Справа № 420/36286/24
11 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена на суддю Токмілову Л.М.
03.12.2024 ухвалою суду позовну заяву залишено без руху.
18.12.2024 ухвалою суду продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви у справі за адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
23.12.2024 позивач усунув недоліки, які стали підставою залишення позову без руху, та подав уточнену позовну заяву у якій просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невжиття належних дій на підставі рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 05.10.2024 (вхідний номер 55678 від 28.10.2024) у зв'язку із судовим рішенням у справі №440/4963/24, яким було визнано наказ про мобілізацію позивача незаконною;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , звільнивши його з військової служби через зміну статусу військовослужбовця на статус військовозобов'язаного, у зв'язку із визнанням судом його мобілізації незаконною;
- скасувати наказ по військовій частині НОМЕР_1 щодо зарахування ОСОБА_1 до особового складу військової частини НОМЕР_1 , так як він виданий на підставі незаконного наказу про мобілізацію ОСОБА_1 №118 від 25.05.2022 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який визнано незаконним за рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 №440/4963/24.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 01.03.2024 справа розподілена на суддю Токмілову Л.М.
30.12.2024 року ухвалою судді Токмілової Л.М. провадження у справі відкрито.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.05.2025 року справу №420/36286/24 передано на розгляд головуючому судді Вовченко О.А.
Ухвалою від 28 травня 2025 року прийнято до провадження справу № 420/36286/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії. Розпочато розгляд справи спочатку та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог в адміністративному позові зазначено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 №440/4963/24, яке набрало законної сили 26.09.2024, було визнано незаконним наказ №118 від 25.05.2022 начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 в частині призову та направлення молодшого солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для проходження військової служби під час мобілізації до військової частини НОМЕР_2 . Далі ОСОБА_1 був переведений до військової частини НОМЕР_1 . 05.10.2024 ОСОБА_1 подав відповідний рапорт, так як його подальше перебування на військовій службі було на підставі скасованого судом наказу, а мобілізація визнана незаконною. Відповідач не припинив порушення прав позивача, які полягають у триваючому порушенні у вигляді перебування на військовій службі за незаконною мобілізацією, та неналежно розглянув рапорт позивача. Задоволення позову Одеським окружним адміністративним судом у справі №440/4963/24, призвело до ретроспективного повернення позивача із статусу військовослужбовця до статусу військовозобов'язаного та повернення розпорядження до ІНФОРМАЦІЯ_3 для вирішення питання того, чи може ОСОБА_1 підлягати мобілізації з урахуванням вимог статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ та надання відповідної відстрочки від призову на військову службу. На підставі вищевикладеного, з урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених вимог статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції, за відсутності правових підстав для подальшого перебування позивача у списках особового складу військової частини, необхідно також зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , так як він, як встановлено Одеським окружним адміністративним судом у рішенні від 26.08.2024 №440/4963/24, він весь час та до тепер перебуває в стані порушення його прав через ту саму незаконну мобілізацію, яка скасована з 22.05.2022, так як визнана судом незаконною. Відповідач не врахував ці обставини, а тому неналежно розглянув рапорт позивача та не припинив порушення прав ОСОБА_1 , виключивши його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , так як позивач змінив статус з військовослужбовця на статус військовозобов'язаного та не має навіть права перебувати у списках військовослужбовців цієї військової частини через визнання набуття такого статусу військовослужбовця незаконним із-за незаконної мобілізації. З дня набрання законної сили судового рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №440/4963/24 (3 26.09.2024), яким мобілізація визнана незаконною, ОСОБА_1 втратив статус військовослужбовця, адже його поява в ЗСУ визнана судом незаконною через незаконну мобілізацію, а тому його утримання в ЗСУ має ознаки незаконного арешту як особи, яка потрапила до ЗСУ в незаконний спосіб, що вже встановлено судом. З моменту визнання судом мобілізації ОСОБА_1 незаконною та скасування наказу про його мобілізацію, направлення на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_4 є незаконним, а ретроспективно мають скасовуватись й накази про включення ОСОБА_1 , до особового складу військових частин, адже очевидно, що позивач на підставі рішення суду про незаконність мобілізації вже змінив статус з військовослужбовця на статус військовозобов'язаного, а військова служба для позивача легально не розпочалась (або ж розпочалась незаконно із-за протиправних дій), а тому позивач мав статус цивільної особи, отже, зазнав втручання у права та основоположні свободи, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
Представником відповідача до суду подано відзив на адміністративний позов (Вхід. №ЕС/4439/25), де зазначено, що військова частина НОМЕР_1 вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії не підлягають до задоволення. Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 08 листопада 2022 року № 564-РС відповідно до пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України солдата ОСОБА_1 , старшого оператора групи спеціального призначення роти спеціального призначення тактичної групи військової частини НОМЕР_3 увільнено від займаної посади і зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.11.2022 № 121 солдата ОСОБА_1 , призначеного наказом Командира військової частини НОМЕР_1 від 28.11.2022 № 72-РС на посаду стрільця з відділення протитанкових ракетних комплексів 2 взводу протитанкових ракетних комплексів 3 батареї протитанкових ракетних комплексів протитанкового артилерійського дивізіону ВОС-100915А, який прибув із військової частини НОМЕР_3 , з 28.11.2022 зараховано до списків особового складу, поставлено на всі види забезпечення і наказано вважати таким, що з 28.11.2022 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою. Підставою для видання наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.11.2022 № 121 про зарахування позивача до списків особового складу військової частини є припис командира військової частини НОМЕР_3 від 24.11.2022 № 1643/1314. Наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.11.2022 року № 121 винесений відповідно да вимог законодавства щодо проходження військової служби на виконання чинного наказу Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 08 листопада 2022 року № 564-РС. Наказ про мобілізацію позивача № 118 від 25.05.2022 року не був підставою для винесення наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.11.2022 року № 121. На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.11.2022 року № 121 позивач зарахований до списків особового складу військової частини, проходить військову службу, отримує грошове та інші види забезпечення, отримав статус учасника бойових дій та користується пільгами, наданими законом (в тому числі на звільнення від сплати судового збору), час проходження військової служби зараховується до його страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби Статус військовослужбовця до 26.09.2024 року позивачем визнається і не заперечується. З огляду на це вимога позивача про скасування наказу від 28.11.2022 року № 121 про зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 є незрозумілою і такою, що суперечить викладеним у позовній заяві його ж висновкам про те, що статус військовослужбовця він втратив 26.09.2024 року. 28 жовтня 2024 року до військової частини НОМЕР_1 надійшов рапорт ОСОБА_1 від 05 жовтня 2024 року, в якому він просив звільнити його з військової служби для продовження навчання у зв'язку з тим, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 року у справі № 440/4963/24 його мобілізацію визнано незаконною. Листом від 11.11.2024 р. № 1781/33004 позивача повідомлено, що його рапорт не підлягає до задоволення у зв'язку з відсутністю підстав для звільнення з військової служби, передбачених пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону. У зв'язку з відсутністю визначених п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону підстав для звільнення з військової служби військова частина НОМЕР_1 обґрунтовано відмовила позивачу в задоволенні рапорту від 05 жовтня 2024 року. Вимога позивача про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , звільнивши його з військової служби через зміну статусу військовослужбовця на статус військовозобов'язаного, у зв'язку із визнанням судом його мобілізації незаконною є безпідставною та необґрунтованою, оскільки законом не передбачено звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період під час дії воєнного стану через зміну статусу військовослужбовця на статус військовозобов'язаного, у зв'язку із визнанням судом його мобілізації незаконною.
Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою, відзивом, дослідивши обставини, якими обґрунтовано позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх наданими доказами, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено копіє паспорта громадянина України та довідкою про реєстрацію місця проживання особи (а.с. 13,14).
Позивач є здобувачем другого (магістерського) рівня вищої освіти ОПП Стоматологія Полтавського державного медичного університету, стоматологічного факультету четвертого курсу 2 - норм групи. Денна форма навчання. Термін навчання з 15.09.2020 p по 30.06.2024 p. Наказ про зарахування №262-у (а.с. 47).
З листа Полтавського державного медичного університету від 23.01.2024 № 01-01/190, вбачається, що 24.02.2022 ОСОБА_1 є здобувачем другого (магістерського) рівня вищої освіти ОПП Стоматологія стоматологічного факультету 5 курсу (скорочений нормативний термін навчання) ПДМУ. У зв'язку зі службою в Збройних Силах України, на підставі заяви ОСОБА_1 , йому відповідно до ч.2 ст. 46 Закону України «Про вищу освіту» надано академічну відпустку з 01.09.2023 року (а.с. 16).
Згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 № 118 від 25.05.2022 року «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації», відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 № 69/2022 призвано до Збройних Сил України по мобілізації та знято з військового обліку: солдата ОСОБА_1 , НОМЕР_2 (а.с. 43)
06 липня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі н.п. Байрак, в наслідок підриву на міні ОСОБА_1 одержав вогнепальне уламкове сліпе поранення пальця правої стопи, що підтверджено довідкою №1641/3243 від 12.07.2022 виданої військовою частиною НОМЕР_2 (а.с. 45).
ОСОБА_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 25.09.2023 року виданим військовою частиною НОМЕР_5 (а.с. 46).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року у справі № 440/4963/24 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_5 про визнання протиправним та скасування наказу №118 від 25.05.2022 року. Визнано протиправним та скасувано наказ № 118 від 25.05.2022 року начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 в частині призову та направлення молодшого солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для проходження військової служби під час мобілізації до Військової частини НОМЕР_2 ( а.с. 16-21). Рішення набрало законної сили 26.09.2024 року.
05 жовтня 2024 року ОСОБА_1 подав рапорт на адресу командира військової частини НОМЕР_1 , де зазначив: «Одеським окружним адміністративним судом у справі № 440/4963/24 від 26.08.2024 винесено судове рішення, яке набрало законної сили 26.09.2024 року, яким мою мобілізацію як студента денної форми навчання в 2022 році визнано незаконною, а тому я не маю права в подальшому в лавах ЗСУ та прошу звільнити мене з військової служби для продовження перерваного незаконною мобілізацією навчання. Подальше моє перебування в лавах ЗСУ порушує моє право на навчання та є незаконним. Я не бажаю проходити в подальшому військову службу. Прошу врахувати мій статус ветерана війни та учасника бойових дій, а також моє поранення» (а.с. 22).
Військовою частиною НОМЕР_1 за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 05.10.2024 року, повідомлено позивача 11.11.2024 року листом №1781/33004 (а.с. 23).
У листі №1781/33004 від 11.11.2024 року відповідачем з посиланням на ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 4 ст. 2, п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» 2232-ХІІ від 25.03.1992 року зазначено, що рапорт про звільнення з військової служби не підлягає до задоволення у зв'язку з відсутністю необхідних підстав, так як звільнення з військової служби на підставі судового рішення у справі № 440/4963/24, яким було визнано протиправним та скасовано наказ № 118 від 25.05.2022 року начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації до військової частини НОМЕР_2 , не передбачено Законом.
Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо неналежного розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби від 05.10.2024 року та наказ командира військової частини НОМЕР_1 щодо зарахування його до особового складу військової частини НОМЕР_1 , у зв'язку з чим звернувся з позовною заявою до суду.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами п.20 ч.1 ст.106 Конституції України визначено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та діє станом на теперішній час.
Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 р. № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі Закон № 2232-ХІІ)
Згідно ч.1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
В ст. 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України (ч.1). Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч.5). Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для робіт із забезпечення оборони держави (ч.9)
З досліджених матеріалів справи вбачається, що призовник ОСОБА_1 , 2001 року народження, з 02.03.2018 року прийнятий на облік ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 48).
Згідно довідки Полтавського державного медичного університету №1675 від 17.08.2023 року, ОСОБА_1 є здобувачем другого (магістерського) рівня вищої освіти ОПП Стоматологія Полтавського державного медичного університету, стоматологічного факультету четвертого курсу 2 - норм групи. Денна форма навчання. Термін навчання з 15.09.2020 p по 30.06.2024 p. Наказ про зарахування №262-у (а.с. 47).
Приписами ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», визначалося, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також: здобувачі фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.
Отже на переконання суду, із мети та кола осіб, що наведені у ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», проходження військової служби під час мобілізації здобувачами фахової вищої освіти, не є «необхідним у демократичному суспільстві».
Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону № 2232-ХІІ, громадяни призовного віку в добровільному порядку можуть бути прийняті на військову службу за контрактом на умовах, передбачених частиною першою статті 20 цього Закону, та в порядку, визначеному положеннями про проходження військової служби громадянами України.
