09 вересня 2025 року м. Дніпросправа № 160/34934/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2025 (суддя Ніколайчук С.В.) в адміністративній справі №160/34934/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу,-
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області, у якій просить:
визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 20 грудня 2024 року № 1461 о/с "По особовому складу", яким майора поліції ОСОБА_1 (0108076), інспектора взводу № 2 роти № 1 полку поліції особливого призначення “Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький), з 17 грудня 2024 року звільнено зі служби за п. 8 частини 1 статті 77 Закону України “Про Національну поліцію» (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій);
поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді інспектора взводу № 2 роти № 1 полку поліції особливого призначення “Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) з 17 грудня 2024 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає звільнення та наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 20.12.2024 року №1461 о/с протиправним, оскільки до служби ставився відповідально, належним чином виконував свої обов'язки поліцейського. В оскаржуваному наказі № 1461 о/с від 20.12.2012 року відповідач посилається на норми п. 8 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" та те, що позивач фактично перейшов на роботу у Збройні Сили України, з чим позивач не погоджується, і це перешкоджає можливості подальшого проходження ним служби в поліції, тому позивач просить позовну заяву задовольнити.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2025 адміністративний позов задоволено частково.
Змінено дату звільнення ОСОБА_1 (0108076), інспектора взводу № 2 роти № 1 полку поліції особливого призначення “Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький), зі служби за п. 8 частини 1 статті 77 Закону України “Про Національну поліцію» (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій) з 25.12.2024 року.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
Апеляційна скарга обґрунтована доводами адміністративного позову.
Також, не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу.
Апелянт відповідач зазначає, що позиція позивача стосовно наявності у нього права одночасно проходити військову службу та службу в органах Національної поліції України, керуючись статтею 119 КЗпП України, суперечить нормам Закону № 580-VIII, що встановлює окрему підставу для звільнення поліцейського зі служби, а саме: звільнення у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій). Посилається на норми пункту 8 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII та те, що ОСОБА_1 фактично перейшов на роботу у Збройні Сили України, що перешкоджає можливості подальшого проходження служби в поліції. Крім того, не погоджується щодо змін дати звільнення.
У відзиві відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційних скарг дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд виходить з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні НП в Дніпропетровській області на посаді інспектора взводу № 2 роти № 1 полку поліції особливого призначення “Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) та мав звання - майор поліції.
20.12.2024 року наказом Головного управління НП в Дніпропетровській області № 1461 о/с інспектора взводу № 2 роти № 1 полку поліції особливого призначення “Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) ГУНП в Дніпропетровській області майора поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 8 частини 1 статті 77 Закону України “Про Національну поліцію», у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).
Підставою видання Головним управлінням НП в Дніпропетровській області наказу від 20.12.2024 року № 1461 о/с щодо звільнення зі служби в поліції у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій) ОСОБА_1 є наказ командира Військової частини НОМЕР_2 від 18.12.2024 № 355.
Відповідно до інформації, викладеної в довідці полку поліції особливого призначення “Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) ГУНП в Дніпропетровській області від 30.01.2025 № 6845-2025, зі слів ОСОБА_2 , яка на час виникнення спірних правовідносин займала посаду начальника відділення кадрового забезпечення полку поліції особливого призначення “Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) ГУНП в Дніпропетровській області (далі - ППОП “КОРД» (стрілецький)) 20.12.2024 їй на мобільний телефон на месенджер “WhatsApp» від заступника командира роти № 1 ППОП “КОРД» (стрілецький) капітана поліції ОСОБА_3 (0107756) надійшло фото зареєстрованої заяви колишнього інспектора взводу № 2 роти № 1 ППОП “КОРД» (стрілецький) майора поліції ОСОБА_1 , в якій він відповідно до статті 65 Конституції України на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 “Про загальну мобілізацію» просив призвати його на військову службу під час мобілізації на особливий період та призначити на посаду у Військовій частині НОМЕР_2 .
