11 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/10865/23 пров. № А/857/2363/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.,
розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
суддя (судді) в суді першої інстанції - Сидор Н.Т.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
18 травня 2023 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у якій просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області № 134450015779 від 16.02.2023, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 134450015799 від 10.03.2023, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області № 134450015779 від 06.04.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до загального трудового (страхового) стажу періоди навчання з 01.09.1977 по 24.02.1982 та з 15.10.1982 по 26.06.1984 в Омському політехнічному інституті та призначити пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з дати виникнення права на пенсію згідно положень статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що вона зверталась до територіальних органів із заявою про призначення пенсії. Втім, отримала відмови у зв'язку з недостатністю страхового стажу. Позивач переконана, що їй протиправно не зараховано до страхового стажу період навчання 01.09.1977 по 24.02.1982 та з 15.10.1982 по 26.06.2198 в Омському політехнічному інституті, відтак звернулась до суду з цим позовом.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області № 134450015779 від 16.02.2023, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 134450015799 від 10.03.2023, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області № 134450015779 від 06.04.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до загального трудового (страхового) стажу ОСОБА_1 періоди навчання з 01.09.1977 по 24.02.1982 та з 15.10.1982 по 26.06.1984 в Омському політехнічному інституті та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. На підтвердження наявності відповідного страхового стажу позивач під час звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України долучала довідку, яка підтверджує навчання в Омському політехнічному інституті у спірний період. Таким чином, до спірних правовідносин поряд з нормами національного законодавства підлягають застосуванню норми міжнародних договорів. Також, документи, які видані на території зокрема росії, виготовлені, або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення. Видані в цих державах документи, які не мають установленої форми, приймаються на території України за умови проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був вкладений.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що законодавством чітко передбачено порядок підтвердження трудового стажу на підставі трудової книжки та підтвердження стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання а також архівними установами, що за результатами розгляду заяви позивача та доданих до неї документів Головним управлінням прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, оскільки відсутній необхідний страховий стаж. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період навчання згідно довідки № 574 від 30.08.2019, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.13.1992.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, станом на момент звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України позивач досягла віку 63 років.
Відтак, для призначення їй пенсії за віком необхідною є наявність страхового стажу від 20 до 30 років.
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області 16.02.2023 прийняло рішення № 134450015779 про відмову у призначення пенсії за віком. Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області 10.03.2023 прийняло рішення № 134450015779 про відмову у призначенні пенсії. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 06.04.2023 прийняло рішення № 134450015779 про відмову у призначенні пенсії.
З оскаржуваних рішень вбачається, що страховий стаж позивача становить 16 років 10 місяців 7 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком у відповідності до ч. 2 ст. 26 Закону № 1058-IV.
Водночас, відповідачами до страхового стажу позивача не зараховано період навчання згідно довідки № 574/15 від 30.08.2019.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області № 134450015779 від 16.02.2023, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 134450015799 від 10.03.2023, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області № 134450015779 від 06.04.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до загального трудового (страхового) стажу ОСОБА_1 періоди навчання з 01.09.1977 по 24.02.1982 та з 15.10.1982 по 26.06.1984 в Омському політехнічному інституті та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком.
Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За змістом частин першої, другої статті 5 Закону № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 9 Закону № 1058 відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком.
Згідно із частиною першою статті 26 Закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Частинами першою - третьою статті 24 Закону № 1058 визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Абзацом першим частини четвертої статті 24 Закону № 1058 визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До набрання чинності Законом № 1058 (01 січня 2004 року) види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначалися Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788).
Так, відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми закону постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з абзацами першим, другим пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Абзацом першим пункту 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
На підтвердження наявності відповідного страхового стажу позивач під час звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України долучала довідку від 30.08.2019 № 574/15, яка підтверджує навчання позивача в Омському політехнічному інституті у період з 01.09.1977 по 24.02.1982 та з 15.10.1982 по 26.06.1984.
Втім відповідачі вказаний період до страхового стажу позивача не зарахували, покликаючись на вихід росії та України з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Статтею 4 Закону № 1058-VI визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України та складається поряд з національним законодавством, із міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань здійснює міжнародне співробітництво, забезпечує виконання зобов'язань, узятих за міжнародними договорами України з питань, що належать до його компетенції (підпункт 13 пункту 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 280 від 23 липня 2014 року).
Статтею 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України та росії, які працюють за межами кордонів своїх країн (дата підписання: 14 січня 1993 року) встановлено, що трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
При цьому згідно зі ст. 7 цієї Угоди питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (чинна на момент виникнення спірних правовідносин) поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5).
Згідно з ч. 2 ст. 6 цієї Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цією Угодою.
При цьому необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в належному порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР до 01 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації (стаття 11 Угоди), а Держави-учасниці Співдружності, у свою чергу, беруть на себе зобов'язання інформувати одна одну про діюче в їхніх державах пенсійне законодавство, наступні його зміни, а також вживати необхідних заходів щодо встановлення обставин, які мають вирішальне значення для визначення права на пенсію та її розміру (стаття 10 Угоди).
Судом першої інстанції встановлено, що в період з 01.09.1977 по 24.02.1982 та з 15.10.1982 по 26.06.1984 позивач навчалась в Омському політехнічному інституті.
Таким чином, до спірних правовідносин поряд з нормами національного законодавства підлягають застосуванню норми міжнародних договорів.
Колегія суддів погоджується з висновоком суду першої інстанції про відхилення посилання відповідача на обставину припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, оскільки таке припинення не стосується (не впливає) на періоди навчання позивача, що мали місце в час дії вказаної Угоди.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (надалі постанова № 1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02 грудня 2022 року. Отже, до набрання чинності постановою № 1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою.
Варто зауважити, що відповідно до частини першої статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов'язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.
При цьому, відповідно до частини другої статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття відповідного стажу позивачем.
Також відповідачі покликаються на те, що довідка від 30.08.2019 № 574/15 може бути врахована при призначенні пенсії у разі проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений, передбаченого статтею 4 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05.10.1961.
Водночас колегія суддів зауважує, що в умовах воєнного стану постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» від 04.02.2023 № 107 (далі - Постанова № 107) визначено порядок прийняття іноземних офіційних документів. Зокрема п. 1 Постанови № 107 встановлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24.02.2022 такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Враховуючи зазначене, документи, які видані на території зокрема росії, виготовлені, або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення. Видані в цих державах документи, які не мають установленої форми, приймаються на території України за умови проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був вкладений.
Оскільки спірна довідка засвідчена гербовою печаткою міністерства науки і вищої освіти російської федерації, така підлягає врахуванню відповідачами.
З огляду на спростування тверджень відповідачів, які були покладені в основу спірних рішень, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність таких та наявність підстав для їх скасування.
Крім того, позивач також просить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з дати виникнення права на пенсію згідно положень статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Колегія суддів зазначає, необхідними умовами для призначення пенсії позивачу при досягненні пенсійного віку 60 років є наявність необхідного страхового стажу - не менше 20 років.
Зважаючи на те, що остаточний розмір страхового стажу позивача буде встановлено після зарахування окремих періодів роботи на виконання цього рішення, вимога щодо призначення пенсії за віком є передчасною та задоволенню не підлягає.
З урахуванням вищевикладеного, з метою ефективного захисту прав позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до загального трудового (страхового) стажу позивача періоди навчання з 01.09.1977 по 24.02.1982 та з 15.10.1982 по 26.06.1984 в Омському політехнічному інституті та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком..
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року у справі № 380/10865/23 - без змін.
Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
В. Я. Качмар