П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 947/17552/24
Головуючий І інстанції: Бескровний Я.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Кравченка К.В., Скрипченка В.О.
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м.Одеси від 04 лютого 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 04.02.2025р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -
30.05.2024р. ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м.Одеси із адміністративним позовом до УПП в Одеській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову від 22.05.2024р. серії ЕНА №2207213 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу - 340 грн., а також провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22.05.2024р. співробітником УПП в Одеській області Якубчаком К.В. було винесено спірну постанову серії ЕНА №2207213 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі - 340 грн. Однак, позивач не згоден із прийнятою постановою, вважає її безпідставною, протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки останній не вчиняв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП, а відповідачем, всупереч вимогам ст.ст.245,280 КУпАП, при винесенні спірної постанови не було належним чином з'ясовано чи було вчинено дане адміністративне правопорушення, та чи наявна саме його вина у вчиненні такого правопорушення.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги категорично не визнав та мотивовано просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 04 лютого 2025 року (ухваленим у відкритому судовому засіданні) у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 18.02.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Київського районного суду м.Одеси від 04.02.2025р. та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі
За результатами автоматизованого розподілу дану справу передано на розгляд колегії суддів у складі судді-доповідача - Шеметенко Л.П., суддів - Градовського Ю.М., Турецької І.О.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні.
20.05.2025р. до П'ятого апеляційного адміністративного суду надійшли матеріали справи.
Однак, у зв'язку зі звільненням з посади суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду Шеметенко Л.П. та Турецької І.О. за рішенням ВРП, справу №947/17552/24 передано на повторний розподіл в порядку, встановленому ч.1 ст.31 КАС України.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу даної справи від 04.06.2025р., для її розгляду визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Осіпов Ю.В., судді - Кравченко К.В. та Крусян А.В.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2025р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення суду від 04.02.2025р. - прийнято до провадження, а її розгляд продовжено в порядку письмового провадження.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
22.05.2024р. інспектором 1 взводу 1 роти 2 батальйону УПП в Одеській області старшим лейтенантом поліції Якубчаком К.В. прийнято постанову серії ЕНА №2207213 про притягнення позивача - ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі - 340 грн.
Згідно з вказаною постановою, 22.05.2024р. о 10-48 год. в м.Одеса на автодорозі Київське шосе 1 км, керував транспортним засобом «Mercedes-Benz» д.н.з. « НОМЕР_1 », рухався зі швидкістю 74 км/год в межах міста, чим порушив п.12.4 ПДР України (перевищення водіями транспортних засобів обмежень швидкості руху) та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП.
Не погоджуючись із правомірністю винесення відповідачем постанови від 22.05.2024р. серії ЕНА №2207213 про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржувана постанова від 22.05.2024р. серії ЕНА №2207213 була прийнята УПП в Одеській області з дотриманням приписів чинного законодавства України, що свідчить про відсутність підстав для її скасування.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Даним конституційним положенням кореспондує ч.1 ст.8 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. №580-VIII.
У відповідності до п.8 ч.1 ст.23 Закону №580-VIII, поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Як визначено ст.35 цього Закону, поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993р. №3353-ХІІ, встановлюють «Правила дорожнього руху» (затв. постановою КМУ від 10.10.2001р. №1306 із змінами та доповненнями).
У силу положень ч.5 ст.14 Закону №3353-ХІІ, учасники дорожнього руху зобов'язані знати та неухильно дотримувати вимог цього Закону, ПДР України та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
За змістом п.п.1.3, 1.9 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
За визначенням ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) є протиправна, винна (умисна або необережна) дія або ж бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Положеннями ч.1 ст.122 КУпАП передбачено відповідальність водіїв транспортних засобів за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на 20 км/год., порушення вимог дорожніх знаків і розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів та ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Порушення даної норми, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить - 340 грн.
Диспозиція ч.1 ст.122 КУпАП передбачає притягнення до відповідальності водіїв, зокрема, за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на 20 км/год., порушення вимог дорожніх знаків, а також розмітки проїзної частини доріг.
У відповідності до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених ч.2 цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час та місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
У той же час, ст.7 КУпАП передбачено те, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами та посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів та зміцнення законності.
Положеннями ст.280 КУпАП закріплено обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Доказами ж в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису або ж засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст.251 КУпАП).
