Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
10 вересня 2025 р. справа № 520/16335/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марини Лук'яненко, розглянувши у порядку спрощеного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом, в якому просить суд:
1. визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ) щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ) середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 02 серпня 2021 року по 18 липня 2022 року у сумі 226222,50 (двісті двадцять шість тисяч двісті двадцять дві) грн. 50 коп. та за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, у сумі 118928,40 грн. (сто вісімнадцять тисяч дев'ятсот двадцять вісім) грн. 40 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (зі змінами та доповненнями);
2. зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військову частину НОМЕР_1 ) код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 02 серпня 2021 року по 18 липня 2022 року у сумі 226222,50 (двісті двадцять шість тисяч двісті двадцять дві) грн. 50 коп. та за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, у сумі 118928,40 грн. (сто вісімнадцять тисяч дев'ятсот двадцять вісім) грн. 40 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (зі змінами та доповненнями).
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що він вважає протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у ненарахуванні та невиплаті йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2021 року по 10.06.2025 року, а тому вважає свої права порушеними, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 26.06.2025 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.
Представник відповідача у наданому до суду відзиві на позов проти заявленого позову заперечував та зазначив, що позовні вимоги позивача є безпідставними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, а позов відповідно таким, що не підлягає задоволенню. Зазначає, що на момент вирішення судом першої інстанції цієї справи існує спір між позивачем та відповідачем в частині ненарахування та не виплати позивачу в повному обсязі індексації грошового забезпечення (ухвала ДОАС по справі 160/24219/24), а відтак на теперішній час є неможливим встановлення розміру усіх належних звільненому працівникові сум та як наслідок вимога щодо стягнення середнього заробітку є передчасною.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.
Позивач, по 02 серпня 2021 року, проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військовій частині НОМЕР_1 ).
У відповідності до Наказу командувача Національної гвардії України від 09 липня 2021 року № 128о/с звільнений з військової служби у запас за п.п. «Б» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову служби» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (зі змінами та доповненнями), за станом здоров'я.
Згідно до наказу Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 02 серпня 2021 року № 167 Позивач виключений зі списків особового складу частини з 02 серпня 2021 року.
Оскільки в день звільнення (02.08.2021) не був розрахований у повному обсязі, Позивач звернувся за захистом порушених прав до Харківського окружного адміністративного суду з відповідним позовом (справа № 520/2430/25).
Відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року ухваленого № 520/2430/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, зобов'язано Відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів), грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 02.08.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021, з урахуванням раніше виплачених сум.
Також зобов'язано здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2021 рік при визначенні розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням місячного грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання рішення суду Відповідач здійснив нарахування належних Позивачу сум (2871,34 грн.), які виплатив 10 червня 2025 р., тобто як зазначає Позивач йому виплачена частина недоотриманого грошового забезпечення.
Вважаючи допущену відповідачем бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Так, позивач, фактично заявив позовні вимоги про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 серпня 2021 року по 18 липня 2022 року у сумі 226222,50 (двісті двадцять шість тисяч двісті двадцять дві) грн. 50 коп. та за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, у сумі 118928,40 грн. (сто вісімнадцять тисяч дев'ятсот двадцять вісім) грн. 40 коп.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Розглядаючи справу в межах позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент проведення остаточного розрахунку) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Судом встановлено, що на час звільнення позивача (02.08.2021) з ним не проведено повний розрахунок відповідачем, а саме при виплаті щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів), грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 не застосовано показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 02.08.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021.
При цьому, на момент звільнення позивача, спір між сторонами з приводу зазначеної виплати був відсутній.
03.02.2025 позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо зобов'язання Відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів), грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 02.08.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року ухваленого № 520/2430/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії позов задоволено, Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , код НОМЕР_3 ) перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів), грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 02.08.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021, з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік при визначенні посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) місячного грошового забезпечення.
Також зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , код НОМЕР_3 ) перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2021 рік при визначенні розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням місячного грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання рішення суду Відповідач здійснив нарахування належних Позивачу сум (2871,34 грн.), які виплатив 10 червня 2025.
З урахуванням правових позицій Верховного Суду з приводу аналогічних правовідносин, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбаченого ст. 117 КЗпП України.
При цьому, суд враховує, що з позовом про виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 02.08.2021, позивач звернувся лише 03.02.2025, тобто більше ніж через 4 роки після звільнення зі служби з 02.08.2021.
