Справа № 646/9050/25
Провадження № 2/646/4563/2025
09.09.25 м. Харків
Суддя Основ'янського районного суду міста Харкова Серпутько Д.Є., розглянувши позовну заяву, подану ОСОБА_1 до Куп'янської міської військової адміністрації Куп'янського району Харківської області, про визнання права власності на 1/2 частку квартири,
Позивач звернулася до Основ'янського районного суду міста Харкова із вищевказаною позовною заявою про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 62,4 кв.м.
Ознайомившись зі змістом позовної заяви та доданими до неї документами, суд вважає, що позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків, з огляду на наступне.
Вимоги щодо форми та змісту позовної заяви, а також документів, що до неї додаються, визначені ст. 175-177 ЦПК України.
Суд зазначає, що завданнями та основними засадами цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Таким чином, убачається, що загальний місцевий суд може прийняти рішення по суті цивільної справи за майновим позовом особи тільки у разі наявності цивільно-правового спору між позивачем та відповідачем - особою, яка порушує, невизнає або оспорює речове право позивача.
У поданій позовній заяві, позивач вказує, що відповідачем по справі є Куп'янська міська військова адміністрація Куп'янського району Харківської області, однак не викладає обставин, в чому полягає порушення прав позивача з боку відповідача, а саме - яким чином відповідачем оспорюється або не визнається право власності ОСОБА_1 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 62,4 кв.м, та не зазначає докази, що підтверджують дані обставини, або ж докази втрати позивачем документа, який засвідчує її право власності.
Адже з поданої позовної заяви вбачається, що право власності на 1/2 частку квартири належить позивачу на підставі оригіналу правовстановлюючого документа - свідоцтва про право власності від 12.01.1998 року та зареєстроване в Куп'янському МБТІ за реєстровим № 15911 і вписане в реєстрову книгу під № 119. Вказане свідоцтво про право власності знаходиться у позивача, інформація щодо його втрати позивачем у поданих матеріалах відсутня. Крім того, суду не надані докази скасування чи в інший спосіб припинення, втрати чинності вказаного свідоцтва про право власності.
Тому, всупереч положенням ст. 392 ЦК України позивач у власній позовній заяві не вказала обставин та не надала до суду належних та допустимих доказів, на підтвердження існування цивільно-правового спору про право власності на вказаний об'єкт нерухомого майна - 1/2 частку квартири та наявності фактів оспорення або невизнання права власності позивача на цю 1/2 частку квартири іншою особою - відповідачем по справі - Куп'янською міською військовою адміністрацією Куп'янського району Харківської області.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 3 та ч. 4 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (з подальшими змінами та доповненнями) (далі - Закон) встановлює положення, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.
Відповідна правова позиція викладена в постановах КГС ВС: від 05.09.2019 у справі № 921/320/18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/84214754; від 22.05.2019 у справі № 918/410/18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/81910771; від 20.05.2020 у справі № 911/1603/19 http://reyestr.court.gov.ua/Review/89595389.
Відповідно до п. 1.2. та п. 1.4 Правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Дердавного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13.12.1995, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 за № 31/1056, що діяли станом на початок 1998 року, - Правила встановлювали порядок державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, яку здійснювали державні підприємства - бюро технічної інвентаризації місцевих органів державної виконавчої влади на підставі відповідних правовстановлюючих документів (додаток № 1), за рахунок коштів власників нерухомого майна.
Державну реєстрацію належності позивачу вказаної права власності на 1/2 частку квартири було проведено 12.01.1998 Куп'янським МБТІ у відповідності до приписів законодавства, що діяло на момент реєстрації, про що здійснений реєстраційний запис № 15911 і вписаний в реєстрову книгу під № 119.
Тому, право власності позивача на вказану 1/2 частку квартири відповідно до зазначених положень Закону є зареєстрованим 12.01.1998 р. №15911 та дійсним, визнається Державою Україна на рівні Закону та виникло ще 12.01.1998 на підставі належного правовстановлюючого документу - свідоцтва про право власності від 12.01.1998 року, згідно законодавства, яке діяло на той час (ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про власність» та ст. 128 ЦК УРСР 1961 року), тобто до 01.01.2013.
Щодо ефективного засобу (способу) захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно зі статтею 41 Основного Закону України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (частина перша); ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним (частина четверта).