Як вбачається зі змісту ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе за наявності події адміністративного правопорушення та вини цієї особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами, на підставі своєчасного, всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи.
При цьому, виходячи із закріпленого в ч.4 ст.129 Конституції України принципу змагальності та рівності сторін у судочинстві, обов'язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги громадянина в суді покладається саме на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову.
Згідно з ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах стосовно оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Належними є докази, які містять інформацію відносно предмета доказування.
Предметом же доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи та підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Слід зазначити про те, що положеннями КУпАП передбачено спрощений порядок фіксування адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, за умов якого протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, при цьому посадова особа має право винести безпосередньо постанову в справі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до матеріалів адміністративної справи, протокол про вчинення адміністративного правопорушення, як один із можливих доказів по справі, не складався, однак відповідачем надані інші беззаперечні докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.
Так, як встановлено колегією суддів з матеріалів справи та вже зазначалося вище, підставою для прийняття спірної постанови від 22.05.2024р. серії ЕНА №2207213 стало перевищення водієм - ОСОБА_1 обмежень швидкості на 24 км/год, тобто порушення п.12.4 ПДР України (перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху у населених пунктах - 50 км/год.), що, у свою чергу, є вчиненням ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.
Саме такий склад правопорушення зазначено у спірній постанові про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та саме за це до нього було застосовано штрафні санкції, що передбачені ч.1 ст.122 КУпАП. При цьому, у складеній відповідачем постанові від 22.05.2024р. серії ЕНА №2207213 вказано серійний номер, а також назву технічного засобу, яким здійснювалося вимірювання швидкості руху керованого автомобіля - «TruCAM» (серійний номер TC008449).
Як вбачається зі змісту позовної заяви, одними із основних доводів позивача ОСОБА_1 фактично є неправомірність використання поліцейськими лазерного вимірювача швидкості руху «TruCAM» LTI 20/20 (серійний номер TC008449) та, як наслідок, відсутність інших доказів того, що він, рухаючись на власному транспортному засобі, перевищив допустиму швидкість руху - 50 км/год.
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості поданої апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу, що п.12.4. ПДР України чітко встановлено обмеження швидкості руху транспортних засобів у населених пунктах - не більше 50 км/год.
Відповідно до п.12.6 ПДР України, поза населеними пунктами на всіх дорогах та на дорогах, що проходять через населені пункти, що позначені знаком 5.51, дозволяється рух із швидкістю: транспортним засобам, якими керують водії із стажем до 2 років, - не більше 70 км/год, а іншим транспортним засобам: на автомобільній дорозі, що позначена дорожнім знаком 5.1 - не більше 130 км/год., на автомобільній дорозі з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою - не більше 110 км/год., на інших автомобільних дорогах - не більше 90 км/год.
При цьому, водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в п.п.12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або ж на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до пп. «и» п.30.3 ПДР України (п.12.9 цих же Правил).
Що ж стосується представленого під час судового розгляду справи в суді попередньої інстанції відеофайлу (1708084825_Q5000_0216_120025.avi) та відповідної роздруківки з приладу вимірювання швидкості «TruCAM» LTI 20/20 (серійний номер TC008449), то колегія суддів з цього приводу зазначає наступне.
Пунктом 11 ч.1 ст.23 Закону №580-VIII визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням ПДР його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Як передбачено ст.31 цього Закону, поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
За приписами ст.40 Закону №580-VIII, поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг та будівель автоматичну фото- і відеотехніку, використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку повинна бути розміщена на видному місці.
Водночас, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Так, «TruCAM» - це лазерний вимірювач швидкості, який здійснює вимірювання процесу порушення встановленого швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб та номерний знак. При цьому, «TruCAM» автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, а також розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів та мотоциклів.
Правильність використання приладу лазерного вимірювання швидкості «TruCAM» LTI 20/20, серійний номер TC008449, виробництва «Laser Technology Inc.», США, підтверджується наявністю свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки за №22-01/29475, виданого 15.11.2023р. ДП «Укрметртестстандарт», відповідно до якого, даний засіб є придатним до застосування.
Придатність до застосування даного засобу вимірювальної техніки фактично і не оспорюється позивачем.
У свою чергу, свідоцтво про повірку №22-01/29475чинне на момент фіксації правопорушення (22.05.2024р.), що підтверджується копією відповідного документа, наявному у матеріалах справи.
