Справа № 420/18767/25
11 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Скупінської О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду 12.06.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 станом на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (18.03.2025) грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за 2018, 2019, 2020, 2021 роки;
2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за 2018, 2019, 2020, 2021 роки;
3. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 станом на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (18.03.2025) грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки;
4. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки;
5. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 у період з 15.02.2023 по 19.05.2023 включно шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до Постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017;
6. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо визначення розміру усіх видів грошового забезпечення ОСОБА_1 (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), на розмір яких впливає розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, у період з 15.02.2023 по 19.05.2023 включно шляхом застосування при розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р;
7. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 розміру посадового окладу, окладу за військовим званням та усіх інших видів грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), на розмір яких впливає розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, у період з 15.02.2023 по 19.05.2023 включно, визначивши розмір посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017;
8. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 15.02.2023 по 19.05.2023 включно з урахуванням перерахунку розміру посадового окладу, окладу за військовим званням та усіх інших видів грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), на розмір яких впливає розмір посадового окладу та окладу за військове звання, з урахуванням раніше виплачених сум;
9. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 стосовно несвоєчасного розрахунку ОСОБА_1 при звільненні із військової служби;
10. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, за період з 19 березня 2025 року по 13 квітня 2025 року включно у розмірі 118 474 гривень 20 копійок, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 15.08.2018 його було зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач проходив військову службу до 15.02.2023. 16.10.2020 він отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення учасника бойових дій № НОМЕР_3 15.02.2023 його було переведено до військової частини НОМЕР_1 , в якій проходив військову службу до 18.03.2025. 19.02.2025 на підставі рапорту та доданих до нього документів командувачем військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » видано наказ по особовому складу № 49 про звільнення позивача у запас відповідно до абз. 11 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» під час дії воєнного стану у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд, догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи, однак фактично позивача було звільнено лише 18.03.2025. 18.03.2025 позивача було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та видано відповідний витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 . Однак, грошовий атестат, довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та довідку про щомісячні види грошового забезпечення позивачу при звільненні видано не було. Ці документи було отримано позивачем на підставі адвокатського запиту у травні 2025 року. З урахуванням змісту витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 , грошового атестату та довідок щодо щомісячних видів грошового забезпечення вбачається, що виплати грошового забезпечення при звільненні з військової служби нараховані відповідачем неналежним чином та не в повному обсязі.
16.06.2025 від представника відповідача Військової частини НОМЕР_4 надійшло клопотання (вх. №ЕС/60202/25) про повернення позовної заяви без розгляду, оскільки позовна заява від імені ОСОБА_1 підписана Дубовим Олександром Володимировичем. Перелік реквізитів, які має містити ордер визначені у пункті 12 Положення № 41 відповідно до якого, зокрема: 12.5. номер посвідчення адвоката України, ким та коли воно видане. Під час дії воєнного стану на території України реквізити, передбачені цим підпунктом, можуть оформлятись у відповідності до пункту 10 цього Положення. Отже, обов'язковим реквізитом ордеру, який досліджується у цій справі, є дата видачі посвідчення адвоката (у графі «номер посвідчення адвоката України, ким та коли воно видане»). На підтвердження своїх повноважень представником позивача до позовної заяви додано ордер на надання правничої допомоги серії СА № 1125043 від 12.06.2025. Однак, в ньому відсутні всі необхідні відомості, визначені у пункті 12 Положення № 41, а саме відсутня графа «номер посвідчення адвоката України, ким та коли воно видане» та відповідно відомості, які повинні бути в ній. З урахуванням викладеного позовна заява підлягає поверненню, оскільки така підписана особою, право якої на вчинення таких дій не підтверджено у встановленому законом порядку.
Ухвалою судді від 16.06.2025 у задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 (вх. № ЕС/60202/25 від 16.06.2025) про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії відмовити; позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено 10-денний строк для усунення недоліків, шляхом надання заяви/клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду з заявленими вимогами та доказами, з зазначенням обставин, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду.