Копія заяви від ОСОБА_1 також надійшла заступнику командира роти № 1 ППОП “КОРД» (стрілецький) капітану поліції ОСОБА_3 на мобільний телефон на месенджер “WhatsApp». Цього ж дня ОСОБА_2 одразу вищевказану інформацію передала на УКЗ ГУНП в Дніпропетровській області. Наступного дня ОСОБА_2 на месенджер “ ІНФОРМАЦІЯ_2 » отримала від ОСОБА_1 електронний варіант витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 18.12.2024 № 355 про зарахування останнього з 18.12.2024 до списків особового складу цієї військової частини. ОСОБА_2 одразу вищевказану інформацію передала на УКЗ ГУНП в Дніпропетровській області.
23.12.2024 ОСОБА_1 прибув до відділення кадрового забезпечення ППОП “КОРД» (стрілецький) для здачі службового посвідчення та спеціального жетону.
25.12.2024 ОСОБА_1 отримав трудову книжку та надав копії: витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 18.12.2024 № 355 та довідки військової частини НОМЕР_2 від 23.12.2024 № 1665/8240 про те, що він перебуває на військовій службі за мобілізацією в в/ч НОМЕР_2 з 18.12.2024. Вищевказані копії було долучено до архівної особової справи ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою ППОП “КОРД» (стрілецький) ГУНП в Дніпропетровській області від 30.01.2025 № 6845-2025, копія якої наявна в матеріалах справи.
Не погоджуючись із наказом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 20 грудня 2024 року № 1461 о/с "По особовому складу", яким майора поліції ОСОБА_1 (0108076), інспектора взводу № 2 роти № 1 полку поліції особливого призначення “Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) з 17 грудня 2024 року звільнено зі служби за п. 8 частини 1 статті 77 Закону України “Про Національну поліцію», вважаючи його протиправними та такими, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Спірні правовідносини виникли з приводу незаконного, на думку позивача, його звільнення зі служби в органах Національної поліції у зв'язку з призовом на військову службу за мобілізацією до Збройних Сил України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 119 КЗпП України передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 580-VIII національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Частиною першою статті 3 Закону № 580-VIII передбачено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу в поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Згідно з частиною першою, другою статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 60 Закону № 580-VIII визначено, що відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 1 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною другою статті 39 Закону № 2232-XII передбачено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».
З врахуванням позиції Верховного Суду, колегія суддів зазначає про те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних правовідносин або коли про це зазначено у спеціальному законі (постанови від 31.10.2019 у справі № 825/598/17, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18, від 12.06.2023 у справі № 560/10571/21).
Закон № 580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Норми статті 77 Закону № 580-VIII передбачають, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, у тому числі, у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій) (пункт 8 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII).
При цьому нормами Закону № 580-VIIІ не врегульовано порядок переходу на роботу до інших міністерств і відомств (організацій), порядок збереження робочого місця за поліцейським, що призваний на військову службу під час мобілізації.
Відтак, у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.
Відповідно до частини першої статті 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
Верховний Суд у постанові від 16.10.2019 у справі № 805/3724/15-а зазначив, що для припинення трудового договору в порядку переведення та захисту прав працівника власник або уповноважений ним орган підприємства, куди переводиться працівник, повинен подати відповідний лист-запит власнику або уповноваженому ним органу підприємства, на якому працює працівник, з проханням звільнити його з роботи на підставі переведення згідно з пунктом 5 статті 36 КЗпП України.
Припинення трудового договору і прийняття на роботу мають бути оформлені наказами чи розпорядженнями відповідних власників підприємств або уповноважених ними органів про звільнення працівника з попереднього місця роботи та про прийняття його на нове місце роботи в порядку переведення, відповідно до пункту 5 статті 36 КЗпП України у погоджений сторонами строк. Отже, для переведення працівника на інше підприємство необхідна згода працівника та погодження між власниками відповідних підприємств або уповноважених ними органів.
Відповідно до матеріалів справи встановлено, ОСОБА_1 18.12.2024 року на підставі наказу №355 зарахований до списків особового складу ВЧ НОМЕР_2 , отже прийнятий на військову службу до Збройних Сил України на виконання Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію».
