12 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/11031/24 пров. № А/857/31737/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30.10.2024р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Гаврилюка Олега Васильовича, діючого на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській обл., Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Максимчук О.О., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 30.10.2024р., м.Рівне; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),-
19.09.2024р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Гаврилюк О.В., діючий на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, із врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Харківській обл. № 172050004922 від 30.06.2023р. про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 із зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, яка є постраждалою внаслідок аварії на ЧАЕС;
зобов'язати ГУ ПФ України в Харківській обл. призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на 6 років у відповідності до ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 20.03.2024р.;
зобов'язати ГУ ПФ України в Рівненській обл. виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на 6 років у відповідності до ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 20.03.2024р.;
стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 судовий збір (а.с.1-10).
Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами (а.с.42 і на звороті).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30.10.2024р. заявлений позов задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФ України в Харківській обл. № 172050004922 від 30.06.2023р. про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на 6 років за нормами ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язано ГУ ПФ України в Харківській обл. призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на 6 років за нормами ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 20.03.2024р.; зобов'язано ГУ ПФ України в Рівненській обл. виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на 6 років за нормами ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 20.03.2024р.; стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України в Харківській обл. понесені витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 968 грн. 96 коп. (а.с.79-83).
Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України в Рівненській обл., який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.84-87).
В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що наявність лише посвідчення відповідної категорії не є безумовною підставою для призначення пенсії зі зниження віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Для призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку позивач зобов'язаний підтвердити довідкою органу місцевого самоврядування відповідний період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення.
Судом не враховано, що згідно з записами диплому НОМЕР_1 позивач з 01.09.1986р. по 04.05.1987р. навчався у Жлобинському СПТУ № 143 (м.Жлобин, Республіка Білорусь), ця територія не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення; згідно з відомостями довідки № 277 від 20.06.2023р. ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач проходив військову службу з 14.05.1987р. по 21.05.1990р. в лавах Радянської армії, що не можливо зарахувати до періоду постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки не можливо встановити належність до території радіоактивного забруднення; згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 позивач з 14.06.1990р. по 10.12.1991р., з 11.03.1992р. по 17.08.1992р. працював в Одеському стройзаводі № 3 трест «Южелеваторстрой» (м.Одеса), що не відноситься до зони забрудненої внаслідок ЧАЕС.
Відтак, період проживання (роботи) позивача в зоні гарантованого добровільного відселення, в тому числі станом на 01.01.1993р., складає 11 місяців 28 днів.
При цьому, право на застосування положень ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо виходу на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, мають лише ті особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993р. не менше 3 років, та додатково на 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років, і вказана обставина повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.
Отже, позивачем не підтверджено факт проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993р. не менше 3 років, тому підстави для застосування до позивача положень ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у пенсійного органу є відсутніми.
Представник позивача адвокат Гаврилюк О.В. скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції надав належну оцінку всім обставинам справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.117-121).
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народився в с.Більська Воля Володимирецького (Вараського) району Рівненської обл. (а.с.34-36), є потерпілим від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 (категорія 3), виданим 04.08.1994р. Рівненською обласною державною адміністрацією (а.с.23).
Довідкою Вараської міської ради № 582 від 30.05.2023р. підтверджено, що ОСОБА_1 проживає в с.Більська Воля Вараського району Рівненської обл. у період з 12.05.1969р. по 01.04.1987р. та з 05.06.1990р. по даний час; територія цього населеного пункту віднесена до зони гарантованого добровільного відселення згідно з постановою Кабінету Міністрів /КМ/ УРСР № 106 від 23.07.1991р. (а.с.24).
23.06.2023р. позивач звернувся до пенсійного органу з письмовою заявою про призначення йому пенсії за віком на підставі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с.16).
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності відповідача ГУ ПФ України в Харківській обл. визначено органом, уповноваженим розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.06.2023р.