18.06.2025 від позивача надійшла заява (вх. №ЕС/61687/25), в якій просить поновити строк звернення до суду, покликаючись на те, що позивач ознайомився із грошовим атестатом, довідками про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та довідками про щомісячні види грошового забезпечення лише у травні 2025 року. Тому із урахуванням того, що грошовий атестат та довідки про розміри та види грошового забезпечення отримані лише в травні 2025 року, строк на звернення з позовом до суду у цій справі не пропущено, адже такий тримісячний строк має розраховуватись саме з дати одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.
Із позовної заяви вбачається, що позивач перебував у статусі діючого військовослужбовця Збройних Сил України з 2018 року до моменту звільнення. Крім того, із доданого до позовної заяви розрахункового листа вбачається, що позивачу неодноразово виплачувалася додаткова винагорода за перебування у зоні ведення бойових дій та безпосередню участь позивача у бойових діях. Таким чином, перебування позивача на військовій службі у Збройних Силах України в умовах воєнного стану, на думку Верховного Суду, може вважатися поважною причиною для поновлення пропущеного строку на звернення до суду. Окрім цього, перебування в районі ведення бойових дій та безпосередня участь позивача у бойових діях об'єктивно ускладнює реалізацію позивачем свого права на звернення до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою судді від 23.06.2025 постановлено заяву позивача про поновлення пропущеного строку на звернення до суду від 18.06.2025 (вх. №61687/25) задовольнити та поновити пропущений строк на звернення до суду; прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрити провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; витребувати з Військової частини НОМЕР_5 :
- наказ про виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_5 ОСОБА_1 ;
- інформації щодо виплати за період з 15.02.2023 по 19.05.2023 грошового забезпечення позивачу, виходячи з розміру посадового окладу за військовим званням, що були визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
09.07.2025 від представника відповідача Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив (вх. №ЕС/69834/25), в якому вказали про невизнання позовних вимог покликаючись, що після переведення позивача з військової частини НОМЕР_2 до військової частини НОМЕР_1 , ним не було надано у встановленому порядку грошовий атестат, у відповідача була відсутня інформація щодо використання ним щорічних відпусток та додаткових відпусток як учаснику бойових дій. Сума, яка підлягати може відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,5, становить 59 237,10 грн: 4 556,70 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 0,5 х 26 (кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 18.03.2025 по 13.04.2025). Також вимога позивача про стягнення судових витрат на правничу допомогу в сумі 50 000,00 грн не підлягає до задоволення, з підстав її не співмірності.
Інших заяв по суті станом на момент розгляду справи до суду не надходило.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується матеріалами справи.
Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №77 від 18.03.2025 ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас за підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через сімейні обставини або з інших поважних причини, перелік яких визначається частиною двадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) (необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи).
3 « 18» березня 2025 року виключити зі списків особового складу частини та зняти з усіх видів забезпечення, а з продовольчого забезпечення з « 19» березня 2025 року.
- Вислуга років у Збройних Силах становить: календарна 09 років 03 місяці 05 днів, пільгова - 00 років 04 місяці 12 днів.
Виплатити щомісячну премію в розмірі 420% посадового окладу, та надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", надбавку за таємність у розмірі 10% від посадового окладу за період з "01" березня 2025 року по "18" березня 2025 року.
Щорічна основна відпустка за 2022 рік не використана.
Виплатити грошову компенсацію за 30 днів невикористаної частини щорічної основної відпустки за 2022 рік відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Щорічна основна відпустка за 2023 рік використана в повному обсязі.
Щорічна основна відпустка за 2024 рік використана в обсязі 15 діб.
Виплатити грошову компенсацію за 15 днів невикористаної частини щорічної основної відпустки за 2024 рік відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Щорічна основна відпустка за 2025 рік використана в обсязі 10 діб.
Провести відрахування із грошового забезпечення за 5 днів щорічної основної відпустки за 2025 рік, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця відповідно до абзацу четвертого пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Допомогу для оздоровлення за 2025 рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» не отримував.
Виплатити допомогу для оздоровлення за 2025 рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» за 2025 рік не отримував.