В ч. 1 ст. 17 Стаття 17 Закону № 2232-ХІІ (в редакції чинній на час виниклих правовідносин), зазначено, що відстрочка від призову на строкову військову службу надається призовникам за рішенням районної (міської) призовної комісії відповідно до цього Закону за сімейними обставинами, станом здоров'я, для здобуття освіти та продовження професійної діяльності.
Наказом ІНФОРМАЦІЯ_5 № 118 від 25.05.2022 року «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації» призвано до Збройних Сил України ОСОБА_1 (а.с. 43).
З військового квитка серії НОМЕР_6 від 25.05.2022 року вбачається, що 25 травня 2022 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 у Збройні Сили України по мобілізації (а.с.32-34).
Наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 № 118 від 25.05.2022 року в частині призову та направлення молодшого солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період до військової частини НОМЕР_2 був предметом судового розгляду у справі №440/4963/24.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року у справі № 440/4963/24 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_5 про визнання протиправним та скасування наказу №118 від 25.05.2022 року. Визнано протиправним та скасувано наказ № 118 від 25.05.2022 року начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 в частині призову та направлення молодшого солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для проходження військової служби під час мобілізації до Військової частини НОМЕР_2 ( а.с. 16-21). Рішення набрало законної сили 26.09.2024 року.
Отже, позивач маючи статус здобувача фахової вищої освіти не підлягав призову на військову службу під час мобілізації відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно записів у військовому квитку серії НОМЕР_6 , ОСОБА_1 з 25.05.2022 року проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 , а також 25.05.2022 року позивачу присвоєно військове звання солдат; з 28.11.2022 року ОСОБА_1 проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 .
З зазначених документів вбачається, що позивач, не дивлячись на незаконність рішення про його призов на військову службу, понад 3 роки перебуває на військовій службі та виконує обов'язок, передбачений статтею 65 Конституції України.
Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 08 листопада 2022 року № 564-РС відповідно до пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України солдата ОСОБА_1 , старшого оператора групи спеціального призначення роти спеціального призначення тактичної групи військової частини НОМЕР_3 увільнено від займаної посади і зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 .
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.11.2022 № 121 солдата ОСОБА_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28.11.2022 № 72-РС на посаду стрільця з відділення протитанкових ракетних комплексів 2 взводу протитанкових ракетних комплексів 3 батареї протитанкових ракетних комплексів протитанкового артилерійського дивізіону ВОС-100915А, який прибув із військової частини НОМЕР_3 , з 28.11.2022 зараховано до списків особового складу, поставлено на всі види забезпечення і наказано вважати таким, що з 28.11.2022 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
05 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся з рапортом на адресу командира військової частини НОМЕР_1 , де з посиланням на рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 440/4963/24 від 26.08.2024 просив звільнити з військової служби для продовження перерваного незаконною мобілізацією навчання (а.с. 22).
Військовою частиною НОМЕР_1 розглянуто рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 05.10.2024 року, та повідомлено листом №1781/33004 від 11.11.2024 року про відмову у звільненні з військової служби у зв'язку з відсутністю необхідних підстав, (а.с. 23).
Вирішуючи позовну вимогу про визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невжиття належних дій на підставі рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 05.10.2024 у зв'язку із судовим рішенням у справі №440/4963/24, яким було визнано наказ про мобілізацію позивача незаконною, суд враховує, що Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» не передбачають самостійну та конкретну підставу для звільнення військовослужбовця у разі встановлення судом незаконності прийняття його на військову службу, у тому числі шляхом незаконної мобілізації.
При цьому, протиправний наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 № 118 від 25.05.2022 року станом на цей час не є таким, що вичерпав свою дію, оскільки за наслідком протиправного наказу порушено право позивача на здобуття вищої освіти й станом на дату розгляду відповідачем заяви від 05.10.2024 (вхідний номер 55678 від 28.10.2024 року).
Судом встановлено, що у національному законодавстві відсутні норми права, які регулюють спірне правовідносини, адже відсутній чіткий механізм поновлення прав особи, яка була незаконно мобілізована, шляхом використання легітимних процедур звільнення зі служби. Це означає, що для фізичних осіб, які зазнали неправомірного втручання зі сторони держави у особі відповідного суб'єкта владних повноважень, і для поновлення прав яких не встановлений чіткий порядок, виникає ситуація правової невизначеності, яка може тривати роками.
