Справа № 902/1392/22
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маслоід О.С.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
11 вересня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Боровицького О. А. Курка О. П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Вінницької міської ради, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Комунального некомерційного підприємства "Вінницька міська клінічна лікарня "Центр матері та дитини", Національної професійної спілки "Прометей" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ), Вінницької міської ради, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Комунальне некомерційне підприємство "Вінницька міська клінічна лікарня "Центр матері та дитини"", Національна професійна спілка "Прометей", в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Вінницької міської ради № 1208 від 30.09.2022 "Про реорганізацію Комунального некомерційного підприємства "Вінницький міський клінічний пологовий будинок № 2";
- визнати протиправним та зобов'язати Центрально-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України скасувати в Єдиному державному реєстрі запис №1001741270007016480 про зміну відомостей про юридичну особу - Комунальне некомерційне підприємство "Вінницький міський клінічний пологовий будинок № 2", а саме: 05 жовтня 2022 року - в стані припинення внесення рішення засновників щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації.
17.06.2025 до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову.
У вказаній заяві позивач просила вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Вінницькій міській раді, Комунальному некомерційному підприємству «Вінницька міська клінічна лікарня «Центр матері та дитини», а також будь-яким іншим зацікавленим фізичним та юридичним особам, включаючи суб'єктів господарювання, які залучаються до виконання робіт, передбачених рішенням виконавчого комітету №803 від 10.04.2025, проводити будь-які будівельні роботи, в тому числі, але не виключно: демонтаж об'єктів нерухомого майна (господарчий корпус, гараж, пральня, котельня, димова труба, електроопора, металева загорожа) за адресами: просп. Коцюбинського, 50 та вул.Олександра Довженка, 28, м.Вінниця, до завершення судового розгляду справи №902/1392/22.
Заява про забезпечення позову мотивована тим, що рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради №803 від 10.04.2025 схвалено проєкт рішення щодо демонтажу об'єктів нерухомості, що раніше належали КНП «ВМКПБ №2». Вказані дії, за твердженням позивача, становлять безпосередню загрозу втрати комунального майна, яке може бути реалізоване або знищене до моменту розгляду справи по суті. Позивач вважає, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до порушення принципу пропорційності, визначеного ч.2 ст.151 КАС України, оскільки наслідки продовження реорганізації завдадуть значно більшої шкоди її правам, ніж тимчасове обмеження дій відповідачів до вирішення справи по суті.
Відповідно до ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року в задоволенні заяви про забезпечення позову - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким задовольнити заяву про забезпечення позову в повному обсязі.
На обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначила, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої до вирішення справи по суті. Крім того, суд першої інстанції не врахував, що відмова у забезпеченні позову завдає значно більшої шкоди правам позивача, ніж тимчасова заборона демонтажу відповідачам.
До суду надійшли відзиви на апеляційну скаргу від відповідачів, в яких останні вказали на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв'язку із чим просили залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.
Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що у справі, що розглядається, позивачем оскаржується рішення Вінницької міської ради №1208 від 30.09.2022, яке стосується реорганізації КНП «ВМКПБ №2». Натомість позивач просить суд фактично заборонити виконання рішення міської ради №2855 від 25.04.2025, яким врегульовано інше питання - надання дозволу на демонтаж та списання окремих об'єктів нерухомого майна, що не має ніякого відношення до предмету спору. Отже, заборона вчиняти дії на підставі рішення №2855 не може вважатися належним заходом забезпечення позову в межах даного провадження.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1, 2 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно ч.1, 2 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
За своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Аналіз змісту вказаних норм свідчить про те, що суд може забезпечити позов лише за наявності двох обов'язкових умов: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Отже, суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані стороною по справі для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, позов слід забезпечити саме у такий спосіб, про який просить позивач, а не якимось менш обмежувальним у правах способом для відповідача, такий спосіб є співмірним обсягу позовних вимог, позивач має легітимну мету забезпечити саме захист своїх прав та інтересів від неправомірних дій відповідача, а не завдати шкоди правам та інтересам відповідача. Вирішуючи клопотання про забезпечення позову, суд має зважати на необхідний баланс процесуальних прав та обов'язків сторін та рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Також при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 року у справі № 826/10936/18, від 30.09.2019 року у справі № 826/10936/18, від 22.11.2019 року у справі № 640/18007/18.
Так, при вирішенні питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, враховується й специфіка правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Дослідивши доводи апеляційної скарги щодо помилковості позиції суду першої інстанції про відсутність підстав для забезпечення позову, колегія суддів зазначає наступне.
Заходи забезпечення позову є винятковим механізмом, який може бути застосований лише тоді, коли існує реальна і доведена загроза заподіяння істотної шкоди або унеможливлення виконання майбутнього судового рішення.
У даному випадку, хоча позивач і посилається на ризик втрати доступу до медичних послуг, однак судом першої інстанції обґрунтовано зауважено, що нею не надано належних доказів того, що саме дії з демонтажу технічних будівель можуть вплинути на таку можливість. Натомість сам факт реорганізації закладу охорони здоров'я, який становить предмет спору, уже реалізований у межах окремого адміністративного акту, щодо якого триває судовий розгляд, і він не пов'язаний безпосередньо з оспорюваними діями.
Заявлені позивачем заходи забезпечення позову заборонного характеру за своєю природою мають потенціал суттєвого втручання у дискреційні повноваження органів місцевого самоврядування щодо управління об'єктами комунальної власності. Відтак застосування таких заходів у ситуації, коли позивач не доводить наявність прямої та неминучої шкоди, порушує принципи пропорційності, процесуального балансу та розумного співвідношення інтересів сторін.
Крім того, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що демонтаж вищезазначених об'єктів не позбавляє позивача права на ефективний судовий захист, так само як і не перешкодить відновленню її становища у разі задоволення позову.
Між тим, згідно із ч.3 ст.151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом заборони вчинення дій, що випливають з рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі.
У справі, що розглядається, позивачем оскаржується рішення Вінницької міської ради №1208 від 30.09.2022, яке стосується реорганізації КНП «ВМКПБ №2». Натомість позивач просить суд фактично заборонити виконання рішення міської ради №2855 від 25.04.2025, яким врегульовано інше питання - надання дозволу на демонтаж та списання окремих об'єктів нерухомого майна, що не має ніякого відношення до предмету спору.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що заборона вчиняти дії на підставі рішення №2855 не може вважатися належним заходом забезпечення позову в межах даного провадження.
Зважаючи на те, що підстави забезпечення позову, передбачені ч. 2 ст. 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Враховуючи наведене в сукупності, а також загальну мету інституту забезпечення позову - охорону прав заявника від реальної та доведеної загрози, колегія суддів вваажає обґрунтованитм висновок суду першої інстанції, що у даній справі відсутні підстави та умови, які б виправдовували застосування такого попереднього захисту, а тому висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення заяви про забезпечення позову є правомірним.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Боровицький О. А. Курко О. П.