На підставі позитивних результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України, наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 05.04.2012р. №437 було затверджено тип засобу вимірювальної техніки «Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний «TruCAM» LTI 20/20, який зареєстровано в державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером «У3197-12».
Міжповірочний інтервал становить не більше 1 (одного) року.
Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02.11.2015р. №1362, даний пристрій «TruCAM» виключений з Державного реєстру засобів вимірювальної техніки.
Водночас, чинним законодавством не передбачено повторного проходження даної процедури (сертифікації) для приладів, які вже були завезені на територію України та введені в експлуатацію. Тобто, зазначена процедура проводилася виключно відносно тих засобів вимірювальної техніки, що планувалося серійно виробляти в Україні або ж ввозити на територію України відповідними партіями.
Отже, лазерні вимірювачі швидкості «TruCAM», які були введені в експлуатацію до моменту виключення їх з Державного реєстру, дозволяється застосовувати за умови позитивних результатів їх повірки.
Належність таких доказів слідує зі змісту ст.251 КУпАП, відповідно до якої доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність або ж відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З наданого до суду першої інстанції відеозапису з приладу «TruCAM» LTI 20/20 (серійний номер TC008449), а фотознімку «TruCAM» за №1716374692_14200_0522_104452.jmx, здійснений приладом «TruCAM ІІ» вбачається, що транспортний засіб ОСОБА_1 «Mercedes-Benz» д.н.з. « НОМЕР_1 » рухався зі швидкістю 74 км/год.
При цьому, колегія суддів зазначає, що з постанови у справі про накладення адміністративного стягнення від 22.05.2024р. серії ЕНА №2207213 чітко вбачається, що згідно зі ст.283 КУпАП в ній містяться відомості про технічний запис, яким здійснювалося вимірювання швидкості - «TruCAM» LTI 20/20 (серійний номер TC008449), час встановлення такого адміністративного правопорушення та накладення адміністративного стягнення, а тому наданий УПП в Одеській області ДПП відеозапис (у тому числі роздруківка з відповідного відеозапису) вважається належним та достатнім доказом вчинення адміністративного правопорушення.
При цьому, такий відеозапис є якісним та надає можливість чітко та однозначно констатувати даний факт. Відеоматеріали з місця події, що були надані відповідачем до матеріалів цієї справи та досліджені судом, без сумнівів є доказами в адміністративній справі і безпосередньо свідчать про наявність правопорушення.
Судова колегія, окрім іншого, враховує, що інформаційно-вказівні знаки запроваджують або ж скасовують певний режим руху та інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об'єктів, територій, де діють спеціальні правила (пп. «ґ» п.8.4 ПДР України).
Так, згідно із п.5.70 ПДР України, дорожній знак «Фото-, відеофіксування порушень ПДР» інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями ПДР за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів.
Разом із тим, жодними нормами КУпАП та Закону №580-VIII, у тому числі, ч.1 ст.40 цього ж Закону, не передбачено обмеження поліції використовувати фототехніку і відеотехніку виключно в межах дії будь-яких дорожніх знаків.
Дорожній знак 5.70 ПДР України «Фото-, відеофіксування порушень ПДР» лише інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями ПДР за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів. Він відноситься до категорії інформаційно-вказівних знаків.
У той же час, Закон №580-VIII не зобов'язує встановлювати такі знаки перед ділянкою, на якій використовуються засоби фото- та/або відеофіксації порушень ПДР України.
Таким чином, обставини наявності чи відсутності вказаного дорожнього знаку жодним чином не свідчать про відсутність у водія транспортного засобу обов'язку дотримуватися запровадженого ПДР України швидкісного режиму.
Разом із цим, посилання позивача на те, що інспектор допустив порушення через те, що тримав лазерний вимірювач швидкості «TruCAM» в руках, суд апеляційної інстанції оцінює критично та відхиляє, оскільки відповідно до листа ДП «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» від 01.10.2019р. №22-38/49, лазерний вимірювач «TruCAM» відноситься до «ручних» вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для тримання в руках під час вимірювань.
Окрім основного («ручного режиму роботи»), лазерний вимірювач швидкості також може бути встановлений і на триногу.