За результатами зазначеної заяви відповідач ГУ ПФ України в Харківській обл. прийняв рішення № 172050004922 від 30.06.2023р. про відмову в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Підставою для такого рішення визначено те, що згідно з наданими документами для призначення пенсії вік заявника становить 54 роки, страховий стаж на дату звернення - 33 роки 06 місяців 00 днів. Наданими документами підтверджено факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993р. 11 місяців 28 днів. Згідно довідки № 582 від 30.05.2023р. про періоди проживання в зоні гарантованого добровільного відселення періоди зараховано частково, а саме: згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 14.06.1990р. є факт роботи в м.Одеса з 14.06.1990р. по 10.12.1991р. та з 11.03.1992р. по 17.08.1992р., також є період навчання в Республіці Білорусь. До загального стажу заявника не зараховано період навчання з 01.09.1986р. по 04.05.1987р. згідно диплому НОМЕР_1 від 04.05.1987р., так як в дипломі відсутній запис про рішення екзаменаційної комісії. Відтак, у ОСОБА_1 відсутній необхідний період проживання на території зони гарантованого добровільного відселення (а.с.20-21).
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії, представник позивача звернувся до суду із розглядуваним позовом.
Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача наявне посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, що підтверджує факт проживання останнього у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993р. не менше трьох років, та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Встановлені обставини свідчать про наявність у позивача необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення та, в свою чергу, права на користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Окрім цього, довідкою Вараської міської ради № 582 від 30.05.2023р. підтверджено, що ОСОБА_1 проживає в с.Більська Воля Вараського району Рівненської обл. у період з 12.05.1969р. по 01.04.1987р. та з 05.06.1990р. по даний час. При цьому с.Більська Воля Вараського району Рівненської обл. віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Отже, у позивача наявні підстави для застосування початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки, оскільки він підтвердила факт постійного проживання на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС по 31.07.1986р.
Водночас, відомості щодо місця роботи чи навчання позивача в іншому місті не можуть спростувати факту постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено довідками органів місцевого самоврядування та посвідченням позивача як громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
Таким чином, позивач проживав в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років станом на 01.01.1993р.
Отже, позивач має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Оскільки позивачу виповнилося 54 роки 12.05.2023р., а із заявою про призначення пенсії він звернувся 23.06.2023р., тому пенсія зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» повинна бути призначена позивачу з 20.03.2024р. (в межах шестимісячного строку, передбаченого ст.122 КАС України).
Враховуючи протиправність оскаржуваного рішення, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зобов'язання ГУ ПФ України в Харківській обл. призначити позивачу пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також зобов'язання ГУ ПФ України в Рівненській обл. виплачувати пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 вказаного Закону.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Частиною 1 ст.9 Закону України № 1058-IV від 09.03.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності 01.01.2004р., передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 цього Закону. Зокрема, право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року за наявності страхового стажу не менше 31 року.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України № 796-XII від 28.02.1991р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Статтею 49 цього Закону визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно з ч.1 ст.55 вказаного Закону особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Частиною 2 ч.1 ст.55 наведеного Закону передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
При цьому, норми спеціального закону в розглядуваному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що умовою зменшення пенсійного віку є наявність факту проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993р.
Спір між позивачем та відповідачами у розглядуваній справі фактично виник щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, необхідного стажу та, відповідно, права користуватися пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Як встановлено судом першої інстанції, на момент аварії (26.04.1986р.) позивач проживав в с.Більська Воля Вараського району Рівненської обл.
Зокрема, довідкою Вараської міської ради № 582 від 30.05.2023р. підтверджено, що ОСОБА_1 проживає в с.Більська Воля Вараського району Рівненської обл. у період з 12.05.1969р. по 01.04.1987р. та з 05.06.1990р. по 30.05.2023р. (дата видачі довідки).
Зазначений населений пункт включений до додатку № 1 «Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення» постанови КМ УРСР № 106 від 23.07.1991р. «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (зі змінами), а саме як населений пункт, що розташований в зоні гарантованого добровільного відселення.
Звідси, початкова величина зниження пенсійного віку (3 роки), що передбачена приміткою до п.2 ч.1 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», застосовна до позивача, оскільки він з 12.05.1969р. по 01.04.1987р. та з 05.06.1990р. по 30.05.2023р. (дата видачі довідки) постійно проживав у зоні гарантованого добровільного відселення.
