Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
12 вересня 2025 року справа № 520/21446/23
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Ніколаєва Ольга Вікторівна, розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання судового рішення (у порядку 378 Кодексу адміністративного судочинства України) у справі
за позовною заявою ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Харківського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа № 520/21446/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2024 у справі № 520/21446/23, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2024 позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо непроведення нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 з 07.05.2022 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 провести перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 07.05.2022 - 31.12.2022 - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та здійснити його виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових платежів. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 провести перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та здійснити його виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Позивачем 03.09.2025 через систему "Електронний суд" подано заяву про зміну способу і порядку виконання судового рішення, в якому просить вирішити питання про зміну способу та порядку виконання рішення по справі №520/1546/23 шляхом зміни способу та порядку виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2024 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2024 у справі № 520/21446/23 у частині зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 провести перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 07.05.2022 - 31.12.2022 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 за Законом України «Про Державний бюджет України на 202 рік та здійснити його виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових платежів, провести перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2023 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та здійснити його виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових платежів, та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача невиплаченого перерахованого грошового забезпечення відповідно до Довідки-розрахунку ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.07.2024 № 1321/ВФЗ у розмірі 94823,19 грн (дев'яносто чотири тисячі вісімсот двадцять три гривні дев'ятнадцять копійок).
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд раніше визначеному складу суду, а саме - судді Ніколаєвій Ользі Вікторівні.
Заяву про зміну способу і порядку виконання судового рішення призначено судом до розгляду.
Сторони у судове засідання не прибули, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомленні належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Згідно з частиною другою статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
Таким чином, суд вважає за можливе розглянути вказану заяву позивача у порядку письмового провадження.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви позивача, з наступних підстав.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Суд звертає увагу, що Верховним Судом сформована судова практика щодо застосування вказаних положень Основного Закону України, зокрема, у постановах від 14.08.2018 у справі № 826/4174/16, від 18.10.2018 у справі № 802/2135/17-а, від 22.01.2019 у справі № 813/142/16, від 11.11.2020 у справі № 191/1169/16-а(2-а/191/7/17), від 18.05.2022 у справі № 140/279/21, від 01.06.2022 у справі № 640/25836/20 та від 27.07.2022 у справі № 540/606/20.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26.06.2013 взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00, від 20.07.2004) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі "Валерій Фуклєв проти України" від 07.06.2005, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15.10.2009, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі "Apostol v. Georgia" від 28.11.2006, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відтак, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 Кодексу адміністративного судочинства України.
Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26.01.2021 у справі № 611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов'язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Обов'язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).
Також суд зазначає, що в адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Зазначені висновки Суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 01.02.2022 у справі № 420/177/20 та ухвалах від 26.01.2021 у справі № 611/26/17, від 07.02.2022 у справі № 200/3958/19-а.
Надаючи оцінку доводам заяви позивача про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення суду, в якій останній просив змінити спосіб та порядок виконання рішення у даній справі шляхом безспірного списання частину нарахованого та невиплаченого грошового забезпечення позивача, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною третьою статті 33 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Відповідно до частин першої, третьої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, установлених законом), - установити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим
З системного аналізу положень частин першої, третьої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об'єкта стягнення або з інших причин. Тобто, зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.
Подібна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 у справі № 800/203/17.
Судом встановлено, що відповідач здійснив перерахування грошового забезпечення позивача на виконання рішення у даній справі та визначило суму недоплаченого грошового забезпечення.
Суд зазначає, що у заяві не наведено конкретних обставини, що унеможливлюють виконання судового рішення у справі.
У заяві про зміну способу чи порядку виконання рішення у даній справі не вказано, які обставини ускладнюють виконання рішення суду, враховуючи, що боржник - ІНФОРМАЦІЯ_2 , не відмовляється виконувати рішення, на виконання рішення суду визначило суму заборгованості.
Суд зазначає, що зобов'язання відповідача вчинити певні дії зі сплати заборгованості і стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень, певного розміру грошових коштів за конкретний період є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом при - ухваленні рішення.
Резолютивна частина рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2024 у справі № 520/21446/23, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2024 має зобов'язальний характер, однак судом при розгляді вказаної справи не вирішувалися позовні вимоги майнового характеру, щодо стягнення певної суми коштів і, як наслідок, не перевірялася правильність нарахування заборгованості.
