12 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/10989/24 пров. № А/857/2193/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П.,
Обрізка І.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року (головуючий суддя Борискін С.А.), ухвалене спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в м.Рівне у справі №460/10989/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії,
19.09.2024 ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 2), в якому просила визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на підставі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 26.07.2024.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням періодів проживання/роботи у зоні гарантованого добровільного відселення чи у зоні посиленого радіологічного контролю позивач не досягла необхідного для такого призначення віку, а тому не набула права на призначення пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року з підстав неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове, яким задовольнити адміністративний позов повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що у позивача наявне право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на підставі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що позивач має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською облдержадміністрацією 14.12.1993.
Згідно архівної довідки, виданою Комунальною установою «Трудовий архів Рівненської міської ради» від 29.01.2024 №204/04-02 підтверджено, що позивач була прийнята на роботу ученицею швеї в Сарненський трикотажний цех Рівненської обласної фабрики «Індрикотаж» з 23.07.1987, з 31.03.1992 була звільнена з роботи згідно ст.36 п.5 КЗпП України.
Згідно довідки від 17.07.2024 №875, виданою Комунальним некомерційним підприємством «Сарненська центральна районна лікарня» Сарненської міської ради підтверджується, що позивач дійсно працювала в Сарненській центральній районній лікарні санітаркою фізіотерапевтичного відділення з 07.12.1999, санітаркою-буфетчицею ЛОР відділення з 24.04.2001, з 14.11.2011 звільнена за власним бажанням. За період роботи на даній посаді у декретній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустках без збереження заробітної плати по догляду за хворою дитиною до досягнення нею чотири/п'яти/шестирічного віку не перебувала.
Зазначені обставини щодо трудової діяльності позивача підтверджуються записами трудової книжки НОМЕР_2 .
Як вбачається з копії трудової книжки в період з 01.04.1992 по 06.12.1999 позивач працювала швачкою 2 розряду в Сарненському підприємстві «Індрикотаж» державно-комунальної власності Рівненської області.
Згідно довідки виданої Стрільским старостинським округом №10 Сарненської міської ради від 03.01.2024 №13/10-04 підтверджується, що позивач була зареєстрована та проживала в с. Стрільськ Сарненського району Рівненської області з 01.01.1986 по 23.07.1987, з 01.08.1987 по 03.05.1989, з 31.03.2023 по даний час. Підстава видачі: погосподарські книги с. Стрільськ №2 (за 1986-1990рр) особ.рах.№95 ст.5, №1 (за 1986-1990рр) особ.рах.№50 ст.103, будинкова книга с. Стрільськ №10 ст.60.
Згідно довідки Центру надання адміністративних послуг Сарненської міської ради Рівненської області від 02.01.2024 №2/09-13-09 ОСОБА_1 зареєстрована в АДРЕСА_1 з 22.05.1989 по 25.12.1990, АДРЕСА_2 з 10.12.1991 по 12.04.2017, вул.Драгоманова, буд.4А з 12.04.2017 по 31.03.2023.
Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991, с. Стрільськ Сарненського району Рівненської області відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (3 зона), м. Сарни до 01.01.2015 відносилося до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона).
Позивач 26.07.2024 звернулась до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зазначену заяву позивача за принципом екстериторіальності було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, де їх рішенням від 02.08.2024 №172650009075 позивачу відмовлено в призначенні пенсії відповідно до ч.2 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу та настання пенсійного віку. Також зазначено, що вік заявника становить 54 роки 6 місяців 7 днів, страховий стаж становить 24 роки 0 місяців 20 днів. Згідно поданих документів заявник проживала у зоні гарантованого добровільного відселення 3 роки 4 місяці 4 дні, що дає право на зниження пенсійного віку на 4 роки. Період проживання в зоні посиленого радіологічного контролю - 24 роки 7 місяців 26 днів. Станом на 01.01.1993 - 2 роки 7 місяців 26 днів (необхідно не менше 4 років).
Також, у рішенні від 02.08.2024 №172650009075 зазначено, що в результаті розгляду, доданих до заяви документів, не зараховано період догляду за дитиною до трьох років ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно свідоцтва про народження НОМЕР_3 від 14.02.1990, оскільки відсутні документи, які підтверджують факт виховання до трьохрічного віку - паспорт дитини або свідоцтво про народження з відміткою, яка підтверджує факи отримання паспорту.
Листом Головне управління Пенсійного України в Рівненській області від 20.08.2024 позивачку повідомлено про рішення про відмову у призначенні пенсії з наданням копії відповідного рішення.
Позивач не погоджуючись із рішенням про відмову в призначенні пенсії, звернувся до суду з даним позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з таких мотивів.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Згідно статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №1058-IV за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком визначені ст. 26 Закону №1058-IV. Так, відповідно до ч. 1 вказаної статті, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років, з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років, з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років, з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років, починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).
Статтею 49 Закону №796-XII передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені ст.55 Закону №796-XII.
Згідно абз.5-6 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII право на пенсію зі зниженням пенсійного віку, мають потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, а особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Згідно ч.1 ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Частиною 2 ст.55 Закону №796-XII передбачено, що пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше.
Відповідно до частини 3 статті 55 Закону №796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.
Згідно з п.13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
Відтак, аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка постійно проживала або постійно працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше трьох років, у зоні посиленого радіологічного контролю протягом не менше чотирьох років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
Постійне проживання такої особи або постійна робота у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986, незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні два повні роки проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років (зона гарантованого добровільного відселення), на 2 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні три повні роки проживання або роботи на такій території, але не більше 5 років (зона посиленого радіологічного контролю).
Обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі наведених приписів є факт проживання та/або праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років з 26.04.1986 до 01.01.1993, або у зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років з 26.04.1986 до 01.01.1993.
Згідно підпункту 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1) передбачено, що документами, які засвідчують особливий статус особи є: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Відповідно до частин 3, 4 статті 15 Закону №796-ХІІ підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Згідно ст.11 Закону №796-XII до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать:
1) евакуйовані із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутріутробного розвитку, після досягнення ними повноліття), а також відселені із зон безумовного (обов'язкового) і гарантованого добровільного відселення;
2) особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій;
3) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років;
4) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років;
5) особи, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 року не менше 14 календарних днів або не менше трьох місяців протягом 1986-1987 років за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов'язаними з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що виконувалися за урядовими завданнями. Перелік видів робіт і місць, де виконувалися зазначені роботи, встановлюється Кабінетом Міністрів України;
6) особи, які досягли повноліття, з числа зазначених у статті 27 цього Закону, та яким у дитячому віці встановлено причинний зв'язок інвалідності з наслідками Чорнобильської катастрофи, за умови проходження переогляду у спеціалізованій медико-соціальній експертній комісії відповідно до частини п'ятої статті 17 цього Закону.
Зазначених у частині першій цієї статті, до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать неповнолітні діти, зазначені у статті 27 цього Закону. Після досягнення повноліття (в разі одруження або влаштування на роботу в передбачених чинним законодавством випадках до досягнення повноліття - за їх бажанням відповідно з часу одруження або влаштування на роботу) визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи провадиться на умовах, визначених частиною першою цієї статті, а щодо потерпілих, зазначених у пункті 6 частини першої цієї статті, визначення категорії провадиться відповідно до пункту 1 частини першої статті 14 цього Закону.
Відповідно до статті 14 Закону №796-ХІІ для встановлення пільг і компенсацій визначені окремі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які: постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій; постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.
Згідно частини 4 статті 65 Закону №796-ХІІ учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України (ч.1). Посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом (ч.3). Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачем до позовної заяви додано посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 , виданого 14.12.1993 Рівненською обласною державною адміністрацією.
На момент видачі позивачу відповідного посвідчення, правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи були врегульовані Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501(далі - Порядок №501).
Пунктом 2 Порядку №501 (в редакції, що діяла станом на момент видачі позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи) передбачено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За наявності підстав передбачених ст.14 Закону №796-ХІІ особі видається відповідне посвідчення, яке надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими цим Законом, та після отримання такого посвідчення, особа вважається такою, що має статус потерпілої від ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до статті 11 Закону.
Відповідно до абз.5 п.6 Порядку потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 р. прожили в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (категорія 3) серії Б зеленого кольору.
Згідно пункту 11 Порядку особам, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток 5); особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток 6).
