Головуючий І інстанції: Григоров Д.В.
12 вересня 2025 р. Справа № 520/6553/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2025, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/6553/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі по тексту також відповідач), в якому просив :
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 26.06.2024р. №1570741-2405-2033-UA63120270000028556;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 12.03.2025р. №0021801-2405-2030-UA63120270000028556.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2023 позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 26.06.2024р. №1570741-2405-2033-UA63120270000028556;
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 12.03.2025р. №0021801-2405-2030-UA63120270000028556.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги відтворюють зміст відзиву на позовну заяву.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу та виклав свій погляд на обставини справи, зазначивши, що рішення є законним та обґрунтованим, постановленим з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, в зв'язку з цим просить суд у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Учасниками по даній справі було отримано копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2025 року про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. позивачем отримано копію апеляційної скарги відповідача, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронних документів через підсистему "Електронного суду".
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , з 10.04.1997 р. зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у Харківській області.
Основними видами економічної діяльності якої визначено виробництво інших меблів (код КВЕД 31.09), виробництво інших дерев'яних будівельних конструкцій і столярних виробів (код КВЕД 16.23, основний).
Допоміжна діяльність позивача з 2021року є 47.91 - Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет; 47.99 - Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами».
Для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції) позивачем використовуються столярні цехи №№ 7, 9, 17а загальною площею 407,60 кв.м., розташовані на першому поверсі нежитлової будівлі літ. “Ф-2», за адресою: АДРЕСА_1 .
Вищевказані об'єкти промисловості перебувають у власності позивача на підставі договору купівлі - продажу від 29.11.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМО Хаславською К.В.
Реєструючи 29.11.2019 року договір купівлі - продажу нерухомого майна між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 приватним нотаріусом ХМО Хаславська К.В. було приєднано до реєстру технічний паспорт, який виконаний ТОВ “Будівельний інвестиційний центр» 15.11.2019 на замовлення власника (продавця) ОСОБА_2 (інвентаризаційна справа №134000002067-2).
Відповідно експлікації, яка є невід'ємною частиною технічного паспорту від 15.11.2019 р., призначення групи нежитлових приміщень №№ 7, 9, 17а загальною площею 407,60 кв.м., які розташовані на першому поверсі будівлі літ. “Ф-2», за адресою: АДРЕСА_1 , віднесено до цехів (столярний цех).
Аналогічна інформація щодо функціонального призначення промислових приміщень “ЦЕХИ» вказана у звіті про технічне обстеження, затвердженого 11.12.2019р., що виготовлений на замовлення позивача ФОП ОСОБА_3 , який має сертифікат експерта з проведення окремих видів робіт (послуг), пов'язаних із створенням об'єкта архітектури Серія АЕ № 002597.
ГУ ДПС в Харківській області нараховані суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за податкові періоди 2021, 2022 роки та прийнято податкові повідомлення-рішення:
- від 26.06.2024р. №1570741-2405-2033-UA63120270000028556, яким позивачу здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 4415,67 грн. за 2022 рік;
- від 12.03.2025р. №0021801-2405-2030-UA63120270000028556, яким позивачу здійснено донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 2445,60 грн. за 2021 рік;
Позивач не погоджуючись з рішеннями податкового органу звернувся до суду з відповідним позовом.
Суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість вимог позивача та наявність правових підстав для задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 8 Податкового кодексу України (в подальшому - ПК України) встановлено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Відповідно до підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об'єктами житлової нерухомості.
До об'єктів нежитлової нерухомості відносяться: будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; будівлі промислові та склади; будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; інші будівлі.
Згідно із п. 7.1.3 п. 7.1 ст. 7, п. 23.1 ст. 23, п. 24.1 ст. 24 ПК України, під час встановлення податку обов'язково визначаються такі елементи, зокрема, база оподаткування. Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування. База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання. Одиницею виміру бази оподаткування визнається конкретна вартісна, фізична або інша характеристика бази оподаткування або її частини, щодо якої застосовується ставка податку.