Оскільки розрахунок належної позивачем заборгованості судом не здійснювався, тому, змінивши спосіб виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2024 у справі № 520/21446/23, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2024 із зобов'язання здійснити виплату заборгованості на стягнення конкретної суми цієї заборгованості з визначенням певного періоду, фактично змінить рішення по суті з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішить питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті, що не передбачено статтею 378 Кодексом адміністративного судочинства України.
Суд звертає увагу на те, що поняття "спосіб і порядок" виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об'єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом.
Так, у постанові від 24.12.2014 у справі № 21-506а14 Верховний Суд України дійшов висновку, що зміну способу і порядку виконання судового рішення слід розуміти як застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв'язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. При цьому, зміна способу виконання не має змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 07.03.2018 у справі № 456/953/15-а, від 16.07.2020 у справі № 130/2176/17, від 11.11.2020 у справі № 817/628/15 та від 17.02.2021 у справі № 295/16238/14-а.
Окрім того, Верховним Судом у постанові від 10.07.2018 у справі № 490/9519/16-а сформульовано наступний правовий висновок: "Змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов'язання виплатити зазначені соціальні виплати на стягнення суми цих виплат, буде змінено постанову по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті". Подібний висновок також було зроблено Верховним Судом і у постанові від 30.07.2019 у справі № 281/1618/14-а.
Таким чином, оскільки у справі, що розглядається встановлено, що способом відновлення порушеного права позивача у цій справі судом обрано зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а стягнення конкретних сум невиплаченої пенсії не було предметом позовних вимог та способом відновлення порушених прав, то суд дійшов, висновку про неможливість зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб, який просив заявник, оскільки запропонований останнім спосіб виконання судового рішення фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2024 у справі № 520/21446/23, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2024.
При цьому, суд зазначає, що грошові кошти у вигляді заборгованості, які належать стягувачу, не є власністю ІНФОРМАЦІЯ_1 , не знаходяться на його рахунках. Фактичне, у повному обсязі виконання судового рішення, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України. Водночас стягнення з суб'єкта владних повноважень коштів, які знаходяться на його рахунках але призначені для іншої мети, можуть поставити під загрозу функціонування такого суб'єкта, виконання покладених на нього функцій та, відповідно, нанесення шкоди необмеженій кількості осіб.
Таким чином, оскільки виконання рішення суду у даній справі залежить від бюджетного фінансування, то його виконання не залежить від визначеного судом способу виконання. У такому випадку зміна способу і порядку виконання судового рішення не може призвести до його фактичного виконання, оскільки така процесуальна дія не може вплинути на фінансування державою витрат по виплаті заборгованості по донарахованому грошовому забезпеченні позивача.
З огляду на викладене, враховуючи те, що фактично єдиною причиною, яка ускладнює виконання рішення суду, є неналежне фінансування державою витрат, суд вважає безпідставними аргументи позивача, наведені в його заяві про наявність правових підстав для зміни способу та порядку виконання рішення суду у даній справі.
При цьому суд враховує те, що право особи, тобто стягувача, на здійснення виплати заборгованості не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. У той же час, у спірному випадку йдеться не про право особи на такі виплати, а про правові підстави для зміни способу і порядку виконання судового рішення. Суд наголошує, що зміна способу і порядку виконання рішення суду, у такому випадку, не захищає право позивача на отримання сум заборгованості по грошовому забезпеченню, яке фактично може бути виплачено за наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Суд зазначає, що відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства; виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків; держава прагне до збалансованості бюджету України.
Також Суд звертає увагу, що Кодексом адміністративного судочинства України передбачені додаткові процесуальні механізми, які спрямовані на гарантування реалізації положень статті 129-1 Конституції України, згідно з якими судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у порядку статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновків, що відсутні правові підстави для задоволення заяви позивача про зміну способу і порядку виконання судового рішення у дані справі.
Подібна правова позиція міститься у постанові Верховного суду від 24.07.2023 у справі № 420/6671/18.
Керуючись статтями 248, 295, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) про зміну способу і порядку виконання судового рішення у адміністративній справі № 520/21446/23 - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строк, визначені частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Ольга НІКОЛАЄВА