Враховуючи викладені обставини та визначаючи розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, суд зазначає наступне.
Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно із статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 за № 2011-XII, ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Ця позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18.
Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби, а також не установлено правових наслідків недотримання такого строку, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 2 ст. 116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
Тож, у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд звертає увагу, що Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП, неодноразово наголошував на обов'язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а.
Надаючи оцінку вимозі позивача щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вирішуючи питання в частині застосування до спірних правовідносин редакції статті 117 КЗпП України, яка діяла до 19.07.2022 та після запроваджених до неї змін, що діють з 19.07.2022, суд виходить із того, що це питання було предметом дослідження Верховного Суду у постановах від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22.
За обставин цієї справи остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні проведений 10.06.2025, відтак періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 03.08.2021 (з дня, наступного за датою звільнення позивача зі служби) по 10.06.2025 (виплата позивачу на виконання рішення суду недоотриманої індексації грошового забезпечення).
Суд зазначає, що Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
Водночас Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі період з 03.08.2021 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період починаючи з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 14.03.2024 у справі № 560/6960/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22.
Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Абзацом четвертим пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 р. № 260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (в подальшому - Порядок № 260), середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
У постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Разом з тим, суд також звертає увагу, що з позовом про нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено на 01 січня відповідного року позивач звернувся до суду лише 03.02.2025, тобто більше ніж через чотири роки після звільнення з 02.08.2021, що може свідчити про недобросовісну поведінку позивача та навмисні дії позивача з метою отримання більшої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за більший період. Доводів щодо наявності причин, що б завадили позивачу звернутися до суду в більш ранній строк після звільнення зі служби задля отримання індексації грошового забезпечення позовна заява не містить.
При цьому, під час проходження позивачем служби та на момент звільнення, спору з приводу виплати позивачу індексації грошового забезпечення, не було.
Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 наведено формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 340/1405/20, від 18 листопада 2021 року у справі № 200/5415/20-а, від 05 жовтня 2022 року у справі №640/17872/19, від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20 тощо.
Згідно особистої картки на грошове забезпечення ОСОБА_1 за 2021 грошове забезпечення позивача за червень 2021 року нараховано 19568.36 грн.; за липень 2021 року нараховано 19859,13 грн.
Таким чином, керуючись абзацом 4 пункту 2, абзацом 1 пункту 8 Порядку № 100 середньоденне грошове забезпечення позивача становить 646,35 грн (19568,36+19859,13) / (31+30) = 646,35 грн.
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 03.08.2021 по 18.07.2022 становить 350 днів.
З огляду на викладене, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обчислена в повному обсязі за 350 днів, складає 226222,50 грн (350 днів (час затримки) х 646,35 грн (розмір середньоденного грошового забезпечення)).
Загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат склав 322592,47грн (виплачене грошове забезпечення при звільненні - 319721,13 грн, недоотримане грошове забезпечення - 2871,34 грн), що вбачається з наявної в матеріалах справи даних про виплати за 2021, з яких частка недоплаченої позивачу суми грошового забезпечення при звільненні 2871,34 грн, становить 0,89 % (2871,34 грн х 100 % / 319721,13 грн).
Враховуючи принцип співмірності між розміром недоплаченої суми та розміром суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також правові висновки Верховного Суду, суд доходить висновку, що на корить позивача (за період з 03.08.2021 по 18.07.2022) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 2013,37 грн (0,89% від 226222,50 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні).
Період стягнення з 19.07.2022 по 10.06.2025 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Враховуючи правові висновки Верховного суду у зазначених вище справах, суд враховує приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Отже, задоволенню підлягають вимоги за період з 19.07.2022 по 19.01.2023.
Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за цей період в межах 6 місяців становить 118282,44грн. (19713,74х6).
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що вищевказана практика Верховного Суду (наведені формули), у зазначених питаннях, фактично призводить до виплат, які значно перевищують суму боргу, який на момент звільнення позивача вимог до роботодавця не мав, тривалий час з такими вимогами не звертався, більшість таких вимог виникли через зміну судової практики Верховним Судом, що за висновками останнього свідчить про досягнення балансу між захистом прав працівника та додержання принципів справедливості і співмірності, враховуючи фактичні обставини справи, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Одночасно з цим, суд не вирішує питання щодо утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов'язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а).
