11 вересня 2025 року Чернігів Справа № 620/220/25
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Ткаченко О.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
визнати протиправною відмову відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з військової служби, викладеної у листі №4293 від 16.11.2024;
зобов'язати відповідача звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з військової служби.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач проходить службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану. Його мати є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує стороннього догляду, сестра також є особою з інвалідністю ІІ групи та не може здійснювати догляд за матір'ю, оскільки сама потребує стороннього догляду. Оскільки відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» це є підставою для звільнення його з військової служби, тому звернувся з відповідним рапортом до відповідача, додавши усі документи на підтвердження, обставин зазначених у рапорті, проте відповідач відмовив у звільненні. Вважає таке рішення відповідача протиправним, прийнятим з порушенням норм законодавства.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 позовну заяву через невідповідність вимогам процесуального законодавства залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків.
Ухвалою суду від 13.02.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
У встановлений судом строк відповідач надав відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позову, зазначив про безпідставність позовних вимог, оскільки подані позивачем разом з рапортом про звільнення документи не є достатніми для прийняття рішення про звільнення його з військової служби за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану, а саме відсутні акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд за матір'ю, висновок МСЕК чи ЛКК закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді. Дії військової частини щодо відмови у задоволенні рапорту про звільнення є правомірними.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступні обставини.
ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частина НОМЕР_1 , що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.
ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 23).
Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК від 31.10.2024 серії 12 ААД №041849 ОСОБА_2 встановлена ІІ група інвалідності за загальним захворюванням безстроково (а.с. 29).
Нотаріально засвідченою заявою від 08.10.2024 №1118 ОСОБА_2 підтверджує, що із числа військовозобов'язаних членів її сім'ї першого ступеня споріднення для свого утримання (догляду) обирає ОСОБА_1 , який доводиться їй сином (а.с. 32).
Донька ОСОБА_2 ОСОБА_3 відповідно до довідки до акта огляду МСЕК від 26.09.2024 серії 12 ААД №041563 є особою з інвалідністю по опорно-руховому апарату за загальним захворюванням безстроково (а.с. 41).
12.11.2024 позивач подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір'ю, яка є особою з інвалідністю II групи. До рапорту додано нотаріально засвідчені копії: паспорта та ідентифікаційного номера ОСОБА_1 , свідоцтва про народження ОСОБА_1 , паспорта та ідентифікаційного номера ОСОБА_2 , пенсійного посвідчення ОСОБА_2 , витягу із акта огляду у МСЕК до довідки Сер.АБВ №060515, свідоцтва про народження ОСОБА_4 , довідки до акта огляду МСЕК серія 12 ААД №041563, свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_3 від 27.07.2007, довідки до акта огляду МСЕК серія 12 ААД №041849, свідоцтва про шлюб НОМЕР_4 від 06.01.1977, свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_5 від 19.07.2018, паспорта та ідентифікаційного номера ОСОБА_3 , нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_2 , що підтверджує відповідач у наданому відзиві на позовну заяву.
Листом від 16.11.2024 №4293 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про відсутність підстав для задоволення рапорту. Зазначивши, що у разі надходження документів, що підтверджують відсутність членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд за матір'ю позивача, або якщо такі самі потребують догляду, та висновок закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді матері позивача, питання щодо звільнення буде розглянуто повторно з дотриманням вимог чинного законодавства (а.с. 43-45).
Вважаючи відмову відповідача у звільненні з військової служби протиправною позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з частинами 1, 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Пунктом 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Як вже встановлено судом ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 .
У той же час, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір'ю, яка є особою з інвалідністю II групи, зважаючи на те, що його сестра ОСОБА_3 є також особою з інвалідністю ІІ групи і не може здійснювати догляд за матір'ю, оскільки сама потребує допомоги, яку їй надає її чоловік.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Своєю чергою абзацом 13 пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону України №2232-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, на 12.11.2024), передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану, необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Отже, однією з підстав для звільнення військовослужбовця (як такого, що висловив своє небажання продовжувати проходження військової служби) з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Суд зауважує, що для звільнення з військової служби саме за такою сімейною обставиною військовослужбовець має довести такі факти:
- наявність в одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) статусу особи з інвалідністю І чи ІІ групи;
- необхідність здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи;
- відсутність в особи з інвалідністю І чи ІІ групи інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею (тобто, інші особи, крім військовослужбовця, які можуть здійснювати постійний догляд особи з інвалідністю І чи ІІ групи, відсутні), або інші члени сім'ї особи з інвалідністю І чи ІІ групи першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Лише за умови підтвердження таких взаємопов'язаних між собою обставин військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Згідно із частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, зі змінами та доповненнями (далі - Положення №1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац 4 пункту 241 Положення №1153/2008).
На підставі статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Пунктом 31 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що законодавством регламентовано перелік підстав для дострокового звільнення військовослужбовців з військової служби, зокрема у зв'язку із загибеллю їх близьких родичів, зокрема батька, під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Разом з тим, законодавець передбачив механізм реалізації відповідного права шляхом подання військовослужбовцем рапорту на звільнення зі служби з відповідних підстав.
