П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/34156/24
Головуючий в 1 інстанції: Білостоцький О.В.
Дата і місце ухвалення 27.03.2025р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів: Бітова А.І.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення,-
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив: визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 про призов на військову службу за мобілізацією ОСОБА_1 .
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.03.2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин у справі, що призвело до неправильного вирішення справи.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин висновки Верховного Суду у справі №160/2592/23, правовідносини в якій не є подібними зі спірними правовідносинами.
Так апелянт вказує на те, що у справі № 160/2592/23, яку розглядав КАС ВС, позивач звернувся з позовом лише через один рік і посилався тільки на те, що він не проходив ВЛК під час призову. Інших доводів, якими позивач обґрунтовував би свої вимоги у зазначеній вище справі, в судових рішеннях не зазначено. Однак, як зазначає апелянт, у даній адміністративній факт непроходження ОСОБА_1 ВЛК був одним із, але не єдиним, з аргументів, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги.
Апелянт посилався на те, що в якості обґрунтування підстав позову він посилався на допущення працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 наступних протиправних дій: викрадення ОСОБА_1 без складання адміністративного протоколу про затримання, з ігноруванням порядку та тривалості такого затримання насильним способом проти волі військовозобов'язаного не за місцем його військового обліку; утримання його в підвалі приміщення ТЦК без зв'язку з близькими та адвокатом, без можливості звернутись за допомогою в поліцію та швидку допомогу; не проведення належним чином ВЛК, тому що працівники ТЦК самостійно підписали медичну картку та Довідку ВЛК замість ОСОБА_1 , формально визначивши ступінь придатності до військової служби, зазначаючи недостовірні дані про його стан здоров'я, незважаючи на те, що він заявляв скарги; не доведення до його відома жодного документа, на якій правовій підставі він був переміщений на територію військової частини; невручення повістки на відправку або мобілізаційне розпорядження щодо призову за мобілізацією.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції не надав належно оцінки його доводам щодо факту необізнаності з документами про його призов за мобілізацією в результаті насильницького викрадення не за місцем військового обліку.
Також позивач посилається на те, що судом першої інстанції не взято до уваги його доводи щодо відсутності належного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин в момент їх виникнення.
Посилаючись на положення ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», згідно якої під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти ТЦК у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників ТЦК), позивач вказував на грубе порушення відповідачем порядку призову, з огляду на те, що будь-яких документів про призов за мобілізацією йому вручено не було.
Крім того, на думку апелянта, судом першої інстанції не було враховано те, що мобілізація його, як військовозобов'язаного, до відповідних змін в законодавстві, була протиправно здійснена не за місцем військового обліку.
Так, апелянт зазначив, що станом на 08.05.2024 року ще не вступила в силу діюча постанова КМУ № 560, а отже й зміни до законодавства, які на теперішній час дозволяють ТЦК здійснювати мобілізацію громадян не за місцем їхнього обліку та доставляти їх в будь-який територіально наближений ТЦК. Апелянт вважає, що призову за мобілізацією міг підлягати тільки той військовозобов'язаний, який перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 . Однак, як зазначає позивач, він не перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 , а перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що відповідачем зазначено у військовому квитку. Також апелянт зазначив, що із заявою вх. № 1565 від 07.05.2024 року про взяття його на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 він не звертався.
В апеляційній скарзі також звернуто увагу на те, що відповідач не надав копії журналу/відомості чи будь-якого іншого доказу, який би підтверджував той факт, що ОСОБА_1 дійсно отримував направлення на ВЛК під підпис. До справи долучено лише копію Довідки ВЛК та картку проходження медичного огляду.
Крім того апелянт не погодився з висновком суду першої інстанції стосовно того, що вимога визнати протиправним та скасувати наказ про мобілізацію позивача є неефективним способом захисту.
З огляду на зазначене апелянт просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.03.2025 року та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, шляхом визнання протиправним та скасування рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 у формі наказу від 08.05.2024 року № 108-мд про призов на військову службу за мобілізацією ОСОБА_1 .
Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного:
Згідно Журналу обліку прибуття військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 за період з 01.05.2024 року по 11.06.2024 року, зафіксовано факт прибуття ОСОБА_1 07.05.2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 (ВЛК №547, дата прибуття - 07.05.2024 року).
07.05.2024 року було проведено медичний огляд ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 , за наслідком якого складено довідку військово-лікарської комісії №2/440 від 07.05.2024 року, в якій зазначено, що солдат ОСОБА_1 є придатним до військової служби.
На підтвердження проходження медичного огляду ВЛК стороною відповідача додатково надано картку №547 обстеження та медичного огляду військовозобов'язаного, визначення придатності до військової служби, повторне медичне обстеження, видану КП “Балтська Багатопрофільна лікарня» ПМР ПР ОО.
Також 07.05.2024 року позивачу був виданий військовий квиток, що підтверджується облікової карткою до військового квитка серії НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з питань мобілізації та мобілізаційної готовності) “Про призов на військову службу під час мобілізації» від 08.05.2024 року №108-мд солдата ОСОБА_1 було призвано на військову службу за привозом під час мобілізації, на особливий період до військової частини (підрозділу).
Згідно відомостей облікової картки до військового квитка серії НОМЕР_1 також вбачається, що 08.05.2024 року позивач вибув для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_2 .
Не погоджуючись із вищевказаним наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 та посилаючись на порушення відповідачем порядку призову ОСОБА_1 на військову службу, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, із врахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 05.02.2025 року по справі №160/2592/23, дійшов висновку, що визнання протиправним наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з питань мобілізації та мобілізаційної готовності) “Про призов на військову службу під час мобілізації» від 08.05.2024 року №108-мд в частині призову позивача на військову службу за привозом під час мобілізації, на особливий період, фактично не відновить попереднє становище ОСОБА_1 , призваного на військову службу. За таких обставин суд дійшов висновку, що в даному випадку відсутні правові підстави для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Також статтею 65 Основного Закону передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі також - Закон №2232-XII).
Статтею 1 Закону №2232-XII передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно із частиною 9 статті 1 Закону №2232-XII, щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частинами 2-3 статті 2 Закону №2232-XII, зокрема передбачено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Відповідно до частини 1 статті 39 Закону №2232-XII, призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.
Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 року №389-VІІІ (далі - Закон №389) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 1 Закону України «Про оборону» передбачено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень;
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану" у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався та триває по теперішній час.
Крім того Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 "Про загальну мобілізацію", у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII (далі також - Закон №3543-XII).
Відповідно до абзаців 4 та 5 статті 1 Закону №3543-XII мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно ст. 3 Закону №3543-XII, мобілізаційна підготовка та мобілізація є складовими частинами комплексу заходів, які здійснюються з метою забезпечення оборони держави, за винятком цільової мобілізації.
За положеннями статті 22 Закону №3543-XII, громадяни зобов'язані, зокрема, з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Частиною 3 статті 22 Закону №3543-XII визначено, що під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту) (ч. 5 статті 22 Закону №3543-XII).
Особливості проходження медичного обстеження військовозобов'язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров'я України.
Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі регламентується Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно п. 2 Положення №1153/2008, громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.
За призовом громадяни проходять, зокрема, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Пунктом 253 Положення №1153/2008 передбачено, що призови на військову службу військовозобов'язаних у воєнний час проводяться територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, а резервістів - командирами військових частин на підставі указів Президента України.
Початком проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період є день, визначений статтею 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Таким чином на момент виникнення спірних правовідносин питання призову військовозобов'язаних осіб на військову службу за мобілізацією врегульовувався Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII, а тому доводи апелянта про перебування громадян в період проведення мобілізації в умовах правової невизначеності є необґрунтованими.
Звертаючись із даним позовом до суду першої інстанції, ОСОБА_1 вказував на порушення відповідачем порядку призову на військову службу.
Так у поданому позові та в апеляційній скарзі позивач посилався на неотримання ним повістки щодо призову на військову службу під час мобілізації, а також щодо відсутності направлення на ВЛК.