Суд вважає, що з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, враховуючи принцип розумності, справедливості та пропорційності, а також те, що 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан в Україні, фінансування оборонного сектору економіки є обмеженим, оскільки законами України про Державний бюджет України на відповідний рік Міністерству оборони України виділяються кошти згідно затвердженого кошторису доходів та видатків на рік. Міністерство фінансів України щомісячно перераховує на рахунки Міністерства оборони України, які відкриті у Державній казначейській службі України, кошти за відповідними напрямками, в т.ч.: виплати грошового забезпечення та заробітної плати, тилове забезпечення, ремонт та утримання озброєння і військової техніки, підготовка військ, тощо. Водночас виділення коштів за напрямком нарахування та виплати коштів (зокрема середньої заробітної плати за несвоєчасний розрахунок при звільненні) на виконання рішення суду відповідними кошторисами доходів та видатків не передбачено. Відтак, суд зазначає, що заповнення відповідної фінансової прогалини буде здійснюватись за рахунок основних напрямів воєнного сектору, які, в умовах воєнного стану, потребують першочергової підтримки.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що з метою ефективного захисту прав позивача слід частково задовольнити вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.08.2021 по 18.07.2022 в сумі 2013,37 грн, з 19.07.2022 по 19.01.2023 в сумі 118282,44 грн, а загальну суму 120295,81 грн.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та сплатити позивачу компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44, суд зазначає наступне.
Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація), визначено Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44).
За правилами п. 2 Порядку № 44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Відповідно до п. 3 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Пунктами 4, 5 Порядку № 44, передбачено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналіз наведених положень Порядку № 44, дає підстави для висновку, що виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.
Разом з цим, п. 168.5 ст. 168 ПК України передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
З аналізу наведених норм слідує, що виплата грошової компенсації сум податку, що утримуються з грошового забезпечення військовослужбовців має бути здійснена одночасно з виплатою їм такого грошового забезпечення.
Водночас середній заробіток, який стягується відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України, є санкцією за затримку розрахунку при звільненні, не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця та не є виплатою, право на яку військовослужбовець набув у зв'язку із виконанням обов'язків під час проходження служби.
З огляду на викладене, вимога позивача про проведення разом із виплатою середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок про звільненні компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку № 44, задоволенню не підлягає.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 19.05.2022 у справі № 520/11620/2020, від 26.04.2024 у справі № 380/1169/20.
Одночасно щодо аргументів відповідача, що середній заробіток може бути стягнутий один раз і тільки після остаточного фактичного розрахунку, а оскільки ОСОБА_1 , одночасно з даним позовом 23.06.2025 подано ще один позов до ІНФОРМАЦІЯ_4 про зобов'язання провести перерахунок окремих складових щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні у належних відсоткових розмірах щомісячних премій, який розглядається Харківським окружним адміністративним судом у справі № 520/16347/25 і рішення у зазначеній справі законної сили не набуло, то вимоги Позивача за цим адміністративним позовом є передчасними, суд зазначає наступне.
Судовим розглядом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.042025 у справі №520/2430/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, зобов'язано Відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів), грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 02.08.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021, з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов'язано здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2021 рік при визначенні розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням місячного грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання зазначеного рішення суду Відповідач здійснив нарахування належних Позивачу сум (2871,34 грн.), які виплатив 10 червня 2025.