За частиною другою статті 41 Основного Закону України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Згідно з юридичною позицією, що її сформулював Конституційний Суд України, "право власності виникає лише за наявності певних юридичних фактів та за умови формування правового статусу конкретного власника, надання йому юридично забезпеченої можливості діяти у передбачених законом межах" (друге речення абзацу третього підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 12 лютого 2002 року № 3-рп/2002).
Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема договори та інші правочини тощо. За частиною першою статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
09.06.2025 року позивач звернулася до Департаменту реєстрації Харківської міської ради Харківської області із заявою № 67352625 щодо проведення реєстраційних дій відносно 1/2 частки у праві власності на квартиру, АДРЕСА_1 та надала вищезазначене свідоцтво про право власності від 12.01.1998, як підставу набуття права власності на 1/2 частку вказаного об'єкту нерухомого майна.
Відповідно до приписів п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, державний реєстратор обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов'язані не пізніше трьох робочих днів з дня отримання відповідного запиту державного реєстратора безоплатно надати запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі.
Виходячи з аналізу вказаної правової норми суд зазначає, що під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року запитується інформація реєстратором лише у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, а не в усіх без винятку випадках, коли на державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно подаються документи, що підтверджують дату виникнення такого права до 1 січня 2013 року.
Рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій від 16.06.2025 № 79447575 згідно заяви позивача від 09.06.2025 № 67352625 має посилання на лист першого заступника Міністра юстиції України Євгенія Горовця від 12.06.2023 № 75137/74555-9-23/8.4.4, згідно якого, між іншим, зазначено, що коли комунальні підприємства БТІ, які розташовані на деокупованій території, не можуть надати повну та достовірну інформацію стосовно проведеної до 2013 року державної реєстрації прав, відомості про яку містяться виключно на паперових носіях, то в окресленому випадку подані для проведення державної реєстрації прав документи не дають змоги встановити набуття речових прав на нерухоме майно, а також наявність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, з посиланням на п. 4 та п. 5 ч. 1 статті 24 Закону:
- подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;
- наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
Позивач звернулася до Департаменту реєстрації Харківської міської рад Харківської області із заявою № 67352625 щодо державної реєстрації 1/2 частки у праві власності на квартиру та надала правовстановлюючий документ - свідоцтво про право власності від 16.06.1998, з якого державний реєстратор мав реальну можливість пересвідчитися у наявності права власності позивача на 1/2 частку вказаного об'єкту нерухомого майна та наявності його державної реєстрації, проведеної КП КБТІ.
Відповідно до ст. 27 Закону однією з визначених законодавцем підстав для державної реєстрації прав є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, чи його дублікат.
Слід зазначити, що при проведенні первинної реєстрації речових прав на нерухоме майно в ДРРП, подання належних правовстановлюючих документів на реєстрацію, що підтверджують виникнення права власності на об'єкт нерухомого майна у заявника є достатнім та додаткові відомості державним реєстратором для проведення вказаних реєстраційних дій не вимагаються.
Тому, у даному випадку, посилання державного реєстратора на таку підставу прийняття рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій, як те, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, на думку суду є необґрунтованим.
Крім того, посилання державного реєстратора як на підставу прийняття рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій на наявність суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями не обґрунтовано у самому рішенні фактичними даними та є безпідставним.
Суд відноситься критично до обґрунтування державним реєстратором відмови у проведенні реєстраційних дій посиланням на лист першого заступника Міністра юстиції України Євгенія Горовця від 12.06.2023 № 75137/74555-9-23/8.4.4 яке містить оціночне судження посадової особи про те, що, якщо комунальні підприємства БТІ, які розташовані на деокупованій території, не можуть надати інформацію стосовно проведеної до 2013 року державної реєстрації прав, то подані для проведення державної реєстрації прав документи не дають змоги встановити набуття речових прав на нерухоме майно, а також наявність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно. Щодо питання проведення реєстраційних дій, вказаний лист не є рекомендацією для застосування всіма органами реєстрації прав України.
Так у самому листі містяться відомості, що він стосується окресленого випадку та застереження, що листи Мінюсту не є нормативно-правовими актами, не встановлюють правових норм та мають лише інформаційний характер. Їх реальне значення не перевищує авторитету аргументів та суджень, покладених в основу відповідної правової позиції. Роз'яснення законодавства, яке міститься у цьому листі, не є юридичною консультацією щодо конкретної ситуації та не враховує особливостей відповідних фактичних обставин.
Згідно ст. 11 Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
У зв'язку з викладеним, суд зазначає, що державний реєстратор має приймати самостійні рішення щодо проведення реєстраційних дій або відмову у їх проведенні, зобов'язаний керуватися лише Законом, а не інформаційними листами органу державної влади, уникати будь-якого втручання у власну діяльність.