Надаючи оцінку доводам позивача у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне:
Стаття 22 Закону №3543-XII встановлює обов'язок для громадян з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
За положенням п. 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема, організовують оповіщення та у разі потреби можуть здійснювати безпосередньо через військових посадових осіб, військовослужбовців, державних службовців, працівників, визначених рішенням керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оповіщення призовників, військовозобов'язаних та резервістів за місцем їх проживання (роботи, навчання тощо) шляхом вручення повісток під їх особистий підпис та/або рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям.
Таким чином направлення чи вручення повісток є заходом оповіщення призовників, військовозобов'язаних та резервістів про необхідність прибуття до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
У постанові Верховного Суду від 08.09.2022 року у справі № 300/1263/22 Верховний Суд вказав на те, що «повістка являється лише засобом оповіщення військовозобов'язаної особи для її прибуття на вказану дату до територіального центру комплектування, форма якої визначена Порядком організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року № 921, та не має обов'язкового наслідку укладення контракту для проходження військової служби».
В свою чергу, за положеннями пункту 253 Положення №1153/2008, призов на військову службу військовозобов'язаних у воєнний час проводиться територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки на підставі указів Президента України.
На теперішній час на всій території України оголошено та проводиться загальна мобілізація згідно Указу Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 "Про загальну мобілізацію".
З огляду на те, що згідно Журналу обліку прибуття військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 за період з 01.05.2024 року по 11.06.2024 року, зафіксовано факт прибуття ОСОБА_1 07.05.2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 , доводи апелянта про порушення порядку призову на військову службу під час мобілізації через невручення повістки про призов на військову службу під час мобілізації, є безпідставними.
В обґрунтування позовних вимог позивач також посилався на те, що він не пройшов належним чином медичне обстеження для визначення ступеня придатності до військової служби, не отримав під підпис в журналі направлення на проходження ВЛК, не отримав копію Довідки ВЛК з висновком щодо ступеня придатності до військової служби.
Процедуру проведення військово-лікарської експертизи військово-лікарськими комісіями, визначеними у главі 2 цього розділу визначає Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі - Положення №402, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 1.1 Розділу І Положення №402 визначено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Військово-лікарська експертиза - це, зокрема, медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов'язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); визначення ступеня придатності до військової служби.
Пунктом 1.1 Розділу ІІ Порядку № 402 передбачено, що медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності до військової служби призовників, військовозобов'язаних, резервістів (кандидатів у резервісти).
Згідно п. 3.1 глави 3 розділу II Порядку № 402, медичний огляд військовозобов'язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП ВЛК ТЦК та СП на збірних пунктах районних (міських) ТЦК та СП або за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров'я комунальної або державної форми власності лікарями, які включаються до складу ВЛК ТЦК та СП.
Відповідно до п. 3.8 глави 3 розділу II Порядку № 402, постанови ВЛК ТЦК та СП щодо військовозобов'язаних приймаються згідно з главою 20 цього розділу.
Під час дії особливого періоду постанови ВЛК районних, міських ТЦК та СП про непридатність до військової служби військовозобов'язаних оформлюються свідоцтвами про хворобу у трьох примірниках.
Інші постанови ВЛК районних, міських ТЦК та СП, на особливий період оформлюються довідкою військово-лікарської комісії (додаток 4 до цього Положення) у трьох примірниках.
Копія довідки ВЛК з підписом про ознайомлення та датою видається особі, яка пройшла медичний огляд.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що 07.05.2024 року позивач пройшов медичний огляд ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 , за наслідком якого складено довідку військово-лікарської комісії №2/440 від 07.05.2024 року, в якій зазначено, що солдат ОСОБА_1 є придатним до військової служби.
Також підтвердженням проходження позивачем медичного огляду ВЛК є картка №547 обстеження та медичного огляду військовозобов'язаного, визначення придатності до військової служби, повторне медичне обстеження, видану КП “Балтська Багатопрофільна лікарня» ПМР ПР ОО, яка містить підпис обстежуваного - ОСОБА_1 .
Таким чином під час призову позивача на військову службу за мобілізацією військово-лікарською комісією в порядку, визначеному Положення №402, було проведено медичний огляд ОСОБА_1 з метою визначення придатності його за станом здоров'я до військової служби та встановлено придатність його до військової служби, що підтверджено поданими до суду документами.
Сам факт ненадання особі, яка пройшла медичний огляд, копії довідки ВЛК з підписом про ознайомлення не впливає на процедуру проведення медичного огляду та призов особи на військову службу.
В свою чергу суд звертає увагу на те, що згідно з Положенням № 402, у разі незгоди із рішеннями позаштатної ВЛК, особа має право звернутися до ВЛК вищого рівня із відповідною скаргою, а у разі незгоди із ВЛК вищого рівня - звернутися до ЦВЛК або до суду.
Як встановлено судом та убачається із матеріалів справи, позивач не надав доказів на підтвердження оскарження довідки ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 до ВЛК вищого рівня.
В апеляційній скарзі апелянт, в якості підстав для визнання спірного наказу протиправним, вказував на те, що його було мобілізовано не за місцем військового обліку, оскільки він перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилався на те, що 07.05.2024 року за вхідним №1565 в ІНФОРМАЦІЯ_4 була зареєстрована заява позивача про взяття його на військовий облік, однак сама заява не зберіглась, у зв'язку із великою кількістю вхідних документів.
Таким чином відповідачем не було надано до суду копію заяви позивача про взяття його на військовий облік в ІНФОРМАЦІЯ_4 .
В свою чергу, в матеріалах справи наявний військовий квиток позивача Серії НОМЕР_1 , виданий ІНФОРМАЦІЯ_6 07.05.2024 року, що свідчить про те, що позивач станом на 07.05.2024 року перебував на обліку саме у ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки згідно Порядку видачі, зберігання та знищення військових квитків осіб рядового, сержантського і старшинського складу, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 10.04.2017 року № 206 видача військових квитків військовозобов'язаним проводиться Р(М)ВК за місцем їх перебування на військовому обліку.
В свою чергу наказ про призов позивача на військову службу виданий начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 08.05.2024 року, а тому доводи позивача про призов його на військову службу неуповноваженою особою також є необґрунтованими.
В свою чергу колегія суддів звертає увагу на наступне:
Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 1 статті 1 КАС України).
Таким чином, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.
Позивач, звертаючись до суду з цим позовом, визначив спосіб захисту свого права шляхом визнання протиправним та скасування наказу про призов на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до пункту 19 частини 1 статті 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.
В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що "… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію".
У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року №9-рп/2008 в справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи "правового акта індивідуальної дії" правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що "правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)" стосуються окремих осіб, "розраховані на персональне (індивідуальне) застосування" і після реалізації вичерпують свою дію.
Оскаржуваний наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з питань мобілізації та мобілізаційної підготовки) від 08.05.2024 року №108-мд "Про призов на військову службу під час мобілізації" є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, станом на час вирішення справи такий вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби до військової частини.
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію щодо скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, відповідно до якої, такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2021 у справі №9901/286/19, від 08.09.2021 у справі №816/228/17, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №9901/96/21, від 27.10.2022 у справі №П/9901/97/21).
Після видання спірного рішення, виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232-ХІІ та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі також - Положення №1153/2008).
Суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 05.02.2025 року по справі №160/2592/23 дійшов висновків, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною (видання наказу) не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ начальника на час його винесення прийнятий на підставі, в спосіб та в межах повноважень, визначених чинним законодавством, а також як акт індивідуальної дії є реалізованим його застосуванням, отже підстави для визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу відповідача відсутні, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, та не свідчать по неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права.
Колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Частиною 1 статті 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених ч. 5 ст.328 КАС України.
Суддя-доповідач: А.В. Бойко
Суддя: А.І. Бітов
Суддя: О.А. Шевчук