12 вересня 2025 рокусправа № 380/11986/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України) до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України) ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; НОМЕР_4 ) з вимогами:
- стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ), Реквізити для зарахування коштів на спеціальний фонд - інші джерела власних надходжень (1002030) (для здійснення відшкодування вартості привласненого майна)
Розрахунковий рахунок
НОМЕР_5
МФО 820172, банк Державна казначейська служба України
ЄДРПОУ 45144484
Реквізити для зарахування коштів на загальний фонду (1002030) (для здійснення відшкодування за нараховану безпідставно заробітну плату)
Розрахунковий рахунок
UA828201720343221001302001676
Державна казначейська служба України, м. Київ
ЄДРПОУ 45144484) у розмірі заподіяної державі матеріальної шкоди на загальну суму 65576 грн 86 коп.
В обґрунтування позовних вимог представником позивача вказано, що внаслідок самовільного залишення відповідачем військової частини, за фактом чого відкрито кримінальне провадження, здійснено перерахунок грошового забезпечення, внаслідок чого утворилася переплата, яка підлягає стягненню у судовому порядку.
Суд, на виконання вимог частини третьої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), керуючись частиною шостою цієї статті сформував запит до Єдиного державного демографічного реєстру щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 . У відповіді від 16.06.2025 №1481659 з Єдиного державного демографічного реєстру міститься інформація про місце проживання фізичної особи ОСОБА_1 : АДРЕСА_3 .
Ухвалою суду від 18.06.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за цим позовом та вирішено розглянути таку справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання.
03.07.2025 від відповідача на адресу суду повернувся конверт з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, на якому зазначено причини невручення «за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до пункту першого частини четвертої статті 124 КАС України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх поштової адреси судовий виклик або судове повідомлення надсилаються юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Абзацом другим частини четвертої цієї ж статті передбачено, що у разі відсутності учасників справи за такою адресою вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручено їм належним чином.
Разом з тим, частиною четвертою статті 126 КАС України передбачено, що у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Крім того, відповідача було повідомлено про розгляд даної справи у відповідності до ч.1 ст. 130 КАС України, шляхом оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступних висновків.
Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України №88-ОС від 31.03.2023 «Про особовий склад», солдата ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, зарахованого наказом Голови Державної прикордонної служби України від 28.03.2023 №419-ОС у розпорядження начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України, який прибув для подальшого проходження військової служби з НОМЕР_6 прикордонного загону Державної прикордонної служби України з 31 березня 2023 зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення.
Згідно з наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України №1153-АГ від 29.07.2023 «Про призначення службового розслідування» з метою з'ясування причин та обставин викладених в рапорті від 25.07.2023 №2.2.1/25863/23В-Вн коменданта ІНФОРМАЦІЯ_1 швидкого реагування полковника ОСОБА_2 , щодо факту неприбуття до місця дислокації підрозділу другої прикордонної комендатури швидкого реагування солдата ОСОБА_1 , який після поранення на Бахмутському напрямку 26.06.2023 перебував на стаціонарному лікуванні в Сумському шпиталі ветеранів та був виписаний з даного лікувального закладу 05.07.2023 у відповідно до вимог статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Порядку проведення службового розслідування у Державній прикордонній службі України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 08.11.2021 №815, зареєстрованим Міністерством юстиції України від 14.01.2022 №39/37375 призначено службове розслідування.
За результатами проведеного службового розслідування складено Висновок службового розслідування від 25.08.2023, відповідно до якого, комісія прийшла до висновку, що в діях солдата ОСОБА_1 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України, а саме: нез'явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану.
Запропоновано направити до Третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Черкасах) ТУ ДБР, розташованого у м. Києві матеріали службового розслідування для прийняття процесуального рішення стосовно солдата ОСОБА_1 , в діях якого вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України.
Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України №740-ОС від 18.102.2023 «Про особовий склад» призупинено військову службу солдату ОСОБА_1 з 11.09.2023.
