11 вересня 2025 р. Справа № 440/4279/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Калиновського В.А. , Бегунца А.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 (головуючий суддя І інстанції: С.О. Удовіченко) по справі № 440/4279/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо неврахування ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи з 07.06.1993 року по 31.12.1994 року, з 01.01.1995 року по 11.12.1995 року, з 11.12.1995 року по 16.09.1998 року, з 04.12.2001 року по 31.12.2004 року, з 12.02.2005 року по 28.03.2017 року та з 24.11.2017 року по 28.01.2019 року в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, що підтверджуються довідками № 02-44/2236 від 22.11.2024 року, № 02-44/2237 від 22.11.2024 року, № 02-44/2286 від 23.12.2024 року, № 4 від 20.03.2019 року, № 5 від 20.03.2019 року, № 480 від 24.10.2019 року з застосуванням пільгового коефіцієнта (один рік за один рік і шість місяців).
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області врахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи з 07.06.1993 року по 31.12.1994 року, з 01.01.1995 року по 11.12.1995 року, з 11.12.1995 року по 16.09.1998 року, з 04.12.2001 року по 31.12.2004 року, з 12.02.2005 року по 28.03.2017 року та з 24.11.2017 року по 28.01.2019 року в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, що підтверджуються довідками № 02-44/2236 від 22.11.2024 року. № 02- 44/2237 від 22.11.2024 року, № 02-44/2286 від 23.12.2024 року, № 4 від 20.03.2019 року, № 5 від 20.03.2019 року, № 480 від 24.10.2019 року з застосуванням пільгового коефіцієнта (один рік за один рік і шість місяців) та перерахувати пенсію за віком відповідно до страхового стажу.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо неврахування ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи з 07.06.1993 по 31.12.1994, з 01.01.1995 по 11.12.1995, з 11.12.1995 по 16.09.1998, з 04.12.2001 по 31.12.2004, з 12.02.2005 по 28.03.2017 та з 24.11.2017 по 28.01.2019 в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 та довідок № 02-44/2236 від 22.11.2024, № 02-44/2237 від 22.11.2024, № 02-44/2286 від 23.12.2024, № 4 від 20.03.2019, № 5 від 20.03.2019, № 480 від 24.10.2019 з застосуванням пільгового коефіцієнта (один рік за один рік і шість місяців).
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області врахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи з 07.06.1993 по 31.12.1994, з 01.01.1995 по 11.12.1995, з 11.12.1995 по 16.09.1998, з 04.12.2001 по 31.12.2004, з 12.02.2005 по 28.03.2017 та з 24.11.2017 по 28.01.2019 в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 та довідок № 02-44/2236 від 22.11.2024, № 02-44/2237 від 22.11.2024, № 02-44/2286 від 23.12.2024, № 4 від 20.03.2019, № 5 від 20.03.2019, № 480 від 24.10.2019 з застосуванням пільгового коефіцієнта (один рік за один рік і шість місяців) та здійснити перерахунок за віком відповідно до страхового стажу.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.
Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області не погодившись із рішенням суду, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та розірвання дипломатичних відносин з країною-агресором Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 29.11.2022 № 1328 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення». 19.06.2023 Угода припинила дію для України.
Зважаючи на вищезазначене, не підлягає зарахуванню періодів роботи позивача з 07.06.1993 року по 31.12.1994 року, з 01.01.1995 року по 11.12.1995 року, з 11.12.1995 року по 16.09.1998 року, з 04.12.2001 року по 31.12.2004 року, з 12.02.2005 року по 28.03.2017 року та з 24.11.2017 року по 28.01.2019 року в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на території російської федерації та врахування при обчисленні розміру пенсії довідок про доходи.
Також не погоджується із розміром витрат на правову допомогу, стягнутих судом на користь позивача, посилаючись на їх не співмірність .
Позивачем подано відзив, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області та отримує пенсію за віком з 11.10.2019.
05.02.2025 позивач звернувся до Головного управління пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про перерахунок пенсії у зв'язку із поданням додаткових документів.
До заяви про проведення перерахунку пенсії додані : паспорт громадянина України, довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, трудова книжка, довідка про джерела доходів з 2005-2019 роки надана російською федерацією, довідка про заробітну плату № 02-44/2237 від 22.11.2024 та № 5 від 20.03.2019, Довідка №02-44/2286 від 23.12.2024 та № 02-44/2236 від 22.11.2024, та довідка ОК-5.
За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої заяви визначено ГУ ПФУ в Закарпатській області.
11.02.2025 рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 163750007650 відмовлено у перерахунку пенсії.
Підставою відмови зазначено припинення з 01.01.2023 російської федерації участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, та з цих підстав до стажу, в тому числі пільгового, не зараховуються періоди роботи на її території.