Водночас відповідно до ч.1 статті 1 Закону № 2232-XII встановлено, що військовий обов'язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
За приписами статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 119 КЗпП України встановлені гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків.
Так, зокрема, частиною третьою указаної статті визначено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
В частинах шостій та сьомій статті 119 КЗпП України визначено вичерпний перелік осіб, на яких не поширюються вищезазначені гарантії, а саме: гарантії, визначені у частині третій цієї статті, не поширюються на осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту, а в частині збереження місця роботи, посади - також на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився; гарантії, передбачені частинами другою і третьою цієї статті, не поширюються на осіб, які визнані винними у вчиненні кримінальних правопорушень проти встановленого порядку несення військової служби (військових кримінальних правопорушень) під час особливого періоду і вирок стосовно яких набрав законної сили.
Частиною 2 статті 39 Закону № 2232-XII передбачено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».
Воєнний стан, в розумінні положень статті 1 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Таким чином, на підставі аналізу наведених вище законодавчих положень слід дійти висновку, що передбачені ч.3 статті 119 КЗпП України гарантії щодо збереження місця роботи, посади поширюються на працівника з дня прийняття його на військову службу під час дії воєнного стану.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.03.2025 у справі № 280/7366/23.
Крім того, призов на військову службу під час мобілізації та проходження військової служби у Збройних Силах України не є тотожнім з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій), на яку посилається відповідач, як на підставу звільнення та не є порушенням обмеження, передбаченого пунктом 1 ч.1 статті 25 Закону України "Про запобігання корупції", оскільки Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ з ч.3 статті 119 КЗпП виключено формулювання про збереження заробітної плати за середнім заробітком для військовослужбовців, що свідчить про те, що позивач не отримує заробітної плати за службу у поліції.
Отже, колегією суддів встановлено та не заперечується учасниками справи, що позивач був призваний на військову службу на підставі Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, а тому на нього поширюються гарантії, передбачені ст. 119 КЗпП України, що дозволяє дійти висновку про відсутність підстав у ГУНП в Дніпропетровській області в даному випадку звільняти ОСОБА_1 зі служби в поліції, у тому числі на підставі пункту 8 частини 1 статті 77 Закону.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, адже з моменту призову (прийняття) на військову службу, за громадянами України, які були призвані (прийняті) на військову службу під час мобілізації на строк до її закінчення зберігаються місце роботи та посада на підприємстві, установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності в яких вони працювали на час призову.
Відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Разом з цим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ з частини третьої статті 119 КЗпП виключено формулювання про збереження заробітної плати із середнім заробітком для військовослужбовців, тобто на теперішній час для військовослужбовців передбачено лише збереження місця роботи і посади, а тому враховуючи проходження на даний час ОСОБА_1 військової служби, відсутні підстави для стягнення з ГУНП в Дніпропетровській області середнього заробітку на користь позивача.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
В даному випадку, ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 20.12.2024 року № 1461о/с та поновити майора поліції ОСОБА_1 на посаді інспектора взводу №2 роти № 1полку поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) з 17.12.2024 року.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що внаслідок неповного з'ясування обставин та порушення норм матеріального права, суд першої інстанції при ухваленні судового рішення про відмову у задоволенні позову дійшов помилкових висновків, а отже апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню з прийняттям нового судового рішення про задоволення позову.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2025 в адміністративній справі №160/34934/24 скасувати та прийняти у справі нове судове рішення.
Позов задовольнити.
Визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 20 грудня 2024 року № 1461 о/с "По особовому складу", яким майора поліції ОСОБА_1 (0108076), інспектора взводу № 2 роти № 1 полку поліції особливого призначення “Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький), з 17 грудня 2024 року звільнено зі служби за п. 8 частини 1 статті 77 Закону України “Про Національну поліцію» (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).
Поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді інспектора взводу № 2 роти № 1 полку поліції особливого призначення “Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) з 17 грудня 2024 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 09 вересня 2025 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 12 вересня 2025 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя Л.А. Божко
суддя Ю. В. Дурасова