11 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/6144/25 пров. № А/857/20962/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Онишкевича Т.В.,
розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Гулкевич І.З.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
28 березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо виплати пенсії у неповному розмірі; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії з 1 березня 2025 року без обмеження її максимальним розміром (десятьох прожиткових мінімумів установлених для осіб, які втратили працездатність), а також сумою, що склалась внаслідок виконання рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2023 року у справі № 380/6915/23 та проводити виплату пенсійного забезпечення у сумі 33 210,16 грн.
На обґрунтування позовних вимог зазначає про порушення права позивача на належне пенсійне забезпечення внаслідок протиправних дій відповідача в частині обмеження виплати пенсії максимальним розміром з 01.03.2025.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо проведення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 після її індексації з 01.03.2025 з обмеженням максимального розміру. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 01.03.2025 нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням індексації, установленої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», без обмеження загального розміру пенсії максимальним розміром, за вирахуванням фактично сплачених сум.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що обмеження пенсії максимальним розміром у спірних відносинах було передбачено частиною сьомою статті 43 Закону № 2262-ХІІ та статтею 2 Закону № 3668-VI. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано неконституційними положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740 гривень. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що з 20.12.2016 частина сьома статті 43 Закону № 2262-ХІІ, яка передбачала обмеження пенсії максимальним розміром, а саме десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатної особи, є нечинною та не підлягає застосуванню у спірних відносинах.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що з 01.03.2025 позивачу проведено перерахунок з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» та пенсію встановлено в розмірі 33 210,16 грн, але до виплати обмежується максимальним розміром. Зазначав, що обмеження пенсій військовослужбовців максимальним розміром передбачене статтею 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а тому є правомірним.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
З 01.03.2025 відповідач на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» обчислив суму індексації пенсії позивача у розмірі 1 500,00 грн.
Відповідно до протоколу за пенсійною справою - № 1301022225 (Міноборони) з 01.03.2025 пенсія позивача становить 33 210,16 грн, загальний розмір пенсії до виплати з урахуванням максимального розміру становить 28 977,97 грн.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині: визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо проведення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 після її індексації з 01.03.2025 з обмеженням максимального розміру; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 01.03.2025 нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з урахуванням індексації, установленої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», без обмеження загального розміру пенсії максимальним розміром, за вирахуванням фактично сплачених сум.
Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема, Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ від 09.04.1992 (далі - Закон № 2262-ХІІ).
За змістом частини першої статті 1 Закону № 2262-ХІІ особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, (...) мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Згідно з частиною третьою статті 43 Закону № 2262-ХІІ пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини четвертої статті 63 Закону № 2262-ХІІ у редакції Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (набрала чинності з 01.01.2017) усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
Своєю чергою, статтею 64 Закону № 2262-ХІІ визначено, що у разі якщо пенсії, призначені військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, та членам їх сімей у попередньому календарному році та до дати індексації пенсії включно у році, в якому проводиться індексація пенсій, не перераховувалися відповідно до частини четвертої статті 63 цього Закону, для забезпечення їх індексації проводиться перерахунок пенсій у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У підпункті 1 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» (надалі - постанова № 209) установлено, що з 1 березня 2025 р. розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) з урахуванням розміру підвищення пенсій відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 р. № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 р. № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» та підпункту 1 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 р. № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2024 р. включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї постанови, з урахуванням положень, передбачених пунктом 3 цієї постанови.
Водночас, як визначено статтею 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (з урахуванням змін, внесених Законами від 24.12.2015 № 911-VIII, від 06.12.2016 № 1774-VIII (надалі - Закон № 3668-VI), максимальний розмір пенсії (...) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до (...) законів України (...) «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», (...), не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Закон № 3668-VІ набрав чинності з 01.10.2011. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Законом № 3668-VI частину п'яту статті 43 Закону № 2262-ХІІ викладено у такій редакції: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність».
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За обставин цього спору позивач оскаржує протиправність дій пенсійного органу щодо невиплати частини пенсії після її індексації з 01.03.2025, з огляду на обмеження пенсійної виплати максимальним розміром.