Відповідно до пп. 16.1.4 п.16.1 ст. 16 ПК України, платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та в розмірах, встановленим цим Кодексом та законами з питань митної справи, що повністю узгоджується з приписами ст. 19 Конституції України щодо обов'язку кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно із ст. 265 ПК України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (пп. 266.1.1 п. 266.1 ст.261 ПК України).
Згідно із пп. 266.3.1 та 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Відповідно до пп. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України).
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що для справляння податку у порядку ст. 266 ПК України визначальними кваліфікуючими ознаками кожного окремого об'єкту нерухомого майна (будівлі чи приміщення) як об'єкту стягнення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є: відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; місце розташування об'єкта (тобто адреса будівлі), 3) технічні характеристики об'єкта (тобто тип будівлі чи категорія будівлі, площа об'єкту тощо).
Так, для визначення бази оподаткування необхідно встановити як використовує позивач належні йому приміщення, чи застосовуються до нього пільги, передбачені чинним законодавством.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду, яка викладена по постанові від 07.03.2023 р. по справі № 140/2387/19.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з пп. 266.7.1 п.266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України).
Рішенням 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання “Про місцеві податки і збори у місті Харкові» від 22.02.2017 №542/17 зі змінами та доповненнями, яке є чинним, відповідно до Податкового кодексу України, на підставі ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні», керуючись ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено на території міста Харкова на 2017 рік та наступні роки місцеві податки і збори: п. 1.1. податок на майно, який складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно пп. 1 - 3 Додатку № 1 до вищезазначеного рішення ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м бази оподаткування.
Так, пунктом 5 зазначеного вище Додатку № 1 встановлено ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у таких розмірах: 1) будівлі готельні - 1 відсоток; 2) будівлі офісні - 1 відсоток; 3) будівлі торговельні - 1 відсоток; 4) гаражі - 0,1 відсотка; 5) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) - 1 відсоток; 6) господарські (присадибні) будівлі - 0 відсотків; 7) інші будівлі - 0,1 відсотка.
Отже, ставка податку коливається в залежності від цільового призначення нежитлового приміщення, яке перебуває у власності особи.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Класифікацію будівель залежно від їх функціонального призначення наведено у Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому та введеному в дію наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507, чинний з 01 січня 2001 року (далі - ДК 018-2000).
Відповідно до вказаного ДК 018-2000 об'єктами класифікації є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
У розділі 1 ДК 018-2000 наведено визначення, згідно з яким: споруди - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт; будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів; інженерні споруди - це об'ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та ін.
Відповідно до ДК 018-2000 будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу “Будівлі нежитлові» група 125 “Будівлі промислові та склади» клас 1251 “Будівлі промисловості».
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 “Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 “Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 “Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 “Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 “Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 “Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 “Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 “Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 “Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 “Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
ДК 018-2000 використовується у даному випадку не для визначення ставок оподаткування, а виключно для визначення статусу нежитлового приміщення, яке не зазначено у реєстрі прав на нерухоме майно, але визначено у технічній документації будівлі.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений в постанові Верховного Суду від 31.01.2018 р. у справі № 822/2624/16 та в ухвалі Верховного Суду від 18.01.2024 р. у справі № 520/2983/22.
Судовим розглядом встановлено, що спірне нерухоме майно належало у відповідному податковому періоді позивачу на праві власності. Сторони вказаної обставини не заперечують. Доводи відповідача про невикористання позивачем зазначених будівель належними доказами останнім не підтверджено.
Згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідачу було визначено зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. А саме: згідно податкового повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 26.06.2024р. №1570741-2405-2033-UA63120270000028556 за 2022 рік в сумі 4415,67 грн., згідно податкового повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 12.03.2025р. №0021801-2405-2030-UA63120270000028556 за 2021 рік в сумі 2445,60 грн.