Аналіз положень ст.9, 14 Закону №796-ХІІ у поєднанні із нормою ч.3 ст.65 цього Закону дають підстави для висновку, що основним доказом проживання, роботи або навчання на території зони радіоактивного забруднення чи участі в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи або посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, яке відповідно до змісту ст.14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є підставою для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку (ст. 55 Закону № 796-ХІІ). Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постановах від 11.09.2019 у справі №205/8713/16-а, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17, від 09.01.2020 у справі №363/3976/16-а та від 06.04.2020 у справі №752/15346/17.
Відтак, наявність у позивача статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи, підтвердженого відповідним посвідченням 3 категорії серії НОМЕР_1 , виданого 14.12.1993 Рівненською обласною державною адміністрацією, надає їй право користуватися пільгами, в тому числі й щодо пенсійного забезпечення, передбаченими Законом №796-ХІІ.
Так, судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач проживала у період з 01.01.1986 по 23.07.1987, з 01.08.1987 по 03.05.1989, з 31.08.2023 по 03.01.2024 (дату видачі довідки №13/10-04) в с. Стрільськ Сарненського району Рівненської області (зона гарантованого добровільного відселення), що станом на 01.01.1993 становить 3 роки 3 місяці 26 днів.
Проживання позивача у період з 26.04.1986 по 23.07.1987, з 01.08.1987 по 03.05.1989, з 31.08.2023 по час звернення з заявою про призначення пенсії 26.07.2024, зокрема в період з моменту аварії з 26.04.1986 по 31.07.1986 дає їй право на зменшення пенсійного віку при призначенні пенсії за віком на 3 роки (початкова величина), а також додатково на 1 рік за кожні 2 повні роки проживання або роботи на такій території.
Таким чином, позивач має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 4 роки відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ (3 роки (початкова величина) та додатково на 1 за повних 2 роки проживання в зоні гарантованого добровільного відселення).
Згідно даними трудової книжки НОМЕР_2 позивач у період з 23.07.1987 по 31.03.1992 працювала Сарненському трикотажному цеху Рівненської фабрики «Індрикотаж», з 01.04.1992 по 06.12.1999 працювала в Сарненському підприємстві «Індрикотаж» державно-комунальної власності Рівненської області, з 07.12.1999 по 14.11.2011 працювала в Сарненській районній центральній лікарні, яка була перейменована в Комунальний заклад «Сарненська центральна лікарня» Сарненської районної ради та надалі на Комунальне некомерційне підприємство «Сарненська центральна районна лікарня» Сарненської міської ради.
Відповідно до ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років. За кожних 3 роки проживання або роботи в зазначеній зоні пенсійний вік додатково зменшується на 1 рік. Загальне зменшення пенсійного віку не може перевищувати 5 років.
Період проживання/роботи позивача у зоні 4 посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 становить більше 4 років, а станом на дату звернення до органу Пенсійного із заявою про призначення пенсії за віком загальний період проживання (роботи) позивача становить понад 20 років (до 01.01.2015), що свідчить про те, що остання має право на призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зниженням пенсійного віку на 5 років.
Тому, суд вважає доводи Пенсійного органу про те, що період проживання/роботи позивача у посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 становить менше 4 років безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Разом з тим, пенсійний вік може бути знижено тільки за однією підставою, взаємозалік зон не передбачено Законом №796-ХІІ.
Щодо неврахування відповідачем-2 до страхового стажу позивачки періоду догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки в свідоцтві про народження дитини відсутня відмітка про отримання паспорта, відсутній паспорт дитини, суд зазначає наступне.
До 01.01.2004, зокрема, в частині 1 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (надалі - Закон №1788-XII) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до пункт «ж» частини 3 статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується, серед іншого, також: час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Згідно із частиною 2 статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок № 637, в редакції станом на час спірних правовідносин).
Пунктами 1, 2 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 11 Порядку №637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі:
- свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть);
- документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Документами, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала, і те, що до досягнення дитиною 12-річного віку один з батьків не працював, є:
- виписка з трудової книжки;
- відомості про відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, отримані в порядку взаємного обміну інформацією;
- інформація із системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України.
Згідно пункту 11 вказаного Порядку №637 до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2010 року №233 «Про внесення змін до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачав, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або виписки із паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть), а також документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала (виписка із трудової книжки, довідка органів управління житловим фондом чи довідка сільської, селищної Ради народних депутатів).