Однак, ризик негативних наслідків будь-якої помилки державного органу, пов'язаної з неналежним урядуванням, повинен покладатись на державу, а не на особу, відтак помилки не можуть виправлятись за рахунок осіб, які зазнали протиправного втручання.
Приписами Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.1 ст. 6). Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ч.2 ст. 6). Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч.1 ст. 7).
В рішеннях Європейського суду з прав людини «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 73), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pinc v. The Czech Republic п. 58), «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia п. 74), «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia п. 40), «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia п. 67), «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine, п. 71), визначені основні складові принципу належного урядування: 1) на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок; 2) у разі, якщо йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб; 3) ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються; 4) принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість; 5) потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу; державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків; 6) такі помилки не повинні бути усунені за рахунок зацікавленої особи, особливо там, де немає конфлікту приватних інтересів.
Враховуючи важливість принципу «належного урядування» на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їх власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.
Суд зазначає, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Питання мобілізації та призову на військову службу є надзвичайно важливими в умовах введеного на території України воєнного стану, проте, зазначені обставини не можуть бути виправданням порушень, які відбулися в спірних правовідносинах.
Отже, у разі відсутності дієвого механізму поновлення права особи, не повинен унеможливлюватись загалом захист її інтересів, гарантованих Конституцією України, що означає, що у цьому випадку держава повинна самостійно нести відповідальність за невиконання нею свого зобов'язання або за допущені порушення.
Допущені законодавцем прогалини у правових актах та нормах, а також вчинені суб'єктами влади порушення під час застосування таких правових норм, не можуть виправдовувати неправомірне втручання в реалізацію особою належних їй прав та інтересів.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, адміністративні суди перевіряють, чи були рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень ... пропорційними, тобто чи дотримано необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія)
Закон України «Про адміністративну процедуру» визначає, що «Адміністративна процедура здійснюється на засадах: ... 6) пропорційності» (п.6 ч.1 ст.4).
Адміністративний орган під час прийняття адміністративного акта, процедурного рішення, вчинення процедурної дії зобов'язаний дотримуватися принципу пропорційності.
Застосування принципу пропорційності полягає в забезпеченні балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод чи законних інтересів особи та цілями прийняття адміністративного акта, процедурного рішення, вчинення процедурної дії, а також у вжитті заходів для мінімізації таких наслідків.
Адміністративний орган зобов'язаний використовувати надані йому повноваження відповідно до мети, для досягнення якої такі повноваження надані (ст.11).
Отже, дотримання необхідного (справедливого) балансу між суспільними (публічними) та приватними інтересами (принципу пропорційності) є важливою вимогою громадянського суспільства, демократичної, соціальної та правової держави та складовою принципу верховенства права.
Критеріями дотримання такого балансу є: 1) втручання суб'єкта владних повноважень у приватне право особи є виправданим лише за умови, коли це є надзвичайно необхідним для захисту суспільних (публічних) інтересів; 2) можливість суб'єктів владних повноважень змінювати або відкликати окремі власні адміністративні рішення лише в інтересах суспільства, якщо це необхідно, але з урахуванням права та інтересів приватних осіб; 3) наявність обов'язкової та справедливої компенсації особі у разі втручання в її приватне право, що викликане суспільною необхідністю; 4) обов'язковість дотримання розумного співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається для захисту суспільного (публічного) інтересу, та засобами, які використовуються для її досягнення.
В обсязі встановлених у цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин, з урахуванням принципу верховенства права, суд доходить висновку, що відмова відповідача у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 05.102024 року про звільнення з військової служби викладена у листі № 1781/33004 від 11.11.2024 року не відповідає критеріям пропорційності, визначеним ст. 2 КАС України та Законом України «Про адміністративну процедуру», що є самостійною та достатньою підставою для визнання її протиправною та скасуванню, оскільки відмова у звільненні позивача, з військової служби - не відповідає принципу дотримання необхідного (справедливого) балансу між суспільними (публічними) та приватними інтересами (принципу пропорційності).
Щодо посилання представника позивача в позовній заяві про зміну статусу ОСОБА_1 з військовослужбовця на статус військовозобов'язаного, суд зазначає наступне.
