П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/13611/25
Категорія:112010200 Головуючий в 1 інстанції: Бжассо Н.В.
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту:09.07.2025р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду (далі - ГУПФ) України в Одеській області про:
- визнання протиправними дій ГУПФ України в Одеській області щодо відмови в здійсненні перерахунку та виплаті пенсії за віком ОСОБА_1 , призначеної згідно із Законом України від 09 липня 2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV), із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 04 вересня 2024 року;
- зобов'язання ГУПФ України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 , призначеної згідно із Законом №1058-IV, із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 04 вересня 2024 року.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що він перебуває на обліку в ГУПФ України в Одеській області та отримує пенсію за віком згідно з Законом №1058-ІV з 04 вересня 2024 року. Попередньо, позивачу було призначено пенсію за вислугу років згідно з Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ). Позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки. Однак, відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача. Позивач вважав вказане рішення незаконним та необґрунтованим, прийнятим усупереч положенням чинного законодавства.
Відповідач позов не визнав, вказуючи, що оскільки позивач вже отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону №1788-ХІІ, підстави для повторного призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону №1058-ІV та визначення її розміру з урахуванням показника середньої заробітної плати по Україні за останні три роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії за віком, відсутні.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУПФ України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Визнано протиправними дії ГУПФ України в Одеській області щодо відмови в здійсненні перерахунку та виплаті пенсії за віком ОСОБА_1 , призначеної згідно із Законом №1058-IV, із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 04 вересня 2024 року;
Зобов'язано ГУПФ України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 , призначеної згідно із Законом №1058-IV, із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 04 вересня 2024 року.
Стягнути з ГУПФ України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
В апеляційній скарзі ГУПФ України в Одеській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги:
- оскільки позивач перебував на обліку в ГУПФ України в Одеській області та отримував пенсію в за вислугу років, а також набула права на отримання пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV, то відповідач за бажанням позивача, перевів його з 04 вересня 2024 року на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV. А отже, в даному випадку ГУПФ України в Одеській області здійснювалося саме переведення позивача на пенсію за віком на умовах, передбачених Законом №1058-IV, а не первинне призначення. Отже, із змісту наведених норм вбачається, що при переведені з одного виду пенси на інший застосуванню підлягає показник середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії, а тому, розраховуючи пенсію Позивача за віком. Головне управління вірно застосувало показник середньої заробітної плати за 2014-2016. проіндексованого з 01 березня 2019 року на 1,17, з 01 травня 2020 року на 1,11 та з 01 березня 2021 на 1,11, як це передбачено ч.2 ст. 42 Закону №1058-IV;
- суд першої інстанції зобов'язав ГУПФ України в Одеській області здійснити з 04 вересня 2024 року перерахунок та виплату пенсії за віком позивачу із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто, за 2022, 2023, 2024 роки, з урахуванням раніше виплачених сум.
- суд першої інстанції при вирішенні справи вийшов за межі завдань адміністративного судочинства, а саме втрутився в дискреційні повноваження ГУПФ України в Одеській області;
- відповідно до ч.1 ст. 73 Закону №1058-IV кошти Пенсійного фонду формуються переважно за рахунок страхових внесків (частини єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) та використовуються на: 1) виплату пенсій, передбачених цим Законом; 2) надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; 3) фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду; 4) оплату послуг з виплати та доставки пенсій; 5) формування резерву коштів Пенсійного фонду. Згідно ч.2 ст. 73 Закону №1058-IV забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом. Таким чином, задоволення такої позовної вимоги щодо стягнення судового збору призведе до нецільового використання коштів.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ГУПФ України в Одеській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.
ОСОБА_1 є пенсіонером, якому з 04 жовтня 2019 року призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №1788-XII.
04 вересня 2024 року позивач звернувся до ГУПФ України в Одеській області із заявою про перерахунок пенсії у в'язку з переходом на інший вид пенсії.
Згідно з рішенням ГУПФ України в Одеській області від 31 жовтня 2024 року, з 04 вересня 2024 року позивача переведено на інший вид пенсії - пенсію за віком згідно Закону №1058-VI. Пенсію позивачу обчислено при страховому стажі 37 рік 9 місяців 8 днів, а середньомісячний заробіток для розрахунку взято за 2016-2018 роки.
Листом від 11 грудня 2024 року ГУПФ України в Одеській області повідомило позивача, що оскільки позивач отримував пенсію за вислугу років, то при розрахунку заробітної плати застосовано показник середньої заробітної плати за 2016-2018 роки.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу було призначено пенсію відповідно до Закону №1788-ХІІ, котрий передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії відповідно до Закону №1058-ІV позивач звернувся вперше, тому при обчисленні пенсії за віком вперше відповідно до Закону №1058-ІV слід застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам Конституції України, ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, Закону України від 09 липня 2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
Відповідно ст. 10 Закону №1058-ІV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Згідно із ч.1 ст. 40 Закону №1058-ІV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Відповідно ч.2 ст. 40 Закону №1058-ІV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки; Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn ); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. (ч.3 ст. 45 Закону №1058-VI)
Частиною 3 ст. 45 Закону №1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. В цьому випадку показник середньої заробітної плати, який застосовується при визначенні заробітку для обчислення пенсії, має бути незмінним.
Оскільки позивач з 07 січня 2011 року перебував на обліку як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону №1788-ХІІ, то у зв'язку із переходом у 2024 році на пенсію за віком не мало місця переведення з одного виду пенсії на інший саме за Закону №1788-ХІІ.
Отже, під час призначення жовтні 2024 року позивачу пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV слід застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за Законом №1058-ІV (2021-2023 роки).
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постановах від 22.12.2015 року по справі №21-4071а15 та від 31 березня 2015 року у справі №21-612а14 та підтримана Верховним Судом в постановах від 05 липня 2018 року у справі №565/645/17, від 23 жовтня 2018 року у справі №317/4184/16, від 31 травня 2019 року у справах №344/7053/17 та №263/16495/16-а, від 15 серпня 2019 року у справі №521/9597/17, від 11 вересня 2019 року у справі №363/1493/17, від 10 жовтня 2019 року у справі №520/7533/17.
Щодо доводів відповідача щодо того, що позивачу в 2024 році не призначалась пенсія, його переведено з одного виду пенсії на інший, тому застосування заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески відповідно ч.2 ст. 40 Закону №1058-VI не підлягає.
Колегія суддів не приймає до уваги вищенаведені доводи апеляційної скарги, оскільки з аналізу норм законодавства вбачається, що ч.3 ст. 45 Закону №1058-IV установлюється порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом №1058-ІV. Однак у випадку позивача мало місце призначення пенсії за іншим законом, а тому має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії (пенсії за віком) за Законом №1058-IV.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем необґрунтовано використано механізм переведення з одного виду пенсії на інший, а саме: з пенсії за вислугу років за Закону №1788-ХІІ на пенсію за віком за Законом №1058-IV, а тому при обчисленні пенсії необхідно було застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) за три роки, що передували року призначенню пенсії за віком, відповідно ч.2 ст. 40 Закону №1058-IV.
Щодо доводів апеляційної скарги відносно дискреційних повноважень пенсійного органу в питанні зарахування позивачу до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років та ефективного способу захисту прав позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
При цьому, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційними повноваженнями є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Повноваження суду при вирішенні справи визначені ст. 245 КАС України, відповідно до якої, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання рішення суб'єкта владних повноважень протиправним та зобов'язання вчинити певні дії.
Пунктом 4 ч.2 ст. 245 КАС України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.
Зокрема, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З правового аналізу зазначених норм вбачається, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.
Зі змісту положень, закріплених у п.4 ч.2 ст. 245 КАС України, вбачається, що у випадку порушення прав позивача, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення.
Під ефективним засобом (способом) судового захисту слід розуміти такий, що призводить до бажаних наслідків, дає найбільший ефект для відновлення юридичного становища особи, яке існувало до порушення її прав чи законних інтересів.
Тому ефективний спосіб захисту має забезпечити поновлення порушеного права.
Колегія суддів апеляційного суду до уваги, що Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Згідно приписів абз.2 ч.4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Крім того, колегія суддів критично відноситься до твердження апелянта про необґрунтованість стягнення з ГУПФ України в Одеській області витрат по сплаті судового збору з посиланням на ст. 73 Закону №1058-IV, оскільки процесуальні правовідносини з приводу розподілу судових витрат регулюються ст. 139 КАС України, яка, стосовно цих правовідносин, є спеціальної правової нормою і тому підлягає застосуванню.
Згідно п.1 ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.
Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 11 вересня 2025 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.