Відповідно до технічного паспорту вищевказані нежитлові виробничі приміщення першого поверху №№ 7,9,17а в літ «Ф-1», загальною площею 407,6 кв.м., що знаходяться за адресою: вулиця Лозівська,5 , м. Харків складаються є столярним цехом.
Таким чином, з врахуванням цитованих вище законодавчих положень та наведеного їх аналізу, суд зазначає, що до об'єктів нежитлової нерухомості (столярні цеха №№ 7, 9, 17а загальною площею 407,60 кв.м., розташовані на першому поверсі нежитлової будівлі літ. “Ф-2», за адресою: місто Харків, вул. Лозівська, 5), органом місцевого самоврядування встановлено податок у розмірі 0,1 відсотка від мінімальної заробітної плати, встановленої законом до відповідного податкового періоду за 1 кв. метр.
Крім того, підпункт “є» підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлює, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Відповідно правового висновку, сформованого у постанові Верховного Суду від 17.02.2020 у справі №820/3556/17 визначено, що застосування підпункту “є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі, якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
В межах спірних правовідносин податковим органом не надано належних доказів та не наведено обставин, які б спростовували вказане та доводили приналежність зазначених об'єктів нерухомості до іншого типу, відмінного від зазначеного вище, а тому колегія суддів погоджується із загальним висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
Стосовно витрат на правову допомогу, понесених позивачем в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження витрат з оплати правової допомоги, понесених ним при розгляді справи у суді апеляційної інстанції, подано копії:
-договору №1 про надання правової допомоги від 14.07.2025
-акту наданих послуг від 20.07.2025.
-ордера, свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю.
Згідно акту наданих послуг, позивачем прийняті наступні послуги:
- вивчення матеріалів судової справи №520/6553/25, надання роз'яснень щодо змісту апеляційної скарги, формування правової позиції, підготовка відзиву на апеляційну скаргу, допомога у оформленні відзиву в системі ЄСІТС Електроний суд .
Разом витрачено для надання правової домоги Клієнту за договором №1 від 14.07.2025 3 години. Розмір адвокатського гонорару становить 4542 грн.
Колегія суддів зазначає, що такі послуги як вивчення матеріалів судової справи №520/6553/25, надання роз'яснень щодо змісту апеляційної скарги, формування правової позиції, підготовка відзиву на апеляційну скаргу є наслідком складення відзиву на апеляційну скаргу, подання якого без вивчення матеріалів є неможливим, відтак, на думку колегії суддів, зазначені послуги входять до процесу складення відзиву на апеляційну скаргу, які є взаємозалежними та не виключають одна одну, відтак витрати на здійснення вказаних видів робіт не можуть бути відшкодовані.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, враховуючи зміст та обсяг наданих послуг, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що розмір витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем у суді апеляційної інстанції у розмірі 4542,00 грн, є суттєво завищеним та не є співмірним з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Правова позиція позивача не змінювалась в судах першої та апеляційної інстанцій. Законодавство, яким регулюється спір у справі, документи та доводи, якими позивач обґрунтовував свою позицію, написання відзиву, не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи.
Крім цього, проаналізувавши сам відзив, суд апеляційної інстанції зазначає, що по суті, у ньому викладено фактичні обставини справи, які вже встановлені та не заперечується сторонами у цій справі, тобто виклад фактичних обставин не потребував такої деталізації.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що з урахуванням принципу співмірності обсягу наданих послуг із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу, складністю справи, відшкодуванню на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.
При цьому, судова колегія не оспорює права адвоката самостійно визначати гонорар, однак, у даному випадку, не може вважати, що при встановленні такого розміру гонорару була врахована складність справи та інші істотні обставини. Наявні у матеріалах даної справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2025 по справі № 520/6553/25 залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області(ЄДРПОУ 4398349) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції в сумі 1 000,00 грн (одна тисячі гривень 00 копійок). .
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий