П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 946/9063/24
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Коваля М.П. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 травня 2025 року (суддя Присакар О.Я., м. Ізмаїл, повний текст рішення складений 29.05.2025) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
11.11.2024 до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, в якому позивач просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, зафіксованого не в автоматичному режимі ЕНА №3384770 від 31 жовтня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та закриття справи про адміністративне правопорушення.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 травня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позову.
На думку апелянта суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам УПП, що позивачем було проігноровано та порушено вимоги пункту 8.10 Правил дорожнього руху, яким зазначено, що у разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.69 "Місце зупинки", якщо їх немає - не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках - перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів.
Факт перетину дорожньої розмітки 1.12 "Стоп-лінія" позивачем перед перехрестям в момент увімкнення забороненого сигналу світлофора підтверджується відеозаписом з реєстратора, встановленого в службовому автомобілі.
Позивач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що, відповідно до статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи.
Справа розглянута судом першої інстанції з викликом сторін.
Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження з повідомленням учасників справи відповідно до частини п'ятої статті 286 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 31.10.2024 року інспектором відділу організації несення служби в м. Ізмаїл УПІ в Одеській області ДПП молодшим лейтенантом поліції Юденко А.В. відносно ОСОБА_1 була складена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №3384770 від 31 жовтня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.
З даної постанови вбачається, що 31.10.2024 року о 22:10:41 у м. Ізмаїл, просп. Миру, 20, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем TOYOTA LAND CRUISER, реєстраційний номер НОМЕР_1 , перетнув стоп-лінію 1.12 ПДР України, а саме порушив 8.5.1 ПДР України на червоне світло сигналу світлофору, чим порушив п. 8.5.1 ПДР - порушення вимог горизонтальної дорожньої розмітки, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Вважаючи, що зазначену постанову було винесено незаконно ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом про її скасування.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції визнав позовні вимоги обґрунтованими та зазначив, що відповідачем не було надано доказів на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Також суд зазначив, що відповідачем не було надано належних та допустимих доказів проведення процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно позивача, роз'яснення йому прав та обов'язків, заслуховування позивача, дослідження доказів, вирішення клопотань.
Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України, пункту 1 частини другої статті 2 та частини першої статті 7 КАС України, суд при вирішенні справи повинен керуватися принципом законності, відповідно до якого має перевіряти чи діяли органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
На підставі частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань) регулює Закон України "Про дорожній руху".
Згідно статті 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
Відповідно до п. 1.1 Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Пунктом 1.3 вказаних Правил закріплено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно п. 1.9 Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п. 8.7.3 "ґ" Правил дорожнього руху України сигнали світлофора мають такі значення: жовтий забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів.
Згідно з п. 8.10 Правил дорожнього руху України у разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.69 "STOP", якщо їх немає - не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках - перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів.
У силу вимог пункту 8.11 Правил дорожнього руху України встановлено, що водіям, які в разі ввімкнення жовтого сигналу або підняття регулювальником руки вгору не можуть зупинити транспортний засіб у місці, передбаченому пунктом 8.10 цих Правил, не вдаючись до екстреного гальмування, дозволяється рухатися далі за умови забезпечення безпеки дорожнього руху.
Водій, який виїхав на перехрещення проїзних частин згідно із сигналом світлофора, що дозволяє рух, повинен виїхати у наміченому напрямку незалежно від сигналів світлофора на виїзді. Проте, якщо на перехрестях перед світлофорами на шляху руху водія є дорожня розмітка 1.12 (стоп-лінія) або дорожній знак 5.69 "STOP" він повинен керуватися сигналами кожного світлофора (п. 16.8 Правил дорожнього руху України).
Частиною першою статті 122 КУпАП визначено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Виходячи з наведених вище правових норм, у разі порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг настає адміністративна відповідальність у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У той же час, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (п. 1 статті 247 КУпАП).
Відповідно, стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Таким чином, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами.
У відповідності до статті 31 Закону України "Про Національну поліцію" поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 вказаного Закону встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
За правилами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконано.
Наведена норма передбачає покладення на відповідача, як суб'єкта владних повноважень, тягаря доказування наявності складу адміністративного правопорушення у діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, яка у протилежному випадку вважається добросовісною.
Саме по собі описання адміністративного правопорушення у оскаржуваній постанові не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 712/12830/16-а та від 26.04.2018 у справі №338/1/17.
Як вже було зазначено вище, відповідно до спірної постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 31.10.2024 серії ЕНА №3384770, 31.10.2024 року о 22:10:41 у м. Ізмаїл, просп. Миру, 20, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем TOYOTA LAND CRUISER, реєстраційний номер НОМЕР_1 перетнув стоп-лінію 1.12 ПДР України, а саме порушив 8.5.1 ПДР України на червоне світло сигналу світлофору, чим порушив п. 8.5.1 ПДР - порушення вимог горизонтальної дорожньої розмітки, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП.
На підтвердження факту вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, відповідачем надано зазначений у п. 7 постанови, відеозапис з реєстратора ТЗ патрульного автомобіля поліцейського пвр 474510.
Так, на вказаному відеозаписі зафіксовано автомобіль TOYOTA LAND CRUISER, реєстраційний номер НОМЕР_1 перетнув стоп-лінію 1.12 ПДР України та почав рух на перехресті на жовте світло сигналу світлофору, який увімкнувся після червоного. Між тим, згідно з підпунктом ґ) пункту 8.7.3. ПДР жовтий сигнал світлофора забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів.
Таким чином наявні в матеріалах докази підтверджують вчинення позивачем інкримінованого йому адміністративного правопорушення та спростовують письмі пояснення позивача про те, що він почав гальмувати на жовтий сигнал світлофора, а рухатись автомобілем на зелене світло сигналу світлофору.
Твердження позивача про не роз'яснення йому прав спростовується його власним підписом у пункті 8 спірної постанови про ознайомлення з правами відповідно до статі 268 КУпАП (а.с. 31).
Таким чином колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки спірна постанова прийнята відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, як того вимагає стаття 19 Конституції України.
За змістом статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
При цьому, незважаючи на те, що частиною другою статті 77 КАС України тягар доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову, зазначене положення поширюється на доказування лише правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності), а не будь-яких обставин. У свою чергу, відповідно до частини першої наведеної статті, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Отже, покладений на суб'єктів владних повноважень тягар доказування правомірності їхніх рішень, дій чи бездіяльності не звільняє позивача від обов'язку довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст.73-76 КАС України).
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.76 КАС України).
При оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність (постанова Верховного Суду від 29.08.2018 у справі №910/23428/17).
У постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, касаційний суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.
Перевірив матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем у даній справі документально не було доведено обґрунтованості своїх позовних вимог, та відповідно, протиправності спірної постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті,
Таким чином доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За приписами частини першої та частини другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відтак, апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 272, 286, 292, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції - задовольнити.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 травня 2025 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення ЕНА №3384770 від 31 жовтня 2024 року - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя М.П.Коваль
Суддя Ю.В.Осіпов