П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/2709/25
Категорія:106000000 Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту:11.07.2025р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (далі - в/ч НОМЕР_2 ), в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб у сумі 29 020,52 грн, який утримано з грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 23 лютого 2022 року включно;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб у сумі 29 020,52 грн, який утримано з грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 23 лютого 2022 року включно.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що на виконання рішення суду від 21 серпня 2024 року по справі №420/8420/24, яким позивачу присуджено виплату грошового забезпечення, позивачці 30 листопада 2024 року на її картковий рахунок зараховано кошти у сумі 129 736,23 грн, але було утримано податок з доходів фізичних осіб.
Позивач звернулася до відповідача із заявою щодо виплати коштів у повному обсязі, без жодних утримань, але листом відповідач відмовив у здійсненні перерахунку.
Таку бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною, оскільки це суперечить положенням Постанови №44 від 15 січня 2004 року "Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу" (Порядок №44) та ПК України .
Відзив на позовну заяву до суду першої інстанції не надходив.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_2 щодо невиплати на користь ОСОБА_1 грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб у сумі 29 020,52 грн, який утримано з грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 23 лютого 2022 року включно.
Зобов'язано в/ч НОМЕР_2 нарахувати та виплатити користь ОСОБА_1 грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб у сумі 29 020,52 грн, який утримано з грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 23 лютого 2022 року включно.
В апеляційній скарзі в/ч НОМЕР_2 ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Доводи апеляційної скарги:
- жодними діями (бездіяльністю) в/ч НОМЕР_2 не були порушені законні права та інтереси позивача щодо оподаткування нарахованої йому виплати за рішенням суду;
- в/ч НОМЕР_2 було правомірно утримано з нарахованої на виконання рішення суду податок на доходи фізичних осіб, а тому вимоги позивача є безпідставними, необґрунтованими та незаконними, а висновок суду першої інстанції не відповідає обставинам справи та нормам матеріального права;
- на вказаний момент виплати позивач правового статусу військовослужбовця не мала, тому і пільг передбачених чинним національним законодавством України для військовослужбовців щодо компенсації податків та зборів не передбачено.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги в/ч НОМЕР_2 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.
ОСОБА_1 проходила військову службу у в/ч НОМЕР_2 .
Відповідно до витягу з наказу начальника в/ч НОМЕР_2 №84-ОС від 23 лютого 2022 року підполковника ОСОБА_1 , звільнено в запас Збройних Сил України, виключено зі списків особового складу та з усіх видів забезпечення з 23 лютого 2022 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2024 року по справі №420/8420/24 адміністративний позов про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо незастосування з 29 січня 2020 року по 23 лютого 2022 року, при обчисленні грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань, одноразової допомоги при звільнені розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язано відповідача перерахувати та виплатити грошове забезпечення, матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальну допомоги для вирішення соціально побутових питань, одноразову допомогу при звільнені, за період з 29 січня 2020 року по 23 лютого 2022 року включно, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, у відповідності до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14, із урахування виплачених їй сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання вказаного рішення суду 30 листопада 2024 року на її картковий рахунок зараховано кошти у сумі 129 736,23 грн.
Відповідно до розрахункового листа за листопад 2024 року позивачу утримано податок з доходів фізичних осіб в сумі 29 020, 52 грн.
На заяву позивача щодо утримання зазначених виплат, листом від 10 січня 2025 року відповідач повідомив, що рішення суду по справі №420/8420/24 виконано в повному обсязі.
Не погодившись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки при належному виконанні відповідачем своїх зобов'язань та виплаті позивачу грошової допомоги при звільненні в повному розмірі грошова компенсація у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб (далі -ПДФО) утриманого з грошового забезпечення, мала бути виплачена позивачу одночасно з виплатою йому грошової допомоги при звільненні за наявності у позивача статусу військовослужбовця.
Суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації сум ПДФО, утриманого з грошового забезпечення, яке нараховане на виконання рішення суду
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ч.2 ст. 19 Конституції України, ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Постанови №44 від 15 січня 2004 року "Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу".
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта, виходячи з наступного.
Згідно ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1-3 ст.9 Закону України №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 4 ст.9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум ПДФО, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі грошова компенсація), визначено Порядком №44.
Пунктами 2, 3 Порядку №44 передбачено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Пунктами 4, 5 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми ПДФО, утриманого з грошового забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі №380/813/22 зазначив, що аналіз п.2-3 Порядку №44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум ПДФО, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми ПДФО, утриманого з грошового забезпечення.
Також у постанові від 26 березня 2020 року по справі №813/189/18 Верховний Суд зазначив, що компенсація ПДФО відноситься до компенсаційних платежів і має характер окремих гарантій держави щодо соціального захисту громадян, зокрема, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ. Верховний Суд дійшов висновку, що нарахування та виплата грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку позивачу має бути проведена відповідачем з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку №44.
Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у постанові від 27 липня 2023 року у справі №380/813/22.
Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підставі ч.5 ст.242 КАС України суд по цій справі враховує правовий висновок Верховного Суду та вважає, що компенсація ПДФО як окрема гарантія соціального захисту осіб рядового і начальницького складу підлягає нарахуванню та виплаті одночасно з виплатою грошового забезпечення, на яке військовослужбовець мав право.
Вищевикладене спростовує доводи в/ч НОМЕР_2 , що ПДФО не підлягає компенсації, у зв'язку з тим, що виплата грошового забезпечення на виконання рішення суду не пов'язана з виконанням обов'язків несення служби.
У справі №825/761/17 Верховний Суд зазначив, що оскільки при належному виконанні відповідачем своїх зобов'язань та виплаті позивачу грошової допомоги при звільненні в повному розмірі грошова компенсація у розмірі суми ПДФО, утриманого з грошового забезпечення, мала бути виплачена позивачу одночасно з виплатою йому грошової допомоги при звільненні за наявності у позивача статусу військовослужбовця.
Вказана правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 29 липня 2020 року у справі №814/142/17.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації сум ПДФО, утриманого з грошового забезпечення, яке нараховане на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року по справі №420/28623/24.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 11 вересня 2025 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.