Не погодившись з діями відповідача, позивач звернувся з позовною заявою до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон №1058-IV).
Відповідно до ч.ч.1 , 2 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до ст. 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно ч.4 ст. 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно ст. 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв
Щодо періоду роботи позивача на території рф, колегія суддів зазначає наступне.
Судом встановлено, що відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 03.05.2019 року позивач працював :
- з 07.06.1993 по 31.12.1994 в цеху кріплення свердловин мотористом по цементуванню свердловин 6 розряду Полтавського управління бурових робіт об'єднання "Укрнафта" пос. Полтавський, Талінського родовища, Тюменської області Ханти-Мансійський Автономний округ, в районах, прирівняних до Крайньої Півночі;
- 01.01.1995 по 11.12.1995 на посаді моториста цементованого агрегату 6 розряду в Акціонерному товаристві закритого тину "РУСКО-нефть" ;
- 11.12.1995 по 16.09.1998 мотористом цементованого агрегату 6 розряду в цеху кріплення свердловин Закритого акціонерного товариства "ВІКОМ";
- з 04.12.2001 по 31.12.2004 машиністом по цементуванню свердловин 6 розряду в автотранспортному цеху на дільниці технологічного транспорту Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРНАФТОГАЗСЕРВІС";
- з 12.02.2005 по 28.03.2017 машиністом по цементуванню свердловин по 6 розряду на дільниці технологічного транспорту в автотранспортному цеху Товариства з обмеженою відповідальністю "КНГ-СЕРВІС";
- з 24.11.2017 по 28.01.2019 інженером по заливанню свердловин дільниці технологічного транспорту автотранспортного цеху Товариства з обмеженою відповідальністю "КНГ-СЕРВІС".
Вказаний період роботи також підтверджений довідками: ПАТ БК "Букрос" від 22.11.2024 № 02-44/2236; ПАТ БК "Букрос" від 22.11.2024 №02-44/2237; ПАТ БК "Букрос" від 23.12.2024 №02-44/2286; АТ ЗАТ "Руско-нефть" від 20.03.2019 №4; АТ ЗАТ "Руско-нефть" від 20.03.2019 №5; від 10.04.2019 №690; від 10.04.2019 №690/2, виданими російською федерацією.
Так, на час здійснення позивачем трудової діяльності у спірні періоди діяла Угода про гарантії прав громадян держав - учасиць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, укладена в тому числі між Україною та Російською Федерацією (в подальшому - Угода), відповідно до якої пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць Угоди здійснюється за нормами законодавства держави, на території якої вони проживають.
Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Так, ст. 5 Угоди передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Згідно з ч. 2 ст. 6 Угоди, для встановлення права на пенсію, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
За приписами ч. 2 ст. 13 Угоди, пенсійні права громадян держав-учасників Угоди, що виникли у відповідності до положень даної Угоди, не втрачають своєї сили і в разі його виходу з Угоди держави-учасника, на території якого вони проживають.
Враховуючи, що позивач набув трудовий стаж у той час, коли вказана Угода діяла, як зі сторони України, так і зі сторони Російської Федерації пенсійне право позивач як громадянина держави-учасника Угоди, що виникло у відповідності до положень даної Угоди, не втратило своєї сили і в разі виходу з Угоди держави-учасника, а тому підстави для не зарахування спірного трудового стажу відсутні.
Відповідно до Постанови КМУ від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (надалі Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.
Згідно ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Отже, Україна продовжує виконувати взяті на себе зобов'язання, які пов'язані з правовідносинами які виникли до набрання чинності Постановою №1328 (02.12.2022).
Таким чином Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню до правовідносин які відбулись до 02.12.2022.
До того ж, є загальновідомим фактом, що росія денансувала з 01.01.2023 Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення.
Відтак, вірним є висновок суду першої інстанції, що періоди роботи позивача з 07.06.1993 року по 31.12.1994 року, з 01.01.1995 року по 11.12.1995 року, з 11.12.1995 року по 16.09.1998 року, з 04.12.2001 року по 31.12.2004 року, з 12.02.2005 року по 28.03.2017 року та з 24.11.2017 року по 28.01.2019 року у районі Крайньої Півночі рф, що підтверджені даними трудової книжки, мають бути зараховані до його страхового стажу.
Суд зазначає, що Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", визначений постановою Ради Міністрів СРСР № 1029 від 10 листопада 1967 року, відповідно до якої, місцевість, де розташовувались підприємства, де працював позивач, знаходяться у районі Крайньої Півночі.
Підпунктом "д" пункту 5 Указу Президії ВР СРСР від 10.02.1960 регламентовано, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.
Указом Президії ВР СРСР від 29.09.1967 було скорочено тривалість трудового договору, який надає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року, а саме: зарахування одного року роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком та по інвалідності, виключно працівникам, які прибули на роботу в райони Крайньої Півночі та місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі з інших місцевостей країни за умови укладення ними трудового договору про роботу в цих районах строком на три роки.
