11 вересня 2025 року справа №200/2444/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Гаврищук Т.Г. суддів Блохіна А.А., Компанієць І.Д., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 р. у справі №200/2444/25 (головуючий І інстанції Голубова Л.Б.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просив:
- визнати протиправними дії щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати суми пенсії за період з грудня 2019 року по грудень 2024 року у розмірі 85588,37 гривень, відповідно до Закону № 2050-III та Порядку №159;
- зобов'язати провести перерахунок та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати суми пенсії за період з грудня 2019 року по грудень 2024 року у розмірі 85588,37 гривень, відповідно до Закону № 2050-III та Порядку №159.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати суми пенсії на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29.05.2023 року у справі №200/1062/23 відповідно до Закону № 2050-III та Порядку №159.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати суми пенсії на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29.05.2023 року у справі № 200/1062/23 за період з грудня 2019 року по день фактичної виплати пенсії відповідно до Закону № 2050-III та Порядку №159.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування доводів зазначає, що Головне управління не проводило жодних виплат Позивачу за вищеозначеним рішенням суду. Таким чином, Головне управління не володіє інформацією щодо стану виконання означеного рішення суду.
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Отже, у даному випадку Позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, що є підставою для відмови в позові відповідно до висновків Верховного Суду за постановою від 31 січня 2018 року у справі №802/2678/15-а, оскільки позовні вимоги звернуті не до органів Державної казначейської служби України, які у розумінні положень статті 5 Закону №4901 відповідають за нарахування та виплату компенсації за несвоєчасне перерахування коштів за рішенням суду, а до органу Пенсійного фонду (боржника), а тому позовні вимоги щодо проведення розрахунку та виплати щодо компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати не підлягають задоволенню.
Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 . Згідно з паспортними даними позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач є одержувачем пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що підтверджено пенсійним посвідченням від 04.01.2012 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29.05.2023 року у справі №200/1062/23, зокрема стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 доплату до пенсії за період з грудня 2019 по січень 2023 у розмірі 169201,06 грн.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 18.10.2023 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишено без задоволення, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року у справі № 200/1062/23 - без змін.
Позивачу було видано виконавчий лист у вказаній справі, який позивач скерував до органу державного казначейства.
Як зазначає позивач, у грудні 2024 року Головним управлінням Державної казначейської служби України в Донецькій області стягнуто на користь позивача доплату до пенсії за період з грудня 2019 по січень 2023 у загальній сумі 169201,06 грн.
Адвокатом позивача 19.02.2025 року до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області було направлено запит про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати однією сумою у відповідності до Постанови Кабінету міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», на виконання статті 2 Закону України №2000-III від 19 жовтня 2000 року «Про компенсацію громадянам витрати частину доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 03.04.2019 у справі №333/6020/16-ц, суму пені за кожен місячний платіж, по якому настало прострочення виплати всього на суму 85588,37 грн.
Проте, відповідач листом від 24.02.2025 року повідомив про відсутність зобов'язань щодо виплати компенсації втрати частини доходів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
При нарахуванні компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати слід керуватися Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат» (далі - Закон № 2050-III), Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів в зв'язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 (далі - Порядок № 159).
Стаття 1 Закону № 2050-III визначає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
У відповідності до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 даного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Пунктами 2, 3 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно з пунктом 4 цього Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Тобто, з аналізу норм Закону № 2050-III та Порядку №159 вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) наявні порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) відбулася затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації передбаченої Законом № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Компенсація за порушення строків виплати такого доходу, який не має разовий характер, проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Таким чином, за змістом наведених норм обов'язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
При цьому, використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Аналогічний підхід до розуміння зазначених норм права Верховний Суд України висловив раніше у постановах від 19 грудня 2011 року (справа №6-58цс11), від 11 липня 2017 року (справа №21-2003а16). Такий підхід підтримано і Верховним Судом, зокрема, у постанові від 3 липня 2017 року (справа №521/940/17).
Як встановлено судами, позивач просить нарахувати йому компенсацію на несвоєчасно сплачені суми пенсії за період з грудня 2019 року по грудень 2024 року, які виплачені йому органом державного казначейства у грудні 2024 року на підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29.05.2023 року у справі №200/1062/23.
Зважаючи на наведене вище правове регулювання та встановлені судами обставини, колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивача права на одержання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати такої пенсії.
Ухвалюючи постанову у справі № 380/1607/24 від 24 січня 2025 року, від 20 лютого 2025 року у справа № 2а-14139/12/2670 Верховний Суд виснував, що основною умовою для виплати передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Тобто компенсація за порушення строків виплати доходу виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата, індексація тощо) особи (працівника) з вини відповідача (роботодавця) не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари і послуги.
У постанові від 21 серпня 2023 року в справі №460/6767/20 Верховний Суд, ураховуючи правову позицію, висловлену Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 травня 2019 року в справі №804/2994/18, від 23 грудня 2020 року в справі №640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року в справі №420/7633/20, від 09 серпня 2022 року в справі №460/4765/20, дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строку його виплати (частини основного розміру пенсії) саме за період з моменту неправомірного нарахування пенсії відповідачем, що встановлено судовим рішенням (у іншій справі), по фактичну її виплату.
У постанові від 29.09.2022 у справі №520/1001/19 Верховний Суд наголошував на тому, що дія Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
У цій же постанові колегія суддів вказувала, що законодавець пов'язав виплату компенсації із виплатою заборгованості доходу, тобто, і компенсація, і заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.
Отже, є помилковим доводи скаржника, що позивач не має права на компенсацію.
При цьому суд не приймає доводи апелянта щодо відсутності підстав для виплати компенсації втрати частини доходів, оскільки Головне управління не проводило жодних виплат Позивачу за вищеозначеним рішенням суду.
Питання щодо нарахування та виплати пенсій законодавством віднесено до компетенції пенсійного органу, а не органу державного казначейства, як помилково вважає відповідач, а отже, у разі несвоєчасної виплати пенсії обов'язок щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу покладається саме на пенсійний орган.
Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду, на яке покликається відповідач як на підставу для невиплати компенсації втрати частини доходів, не є предметом розгляду даної справи, оскільки позовні вимоги стосуються щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати суми пенсії.
Таким чином, належним суб'єктом щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів є ГУПФ України в Донецькій області.
Посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних відносинах, викладену у постанові від 31 січня 2018 року у справі №802/2678/15-а та від 30 квітня 2020 року по справі 766/7772/17, колегією суддів не прийнято до уваги, оскільки ці висновки взагалі не стосуються питання щодо компенсації втрати частини грошових доходів.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 р. у справі №200/2444/25 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 р. у справі №200/2444/25 - залишити без змін
Повне судове рішення складено 11 вересня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук
Судді А.А. Блохін
І.Д. Компанієць