12 вересня 2025 року м. Рівне №460/8763/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді О.Р. Греська, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту відповідачі) про визнання протиправними дій та скасування рішення від 07.03.2025 №172550009205 про відмову у перерахунку пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зобов'язання зарахувати до страхового стажу період роботи з 09.02.1994 по 03.08.1998 у Молодіжному житловому комплексі згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 та здійснити перерахунок пенсії з 28.02.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.02.2025 позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про перерахунок її пенсії із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 09.02.1994 по 03.08.1998 у Молодіжному житловому комплексі згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 , однак отримала відмову у такому перерахунку, що й стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 26.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень вказав, що підстави для зарахування до страхового стажу позивача періоду її трудової діяльності з 09.02.1994 по 03.08.1998 згідно записів №11-12 у трудовій книжці НОМЕР_1 від 13.07.1981 відсутні, оскільки запис про звільнення від 03.08.1998 засвідчено печаткою, на якій відсутній ідентифікаційний код з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, що суперечить вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 №118.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області відзиву на позовну заяву та жодних інших клопотань по суті спору до суду не надходило.
Частиною шостою статті 162 КАС України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відтак, суд, з урахуванням приписів зазначеної статті вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши позовну заяву, дослідивши письмові докази, суд встановив наступне.
З 26.11.2024 позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV, що не заперечується сторонами, а отже не потребує доказуванню.
28.02.2025 позивач звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про перерахунок пенсії та врахуванням до страхового стажу періоду роботи з 09.02.1994 по 03.08.1998 згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 .
За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої заяви визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
07.03.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення №172550009205 про відмову в перерахунку пенсії.
Так, рішення мотивоване тим, що в трудовій книжці НОМЕР_1 від 13.07.1981 запис про звільнення №12 від 03.08.1998 засвідчено печаткою, на якій відсутній ідентифікаційний код з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислуги років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави щодо тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV, в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 1058-ІV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з ч.1 ст.24 Закону №1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За приписами частини другої вказаної статті, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною 4 статті 24 Закону №1058-ІV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Закон №1058-ІV набрав чинності 01.01.2004, а тому періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.2004. До 01.01.2004 порядок та умови обчислення стажу роботи, який дає право на пенсію, визначалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII.
Відповідно до частин 1, 2 статті 56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону № 1788-XII, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17, від 25 лютого 2021 у справі № 683/3705/16-а.
Судом встановлено, що позивачу не зараховано до страхового стажу період роботи з 09.02.1994 по 03.08.1988 оскільки в печатці, яка засвідчує запис про звільнення відсутній ідентифікаційний код з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
Так, відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_1 , позивач з 09.02.1994 по 03.08.1998 працювала у Молодіжному жилому комплексі муляром 1-го розряду (накази №6 від 09.02.1994, №4 від 03.08.1998).
У спірний період порядок оформлення трудової книжки визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162, положення якої є аналогічними за змістом до положень, що містяться в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 №58.
Відповідно до пункту 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 2.6 Інструкції №58 передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Системний аналіз вищезазначених положень, дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення відповідних періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Більше того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Суд зауважує, що із зазначених вище по тексту рішення записів у трудовій книжці (щодо спірного періоду) можна точно встановити місце, посаду та період роботи позивача, а також номер та дату розпорядчого документа, на підставі яких зроблені відповідні записи.
Вказані обставини відповідачем не заперечується.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даного періоду роботи відповідачем суду не надано.
Єдиною причиною відмови зарахувати такий період роботи до страхового стажу позивача Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зазначає відсутність в відомостей про ідентифікаційний код підприємства на печатці, якою завірено запис про звільнення у її трудовій книжці.
Відповідно до пункту 16 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.96 №118 (далі - Положення № 118) використання ідентифікаційного коду з Державного реєстру є обов'язковим для всіх видів звітних та облікових документів, які використовуються за межами суб'єктів господарської діяльності. Звітні та облікові документи, в яких відсутній ідентифікаційний код з Державного реєстру, вважаються недійсними, їх використання тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.
