Київський апеляційний суд
10 вересня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченої ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження № 12025105080000186 щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженки с. Грушів Миронівського району Київської області, громадянки України, що зареєстрована та проживає за адресою:
АДРЕСА_1 ,
судимої вироком Святошинського районного суду м. Києва від 16.04.2025
за ч.2 ст.309 КК України до штрафу у розмірі 2 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 гривень,
яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України,
за апеляційною скаргою прокурора на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 20 травня 2025 року,
Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 20.05.2025 ОСОБА_6 визнана винуватою у пред'явленому обвинуваченні за ч.1 ст.309 КК України і їй призначено покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік з покладенням на неї обов'язків, передбачених ст.591 КК України.
В апеляційній скарзі заступник керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_7 просить вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та встановлення обставин, які пом'якшують покарання, скасувати і постановити новий вирок, яким: виключити щире каяття як обставину, яка пом'якшує покарання; призначити ОСОБА_6 за ч.1 ст.309 КК України покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців; на підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Святошинського районного суду м. Києва від 16.04.2024, більш суворим, призначеним цим вироком, призначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців.
Не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, встановлені судом, які викладені у вироку, доведеність винуватості обвинуваченої і правову кваліфікацію її дій, вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, і призначив покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої через м'якість.
Прокурор викладає власні міркування з приводу згубного впливу наркоманії і токсикоманії на свідомість психічно нестійких людей, їх мораль і спосіб життя, що призводить до поступового занепаду та деградації особистості. Так, наркоманія та незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів належать до глобальних проблем сучасності, негативно впливають не лише на здоров'я конкретної особи, а й населення в цілому, на економіку, суспільство, тощо, адже становлять загрозу генофонду нації, забезпеченню правопорядку та національній безпеці. Також між наркоманією та злочинністю існує тісний взаємозв'язок, оскільки особи, які вживають наркотичні засоби та психотропні речовини, під їх впливом вчиняють кримінальні правопорушення, а з часом самі стають жертвами злочинів.
На переконання прокурора, суд не взяв до уваги дані про підвищену суспільну небезпечність вчиненого діяння та особи обвинуваченої, яка зберігала при собі особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено, і вчинила кримінальне правопорушення невдовзі після викриття у вчиненні аналогічного кримінального правопорушення, за яке її було засуджено вироком Святошинського районного суду м. Києва від 16.04.2025. З цього робить висновок, що ОСОБА_6 на шлях виправлення не стала і належних висновків для себе не зробила, адже, вчиняючи нове умисне кримінальне правопорушення, розуміла наслідки своїх протиправних дій та зухвало зневажала на можливість отримати суворе покарання.
Не погоджується прокурор і з тим, що суд врахував як обставину, що пом'якшує покарання, - щире каяття, яке полягає у добровільній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність. В даному ж випадку визнання вини обвинуваченою, викритою працівниками правоохоронних органів, свідчить про те, що вона під тиском беззаперечних доказів намагається уникнути справедливого покарання за вчинене кримінальне правопорушення. Тому покарання у виді пробаційного нагляду не забезпечить досягнення цілей, визначених ст.65 КК України, у той час як конкретні обставини вчинення нового кримінального правопорушення, наполегливе прагнення ОСОБА_6 вести злочинний спосіб життя вимагають призначення їй найсуворішого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією, у виді обмеження волі.
Крім того, ОСОБА_6 вчинила кримінальне правопорушення 14.02.2025 до ухвалення попереднього вироку, а тому суд повинен був призначити їй покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч.4 ст.70 КК України. Враховуючи те, що суд не застосував вказану норму, яка підлягає застосуванню, було неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність.
Заслухавши суддю-доповідача; доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити; доводи обвинуваченої, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги прокурора і просила вирок залишити без змін; провівши судові дебати, надавши обвинуваченій останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що її належить задовольнити частково, з таких підстав.
Вироком суду визнано доведеним, що 13 лютого 2025 року в денний час ОСОБА_6 за невстановлених дізнанням обставин домовилася з невстановленою особою про купівлю психотропної речовини для особистого вживання та переказала кошти в сумі 1 000 гривень на вказаний їй картковий рахунок. Цього ж дня, діючи та вказівкою цієї невстановленої особи, ОСОБА_6 прибула до будинку № 17 на вул. Івана Дзюби у м. Києві, де з указаного їй місця забрала залишений в схованці - "закладці" поліетиленовий пакетик з психотропною речовиною, поклала його в кишеню штанів, залишивши на зберігання при собі без мети збуту, і направилась у власних справах.
14 лютого 2025 року близько 13 годині біля будинку № 7 на вул. Володимира Покотила у м. Києві ОСОБА_6 була викрита працівниками поліції, яким видала для подальшого вилучення пакетик з психотропною речовиною PVP масою 0,796 г.
Обвинувальний акт щодо вчинення ОСОБА_6 кримінального проступку розглядався у спрощеному провадженні, а тому встановлені досудовим розслідуванням і, відповідно, судом, фактичні обставини кримінального провадження колегія суддів не переглядає відповідно до вимог ч.1 ст.394, ч.1 ст.404 КПК України.