Згідно наданих до суду довідки про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат підвищень) та премії за період березень 2023 року по травень 2023 року:
- посадовий оклад становить: у березні 2023 року - 1400,00 грн; у квітні-травні 2023 року - 4370,00 грн;
- оклад за військове звання, становить: у березні 2023 року - 1215,81 грн; у квітні-травні 2023 року - 1270,00 грн;
- надбавка за вислугу років, становить (30%): у березні 2023 року - 1594,74 грн; у квітні-травні 2023 року - 1692,00 грн;
- надбавка за особливості проходження служби, становить (65%): у березні 2023 року - 4491,86 грн; у квітні-травні 2023 року - 4765,80 грн;
- надбавка за доступ до державної таємниці, становить (0%): у березні 2023 року - 0,00 грн; у квітні-травні 2023 року - 0,00 грн;
- премія, становить (405%): у березні 2023 року - 17354,04 грн; у квітні-травні 2023 року - 17698,50 грн.
Всього за березень 2023 року - 21845,90 грн, за квітень 2023 року - 22464,30 грн, за травень 2023 року - 22464,30 грн.
Вважаючи, що у період з 15.02.2023 по 19.05.2023 здійснювалось нарахування та виплата грошового забезпечення з урахуванням п. 4 Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з додатками 1, 12, 13 в 14 до Постанови №704, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону «Про військовий обов'язок і військову службу» гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей» та іншими законами.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
У силу приписів ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до п. 10 Постанови №704, ця постанова набирає чинності з 01.03.2018 р.
Так, 30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, а також схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції чинній до 24.02.2018) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103).
Однак, Постановою № 103 (набрала чинності 24.02.2018) до Постанови № 704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі №826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни.
Відповідно до приписів статті 265 КАС України з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині.
Відповідно до положень статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, треба розуміти так, що дія акта починається з моменту набрання ним чинності і припиняється з втратою актом чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
30 вересня 2010 року Конституційний Суд України ухвалив рішення №20-рп/2010 у справі щодо конституційності Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року №2222-ІV, яким визначено юридичні наслідки визнання нормативно-правового акта нечинним, часові межі чинності такого акту, а також і відповідні межі дії відновлених норм з початкової редакції Основного Закону.
Тобто, за загальним правилом, моментом припинення календарної дії приписів закону в цих випадках є момент набрання законної сили відповідним судовим рішенням, і відповідний акт визнається нечинним на майбутнє.
Таким чином, оскільки зміни, внесені Постановою №103, зокрема, до пункту 4 Постанови №704 були визнані судом протиправними та скасовані, то з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 (29 січня 2020 року) діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін, та яка передбачала використання розрахункової величини, яка дорівнює розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
Разом з тим, варто також зауважити, що з 1 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06.12.2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», пунктом 3 розділу ІІ якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
При цьому, під час розв'язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ та пункту 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, перевагу належить віддати положенням закону, як акту права вищої юридичної сили.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що згідно з Постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, а не станом на 01.01.2018, оскільки положення пункту 4 Постанови № 704, в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018 щодо часового визначення прожиткового мінімуму для працездатних осіб як « 01 січня 2018 р.», скасоване 29.01.2020 вищезазначеною постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18.
Враховуючи вищенаведені висновки щодо відсутності правових підстав для застосування такої розрахункової величини, як мінімальна заробітна плата та приймаючи до уваги відновлення дії положень Постанови №704, які діяли до внесення змін Постановою №103, суд дійшов висновку, що з 29 січня 2020 року, тобто з дня, набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18, виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
При цьому, суд звертає увагу відповідача на правові висновки Верховного суду в постанові від 22.09.2022 у справі №500/3840/21 щодо прожиткового мінімуму для працездатних осіб як розрахункової величини для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням.
Закон України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.
Так, під «умовами» слід розуміти встановлення Кабінетом Міністрів України необхідних обставин, які роблять можливим здійснення перерахунку пенсії.
Під «порядком» розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.
Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій.
