10 вересня 2025 року Чернігів Справа № 620/9889/25
Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Бородавкіна С.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Талалаївської селищної ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Сильченкове» про визнання протиправним та скасування рішення, визнання недійсним договору,
ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_1 ) 26.08.2025 (відповідно до відбитку штампу на конверті) звернулась до суду з адміністративним позовом до Талалаївської селищної ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Сильченкове», у якому просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення 33 сесії 7 скликання Староталалаївської сільської ради Староталалаївської сільської ради Талалаївського району Чернігівської області від 19 серпня 2019 року “Про надання дозволу на розроблення технічної документації» та рішення Староталалаївської сільської ради Талалаївського району Чернігівської області від 18 грудня 2019 року “Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок (проектних польових доріг) в натурі на місцевості частині земельної ділянки, загальною площею 0,8939 га., кадастровий номер земельної ділянки 7425383500:04:001:1897, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
-визнати недійсним Договір оренди землі від 15 квітня 2020 року, укладений між Староталалаївською сільською радою Талалаївського району Чернігівської області та ТОВ “Агрофірма Сильченкове», загальною площею 0,8939 га., кадастровий номер земельної ділянки 7425383500:04:001:1897, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та скасувати державну реєстрацію іншого речового права - право оренди земельної ділянки, номер запису про інше речове право: 36575759 (спеціальний розділ) від 18.05.2020 та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52324388 від 21.05.2020 договору оренди землі від 15 квітня 2020 року, укладеного між Староталалаївською сільською радою Талалаївського району Чернігівської області, код СДРПОУ: 04416536 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Сильченкове", код СДРПОУ: 37387229, щодо земельної ділянки, загальною площею 0,8939 га., кадастровий номер земельної ділянки 7425383500:04:001:1897, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Справою адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За правилами пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).
Верховний Суд у постанові по справі №756/9153/18-ц звернув увагу, що основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
Однак, сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Таким чином, вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі залежить від характеру спірних правовідносин.
Між тим, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. В цьому випадку спір носитиме приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Частиною 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 4 ст. 11 ЦК України передбачено, що у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб'єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставою виникнення/припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Частиною 1 ст. 21 ЦК передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.
При визначенні предметної юрисдикції потрібно виходити із суті прав та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Вказана правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах: від 04.09.2018 у справі №826/1934/17, від 05.06.2018 у справі №805/4506/16-а, від 27.06.2018 у справі №815/6945/16.
Відповідно до змісту позовної заяви ОСОБА_1 має у власності земельну ділянку, площею 2,0000 га, кадастровий номер 7425383500:04:001:1557, що знаходиться на території Староталалаївського старостинського округу Прилуцького району Чернігівської області, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки, від 31.10.2017. Договір та право користування згідно договору були належним чином зараєстровані.
15.04.2020 між Староталалаївською сількою радою Талалаївського району Чернігівської області та ТОВ «Агрофірма Сильченкове» був укладений договір оренди землі, загальною площею 0,8939 га, кадастровий номер земельної ділянки 7425383500:04:001:1897, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Зазначена земельна ділянка, площею 2,0000 га, кадастровий номер 7425383500:04:001:1897, була отримана ТОВ «Агрофірма Сильченкове» відповідно до рішення 33 сесії 7 скликання Староталалаївської сільської ради Староталалаївської сільської ради Талалаївського району Чернігівської області від 19 серпня 2019 року “Про надання дозволу на розроблення технічної документації» та рішення Староталалаївської сільської ради Талалаївського району Чернігівської області від 18 грудня 2019 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок (проектних польових доріг) в натурі на місцевості в частині земельної ділянки, загальною площею 0,8939 га, кадастровий номер земельної ділянки 7425383500:04:001:1897»
Позивач вважає, що вищезазначені спірні рішення та укладений договір оренди порушують цивільне право ОСОБА_1 на мирне володіння належною їй земельною ділянкою.
Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Статтею 5 ЗК України передбачено, що земельне законодавство базується, в тому числі на принципі забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.
Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно з ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
За ст. 123 ЗК України визначено порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, зокрема у ч. 1 зазначено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється в тому числі і органами місцевого самоврядування. А порядок передачі земельних ділянок в оренду у ст.124 ЗК України.
Статтею 80 ЗК України встановлено, що самостійними суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Тобто ст. 80 ЗК України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.
В свою чергу ст. 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.
Крім того, з урахуванням ст. ст. 1, 2, 6, 10 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.
Таким чином, органи державної влади та органи місцевого самоврядування приймають рішення при розпорядженні землями державної чи комунальної власності.
Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказав, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
З урахуванням такого висновку Конституційного Суду України та з огляду на положення ст. 11 ЦК України, статей 116, 122 ЗК України, в зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.
Відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №809/739/17 колегія суддів Судової палати дійшла висновку, що рішення субєкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним можуть розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку позовна вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права користування земельною ділянкою), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 07.02.2018 (К9901/1884/18).
Зі змісту заяви, позовних вимог та наданих доказів убачається, що позивач звернулась до адміністративного суду за захистом свого права на розпорядження її власною земельною ділянкою, яке, на її думку, порушене у зв'язку з передачею та користуванням іншою земельною ділянкою ТОВ “Агрофірма Сильченкове» з недотриманням вимог Земельного кодексу, ЦК України.
Оскаржувані рішення вичерпали свою дію у зв'язку з їх виконанням та виникненням у ТОВ “Агрофірма Сильченкове» на підставі укладених з відповідачем договору оренди права користування земельною ділянкою.
Таким чином, цей спір стосується приватноправових відносин, адже існує речове право ТОВ “Агрофірма Сильченкове», на земельну ділянку, що виникло в результаті та після реалізації оскаржуваних рішень, питання правомірності набуття цією особою такого права, як і питання щодо порушення прав позивача внаслідок неправомірного використання земельної ділянки, має здійснюватися в порядку цивільного судочинства.
Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Крім того, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 01.06.2016 у справі № 569/23686/13а та Верховний Суд у постанові від 13.03.2018 у справі №0707/8356/12.
За практикою Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України") суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Враховуючи наведене, характер спірних правовідносин та предмет позову, суд вважає, що зазначену справу необхідно розглядати у порядку цивільного судочинства.
Дана обставина згідно із пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
Відповідно до частини шостої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне роз'яснити, що для вирішення спору позивачу необхідно звернутись до місцевого загального суду за правилами підсудності, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
На підставі наведеного та керуючись статтями 170, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
У відкритті провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Талалаївської селищної ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Сильченкове» про визнання протиправними та скасування рішень, визнання недійсним договору оренди - відмовити.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження у справі надіслати особі, яка її подала, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Попередити позивача, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення її повного тексту.
Повний текст ухвали складений 10.09.2025.
Суддя С.В. Бородавкіна