За встановлених фактичних обставин кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч.1 ст.309 КК України - незаконне придбання та зберігання психотропної речовини без мети збуту - є вірною.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли бути підставою для зміни або скасування вироку, колегія суддів не вбачає.
Суд відповідно до вимог ст.65 КК України врахував, що ОСОБА_6 вчинила кримінальний проступок, особу винної, яка є заміжньою, не працює, на час вчинення кримінального проступку не була судима, обставину, яка пом'якшує покарання, - щире каяття, і відсутність обставин, які його обтяжують, і правильно призначив ОСОБА_6 покарання у виді пробаційного нагляду.
Доводи прокурора, які зводяться до загальнотеоретичних міркувань про шкідливий вплив наркоманії як на особу, яка вживає наркотичні засоби або психотропні речовини, індивідуально, так і на суспільство в цілому, не мають ніякого відношення до цього кримінального провадження та ОСОБА_6 , а тому навіть не перевіряються судом апеляційної інстанції.
Необґрунтованими є і твердження, що суд неправильно врахував щире каяття як обставину, яка пом'якшує покарання. Одразу після затримання ОСОБА_6 визнавала свою вину та давала показання про обставини незаконного придбання та зберігання нею психотропної речовини. З 07.03.2025 по 18.03.2025 ОСОБА_6 перебувала на стаціонарі в наркологічному відділенні № 5 Комунального некомерційного підприємства "Київська міська наркологічна клінічна лікарня "Соціотерапія", до якого звернулася самостійно. Обвинуваченій було встановлено діагноз: F 15.1 Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання інших стимуляторів, включно кофеїн. Вживання зі шкідливими наслідками, вона і пройшла лікування.
Ці обставини беззаперечно свідчать про негативну оцінку обвинуваченою своєї протиправної поведінки та бажання змінити спосіб життя. Щире каяття зазначене і в обвинувальному акті як обставина, яка пом'якшує покарання.
Тож, оцінка прокурором визнання вини як способу уникнути справедливого покарання є виключно припущеннями.
Колегія суддів не вбачає підстав для призначення покарання у виді обмеження волі і вважає, що саме покарання у виді пробаційного нагляду, яке полягає в обмеженні прав і свобод засудженого із застосуванням наглядових та соціально-виховних заходів без ізоляції від суспільства сприятиме досягненню мети покарання, тобто буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як нею, так і іншими особами.
Разом з тим, доводи прокурора, що суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, оскільки не призначив ОСОБА_6 покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч.4 ст.70 КК України, є слушними.
Згідно з ч.1 ст.70 КК України при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.
Згідно з ч.4 ст.70 КК України за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_6 вчинила кримінальне правопорушення у цьому кримінальному провадженні 14 лютого 2025 року, тобто до постановлення вироку Святошинського районного суду м. Києва від 16 квітня 2025 року, яким вона засуджена за ч.2 ст.309 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 2 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
А тому остаточне покарання їй має бути призначене за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч.4 ст.70 КК України.
Згідно зі ст.409 КПК України підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Тому неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, тобто незастосування закону, який підлягає застосуванню, що дає можливість застосувати більш суворе покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, згідно зі ст.ст.413, 420 КПК України є підставою для скасування вироку суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_6 покарання, ухвалення нового вироку судом апеляційної інстанції з призначенням їй остаточного покарання на підставі ч.4 ст.70 КК України і часткового задоволення апеляційної скарги прокурора.
При ухваленні вироку в цій частині колегія суддів відповідно до вимог ст.65 КК України враховує загальні засади призначення покарання, які взяв до уваги суд першої інстанції, і приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченій за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України, покарання такого ж виду і на той самий строк, як його призначив суд першої інстанції.
Призначаючи покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч.4 ст.70 КК України, справедливим буде застосування принципу повного складання покарання у виді пробаційного нагляду, призначеного цим вироком, з покаранням у виді штрафу, призначеним попереднім вироком, яке з урахуванням приписів ч.3 ст.72 КК України належить виконувати самостійно.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 404, 407, 420 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 20 травня 2025 року щодо ОСОБА_6 в частині призначеного покарання скасувати.
Призначити ОСОБА_6 за ч.1 ст.309 КК України покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 /один/ рік.
На підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом повного складання покарання, призначеного цим вироком, з покаранням, призначеним вироком Святошинського районного суду м. Києва від 16 квітня 2025 року, призначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 /один/ рік і штрафу у розмірі 2 000 /дві тисячі/ неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 /тридцять чотири тисячі/ гривень, який на підставі ст.72 КК України виконувати самостійно.
На підставі ст.591 КК України покласти на ОСОБА_6 такі обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;
- працевлаштуватися або за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного та працевлаштуватися, якщо буде запропоновано посаду (роботу);
- виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
У решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення.
В умовах дії воєнного стану після проголошення резолютивної частини вироку його повний текст обов'язково вручається учасникам судового провадження в день його проголошення.
На вирок суду апеляційної інстанції може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3