Суддя також наголошує, що така підстава для відмови в державній реєстрації, як неотримання вказаної інформації - довідки БТІ про проведену раніше КП КБТІ реєстрацію, за умови надання державному реєстратору правовстановлюючого документу на будинок з відміткою (штампом) про проведену державну реєстрацію згідно законодавства, яке діяло на час такої реєстрації, відсутня у переліку підстав для відмови в державній реєстрації прав, встановленому ч. 1 ст. 24 Закону, тому не є законною підставою для прийняття державним реєстратором рішення про відмову позивачу в проведенні реєстраційних дій за її заявою.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону, відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена. Відповідну правову позицію викладено в постанові КГС ВС від 07.11.2019 у справі № 916/2825/18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/85742527.
Перелік підстав, за яких державний реєстратор може прийняти рішення про відмову в державній реєстрації прав, є вичерпним. Відповідну правову позицію викладено в постановах КГС ВС: від 15.08.2018 у справі № 922/2998/16 http://reyestr.court.gov.ua/Review/76025874 ;від 15.03.2018 у справі № 910/4997/17 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72939194.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року є підставою для зупинення розгляду заяви, а не відмови в державній реєстрації речових прав на нерухоме майно.
При цьому, стаття 37 Закону встановлює порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав та передбачає, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов'язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Інформація про можливість оскарження також міститься у рішенні про відмову в проведенні реєстраційних дій від 16.06.2025 № 79447575.
Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові №21-1465а15 від 16.09.2015 року.
У вказаному рішенні Верховний Суд України наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.
Також суд звертає увагу заявника на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23.03.2024 у справі № 280/174/24.
Тому суд вважає, що належним та ефективним способом судового захисту прав позивача відповідно до Закону є саме можливість оскарження дій суб'єкта владних повноважень - шляхом звернення з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Гвоздович А.І. про відмову в проведенні реєстраційних дій від 16.06.2025 № 79447575.
Крім того, в рішенні про відмову в проведенні реєстраційних дій від 16.06.2025 № 79447575, прийнятому державним реєстратором прав на нерухоме майно Гвоздович А.І., зазначено, що дане рішення може бути оскаржено відповідно до законодавства.
Вказане рішення державного реєстратора може бути оскаржено відповідно до законодавства до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції або до Харківського окружного адміністративного суду, проте в матеріалах справи відсутні відомості щодо оскарження позивачем вищевказаного рішення.
Також судом встановлено, що до позовної заяви не додані документи, які належним чином підтверджують існування а також актуальні технічні характеристики вказаного об'єкта нерухомого майна станом на час подання позову (актуальний технічний паспорт, витяг з Реєстру будівельної діяльності тощо). Відповідно до вимог п. 5 ч. 3 ст. 175 та ч. 1 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні у нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Крім того, позивачем не зазначено відомості саме про наявність чи відсутність електронного кабінету відповідача, що є обов'язковою вимогою згідно з п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України.
Тому, позивачу необхідно уточнити обставини, якими обґрунтовуються власні позовні вимоги, належним чином обґрунтувати наявність цивільно-правового спору та правомірність залучення у якості відповідача по справі - Куп'янської міської військової адміністрації Куп'янського району Харківської області, яким чином, які права позивача порушено відповідачем або іншою особою, надати докази, що підтверджують вказані обставини, надати документи, що підтверджують існування а також актуальні технічні характеристики вказаного об'єкта нерухомого майна станом на час подання позову, усунути інші зазначені вище недоліки позовної заяви та визначитися з ефективним способом судового захисту порушених прав (п. 5 ч 3 ст.175, ч. 1 ст. 185 ЦПК України).
Наведені обставини унеможливлюють вирішення питання про відкриття провадження у справі, а тому позовну заяву належить залишити без руху та встановити заявнику строк для усунення її недоліків.
На підставі викладеного, керуючись статтями 175, 177, 185 ЦПК України, суд
Позовну заяву, подану ОСОБА_1 до Куп'янської міської військової адміністрації Куп'янського району Харківської області, про визнання права власності на 1/2 частку квартири - залишити без руху.
Встановити строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення ухвали.
Роз'яснити, що при невиконанні вимог даної ухвали у встановлений судом строк, позовна заява вважатиметься неподаною і буде повернута.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Д.Є. Серпутько