П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/14814/23
Головуючий І інстанції: Дубровна В.А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 18.09.2024р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
23.06.2024р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ДПП, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність ДПП стосовно невиплати йому грошової компенсації за невикористані 67 днів оплачуваної відпустки.
- зобов'язати ДПП виплатити йому грошову компенсацію за невикористані 67 днів оплачуваної відпустки.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що у період з 07.11.2015р. по 31.03.2023р. він проходив службу в УПП в Одеській області та 31.03.2023р. був звільнений за станом здоров'я з виплатою йому грошової компенсації за 11 діб невикористаної частини чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у календарному році. Однак, при звільненні ОСОБА_1 не було здійснено нарахування та виплати грошової компенсації за 67 календарних днів невикористаної частини чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований перед звільненням час, а саме за 2015р. - 2,5 дні; за 2021р. - 20 днів та за 2022р. - 44 дні. Так, з метою отримання відомостей про використані дні відпустки або відшкодовані дні за невикористану відпустку за період служби у ДПП, позивач звернувся до відповідача, проте відповіді не отримав, що стало підставою звернення до суду.
Представник відповідача надав до суду першої інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги категорично не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ДПП, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачу грошової компенсації за невикористані дні основної оплачуваної відпустки за 2015р., 2021-2022р.р. та додаткової оплачуваної відпустки за 2022р. Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсації за невикористані дні щорічної основної оплачуваної відпустки за 2015р. у кількості 2,5 дня, за 2021р. - 20 днів та за 2022р. - 30 днів, а також грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки за 2022р. у кількості 12 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач 18.10.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим просило скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.09.2024р. та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити в повному обсязі.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДПП та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
14.11.2024р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги ДПП, колегія суддів дійшла висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.
Позивач - старший лейтенант поліції ОСОБА_1 у період з 07.11.2015р. по 31.03.2023р. проходив службу в ДПП, про що підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .
28.03.2023р. наказом Департаменту патрульної поліції №347о/с, відповідно до п.2 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію», позивача звільнено зі служби в поліції з 31.03.2023р. з виплатою грошової компенсації за 11 діб невикористаної частини чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у календарному році.
06.04.2023р. та 18.06.2023р. позивач засобами електронного зв'язку двічі звертався до УПП в Одеській області ДПП з запитами щодо використання основної та додаткової відпусток за 2015-2023р.р. та отримання компенсації за невикористані дні таких відпусток відповідно до ст.93 Закону України «Про Національну поліцію.
Не отримавши відповіді на вказані запити та вважаючи порушеним своє право на отримання грошової компенсації за невикористані дні чергової оплачуваної відпустки при звільненні з служби в поліції, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з неправомірності спірної бездіяльності ДПП.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996р. №504/96-ВР встановлює державні гарантії права на відпустки працівників, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види щорічних відпусток: основна відпустка (ст.6), додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст.7); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст.8); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
У силу ч.1 ст.24 Закону №504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Зміст ч.1 статті 24 Закону №504/96-ВР, кореспондується з ч.1 ст.83 КЗпП України, відповідно до якої, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або ж повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
У свою чергу, правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України регулюються Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. №580-VIII.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.59 цього Закону, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Згідно зі ст.60 Закону №580-VIII, відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.
Поліцейським надаються щорічні оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом (ч.1 ст.92 Закону №580-VIII).
Частинами 1-4 ст.93 Закону №580-VIII регламентовано, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються.
Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.
За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів.
Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Як передбачено ч.ч.8-11 цієї ж статті, поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів.
Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку.
Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення.
При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України (ч.ч.1-2 ст.94 Закону №580-VIII).
Разом із тим, критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі і здобувачам вищої освіти, яким було присвоєно спеціальне звання поліції, закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських унормовані «Порядком та Умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських» (затв. наказом МВС України від 06.04.2016р. №260).
Пунктом 3 Розділу І Порядку №260 передбачено те, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За змістом абз.7-8 п.8 Розділу ІІІ Порядку №260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби.
При цьому, одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
З аналізу наведених положень законодавства у відповідній сфері правовідносин вбачається, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він вже отримав в попередньому календарному році. Водночас, працівнику надано право використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Тобто, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається також і в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, оскільки це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Таким чином, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки, згідно з положеннями ч.1 ст.24 Закону №504/96-ВР та ч.1 ст.83 КЗпП України, оскільки відсутнє правове регулювання виплати компенсації за всі використані ними дні відпустки за попередні роки у спеціальних нормативно-правових актах, а саме в Законі №580-VIII та Порядку №260.
Відповідний правовий повністю підхід узгоджується зі сталою практикою Верховного Суду, яка викладена у постановах від 19.01.2021р. у справі №160/10875/19, від 23.09.2021р. у справі №520/12296/2020, від 30.11.2022р. у справі №640/85/20 та від 20.07.2023р. у справі №200/18480/21.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, що позивач, як поліцейський, мав гарантоване право на відпустку у спірні роки, що не були використані ним. Вищезазначене, у свою чергу, виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, адже відпустки за попередні роки також є невикористаними у році звільнення позивача зі служби в поліції та не можуть бути залишені без розрахунку, оскільки це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Як наслідок, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ДПП не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду 1-ї інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
До того ж, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
А згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін у справі, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 11.09.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко