10 вересня 2025 року Справа № 480/9542/23
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Осіпової О.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/9542/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Конотопська виправна колонія» (№130) про визнання бездіяльності протиправною,-
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту з питань покарань Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції Державної установи «КОНОТОПСЬКИЙ ВИПРАВНИЙ ЦЕНТР» (№130), в якій просить:
1. Визнати протиправною бездіяльність Департаменту з питань покарань Північно- Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції Державної установи «КОНОТОПСЬКИЙ ВИПРАВНИЙ ЦЕНТР», щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні зі ОСОБА_1 .
2. Стягнути з Департаменту з питань покарань Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції Державної установи «КОНОТОПСЬКИЙ ВИПРАВНИЙ ЦЕНТР» середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 квітня 2021 року по 31 травня 2023 року в розмірі - 266 425,18 грн.
3. Відшкодувати завдану моральну шкоду ОСОБА_1 у сумі 10 000 грн.
Свої вимоги мотивує тим, що на час його звільнення з посади начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально виховної та психологічної роботи Конотопського виправного центру (№130) існувала заборгованість відповідача перед ним щодо виплати йому грошової компенсації за належні йому до видачі предмети речового майна, яка складала 14235,32 грн., з них було утримано військовий збір 1,5% у розмірі 213,53 грн. Сума до видачі складала 14021,70 грн.
Однак вказана сума на день звільнення йому виплачена не була, а 31.05.2023 року на його рахунок надійшла виплата у розмірі 13971,70 грн., де було вказано, що це - грошова компенсація за грошове майно, що підтверджується скріншотом SMS повідомлення про зачислення грошових коштів на відповідний рахунок.
Тому позивач вважає, що в порушення вимог ст.116 КЗпП України внаслідок затримки розрахунку при звільненні він має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки такого розрахунку, тобто з 01 квітня 2021 року до 31 травня 2023 року, в загальному розмірі 266 425.18 грн.
Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що відповідач має відшкодувати йому моральну шкоду, яку він оцінює у сумі 10 000 грн., оскільки на момент невиплати всіх належних йому грошових коштів він знаходився у скрутному матеріальному становищі, оскільки його сину було лише чотири місяці, а дружина знаходилася за доглядом за дитиною та не мала змоги працювати, внаслідок чого йому довелося докладати додаткових зусиль для організації свого життя.
Ухвалою від 06.09.2023р. провадження у справі відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.30-38), в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити, оскільки, враховуючи п. 3 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 28 березня 2018 року № 925/5, можна дійти висновку, що грошова компенсація вартості за не отримане речове майно не є складовою грошового забезпечення особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - ДКВСУ), а її виплата і, як загалом, забезпечення персоналу ДКВСУ речовим майном, регламентовано окремим спеціальним нормативно-правовим актом - Порядком забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 578 від 14 серпня 2013 року, який не передбачає відповідальності за невиплату її в день звільнення, а навпаки п. 22 регламентує її виплату лише за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі.
Тобто, оскільки пункт 5 Порядку регламентує, що речове майно особистого користування є власністю осіб, яким воно видано, з моменту його отримання, то виплата грошової компенсації за не отримане речове майно при звільненні (або отримання невиданого речового майна) не входить до складу трудових правовідносин, а отже застосування до цих правовідносин ст. ст. 116. 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні осіб рядового та начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби є безпідставним.
Державною установою «Конотопська виправна колонія (№ 130)» в добровільному порядку (платіжна інструкція №708 від 19.05.2023 р.) була повністю виплачена грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна ОСОБА_1 у розмірі 14021,70 грн.
Згідно з довідкою №2 нарахована сума складала 14235,23 грн., з них вирахували 1,5% військового збору = 14021,70 грн., яку позивач отримав на свою банківську карту.
Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 10 000,00 грн. представник відповідача зазначає, що позивачем не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених психологічним та фізичним примушуванням до дій, що нібито спричинило страждання для нього у вигляді погіршення стану здоров'я.
Окрім того, ОСОБА_1 не обґрунтовано розмір відшкодування шкоди в сумі 10 000,00 грн. та не підтверджено її документально.
Ухвалою від 02.04.2024р. змінено найменування відповідача з Державної установи «КОНОТОПСЬКИЙ ВИПРАВНИЙ ЦЕНТР» (№130) (вул. Батуринська, буд. 2,м. Конотоп, Сумська область,41600, код ЄДРПОУ 08565109) на Державну установу «Конотопська виправна колонія (№ 130)» (вул. Батуринська, буд. 2,м. Конотоп, Сумська область,41600, код ЄДРПОУ 08565109).
Представником позивача подано відповідь на відзив (а.с.78-80), в яких зазначено, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Тому за несвоєчасну виплату у день звільнення грошової компенсації за належні позивачу до видачі предмети речового майна останньому повинен бути виплачений середній заробіток за час затримки розрахунку під час звільнення на підставі статтею 117 КЗпП України.
У запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача (а.с.83-84) вказує, що грошова компенсація вартості за не отримане речове майно не є складовою грошового забезпечення особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, а також те, що для настання відповідальності роботодавця за ст. 117 КЗпП України необхідно встановити, чи були на час звільнення належні до виплати працівникові суми та чи була наявна вина роботодавця щодо невиплати цих сум у строки зазначені в ст. 116 КЗпП.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 20.07.2016 року позивач, лейтенант внутрішньої служби, ОСОБА_1 (Д-012800), був призначений начальником відділення соціально-психологічної служби відділу соціально виховної та психологічної роботи Конотопського виправного центру (№130), що підтверджується витягом з наказу, який я додаю до свого позову.
Згідно з наказом № 24/ОС-21 позивач був звільнений за власним бажанням з посади начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи з 31 березня 2021 року.
Станом на 31.03.2021р. ОСОБА_1 було виплачено грошове забезпечення за березень 2021 року у сумі 11999,16грн.
Державною установою «Конотопська виправна колонія (№ 130)» (платіжна інструкція №708 від 19.05.2023 р.) була повністю виплачена грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна ОСОБА_1 у розмірі 14021,70 грн.
Згідно з довідкою №2 нарахована сума складала 14235,23 грн., з них вирахували 1,5% військового збору = 14021,70 грн., які позивач отримав на свою банківську карту.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ) текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Судом встановлено, що у цій справі спірним є питання виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки виплат грошової компенсації за не отримане речове майно за період служби у Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції Державної установи «КОНОТОПСЬКИЙ ВИПРАВНИЙ ЦЕНТР» (№130) на підставі наказу №24-ОС від 22.03.2021р. (а.с.13, зворотній бік).
Так, відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України від 23.06.2005 № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон № 2713-IV) держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.
При цьому, умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати (ч. 2 ст. 23 Закону № 2713-IV).
Відповідно до ч. 5 ст. 23 Закону № 2713-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України визначено Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 28.03.2018 № 925/5 (далі - Порядок № 925), яким не передбачена відповідальність щодо виплати середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні.
Разом з тим, механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами визначено Порядком забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 578 від 14.08.2013 (далі - Порядок).
Пунктом 2 цього Порядку визначено, що речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах, що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.
Відповідно до пункту 5 Порядку речове майно особистого користування є власністю осіб, яким воно видано, з моменту його отримання, крім осіб рядового і молодшого начальницького складу, що навчаються у закладах освіти (далі - курсанти).
Згідно з вимогами пункту 23 Порядку грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін'юстом за пропозицією державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» відповідно до їх закупівельної вартості.
Пунктом 27 Порядку установлено, що під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна. Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення).
Згідно з п. 60 Порядку для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.
Аналіз наведених вище правових норм надає суду підстави для висновку, що працівники кримінально-виконавчої служби мають певну свободу вибору у забезпечені належним їм речовим майном у разі звільнення, зокрема: отримати речове майно особистого користування, яке не видане на день звільнення або отримати грошову компенсацію за таке майно.
Суд при вирішенні цієї справи вважає за необхідне зазначити, що у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, зауважив, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Зокрема, суд касаційної інстанції зазначив, що речове майно може бути різноманітним майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо, і лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.
Також, дійшов висновку про те, що речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Судова палата вважала, що компенсацію за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Констатувала, що умовою для виникнення обов'язку виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини, є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Тобто, якщо військовослужбовець під час проходження служби звертався до військової частини з рапортом про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, і така компенсація не виплачена йому під час проходження служби або у день виключення особи зі списків особового складу військової частини, то у цьому разі компенсація вважатиметься частиною «сум, що належать працівнику та підлягають виплаті у день звільнення». І, відповідно, невиплата такої компенсації у день виключення зі списків особового складу матиме наслідком застосування до відповідача санкції за невиплату відповідної суми при звільненні, передбачену статтею 117 КЗпП України.
Судом встановлено, що позивачем не надано доказів звернення до відповідача із заявою про виплату саме грошової компенсації замість предметів речового майна на день звільнення.
Разом з тим, суд звертає увагу, що лише після подання позивачем заяви про виплату грошової компенсації замість предметів речового майна у відповідача виникає обов'язок щодо її опрацювання, а саме формування довідки про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 Порядку № 578, яка складається у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.
Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що оскільки матеріалами справи не підтверджено подання позивачем заяви про виплату саме грошової компенсації замість предметів речового майна на день звільнення, а тому відсутні правові підстави для виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за несвоєчасну виплату грошової компенсації замість предметів речового майна та немає підстав для застосування, у спірних правовідносинах, відповідальності до відповідача передбаченої ст. 117 Кодексу законів про працю України.
Аналогічні висновки у подібних спірних правовідносинах також викладено у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року у справі №420/1717/22.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, заявлені позивачем вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Зважаючи на встановлені судом обставини відсутності підстав для задоволення основної вимоги, відсутні й підстави для задоволення похідної вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, тому суд відмовляє в її задоволенні.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до вимог ст.139 КАС України відсутні.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної установи «Конотопська виправна колонія» (№130) про визнання бездіяльності протиправною - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.О. Осіпова