У подальшому, Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) зі спправою №520/16347/25, з наступними позовними вимогами:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо зменшення відсоткових розмірів встановлених щомісячних премій та надбавки за особливості проходження службу при перерахунку ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, за період з 29.01.2020 рік по 02.08.2021 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 у справі №520/2430/25;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) провести ОСОБА_1 перерахунок окремих складових щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, а саме щомісячних премій у належних відсоткових розмірах, а саме: лютий 2020 - в розмірі 60% від посадового окладу, березень 2020 - в розмірі 60% від посадового окладу, квітень 2020 - в розмірі 60% від посадового окладу, травень 2020 - в розмірі 60% від посадового окладу, червень 2020 - в розмірі 60% від посадового окладу, липень 2020 - в розмірі 60% від посадового окладу, серпень 2020 - в розмірі 60% від посадового окладу, вересень - 2020 - в розмірі 60% від посадового окладу, жовтень - 2020 - в розмірі 60% від посадового окладу, листопад - 2020 - в розмірі 60% від посадового окладу, грудень 2020 - в розмірі 60% від посадового окладу, січень 2021 - в розмірі 60% від посадового окладу, лютий 2021 - в розмірі 60% від посадового окладу, березень 2021 - в розмірі 60% від посадового окладу, квітень 2021 - в розмірі 60% від посадового окладу, травень 2021 - в розмірі 60% від посадового окладу, червень 2021 - в розмірі 60% від посадового окладу, липень 2021 - в розмірі 60% від посадового окладу, серпень 2021 - в розмірі 60% від посадового окладу, щомісячної надбавки за особливості проходження служби у належних відсоткових розмірах, а саме: лютий 2020 - в розмірі 50%, березень 2020 - в розмірі 50%, квітень 2020 - в розмірі 50%, травень 2020 - в розмірі 50%, червень 2020 - в розмірі 50%, липень 2020 - в розмірі 50%, серпень 2020 - в розмірі 50%, вересень 2020 - в розмірі 50%, жовтень 2020 - в розмірі 50%, листопад 2020 - в розмірі 50%, грудень 2020 - в розмірі 50%, січень 2021 - в розмірі 50%, лютий 2021 - в розмірі 50%, березень 2021 - в розмірі 50%, квітень 2021 - в розмірі 50%, травень 2021 - в розмірі 50%, червень 2021 - в розмірі 50%, липень 2021 - в розмірі 50%, серпень 2021 - в розмірі 50%, з урахуванням перерахованого грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 у справі № 520/2430/25 та провести виплату недоотриманих сум грошового забезпечення.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 по справі №520/16347/25 відкрито спрощене позовне провадження у справі за вказаним позовом.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду по суті по справі №520/16347/25 станом на час розгляду даної справи не прийнято.
За допущене порушення позивач у межах справи, що розглядається просить зобов'язати Відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 02 серпня 2021 року по 18 липня 2022 року у сумі 226222,50 (двісті двадцять шість тисяч двісті двадцять дві) грн. 50 коп. та за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, у сумі 118928,40 грн. (сто вісімнадцять тисяч дев'ятсот двадцять вісім) грн. 40 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (зі змінами та доповненнями).
Суд звертає увагу, що кожне з наведених порушень є самостійними порушеннями трудових прав працівника, які мають різний предмет, підставу та наслідки, що унеможливлює зменшення відповідальності за одним із цих порушень шляхом врахування відповідальності за інше.
Кожне з цих порушень породжує окрему відповідальність відповідно до статті 117 КЗпП України, яка передбачає компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки виплати належних сум, незалежно від періоду чи суб'єктного складу.
А отже, кожен епізод виплати як окремий момент фактичного розрахунку у межах тієї частини зобов'язання, якої він стосується, є завершенням певного епізоду порушення, що породжує підставу для застосування до роботодавця механізму відповідальності, передбаченого статтею 117 КЗпП України
Таким чином відсутнє подвійне стягнення середнього заробітку за один і той самий період, оскільки йдеться про реалізацію працівником права на повне відшкодування шкоди, спричиненої різними формами бездіяльності роботодавця.
Посилання відповідача у відзиві на висновки Верховного Суду, зокрема, у постанові від 24.10.2011 року у справі № 6-39цс11 та у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13, від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18), від 30 жовтня 2019 року по справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року по справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 17 січня 2019 року по справі № 2-1579/11, є необґрунтованим, оскільки вони сформульовані у контексті правовідносин, що суттєво відрізняються від тих, що є предметом розгляду у цій справі.
Отже, правові висновки касаційного суду у цих справах не є релевантними до правовідносин, що є спірними у цій справі.
Таким чином доводи відповідача про те, що середній заробіток може бути стягнутий один раз після остаточного фактичного розрахунку є необґрунтованими, оскільки йдеться про реалізацію працівником права на повне відшкодування шкоди, спричиненої різними формами бездіяльності роботодавця.
Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, позов підлягає частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір».
Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 78, 139, 241-247, 250, 255, 257-262, 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) код ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) (п.і. АДРЕСА_2 ) середнього заробітку час затримки розрахунку при звільнені за період з 03 серпня 2021 року по 18 липня 2022 року та за період після 19 липня 2022 року в межах шести місяців у сумі 120295,81 грн.
Стягнути зі ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 03 серпня 2021 року по 18 липня 2022 року та за період після 19 липня 2022 року в межах шести місяців у сумі 120295,81 грн. (сто двадцять тисяч двісті дев'яносто п'ять) грн. 47 коп.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Повний текст рішення виготовлено та підписано - 10.09.2025, враховуючи час перебування судді у відпустці, а також з урахуванням наявності безпечних умов для життя та здоров'я учасників процесу, суддів та працівників суду.
Суддя Марина Лук'яненко