Апеляційне провадження 22-ц/824/12468/2025
Справа № 752/26901/24
Іменем України
11 вересня 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва в складі судді Чекулаєва С.О., ухвалене в м. Київ 01 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Приватне акціонерне товариство «Українська транспортна страхова компанія» про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
В грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, просила стягнути на свою користь зі ОСОБА_2 відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 41781 грн., покласти на відповідача судові витрати.
Позов мотивувала тим, що 01 червня 2024 року в м. Києві по пл. Одеська ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Mercedesд.н.з. НОМЕР_1 , не дотримався безпечної дистанції та здійснив зіткнення з автомобілем Ford д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , який зупинився попереду, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив п. 13.1 ПДР, в зв'язку з чим його дії кваліфіковані за ст. 124 КУпАП. Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 09 липня 2024 року в справі № 752/12753/24 винуватцем вказаної ДТП визнано ОСОБА_2 . Про настання страхового випадку була повідомлена страхова компанія ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія». Згідно звіту № 518_24 UTC від 07 липня 2024 року, складеного на замовлення страховика, вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу КТЗ Ford Fiesta д.н.з. НОМЕР_2 внаслідок ДТП станом на 01 червня 2024 року склала 101839,59 грн., дані кошти були перераховані на рахунок позивача. Однак, як вбачається з акту виконаних робіт № 12268 від 10 липня 2024 року, вартість ремонту пошкодженого автомобіля, який належить позивачу, склала 144420 грн., отже, позивачем понесені значно більші витрати на ремонт пошкодженого автомобіля, аніж отримане страхове відшкодування.
При зверненні до страховика позивачу було повідомлено, що різниця у вартості ремонту та страхових виплатах полягає у тому, що при розрахунку виплати враховується коефіцієнт фізичного зносу автомобіля, а при здійсненні ремонту деталі міняються на нові, таким чином, різниця в понесених позивачем витратах 41781 грн. підлягає стягненню саме з відповідача як безпосереднього винуватця ДТП.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01 квітня 2025 року в позові відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 квітня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі, покласти на відповідача судові витрати.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, повторно викладала фактичні обставини справи, наводила зміст ст. 22, 1166, 1187, 1194, 1188, 988 ЦК України, ст. 22, 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 760/15471/15-ц, від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17, посилалась на те, що у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки у цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці, незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 є власником автомобіля Ford Fiesta д.н.з. НОМЕР_2 згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 (а. с. 7).
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 09 липня 2024 року в справі № 752/12753/24 встановлено, що 01 червня 2024 року о 11:10 ОСОБА_2 в м. Києві по пл. Одеська, керуючи автомобілем Mercedes д.н.з. НОМЕР_1 , не дотримався безпечної дистанції та здійснив зіткнення з автомобілем Fordд.н.з. НОМЕР_2 , який зупинився попереду, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив п. 13.1 ПДР, в зв'язку з чим його дії кваліфіковані за ст. 124 КУпАП (а. с. 6).
На момент скоєння ДТП автомобіль Mercedes д.н.з. НОМЕР_1 був застрахований в ПрАТ «УТСК» згідно полісу ОСЦПВ № ЕР 218940027 зі страховою сумою за шкоду, заподіяну майну, 160000 грн. (а. с. 50).
Згідно звіту № 518_24 UTC про оцінку вартості відновлювального ремонту колісного транспортного засобу від 07 липня 2024 року, складеного ТОВ «Агенція «Експертиза та оцінка» на замовлення ПрАТ «УТСК», вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу КТЗ становить 101839,59 грн., значення коефіцієнту відновлювального ремонту 0,7, вартість відновлювального ремонту 228639,07 грн. (з ПДВ на запасні частини та матеріали), вартість складників, що підлягають заміні під час ремонту 181142,12 грн. (а. с. 9 - 15).
Згідно виписки з рахунку ОСОБА_1 у АТ «Універсал Банк» за період за серпень 2024 року, ОСОБА_1 перераховано від ПрАТ «УТСК» 101839,59 грн. (а. с. 29 - 30).
Згідно акту виконаних робіт № 12268 від 10 липня 2024 року, складеного ТОВ «Авто Френдс», за надання робіт з відновлювального ремонту автомобіля Ford Fiesta д.н.з. НОМЕР_2 та придбання запчастин та матеріалів до сплати підлягає 144420 грн. з ПДВ, 120350 грн. без ПДВ, в тому числі придбано запчастини на загальну суму 85980 грн. (а. с. 27 - 28).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Крім того, до апеляційної скарги додано нові докази, а саме копію листа ПрАТ «УТСК» від 16 серпня 2024 року з розрахунком суми страхового відшкодування 101839,59 грн. (а. с. 101).
Долучаючи нові докази, позивач посилалася на те, що їх не було подано разом із позовною заявою через стресову обстановку, в якій вона знаходиться з моменту ДТП та ситуації, яка склалася в Україні (воєнний стан).
Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 127 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Під час розгляду справи судом першої інстанції позивач не була позбавлена можливості доводити перед судом переконливість своїх доводів, визначивши обсяг доказової бази на свій розсуд та надавши до позовної заяви відповідні докази.
Виходячи з викладеного, оскільки розгляд справи на підставі доказів, які не надавалися до суду першої інстанції, суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства, та оскільки позивачем не надано докази неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від неї, суд апеляційної інстанції на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України не може врахувати нові докази як докази, яким заявник обґрунтовує свої вимоги.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
З огляду на викладене, вина водія ОСОБА_2 , який керував автомобілем Mercedes д.н.з. НОМЕР_1 у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, є доведеною згідно постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 09 липня 2024 року в справі № 752/12753/24 і ніким не заперечена.
В позові зазначено, судом встановлено і сторонами не заперечується, що страхове відшкодування потерпілій в ДТП ОСОБА_1 в розмірі 101839,59 грн. виплачено їй в серпні 2024 року ПрАТ «УТСК», з якою винним в ДТП ОСОБА_2 укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за заявою позивача.
Відмовляючи ОСОБА_1 в позові, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки вимоги позивача про відшкодування шкоди не перевищують страховий ліміт, встановлений згідно полісу ОСЦПВ №ЕР 218940027 у розмірі 160000 грн., при вирішенні спору про стягнення з відповідача, який є страхувальником за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, обов'язковим є залучення у справу як співвідповідача страховика ПрАТ «УТСК», і вирішення питання про обов'язки відповідача - ОСОБА_2 , одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, а саме страховика ПрАТ «УТСК», є неможливим.
Апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
За правилами ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів станом на час спірних правовідносин регулювалися Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV, який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», чинного станом на дату спірних правовідносин, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.
Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, страховик відповідальності винної у дорожньо-транспортній пригоді особи на підставі спеціальної норми п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу в межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, а різницю між реальними збитками і сумами в межах ліміту відповідальності на підставі ст. 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків.
Верховний Суд у постановах від 17 травня 2021 року у справі № 309/2340/15 (провадження № 61-16776св20), від 01 квітня 2025 року у справі 953/7076/23 (провадження № 61-12152св24) від 09 липня 2025 року у справі № 751/222/21 (провадження № 61-3278св25) та інших зазначав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
Встановивши, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що позивач зверталася до ПрАТ «УТСК» щодо додаткової виплати різниці між вже виплаченим страховим відшкодуванням та сумою, вказаною в акті виконаних робіт № 12268 від 10 липня 2024 року, суд першої інстанції залишив поза увагою, що страховою компанією ПрАТ «УТСК» повною мірою виконано свої обов'язки, визначені положеннями ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, з чим погоджувалася позивач, і що саме в зв'язку із законодавчими обмеженнями при здійсненні виплати розміру страхового відшкодування із вирахуванням коефіцієнту фізичного зносу потерпілою особою ОСОБА_1 відповідно до ст. 1194 ЦК України пред'явлено даний позов до винної особи ОСОБА_2 , який є належним відповідачем за вимогами про відшкодування заподіяної ним шкоди.