Колегія суддів зазначає, що обмеження пенсії максимальним розміром у спірних відносинах було передбачено частиною сьомою статті 43 Закону № 2262-ХІІ та статтею 2 Закону № 3668-VI.
Однак Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано неконституційними положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740 гривень.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
У пункті 2 резолютивної частини згаданого рішення Конституційного Суду України визначено, що положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Згідно з частинами першою та другою статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Системний аналіз норм законодавства з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 дає підстави для висновку, що з 20.12.2016 частина сьома статті 43 Закону № 2262-ХІІ, яка передбачала обмеження пенсії максимальним розміром, а саме десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатної особи, є нечинною та не підлягає застосуванню у спірних відносинах.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 522/16882/17, від 08.08.2019 у справі № 522/3271/17, від 16.04.2020 у справі № 620/1285/19, від 09.02.2021 у справі № 1640/2500/18, від 24.09.2021 у справі № 370/2610/17, від 18.05.2022 у справі № 380/12337/20, від 02.08.2022 у справі № 240/1369/21, від 08.09.2022 у справі № 380/6429/20, від 17.09.2024 у справі № 300/2387/23, від 23.10.2024 у справі № 560/2041/22 та ін.
Внесені Законом України від 06.12.2016 № 1774- VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до частини сьомої 43 Закону № 2262-ХІІ, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження. Такий висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 522/16882/17, від 31.01.2019 у справі № 638/6363/17, від 09.11.2020 у справі № 813/678/18.
З огляду на викладене, частина сьома статті 43 Закону № 2262-ХІІ, якою було передбачено обмеження пенсій військовослужбовців максимальним розміром, втратила чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016.
Суд визнає помилковими посилання пенсійного органу щодо наявності у статті 2 Закону № 3668-VI положень стосовно можливості обмеження пенсії максимальним розміром на рівні 10 прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб, оскільки Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності військовослужбовців як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17.03.2004 № 7-рп/2004).
Обмеження максимального розміру пенсії порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
При цьому, колегія суддів враховує, що положення статті 2 Закону № 3668-VІ є аналогічними за змістом положенням частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, які визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Крім того, у постановах від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, від 27.01.2022 у справі № 240/7087/20, від 17.02.2022 у справі № 640/11168/20, від 02.08.2022 у справі № 240/1369/21, від 08.09.2022 у справі № 380/6429/20, від 28.11.2022 у справі № 340/5306/21, від 20.01.2023 у справі № 640/24801/19, від 04.12.2024 у справі № 380/24300/23 Верховний Суд наголосив на протиправності обмеження пенсійним органом максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, та зазначив, що у спірних відносинах підлягають застосуванню норми Закону № 2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Стосовно наявності у постанові Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 положення про підвищення пенсій «у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом», колегія суддів звертає увагу на те, що за загальним правилом вирішення колізій, передбаченим частиною третьою статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
У спірних відносинах згадане положення постанови № 209 суперечить приписам Закону № 2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, які є спеціальними та підлягають застосуванню відповідачем.
За таких обставин, зважаючи на визнання неконституційними положень частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, якою передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, приймаючи до уваги те, що обмеження пенсії максимальним розміром порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій відповідача щодо проведення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 після її індексації 01.03.2025 з обмеженням максимального розміру.
У силу статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Верховний Суд у постанові від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19 зауважив, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі «Єфименко проти України» можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: «є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується».
За наведених обставин, з метою належного захисту прав позивача, необхідно визнати протиправними дії відповідача щодо проведення нарахування та виплати пенсії після її індексації з 01.03.2025 з обмеженням максимального розміру, зобов'язавши ГУПФ України у Львівській області здійснити з 01.03.2025 нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням індексації, установленої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», без обмеження загального розміру пенсії максимальним розміром, за вирахуванням фактично сплачених сум.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині спонукання відповідача перерахувати пенсію позивачу та провести «виплату такої у сумі 33 210,16 грн.», оскільки спірні правовідносини у цій справі не пов'язані з визначенням конкретних розмірів пенсії для виплати.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, колегія суддів погоджується з висновоком суду першої інстанції про те, що у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року у справі № 380/6144/25 - без змін.
Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
Т. В. Онишкевич