Вказаний вище лазерний вимірювач швидкості «TruCAM» LTI 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, а також номерний знак. Даний прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних або ж легкових транспортних засобів, а також мотоциклів. Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому, враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м.
Колегія суддів наголошує, що виробник приладу «TruCAM» (LTI, США) застосував алгоритм шифрування AES з метою посилення достовірності доказової бази дорожньої поліції в суді, у разі оскарження факту порушення. Правильність реалізації у приладі «TruCAM» зазначеного алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації. Застосування алгоритму шифрування AES забезпечує контроль цілісності інформації не тільки в самому приладі «TruCAM», але, також в зашифрованих файлах, що скопійовані на будь-які інші електронні носії. Зазначені властивості алгоритму унеможливлюють підробку змісту інформації про порушення правил дорожнього руху від моменту її фіксації приладом «TruCAM», а тому достовірність інформації про порушення правил дорожнього руху може бути перевірена в будь-який момент після її фіксації приладом «TruCAM», у тому числі під час її пред'явлення в якості речового доказу (електронного доказу) в суді.
Отже, згідно з технічними характеристиками, прилад, за допомогою якого проводився замір швидкості - «TruCAM» LTI 20/20, спроможний робити фото- та відеозйомку, а тому його покази можливо розцінювати як беззаперечний доказ по справі.
При цьому, у даному конкретному випадку, порушення позивачем ПДР України зафіксовано пристроєм вимірювання швидкості «TruCAM» в ручному режимі, а не в автоматичному, а тому вимоги ч.2 ст.40 Закону №580-VIII не розповсюджуються на спірні відносини. Приписи ч.2 ст.40 вказаного Закону щодо розміщення інформації на видному місці стосується виключно розміщеної автоматичної фототехніки і відеотехніки.
У контексті доводів апеляційної скарги, колегія суддів наголошує, що окремі дефекти спірного рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо його протиправності і, як наслідок, бути підставами для його скасування. Якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна встановити зміст цього рішення (зокрема, й порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), то таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч.ч.2,3 ст.283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених ч.2 цієї статті, має містити відомості про дату, час та місце вчинення правопорушення, а також транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак).
Так, в оскаржуваній постанові від 22.05.2024р. серії ЕНА №2207213 зазначено, що 22.05.2024р. о 10:48 год. водій - ОСОБА_1 в населеному пункті «м.Одеса, шосе Київське (Ленінградське), 1 км» керував транспортним засобом «Mercedes-Benz» зі швидкістю - 74 км/год. Також, у наданій УПП в Одеській області роздруківці результатів проведеного вимірювання швидкості (за допомогою згаданого пристрою «TruCAM») зазначено місце вчинення правопорушення як «Київське шосе». Перевіривши у відповідності до відкритих джерел «Google maps» вказані відповідачем координати проведення вимірювання швидкості (46°29'43.3"N 30°38'55.7"E) та, відповідно, складання оскаржуваної постанови - «м.Одеса, шосе Київське (Ленінградське), 1 км», колегією суддів встановлено, що вони відповідають вказаному місцю вчинення правопорушення та узгоджуються із фактичними обставинами справи в тій частині, що ОСОБА_1 було зупинено саме в межах населеного пункту за перевищення ним дозволеної швидкості руху.
На переконання суду апеляційної інстанції, за наявними у даній справі доказами можливо, у даному випадку, однозначно (поза розумним сумнівом) визначити місце проведення фіксації швидкості руху транспортного засобу під керуванням позивача та місце вчинення правопорушення, оскільки надані відповідачем докази та визначені ним координати хоч і містять, однак досить незначні та несуттєві суперечності між собою, а саме: відстань між координатами 46°29'43.3"N 30°38'55.7"E та вказаною адресою: Київське шосе, 1, становить лише 300 м. Більше того, ця розбіжність включає і дистанцію -194,8 м, на якій здійснювалося вимірювання швидкості, за якої рухався транспортний засіб позивача.
Вказані позивачем недоліки оформлення оскаржуваної постанови не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем було вчинено порушення вимог ПДР України, оскільки при розгляді спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.05.2018р. у справі №753/4366/17, від 11.09.2018р. у справі №826/11623/16, а також від 14.08.2018р. у справі №826/15341/15.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Фундаментальне порушення - це таке порушення суб'єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Що ж до процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Таким чином, порушення цієї процедури може бути підставою до скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.
Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини, який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. По суті, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях акцентує увагу на необхідності з'ясувати, «чи перетворили допущені порушення (в контексті конкретних обставин справи) судовий розгляд у цілому на несправедливий».
При цьому, як свідчить вказана практика Європейського суду з прав людини, навіть виявлення судом серйозних (чи вагомих), на його думку, порушень права на справедливий судовий розгляд, допущених національними судами, не завжди тягне загальну оцінку проведеного судового розгляду та ухваленого підсумкового рішення як несправедливого.
Інакше кажучи, за принципами, що сповідує Європейський суд з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
На думку колегії суддів, напрацьовані Європейським судом з прав людини положення щодо правові наслідки допущених судами порушень при розгляді справ та критерії його застосування можуть бути вжиті за аналогією й до аналізу оскаржуваного у цій справі адміністративного акту відповідача.
Зокрема, не може бути скасовано правильне по суті рішення та відступлено від принципу «правової визначеності» лише задля правового пуризму. Рішення може бути скасоване лише для виправлення істотної помилки. Процесуальні норми є вторинними порівняно з матеріальними, оскільки призначення перших полягає в забезпеченні реалізації других. Тобто характер, зміст і призначення процесуальних норм підпорядковані вимогам матеріальних норм і тому зумовлені ними та є похідними від них.
Водночас, під час розгляду цієї справи судом не встановлено порушень процедури , які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП. Доказів упередженості відповідача щодо позивача перед судом не доведено. Підстав для сумніву щодо об'єктивності відповідача щодо позивача також не вказано.
Що ж стосується тверджень позивача в апеляційній скарзі про надання УПП в Одеській області незасвідченого електронним цифровим підписом електронного доказу у вигляді відповідного диску з відеозаписом, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, плани, фотографії, графічні зображення, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Вказані дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або ж в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути також визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу.
Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (ч.ч.1-5 ст.99 КАС України).
Отже, учасник справи на обґрунтування вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в наступних формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом.
Згідно зі ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
У відповідності до ч.ч.1-2 ст.7 цього ж Закону, оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у т.ч. із електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або ж його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.
Варто зазначити, що «матеріальний носій» є лише способом збереження інформації, який має значення тільки коли електронний документ виступає речовим доказом. Головною особливістю електронного документа є відсутність жорсткої прив'язки до конкретного матеріального носія. Один і той же електронний документ (відеозапис) може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом примірники електронного документа можуть розглядатися як оригінали та, при цьому, відрізнятися один від одного тільки часом та датою створення.
Колегія суддів звертає увагу на те, що долучений до матеріалів даної справи в якості речового доказу компакт-диск з відеозаписами порушення позивачем ПДР України виготовлений у зв'язку із необхідністю надання відповідної інформації, що має значення у адміністративному провадженні та є самостійним джерелом доказу похідним від інформації, що зберігається на комп'ютері в електронному вигляді у виді файлів.
Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10.09.2020р. у справі №751/6069/19, записаний на оптичний диск - носій інформації електронний файл у вигляді відеозапису є оригіналом (відображенням) електронного документу.
З огляду на викладене, записаний на компакт-диск електронний файл у вигляді відеозапису з нагрудного відеореєстратору є оригіналом (відображенням) електронного документу.
Тобто, компакт-диск з відеозаписом порушення ПДР України з нагрудного відеореєстратору є відповідним доказом, передбаченим ст.251 КУпАП, на основі якого у визначеному законодавством порядку суб'єкт владних повноважень (посадова особа) повинен був встановити наявність або ж відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, посилання позивача на те, що відеозаписи на компакт-диску є неналежними доказами через відсутність електронного цифрового підпису, є безпідставними, оскільки УПП в Одеській області було надано відеозаписи в оригіналі, що не потребує завірення електронним цифровим підписом.
Більше того, наведений висновок колегії суддів узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 31.03.2021р. у справі №333/1539/16-к.
За таких умов, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана позивачем постанова винесена на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені КУпАП, обґрунтовано, тобто із урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо та своєчасно, а тому підстави для її скасування - відсутні.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З огляду на зазначене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.286,308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Київського районного суду м.Одеси від 04 лютого 2025 року - без змін
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена у касаційному порядку
Повний текст постанови виготовлено: 11.09.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: К.В. Кравченко
В.О. Скрипченко