За даних обставин висновки суду першої інстанції щодо відмови у позові через неналежний суб'єктний склад, а саме незалучення до участі у справі ПрАТ «УТСК» як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті, є хибними.
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України щодо відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика. Отже, особа, яка винна у вчиненні ДТП, зобов'язаний сплатити потерпілій особі різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 497/470/2021, від 16 січня 2023 року у справі № 664/1499/17, від 12 липня 2023 року у справі № 591/1861/22, від 14 листопада 2024 року у справі № 442/6010/22, отже, правова позиція Верховного Суду з даного питання є усталеною.
Апеляційний суд також не може погодитися з висновками суду першої інстанції про те, що в якості доказу вартості ремонту автомобіля позивач надала до суду лише акт виконаних робіт від 10 липня 2024 року на суму 144420 грн., водночас, будь-яких доказів того, що позивач дійсно понесла вказані витрати, сплатила виконавцю робіт саме таку грошову суму, матеріали справи не містять, з огляду на те, що фактичне понесення витрат, яких позивач зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, з урахуванням положень ст. 22 ЦК України, не впливає на розмір її збитків, які підтверджується також іншими доказами, а саме звітом № 518_24 UTC про оцінку вартості відновлювального ремонту колісного транспортного засобу від 07 липня 2024 року.
Апеляційний суд враховує, що вартість відновлювального ремонту, фактично проведеного ОСОБА_1 , в розмірі 144420 грн., не перевищує вартості відновлювального ремонту 228639,07 грн., визначеного у звіті № 518_24 UTC про оцінку вартості відновлювального ремонту колісного транспортного засобу від 07 липня 2024 року.
Як вбачається з розрахунку звіту № 518_24 UTC про оцінку вартості відновлювального ремонту колісного транспортного засобу від 07 липня 2024 року (а. с. 14 зворот), страховою компанією компенсовано позивачу вартість складових, що підлягають заміні під час ремонту (181142,12 грн.) з урахуванням 0,7 коефіцієнта фізичного зносу, що становить 54342,64 грн., а решта 126799,48 при виплаті страхового відшкодування виплачена не була.
Судом першої інстанції залишено поза увагою, що згідно акту виконаних робіт від 10 липня 2024 року вартість запчастин, які підлягають до сплати, становить 85980 грн. (а. с. 28), отже з вирахуванням ПДВ 14330 грн. та при застосуванні коефіцієнту фізичного зносу 0,7 їх вартість складає 50155 грн., і таким чином знаходиться в межах вартості складових, що підлягають заміні під час ремонту згідно звіту № 518_24 UTC про оцінку вартості відновлювального ремонту колісного транспортного засобу від 07 липня 2024 року, на підставі якого було розраховано і виплачено страхове відшкодування.
Таким чином, стягнення з відповідача як винної особи різниці між вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу без урахування коефіцієнта фізичного зносу, та сумою страхового відшкодування відповідає обставинам справи та вимогам закону.
Отже, висновки суду першої інстанції про відмову в позові є передчасними та помилковими, рішення суду ухвалене в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.
Вирішуючи даний позов по суті, апеляційний суд виходить із того, що із відповідача як винної особи підлягає стягненню різниця між вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу 144420 грн. та сумою страхового відшкодування 101839,59 грн., що становить 42580,41 грн., однак, оскільки позивачем заявлено вимоги про стягнення лише 41781 грн., апеляційний суд не вправі виходити за межі заявлених вимог.
Враховуючи наведене, позовні вимоги ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження, є законними і обґрунтованими та підлягають задоволенню.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про задоволення позову, стягнувши на користь позивача з відповідача матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у сумі 41781 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та оскільки за подання позову ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн., а за подання апеляційної скарги - 1816,80 грн., разом 3028 грн., зазначені судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 квітня 2025 року скасувати та прийняти нову постанову.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Приватне акціонерне товариство «Українська транспортна страхова компанія» про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задовольнити.
Стягнути зі ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_5 ) 41781 грн. матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та судовий збір в розмірі 3028 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.