Пунктом 7 Положення № 118 визначено, що Державним податковим інспекціям з 1 квітня 1996 р. вважати недійсними і не приймати звіти, декларації, розрахунки і платіжні доручення підприємств та організацій, а Державному митному комітетові не проводити декларування та митне оформлення суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України без ідентифікаційних кодів з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та довідки про включення до нього.
Зазначене в сукупності дає підстави для висновку, що недійсними вважаються лише звітні та облікові документи, які після 22.01.1996 скріплені печатками, на яких відсутній ідентифікаційний код підприємства.
При цьому, такі документи вважатимуться недійсними виключно для Державної податкової інспекції в процесі здійснення нею владних управлінських функцій. Зазначені положення не містять підстав вважати такі документи недійсними для органів Пенсійного фонду.
Пункт 7 Положення № 118 в редакції, застосованій відповідачем станом на дату виникнення спірних правовідносин, набув чинності лише із внесенням змін постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2005 № 499 "Про внесення змін до Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України".
Так, зазначений пункт Положення № 118 (в редакції з 22.06.2005) передбачав, що ідентифікаційний код є обов'язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документів суб'єкта і зазначається на його печатках та штампах.
Відтак, відповідач, відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача спірного періоду роботи, застосував норму законодавства, яка станом на дату прийняття та звільнення позивача з роботи та скріплення відповідних записів печаткою підприємства, ще не існувала, а тому відмова в зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 09.02.1994 по 03.08.1998 згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 з цих підстав є протиправною.
Більше того, ні постанова Верховної Ради України від 11.05.1992 №2318-ХІІ «Про заходи забезпечення виконання вимог дозвільної системи», ані Інструкція про порядок видачі дозволів та виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.10.1993 №643, не містять положень про не чинність фактично існуючих печаток та штампів та обов'язок їх заміни.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №275/615/17.
Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Виявлені відповідачем недоліки в заповненні трудової книжки не є такими, що виключають можливість зарахування відповідних періодів роботи до страхового стажу позивача.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною в постанові від 06.03.2018 року у справі №754/14898/15-а.
Окрім цього, суд враховує правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 04 липня 2023 року у справі №580/4012/19, який полягає у тому, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
З урахуванням наведеного суд вважає, що оскільки відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, а тому, не зазначення на печатці підприємства ідентифікаційного коду, не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача. Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення такої.
Окрім того, суд звертає увагу відповідача на те, що він, як уповноважений на перерахунок пенсії орган, може самостійно звертатися до підприємств з метою здійснення перевірки поданих заявником відомостей, достовірність яких ставиться під сумнів. Однак матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем дій, що спрямовані на отримання будь-яких додаткових документів щодо підтвердження трудового стажу позивача за спірний період роботи, як і відсутні докази на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача є недостовірними.
Відтак, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у перерахунку пенсії №172550009205 від 07.03.2025 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
А тому наявні підстави для зобов'язання органу Пенсійного фонду зарахувати позивачу до страхового стажу періоди роботи з 09.02.1994 по 03.08.1998 згідно трудової книжки НОМЕР_1 .
Щодо дати з якої слід здійснити призначення пенсії, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки:
у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.
Оскільки позивач із заявою про перерахунок пенсії звернулася 28.02.2025, то враховуючи вимоги зазначеної статті відповідний перерахунок слід здійснити з 01.03.2025.
При цьому суд зазначає, що відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення (перерахунок) позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.05.2024 у справі №460/38580/22, від 24.05.2024 у справі №460/17257/23, від 18.09.2024 у справі №240/6201/23.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи із заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову частково.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина третя статті 139 КАС України).
Водночас суд зауважує, що у даному спорі є два відповідача, однак тягар по відшкодуванню судових витрат слід покласти на відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, позаяк саме цей відповідач прийняв спірне рішення, яке в подальшому судом визнане протиправним і скасоване.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасуванти рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 07.03.2025 №172550009205 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 09.02.1994 по 03.08.1998 на посаді муляра 1-го розряду у Молодіжному жилому комплексі, згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 , та здійснити з 01.03.2025 перерахунок пенсії за віком.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області судові витрати зі сплати судового збору сумі 605,60грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028. ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3, під.2,м. Харків,Харківська обл.,61022. ЄДРПОУ/РНОКПП 14099344)
Повний текст рішення складений 12.09.2025.
Суддя Олег ГРЕСЬКО