2-1 Постанови №393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови №393 визначає, що певні періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.
Тобто постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 №119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 № 393» усунуто розбіжності між Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Порядком №393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
З огляду на наведене апеляційний суд вважає правильним підхід, відповідно до якого умовою для призначення пенсії за вислугу років для осіб, які звільнились зі служби до набрання чинності Постанови №119, але звернулись із заявою про оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» після набрання чинності зазначеної постанови, є наявність календарної вислуги років без можливості обрахунку такої вислуги в пільговому обчисленні.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 грудня 2024 у справі № 520/5695/23, а також Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 16 грудня 2024 у справі № 380/27532/23, від 24 грудня 2024 у справі № 280/1070/24, від 14 травня 2025 у справі № 120/10332/23.
У постанові від 14 червня 2023 у справі № 852/2а-1/19 Верховний Суд зазначив: «У відповідності до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 30 січня 2019 у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію».
Згідно із законодавством, чинним на час виникнення спірних відносин у цій справі, необхідною умовою для призначення спірної пенсії є наявність необхідної календарної вислуги років.
Судом встановлено, що вислуга років позивача складає: у календарному обчисленні 21 рік 01 місяць 00 днів, у пільговому обчисленні 04 роки 03 місяців 06 днів; загальна вислуга - 25 років 04 місяці, 06 днів.
Оскільки календарна вислуга років позивача становить менше 23 років 6 місяців, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, то відповідач правомірно відмовив позивачу у задоволенні його вимог про призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового про відмову у задоволенні позову.
Судові витрати розподілу не підлягають з урахуванням вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року у справі №380/22459/23 скасувати і прийняти постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
Т. І. Шинкар