Пунктом 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" передбачено, що працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 1 березня 1960 року зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 1 березня 1960 року - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.
Громадянам Сторін, що домовляються, які працювали як у районах Крайньої Півночі, так і в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, один рік роботи в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, зараховується за дев'ять місяців роботи у районах Крайньої Півночі.
У випадках, коли законодавством однієї з Сторін, що домовляються, передбачені більш пільгові умови і норми пенсійного забезпечення громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, при призначенні пенсії по старості (за віком) на території даної держави застосовується чинне законодавство цієї Сторони.
Нормативний підхід до розуміння норм права, що регулюють відносини призначення, перерахунку і виплати пенсій, в поєднанні з конституційними положеннями про пріоритет міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, які встановлюють інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, дає можливість дійти висновку про те, що особи, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, мають право на призначення пенсії за віком у разі настання умов (досягнення віку, напрацювання стажу), за яких відповідно до положень частини першої статті 1 Тимчасової угоди виникає право на призначення такої пенсії на пільгових умовах.
Конституція України, Закон № 1058-IV, Угода, частини перша і третя статті 1 Тимчасової угоди не містять положень, точний зміст яких або їх тлумачення надають право на призначення пенсії за віком названій вище категорії осіб із застосуванням законодавства держави, що є Стороною Тимчасової угоди та/чи Угоди.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 01 грудня 2015 року у справі № 524/11590/14-а.
Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про застосування пільгового коефіцієнта (один рік за один рік і шість місяців) та зобов'язання ГУ ПФУ в Закарпатській області врахувати позивач до страхового стажу періоди роботи з 07.06.1993 по 31.12.1994, з 01.01.1995 по 11.12.1995, з 11.12.1995 по 16.09.1998, з 04.12.2001 по 31.12.2004, з 12.02.2005 по 28.03.2017 та з 24.11.2017 по 28.01.2019 в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 та довідок № 02-44/2236 від 22.11.2024, № 02-44/2237 від 22.11.2024, № 02-44/2286 від 23.12.2024, № 4 від 20.03.2019, № 5 від 20.03.2019, № 480 від 24.10.2019 з застосуванням пільгового коефіцієнта (один рік за один рік і шість місяців) та здійснити перерахунок за віком відповідно до страхового стажу.
Щодо доводів апеляційної скарги про розмір витрат на правову допомогу.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч. 1-5 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Так, ч. 7 ст. 139 КАС України, передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Виходячи з положень ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані такі витрати з розглядом справи. Водночас, дії сторони щодо досудового вирішення спору підлягають врахуванню лише у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим.
Так, п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.01.2022 по справі № 813/2241/18.
Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
На підтвердження понесених витрат позивач надав суду першої інстанції: копію договору №06/01/25НА про надання правничої допомоги від 14.01.2025, копію квитанції від 14.01.2025 на суму 15000 грн, копію акта наданих послуг, детальний опис робіт, ордер серії ВІ №1288818.
Судом встановлено, що представництво інтересів позивача здійснювалося ОСОБА_2 .
Відповідно до п.1.1 Договору клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання надавати правничу допомогу, щодо призначення Клієнту пенсії за вислугу років (робота в районах крайньої півночі та прирівняних до них місцевостях.
Відповідно до п. 3.1 Договору гонорар - винагорода Адвоката за здійснення захисту, представництва інтересів Клієнта та надання йому інших видів правничої допомоги на умовах і в порядку, що визначені Договором.
Згідно з п. 3.2 Договору гонорар складається з суми вартості послуг.
Відповідно до п. 3.4 Договору за виконання предмету даного Договору Клієнт сплачує Адвокату гонорар у розмірі 15 000 гривень.
Позивач просив відшкодувати витрати на правову допомогу в розмірі 15 000 грн, за наслідками розгляду справи судом першої інстанції стягнуто на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 3 000 грн виходячи з критеріїв співмірності, обґрунтованості та доцільності таких витрат.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідач, як особа, яка заперечує визначений судом розмір витрат на правничу допомоги, не навів обґрунтування із наданням відповідних доказів на підтвердження своїх доводів щодо не співмірності розміру задоволених судом витрат із заявленими позовними вимогами.
Доводи апеляційної скарги не містять жодних обґрунтувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо співмірності погоджених до відшкодування судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт, так само як і не містять розрахунку суми витрат, які, за позицією відповідача, є належними до відшкодування, а зводяться фактично до цитування норм процесуального права, що регулюють спірні правовідносини та посилань на правові позиції Верховного Суду.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Відповідно до положень частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 по справі № 440/4279/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді В.А. Калиновський А.О. Бегунц