В ч. 9 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що громадяни України, щодо військового обов'язку поділяються на такі категорії, зокрема: військовослужбовці це особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
З дослідженого судом військового квитка серії НОМЕР_6 від 25.05.2022 року ОСОБА_1 вбачається, що позивач прийняв військову присягу 25.05.2025 року та з 28.11.2022 року проходить службу у військовій частинні НОМЕР_1 (а.с. 32-33), отже є військовослужбовцем, а посилання представника позивача в позовній заяві щодо статусу позивача, як військовозобов'язаного не підтверджені належними та допустимими доказами у справі.
Щодо позовних вимог про скасування наказу військової частини НОМЕР_1 про зарахування ОСОБА_1 до особового складу військової частини НОМЕР_1 , оскільки він виданий на підставі наказу № 118 від 25.05.2022 про мобілізацію ОСОБА_1 який визнано незаконним за рішенням суду від 26.08.2024 № 440/4963/24 та виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , судом встановлено наступне.
З досліджених матеріалів справи судом встановлено, що солдат ОСОБА_1 , призначений наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28.11.2022 № 72-РС на посаду стрільця з відділення протитанкових ракетних комплексів 2 взводу протитанкових ракетних комплексів 3 батареї протитанкових ракетних комплексів протитанкового артилерійського дивізіону ВОС-100915А.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.11.2022 № 121, солдат ОСОБА_1 з 28.11.2022 зарахований до списків особового складу.
З витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.11.2022 року № 121, вбачається, що підставою прийняття вказаного наказу є рапорт ОСОБА_1 від 28.11.2022, витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.11.2022 № 72-РС та припис командира військової частини НОМЕР_3 від 24.11.2022 № 1643/1314.
Отже з дослідженого наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.11.2022 року № 121, судом встановлено, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 № 118 від 25.05.2022 про призов до Збройних Сил України по мобілізації ОСОБА_1 не є підставою прийняття командиром військової частини НОМЕР_1 наказу (по стройовій частині) від 28.11.2022 № 121, яким зараховано солдата ОСОБА_1 з 28.11.2022 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
З урахуванням вище викладеного, обставини зазначені в позовній заяві щодо підстав скасування наказу військової частини НОМЕР_1 від 28.11.2022 року № 121, щодо зарахування солдата ОСОБА_1 з 28.11.2022 до списків особового складу військової частини не знайшли свого підтвердження, а тому позовна заява в частинні скасування наказу військової частини НОМЕР_1 щодо зарахування ОСОБА_1 до особового складу військової частини НОМЕР_1 не підлягає задоволенню.
Приписами п. 242 Положення № 1153/2008 передбачено, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини здійснюється після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення.
З досліджених матеріалів справи не вбачається, що наявні письмові повідомлення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби, а також, що видавався наказ командиром військової частини НОМЕР_1 про звільнення позивача, а тому правових підстав для зобов'язання відповідача виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 судом не встановлено, оскільки дані вимоги є передчасними та суперечитимуть вимогам п. 242 Положення № 1153/2008.
Щодо ефективного способу захисту порушеного права, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Приписами ч. 2 ст. 5 КАС України регламентовано, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 КАС України).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (Заява № 21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Відповідно до статті 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Отже, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права та принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року у справі № 440/4963/24 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_5 про визнання протиправним та скасування наказу №118 від 25.05.2022 року. Визнано протиправним та скасувано наказ № 118 від 25.05.2022 року начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 в частині призову та направлення молодшого солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для проходження військової служби під час мобілізації до Військової частини НОМЕР_2 ( а.с. 16-21). Рішення набрало законної сили 26.09.2024 року.
Положеннями ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Підсумовуючи вищевикладене суд враховуючи, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 року у справі № 440/4963/24 визнано протиправним та скасовано наказ № 118 від 25.05.2022 року начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 в частині призову та направлення молодшого солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для проходження військової служби під час мобілізації до Військової частини НОМЕР_2 (рішення набрало законної сили 26.09.2024 року), вважає, що ефективним захистом порушеного права позивача є зобов'язання військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби.
Будь-який інший спосіб захисту, на переконання суду, не буде ефективним та справедливим, оскільки фактично допущені суб'єктом владних повноважень порушення будуть виправлятися за рахунок особи, щодо якої допущено порушення процедури.
Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначені норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
При цьому належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач під час розгляду справи не надав.
З урахуванням вище викладеного, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Керуючись ст. ст. 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 від 11.11.2024 № 1781/33004 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби.
В іншій частинні позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 )
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 )
Суддя O.A. Вовченко