До страхового стажу зараховуються періоди, протягом яких особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за які щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до трудового стажу для призначення пенсії до 01.01.2004 (дата набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»), зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Як вже було зазначено, до 01.01.2004 до трудового стажу включалися всі періоди перебування у трудових відносинах, в тому числі у періоди відпусток: для догляду за дитиною до 3-х років, у зв'язку з вагітністю та пологами та для догляду за дитиною відповідно до медичного висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Також до трудового стажу до 01.01.2004 включався час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Проте, починаючи з 01.01.2004, час догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, зараховується до страхового стажу матері при умові, якщо особа доглядає за дитиною до досягнення нею трирічного віку та при умові отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Позивачці не зараховано період догляду за дитиною - ОСОБА_2 , до досягнення нею 3-річного віку, згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 14.02.1990, оскільки в свідоцтві про народження відсутня відмітка про отримання паспорта.
Апеляційний суд звертає увагу, що відповідний період підтверджується свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_3 від 14.02.1990, в той час як доказів неправдивості або недостовірності відомостей, що зазначені у відповідному свідоцтві, матеріали справи не містять.
Абзацами 1-3 пункту 11 Порядку № 637 визначено, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі:
свідоцтва про народження дитини або паспорта громадянина України (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть);
документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Для підтвердження страхового стажу непрацюючої матері законодавство не вимагає подання свідоцтва про народження дитини «з відміткою про видачу паспорту». До того ж пункт 11 Порядку № 637 чітко встановлює, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, крім документа про те, що мати не працювала, підтверджується свідоцтвом про народження дитини або паспортом, а у разі смерті дитини - свідоцтвом про смерть.
Проте, відповідачем-2 не аргументовано необхідність подання свідоцтва про народження дитини з обов'язковим штампом про отримання паспорта з посиланням на відповідні вимоги законодавства. Відсутні і докази письмового повідомлення позивача про необхідність подання додаткових документів.
Згідно свідоцтва про народження НОМЕР_3 від 14.02.1990 дочка позивачки народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , отже трьох річного віку вона досягла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Водночас, оскільки період роботи позивача з 23.07.1987 по 31.03.1992, з 01.04.1992 по 06.12.1999 в Сарненському трикотажному трикотажному цеху Рівненської фабрики «Індрикотаж», Сарненському підприємстві «Індрикотаж» державно-комунальної власності Рівненської області підтверджено записами трудової книжки позивача та враховано до страхового стажу останньої, відсутні підстави вважати, що до досягнення її дитиною 3-річного віку позивачка не працювала. Докази зворотного у матеріалах справи відсутні.
Щодо питання наявності у позивача достатнього пенсійного віку та страхового стажу для призначення відповідної пенсії у відповідності до поданої заяви, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.
За змістом ч.3 ст.55 Закону №796-ХІІ призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону №1058-IV.
Так, згідно із положеннями абз.1 ч.1 ст.26 Закону №1058-IV (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Законодавцем чітко визначені умови для призначення особі пенсії за віком: досягнення особою пенсійного віку та наявність у такої особи певного страхового стажу.
Абзацом 2 ч.1 ст.26 Закону №1058-IV встановлено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 рік.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позивач на час звернення з заявою мала право на зменшення пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ на 4 роки (за період проживання/роботи у зоні гарантованого добровільного відселення, на 5 років (у зоні 4 посиленого радіологічного контролю).
Для осіб, які набули право на зменшення пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII призначається пенсія за умови (у випадку позивача):
-досягнення віку 60-4 = 56 років або ж в 55 років (60-5) ;
-наявності страхового стажу 31-4 = 27 років або ж 26 років (31-5).
Судом першої інстанції правильно встановлено, з чим погоджується і апеляційний суд, що на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії позивач досягнула віку 54 роки 6 місяців 7 днів та мала страховий стаж 24 роки 0 місяців 20 днів, а тому з урахуванням періодів проживання/роботи у зоні гарантованого добровільного відселення чи у зоні посиленого радіологічного контролю позивач не досягла необхідного для такого призначення віку, а тому не набула права на призначення пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволені позову.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено мотиви протиправності дій відповідача щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром та виплата її без урахування індексації та застосування коефіцієнту 1,14, згідно Постанови № 118, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року у справі № 460/10989/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко