11 вересня 2025 року справа №200/5079/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Блохіна А.А., суддів: Геращенко І.В., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року у справі № 200/5079/25 (суддя в І інстанції Кравченко Т.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області як відокремленого підрозділу ДПС України про визнання бездіяльності протиправною та скасування наказу,-
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Донецькій області як відокремленого підрозділу ДПС України (далі - відповідач, ГУ ДПС у Донецькій області), надісланий через підсистему ЄСІТС “Електронний суд» 09 липня 2025 року, в якому позивач просив: визнати протиправною бездіяльність ГУ ДПС у Донецькій області щодо неналежного виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року у справі №200/2700/25 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу супроводження судових спорів з окремих питань оподаткування управління правового забезпечення ГУ ДПС у Донецькій області або на іншій рівнозначній посаді, що дорівнює посаді начальника відділу; скасувати п. 2 наказу ГУ ДПС у Донецькій області від 30 червня 2025 року № 136-о.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що наказом ГУ ДПС у Донецькій області від 11 грудня 2024 року № 705-о “Про звільнення ОСОБА_1 » був звільнений з посади начальника відділу супроводження судових спорів з окремих питань оподаткування управління правового забезпечення у зв'язку зі скороченням чисельності працівників ГУ ДПС з 20 грудня 2024 року.
Позивач із цим не погодився та за захистом своїх прав завернувся до суду.
23 червня 2025 року Донецький окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі № 200/2700/25, яким позов ОСОБА_1 задовольнив частково, а саме: визнав протиправним та скасував наказ ГУ ДПС у Донецькій області від 11 грудня 2024 року № 705-о “Про звільнення ОСОБА_1 » у зв'язку із скороченням чисельності працівників ГУ ДПС, що регламентовано п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України “Про державну службу»; поновив ОСОБА_1 на посаді начальника відділу супроводження судових спорів з окремих питань оподаткування управління правового забезпечення Головного управління ДПС у Донецькій області або на іншій рівнозначній посаді, що дорівнює посаді начальника відділу. В іншій частині позовних вимог суд відмовив. Рішення суду в частині поновлення на посаді допущено до негайного виконання.
01 липня 2025 року позивач отримав наказ ГУ ДПС у Донецькій області від 30 червня 2025 року № 136-о “Про виконання рішення суду», виданий на виконання рішення суду у справі № 200/2700/25.
П.1 наказу ГУ ДПС у Донецькій області від 01 липня 2025 року № 136-о визнаний таким, що скасований, наказ ГУ ДПС у Донецькій області від 11 грудня 2024 року № 705-о “Про звільнення ОСОБА_1 ».
П. 2 наказу ГУ ДПС у Донецькій області від 01 липня 2025 року № 136-о ОСОБА_1 поновлений на посаді начальника відділу супроводження судових спорів з окремих питань оподаткування управління правового забезпечення ГУ ДПС (поза штатом) з 23 грудня 2024 року. Позивач наголосив, що наказ ГУ ДПС у Донецькій області від 11 грудня 2024 року № 705-о визнаний протиправним та скасований рішенням суду у справі № 200/2700/25, скасовувати його повторно не було ніякої необхідності. Відтак, дії відповідача, які полягали у повторному скасуванні згаданого наказу є нікчемними. З приводу поновлення на посаді позивач зауважив, що в рішенні суду у справі № 200/2700/25 не вказано, що він ( ОСОБА_1 ) має бути поновлений на посаді поза штатом, такий статус не передбачений чинним трудовим законодавством, в тому числі Законом України “Про державну службу». На переконання позивача, відповідач вдався до кадрових маніпуляцій, скасувавши наказ, який вже скасований судом, та поновив його на не існуючій посаді, що є імітацією виконання судового рішення.
Позивач зазначає, що, продовжуючи імітацію виконання судового рішення, листом від 01 липня 2025 року відповідач повідомив, що після спливу 14 календарних днів буде відновлена дія трудового договору, призупиненого наказом ГУ ДПС у Донецькій області від 11 серпня 2023 року № 256-о “Про зупинення дії трудового договорів».
Однак позивач вважає, що після його незаконного звільнення наказ ГУ ДПС у Донецькій області від 11 серпня 2023 року № 256-о “Про зупинення дії трудового договорів» в частині, яка його стосувалася, був автоматично скасований внаслідок його звільнення та скорочення посади, яку він обіймав. Новий наказ про зупинення трудових відносин з позивачем відповідач не видавав.
Позивач вважає, що з метою виправдання імітації виконання судового рішення відповідач вирішив відновити дію трудового договору, який на теперішній час не існує, що є юридично нікчемною маніпуляцією та свідчить про умисне ухиляння відповідача від виконання рішення суду.
Позивач зазначає, що 02 липня 2025 року звернувся до відповідача з інформаційним запитом, в якому просив надати інформацію про те, яку саме посаду він обійматиме після відновлення дії трудового договору, з урахуванням того, що посада, на яку він поновлений, відсутня у штатному розписі управління правового забезпечення ГУ ДПС у Донецькій області, однак чіткої відповіді на це питання він не отримав.
Як вбачається з відповіді ГУ ДПС у Донецькій області, питання поновлення позивача на посаді відповідач розглядатиме після того, як позивача стане до роботи. На переконання позивача, така відповідь є свідченням того, що ГУ ДПС у Донецькій області не виконало рішення суду у справі № 200/2700/25, оскільки це рішення підлягало негайному виконанню, а не після “поновлення призупинених трудових відносин»; відповідач не зазначає, до якої саме роботи повинен приступити позивач, оскільки посада, на яку він його призначив, не передбачена у штатному розписі ГУ ДПС, не передбачає його робочого місця та виплату заробітної плати.
Позивач вважає, що у такий спосіб відповідач хоче примусити його до примусової праці, яка заборонена як на міжнародному, так і на конституційному рівні (ч. 2 ст. 43 Конституції України), і якщо тка праця все ж має місце, вона може кваліфікуватися як злочин, і за це передбачена кримінальна відповідальність (ст. 172 Кримінального кодексу України).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо виконання рішення суду у справі № 200/2700/25, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року у справі № 200/5079/25 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі. Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, вважаючи, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржену ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції помилково ототожнив предмет цього позову із заявами, передбаченими статтями 381-383 КАС України, що призвело до безпідставної відмови у відкритті провадження.
Обраний позивачем спосіб захисту відповідає чинному законодавству, підтверджений судовою практикою та є єдиним ефективним для відновлення порушених прав у даних правовідносинах, що відповідає статті 5 КАС України і статті 124 Конституції України. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Суд першої інстанції відмовляючи у відкритті провадження у справі, дійшов наступного висновку.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суддя після одержання позовної заяви, крім іншого, з'ясовує, чи немає встановлених цим Кодексом підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
Згідно з ч. 2 ст. 171 КАС суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави, зокрема, для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
П. 2 ч. 1 ст. 170 КАС встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 14 КАС судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Відповідно до ст. 370 КАС судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Згідно з ч. 1 ст. 381-1 КАС судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Ч. 2 ст. 381-2 КАС установлено, що суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому ст. ст. 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу, тобто шляхом - розгляду адміністративних справ з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця в порядку, визначеному ст. 287; - зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення в порядку, визначеному ст. ст. 382-382-3; - визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду в порядку, визначеному ст. 383.
Отже, КАС передбачає декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах. Норми ст. ст. 381-1-383 КАС мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення; підставою їх застосування є факт невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в адміністративній справі.
Наявність в КАС спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання нового позову.
Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється відповідно до ст. ст. 381-1-383 КАС і не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання суб'єкта владних повноважень - відповідача до виконання рішення суду в іншій адміністративній справі.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, у відповідності до КАС. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Подібні висновки наведені Верховним Судом в постановах від 20 лютого 2019 у справі № 806/2143/15, від 21 грудня 2020 року у справі № 440/1810/19 та інших.
Аналіз предмету і підстав позову ОСОБА_1 свідчить, що фактичною підставою для звернення позивача до суду з новим позовом є його висновок про те, що ГУ ДПС у Донецькій області не виконало (не належним чином виконало) рішення суду у справі № 200/2700/25.
Фактично позивач порушує питання про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду у справі № 200/2700/25.
Однак право позивача на звернення до суду з заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суд, має реалізовуватись в порядку, визначеному ст. 383 КАС, а не шляхом подання нового позову. Отже, в даному випадку відсутні підстави стверджувати, що між позивачем та відповідачем виник новий публічно-правовий спір. Наразі має місце спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення.
Наявність спеціальних правових норм КАС (ст. ст. 381-1-383), направлених на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання нового позову.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що в даному випадку існують передбачені п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС підстави для відмови у відкритті провадження у справі № 200/5079/25 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності ГУ ДПС у Донецькій області щодо неналежного виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року у справі №200/2700/25 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу супроводження судових спорів з окремих питань оподаткування управління правового забезпечення ГУ ДПС у Донецькій області або на іншій рівнозначній посаді, що дорівнює посаді начальника відділу, та про скасування п. 2 наказу ГУ ДПС у Донецькій області від 30 червня 2025 року № 136-о, виданого на виконання цього судового рішення. Такий висновок суду ґрунтується на тому, що спір у даній справі виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що вже були предметом розгляду суду в іншому провадженні - у справі № 200/2700/25, проте на стадії виконання судового рішення.
З таким висновком суду першої інстанції не погоджується колегія суддів, з огляду на наступне. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
Відмова у відкритті провадження у справі у цьому разі можлива за умови, що рішення, яке набрало законної сили, ухвалено за результатами розгляду тотожного позову тому, що поданий до суду, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.
Згідно з позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 11-257заі18 тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Тобто, достатньою та необхідною правовою підставою для відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 170 КАС України є одночасна сукупність наступних умов: тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони співпадають); наявність постанови чи ухвали, якими завершено розгляд справи; набрання судовим рішенням в іншій справі законної сили.
Необхідно зауважити на тому, що відповідно до наведеної норми тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
Визначаючи підстави позову, як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права. Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області як відокремленого підрозділу ДПС України, в якому просив скасувати п. 2 наказу ГУ ДПС у Донецькій області від 30 червня 2025 року № 136-о, вчинений на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/2700/25 від 23 червня 2025 року.
Натомість предметом спірних правовідносин у справі № 200/2700/25 стала правомірність наказу ГУ ДПС у Донецькій області від 11 грудня 2024 року № 705-о “Про звільнення ОСОБА_1 » у зв'язку із скороченням чисельності працівників ГУ ДПС, що регламентовано п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України “Про державну службу». Тому обставини щодо фактів, які встановлені у вказаних справах не виникли між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав та не є тотожними.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції прийнята з неправильним застосуванням норм процесуального права, а саме пункту 2 частини 1 статті 170 КАС України, а тому підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Зазначений висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, яку викладено у Постанові від 29.11.2021 у справі №160/3347/21.
Згідно пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Суд вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, його висновки не відповідають обставинам справи, тому судове рішення ухвалено з порушенням процесуального права, що обумовлює задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року у справі № 200/5079/25 - задовольнити. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року у справі № 200/5079/25 - скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Повне судове рішення - 11 вересня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Колегія суддів А.А. Блохін
І.В. Геращенко
І.Д. Компанієць