Підстава: лист Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону №1766ВИХ-23 від 17.10.2023, відомості з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 11.09.2023 №62023100140000448 за ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України «Самовільне залишення військової частини, або місця служби».
Відповідно до довідки-розрахунку нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за період з 01.08.2023 по 31.07.2023 №638 від 31.10.2024, солдату ОСОБА_1 , сума збитків завданих державі складає 35049,70 грн (грошове забезпечення - 25035,50 грн; компенсація ПДФО - 4506,39 грн, нараховане та сплачене ЄСВ 5507,81 грн.
Відповідно до довідки-розрахунку нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за період з 01.07.2023 по 31.07.2023 №639 від 31.10.2024, солдату ОСОБА_1 , сума збитку завданого державі складає 30527,16 грн (грошове забезпечення - 21805,11 грн; компенсація ПДФО - 3924,92 грн, нараховане та сплачене ЄСВ 4797,12 грн.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 набув та зберіг майно, а саме грошові кошти без достатньої правової підстави, оскільки самовільно залишив місце служби під час дії воєнного стану та фактично не виконував військового обов'язку, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII).
Приписами частини першої статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року № 548-ХІV визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Згідно із статтями 26, 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення злочину військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначає Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзац другий частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII).
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі Порядок № 260).
Відповідно до пункту 15 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260 грошове забезпечення не виплачується (окрім іншого) за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Так, частина перша статті 1212 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
За змістом частини першої статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
За змістом частин першої - третьої статті 3 вказаного Закону підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.
В силу вимог пункту 4 частини 1 статті 6 Закону особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення.
Законодавство передбачає виключні випадки повернення набутих особою платежів, у тому числі, заробітної плати та/або грошового забезпечення, а однією із них є те, що ця виплата є результатом недобросовісності з боку набувача.
Під час розгляду справи судом встановлено, що заявлені до стягнення кошти є грошовим забезпечення відповідача у розмірі 65576,86 грн.
Матеріалами справи підтверджується, що 05.07.2023 відповідач залишив місце служби після проходження лікування, тобто самовільно залишив військову частину, а тому суд вважає обґрунтованими доводи позивача стосовно того, що нарахування у цей період грошового забезпечення відбулось внаслідок недобросовісності з боку набувача, що за приписами наведених вище норм є підставою для їх повернення.
Отже, дії відповідача призвели до отримання без належних правових підстав коштів у вигляді грошового забезпечення в розмірі 20405,75 грн., а отже за змістом зобов'язань, що виникають внаслідок збереження або набуття майна без достатньої правової підстави у позивача виникло право на повернення безпідставно отриманого відповідачем майна, і виник обов'язок відповідача повернути безпідставно одержане майно.
Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб'єкта владних повноважень, визначила, що вказані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
Аналогічні за змістом висновки містяться також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 734/3102/16-ц та від 22 січня 2020 року у справі № 813/1045/18.
Відповідач на час завдання позивачу шкоди проходив публічну службу та мав статус військовослужбовця. Позов пред'явлено військовою частиною до фізичної особи про стягнення майнової шкоди, завданої ним під час проходження військової служби, а саме внаслідок ухилення останнього від проходження військової служби.
Викладене свідчить про те, що між сторонами по справі виник спір з приводу стягнення збитків, завданих особою державі під час проходження військової служби, а тому цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку, передбаченому КАС України.
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, у зв'язку з чим позов слід задовольнити повністю.
Відповідно до приписів статті 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Оскільки позивач не надав доказів понесення таких судових витрат, суд не має підстав вирішувати питання про їх розподіл.
Керуючись 14, 72-77, 139, 242-246, 255,293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України) ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_7 ) про стягнення коштів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України) безпідставно набуті грошові кошти в сумі 65576 (шістдесят п'ять тисяч п'ятсот сімдесят шість) грн 86 копійок.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Сподарик Наталія Іванівна