Також згідно з записами диплому НОМЕР_1 позивач з 01.09.1986р. по 04.05.1987р. навчався у Жлобинському СПТУ № 143 (м.Жлобин, Республіка Білорусь); згідно з відомостями довідки № 277 від 20.06.2023р. ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач проходив військову службу з 14.05.1987р. по 21.05.1990р. в лавах Радянської армії; згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 позивач з 14.06.1990р. по 10.12.1991р., з 11.03.1992р. по 17.08.1992р. працював в Одеському стройзаводі № 3 трест «Южелеваторстрой» (м.Одеса).
Водночас обставини навчання позивача у Жлобинському СПТУ № 143, проходження військової служби з 14.05.1987р. по 21.05.1990р. та робота позивача з 14.06.1990р. по 10.12.1991р., з 11.03.1992р. по 17.08.1992р. в Одеському стройзаводі № 3 трест «Южелеваторстрой» не спростовують факт постійного проживання у відповідному населеному пункті.
Серед іншого, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.03.2019р. по справі № 569/7589/17 (№14-560цс18) зазначалось: «Таким чином, право на пенсію відповідно до Закону № 796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З огляду на викладене, факт постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення підтверджено відповідними довідками органу місцевого самоврядування та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.07.2023р. у справі № 460/2589/20.
Звідси, під час судового розгляду підтверджено, що ОСОБА_1 у період з 12.05.1969р. по 01.04.1987р. та з 05.06.1990р. по 30.05.2023р. (дата видачі довідки) проживав у зоні гарантованого добровільного відселення.
Таким чином, відносно ОСОБА_1 виконується така обов'язкова умова наявності в особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку як факт проживання та/або праці у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років в періоді з 26.04.1986р. до 01.01.1993р.
Також матеріалами справи підтверджується, що після 01.01.1993р. позивач постійно проживав у зоні гарантованого добровільного відселення.
Отже, позивач набув передбачене абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону № 796-XII право на максимальне зниження пенсійного віку, а саме на 6 років.
На момент звернення до ГУ ПФ України в Рівненській обл. із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах (23.06.2023р.) позивач досяг 54-річного віку; його страховий стаж (визнаний стороною відповідачів) на цей момент склав 33 роки 06 місяців 00 днів.
Згідно абз.1 ч.1 ст.55 Закону України № 796-XII від 28.02.1991р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
В свою чергу, статтею 26 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Таким чином, на момент звернення позивача за призначенням пенсії на пільгових умовах необхідний страховий стаж.
Враховуючи право позивача на зниження пенсійного віку на 6 років, а відповідно і його право на зменшення страхового стажу на кількість років зменшення пенсійного віку, тому необхідною умовою призначення у 2023 році ОСОБА_1 пенсії зі зниженням пенсійного віку є досягнення ним 54-річного віку та наявність страхового стажу на рівні 24 роки (30-6=24).
Обидві умови дотримані, через що жодних підстав для відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах в пенсійного органу не було.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного та послідовного висновку про те, що рішення ГУ ПФ України в Харківській обл. № 172050004922 від 30.06.2023р. про відмову в призначенні пенсії у відповідності до вимог ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є протиправним і необґрунтованим, а відтак підлягає скасуванню з покладенням на ГУ ПФ України в Харківській обл. обов'язку призначити позивачу пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з дня подання заяви про призначення пенсії, а саме з 20.03.2024р. (в межах шестимісячного строку, передбаченого ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України), та обов'язку на ГУ ПФ України в Рівненській обл. виплачувати позивачу пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 20.03.2024р.
Колегія суддів вважає, що обраний спосіб захисту прав позивача повністю відповідає вимогам діючого законодавства та усталеній судовій практиці по аналогічній категорії справ.
Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів приходить до переконання про наявність правових підстав для задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволені у визначений спосіб.
З огляду на результат апеляційного розгляду та відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ПФ України в Рівненській обл.
Приймаючи до уваги викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30.10.2024р. в адміністративній справі № 460/11031/24 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного судового рішення: 12.09.2025р.