Відтак, зазначення у пункті 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ. Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Згідно постанови Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №380/10075/21 висновки ВС, викладені, зокрема, у постановах від 11.02.2021 у справах №№200/3757/20-а, 200/3774/20-а, 240/11952/19, від 14.04.2021 у справі №240/12309/20, до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Також, суд враховує, що згідно постанови Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №420/6572/22, позиція Верховного Суду у наведених вище справах щодо застосування приписів пункту 4 Постанови №704 в контексті спору щодо перерахунку пенсії у зв'язку зі збільшенням розмірів складових грошового забезпечення військовослужбовців, а саме збільшення розмірів посадових окладів пов'язувалося із зростанням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, є орієнтиром для застосування положень Постанови №704 в контексті вирішення спору про перерахунок грошового забезпечення, адже, вирішення цього спору теж пов'язане з (правильним) застосуванням розрахункової величини для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу.
У наведених справах правовий висновок Верховного Суду про те, що з 1 січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.
При чому як встановлено судом та не заперечується сторонами позивача 15.02.2023 було переведено до військової частини НОМЕР_1 , в якій проходив військову службу до 18.03.2025.
Так за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 грошове забезпечення, а саме посадовий оклад визначено на рівні 2374,84 грн та оклад за військове звання визначено на рівні 1270,00 грн, та додаткові види грошового забезпечення надбавка за особливості проходження служби (65%) 2620,86 грн, премія (420%) 9974,32 грн, надбавка за таємність (10%) 237,48 грн, що підтверджується грошовим атестатом.
Відповідачем, не спростовано визначення розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб станом на 01.01.2018 ним застосовується при визначенні розміру посадового окладу ОСОБА_1 .
При цьому позивачем заявлено перерахунок грошового забезпечення з 15.02.2023 по 19.05.2023, однак з матеріалів справи встановлено, що до військової частини НОМЕР_1 позивача було переведено з 15.02.2023, проте нарахування грошового забезпечення здійснювалось з березня 2023 року, тому захист порушеного права має відбутися саме з 01.03.2023.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення в період з 01.03.2023 по 19.05.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня, є протиправними.
На підставі викладеного, суд приходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо вимоги нарахувати та виплатити грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за 2018, 2019, 2020, 2021 роки.
Наказом від 07.06.2018 №260 Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року №745/32197 розділ ХХХІ частина 3 визначає, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Як вже було зазначено вище по тексту позивача 15.02.2023 було переведено до військової частини НОМЕР_1 , в якій проходив військову службу до 18.03.2025.
З огляду на все вище викладене, суд виснує, що вказана вимога в частині здійснення перерахунку та виплати компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за 2018, 2019, 2020, 2021 роки, не підлягає задоволенню, оскільки відомості про невикористані відпустки за 2018, 2019, 2020 роки відсутні, крім того періоди проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_6 ) не узгоджується з періодами вказаними позивачем.
Щодо вимоги про здійснення перерахунку та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки - як учаснику бойових дій за 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки, суд зазначає.
Як встановлено з наказу від 18.03.2025 №77 позивачу додаткова відпустка учасника бойових дій за період за 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки не надавалась та не виплачувалась компенсація.
В матеріалах справи міститься посвідчення серії НОМЕР_7 згідно якого пред'явник цього посвідчення має право на пільги, передбачені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. Дата видачі: 16 жовтня 2020 року. (а.с. 6)
Відповідно до статті 4 Закону України від 05.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон №504/96) установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (ст.6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно ст.16-2 Закону №504/96 учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Статтею 5 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII) передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (стаття 12 Закону №3551-XII).
Згідно п.8 ст.10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абз.3 п.14 ст.10-1 Закону №2011-XII).
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів (п.17 ст.10-1 Закону).
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (п.18 ст.10-1 Закону №2011-XII).
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється (п.19 ст.10-1 Закону №2011-XII).
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (п.21 ст.10-1 Закону №2011-XII).
Статтею 1 Закону України від 21.10.1993 №3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543) визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз вищенаведених положень законодавства свідчить про те, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Разом з тим, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п.12 частини першої ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Відповідно до частини восьмої ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, як було вже зазначено, відповідно до ч.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Разом з тим, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 частини першої ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2020-2025 роки.
При цьому, припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає позбавлення права на відпустку, яке може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Законом не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження військової служби.
Припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Однак обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п.12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статті 16-2 Закону України «Про відпустки».
Грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, в тому числі на минулі роки, здійснюється відповідно до наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовця йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні щорічної, а також додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону України «Про відпустки» та п.12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Як наслідок, слід зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 18.03.2025.
Водночас суд вважає необґрунтованими та безпідставними доводи представника відповідача, що після переведення позивача з військової частини НОМЕР_2 до військової частини НОМЕР_1 , ним не було надано у встановленому порядку грошовий атестат, у відповідача була відсутня інформація щодо використання ним щорічних відпусток та додаткових відпусток як учаснику бойових дій, з огляду на таке.
Грошовий атестат видається в усіх випадках переміщення по службі з однієї військової частини до іншої, у тому числі у разі направлення до навчальних закладів на навчання, направлення для подальшого проходження служби до інших військових формувань, утворених відповідно до чинного законодавства України, та правоохоронних органів, а також у разі відрядження до державних органів із залишенням на військовій службі, у разі звільнення в запас або відставку з призначенням пенсії.
Грошовий атестат виписується та видається фінансовим підрозділом військової частини.
Після зарахування військовослужбовця на грошове забезпечення фінансовий орган має надіслати до військової частини, яка видала грошовий атестат, підтвердження (корінець) до грошового атестата, заповнене відповідно до основної частини, завірене підписами керівника установи і начальника фінансового підрозділу та скріплене гербовою печаткою. Підтвердження надсилається в строк не більше одного місяця.
Начальник фінансового підрозділу, який видав грошовий атестат, після отримання підтвердження (корінця) робить відмітку про його отримання в журналі реєстрації та в особовій картці на грошове забезпечення.
У разі якщо грошовий атестат з будь-яких причин при вибутті не був виданий, фінансовий підрозділ зобов'язаний у 10-денний строк надіслати цей атестат за новим місцем служби військовослужбовця, що вибув.
Військовослужбовцям, які прибули до нового місця служби і не надали грошового атестата (у зв'язку із втратою або з інших причин), виплачується грошове забезпечення, починаючи з першого числа наступного місяця на підставі рапорту, у якому вказуються причина неподання грошового атестата, розмір грошового забезпечення за останнім місцем служби та дата отримання атестата.
Одночасно начальник фінансового підрозділу запитує дублікат грошового атестата за колишнім місцем служби військовослужбовця. У разі невідповідності даних рапорту та дубліката грошового атестата здійснюється перерахунок грошового забезпечення, яке було видано.
Що стосується позовних вимог щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III (далі Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №159 (далі Порядок №159).
Відповідно до статей 1, 2 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Згідно із статтею 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-III).
Пунктами 2, 3 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
- пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);
- соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
стипендії;
заробітна плата (грошове забезпечення);
сума індексації грошових доходів громадян;
суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Згідно з пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-III дають підстави вважати, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідно до Закону №2050-III компенсація частини доходів проводиться тільки у випадку, якщо такі доходи були нараховані, але були затриманні строки їх виплати.
Оскільки нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у відповідному розмірі не було, зазначене не свідчить про затримання строків виплати грошових доходів, тому суд дійшов висновку, що така позовна вимога є передчасною та задоволенню не підлягає.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 20.10.2022 у справі №140/862/19, від 28.11.2023 у справі № 420/18163/21 та від 11.01.2024 у справі №200/7529/20-а, який в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються судом під час вирішення цього спору.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити частково.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_7 . (а.с.6)
Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 станом на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 у період з 01.03.2023 по 19.05.2023 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 розміру посадового окладу, окладу за військовим званням у період з 15.02.2023 по 19.05.2023, визначивши розмір посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо визначення розміру усіх видів грошового забезпечення ОСОБА_1 (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), на розмір яких впливає розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, у період з 01.03.2023 по 19.05.2023 шляхом застосування при розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 15.02.2023 по 19.05.2023 з урахуванням перерахунку розміру посадового окладу, окладу за військовим званням та усіх інших видів грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), на розмір яких впливає розмір посадового окладу та окладу за військове звання, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_8 );
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ).
Суддя Олена СКУПІНСЬКА