Як вже встановлено судом, позивачем до рапорту про звільнення на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ надано документи на підтвердження наявності підстав для звільнення. Зокрема, копію довідки до акта огляду МСЕК 12 ААГ №041849 від 31.10.2024, відповідно до якої його матері ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності по загальному захворюванню безстроково. Крім цього, позивач подав копію свідоцтва про смерть ОСОБА_5 (батька позивача) серії НОМЕР_5 від 19.07.2018 та копію довідки до акта огляду МСЕК від 26.09.2024 серії 12 ААД №041563, якою підтверджується що ОСОБА_3 (сестрі позивача) встановлена друга група інвалідності по опорно-руховому апарату, їй протипоказана важка фізична праця
Підставами для відмови у задоволенні рапорту позивача про звільнення відповідач вказує не надання висновку закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді матері позивача та документів, що підтверджують відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд за матір'ю позивача або якщо такі самі потребують постійного догляду.
Надаючи оцінку доводам відповідача, якими він обґрунтовує відсутність правових підстав для звільнення позивача з військової служби, суд зазначає таке.
Верховний Суд у своїх постановах від 11.04.2023 по справі №420/16689/23 та від 21.02.2024 по справі №120/1909/23 звертав увагу на недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
Так, аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачених Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим Кабінетом Міністрів України від 03.12.2009 №1317, Верховний Суд дійшов висновку про те, що така комісія визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності. Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, Верховний Суд вказав, що такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, які також мають право приймати висновки, зокрема, про наявність когнітивних порушень у громадян, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о) з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг.
З урахуванням наведеного суд вважає, що необхідність здійснення догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, повинна бути підтверджена на вибір заявника (військовослужбовця) відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Як зазначалось судом вище, для звільнення військовослужбовця з військової служби саме на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ підлягає доведенню, зокрема, факт необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи.
Суд зауважує, що сама по собі наявність в особи інвалідності ІІ групи не є підставою для здійснення постійного догляду за нею, тобто така особа може самостійно себе обслуговувати.
Зазначене кореспондується з пунктом 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відповідно до якого підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.
Відповідно, факт необхідності у здійсненні постійного догляду має бути взаємопов'язаний з фактом наявності в особи інвалідності ІІ групи. Лише за умови підтвердження таких взаємопов'язаних між собою фактів, а також за умови доведення військовослужбовцем відсутності в одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо такі члени сім'ї самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, то він підлягає звільненню з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Між тим, надана позивачем до рапорту про звільнення з військової служби довідка до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №041849 від 31.10.2024 не містить рекомендацій щодо необхідності здійснення постійного догляду за матір'ю позивача ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, із зазначенням про систематичність чи іншу періодичність такого догляду.
Так, сама довідка до акта огляду МСЕК від 26.09.2024 серії 12 ААД №041563 стосовно встановлення ІІ групи інвалідності ОСОБА_3 (сестрі позивача), не підтверджує того, що остання потребує постійного догляду та не може здійснювати догляд за матір'ю.
Будь-яких інших документів, які б підтверджували необхідність здійснення постійного догляду позивач не надав.
Відповідно до частини 1 статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Згідно зі статтею 47 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» діти зобов'язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними.
З аналізу наведених норм Сімейного кодексу України та Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» донька та син мають рівні обов'язки по догляду за батьками похилого віку, а також у разі їх непрацездатності.
Оскільки позивачем не доведено факту необхідності здійснення постійного догляду за своєю матір'ю ОСОБА_2 (не надано відповідного медичного висновку медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я), та не підтверджено, що рідна сестра позивача сама потребує постійного догляду та не може здійснювати догляд за матір'ю, суд доходить висновку, що позивач при зверненні до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби не надав відповідачу усіх необхідних доказів на підтвердження існування підстав для звільнення, визначених абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ.
За таких обставин, у відповідача були відсутні правові підстави для звільнення позивача з військової служби з підстав визначених абзацом 13 пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону України №2232-ХІІ з зв'язку з необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
З огляду на викладене у своїй сукупності, суд доходить висновку про правомірність відмови відповідача у звільненні позивача з військової служби. У даних спірних відносинах військова частина НОМЕР_1 діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Водночас суд зазначає, що позивач за наявності у нього інших документів, окрім тих, які були додані до рапорту, зареєстрованого у військовій частині НОМЕР_1 від 12.11.2024 за вх.№2722, не позбавлений права звернення до військової частини з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно із частинами 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із частинами 1-3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів обґрунтованість заявлених вимог. Натомість відповідачем доведено, що у спірних відносинах він діяв обґрунтовано та правомірно. Тому відсутні підстави для задоволення позову.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки в задоволенні позову відмовлено.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ).
Повне рішення суду складено 11 вересня 2025 року.
Суддя Ольга ТКАЧЕНКО