12 вересня 2025 рокусправа №380/14469/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кухар Н. А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівський області за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу,
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівський області (79000, м.Львів, пл. Г.Григоренка, 3; код ЄДРПОУ 40108833) в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у Львівській області від 03.02.2025 року №64 о/с «Про особовий склад», яким звільнено відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» зі служби в поліції за п.8 ч. 1 ст. 77 (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)) капітана поліції ОСОБА_1 (0063326) старшого інспектора - чергового чергової частини відділу поліції №3 Львівського районного управління поліції № 2 ГУНП, з 31.02.2025;
- поновити на посаді капітана поліції ОСОБА_1 (0063326) старшого інспектора - чергового чергової частини відділу поліції №3 Львівського районного управління поліції №2 ГУНП з 31.01.2025 року зі збереженням місця роботи і посади за ОСОБА_1 як такого, що увільнений від виконання своїх службових обов'язків;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді капітана поліції ОСОБА_1 (0063326) старшого інспектора - чергового чергової частини відділу поліції №3 Львівського районного управління поліції № 2 ГУНП.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після його мобілізації відповідач звільнив його за служби у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств. Вважає такий наказ незаконним, оскільки він не виявляв бажання переводитись на роботу у інші міністерства чи відомства, як зазначено у наказі про його звільнення, не писав жодних рапортів про перевід його на інше місце роботи чи служби, бажав і бажає проходити службу саме в поліції. Стверджуючи про відсутність у Законі України “Про Національну поліцію» норм, які б визначали порядок переходу працівника поліції на роботу до інших міністерств і відомств, посилається на необхідність дотримання вимог Кодексу законів про працю України, зокрема статті 119 КЗпП України про збереження за працівником, призваним нам військову службу за призовом під час мобілізації, - місця роботи і посади на підприємстві, у якому він працював на час призову. Оскільки спірним наказом його було звільнено без урахування вказаної норми трудового законодавства, такий наказ є протиправним і підлягає скасуванню.
Відповідач щодо задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві, суть яких полягає у правомірності винесення оскаржуваного наказу. Посилаючись на статтю 66 Закону України “Про Національну поліцію», вказує, що поліцейський не може під час проходження служби займатися іншою оплачуваною діяльністю, крім науково-педагогічної, наукової або творчої. Так як, позивач мобілізований, наказом ГУНП у Львівській області від 03.02.2025 року №64 о/с позивача звільнено зі служби в поліції відповідно до Закону України “Про Національну поліцію» за пунктом 8 частини 1 статті 77 (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)). Даний наказ винесено на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому правові підстави для визнання протиправним та скасування наказу відсутні. Просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, поновлено позивачу строк звернення до суду з даним позовом та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Військову частину НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду.
Позивач подав відповідь на відзив, у якій просить позов задоволити.
Представник третьої особи пояснення на позов не подав.
Суд, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України.
Наказом ГУНП у Львівській області від 03.02.2025 № 64 о/с ОСОБА_1 звільнено з посади старшого інспектора-чергового чергової частини відділу поліції № 3 Львівського районного управління поліції № 2 ГУНП у Львівській області з 31.01.2025, на підставі п.8 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).
Підставою видання наказу про звільнення слугували: наказ командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 31.01.2025 № 31, військовий квиток серія НОМЕР_3 , виданий 25 травня 2007 року.
Не погоджуючись з вищенаведеним наказом позивач звернувся до суду з даним позовом.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці регулюються Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначаються Законом України “Про Національну поліцію» від 02.11.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).
Відповідно до частини 1 статті 59 Закону № 580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Питання звільнення зі служби в поліції регулюються статтею 77 Закону № 580-VIII.
Відповідно до пункту 8 частини першої цієї статті поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).
Позивача звільнено зі служби в поліції саме на підставі пункту 8 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII.
Обґрунтовуючи законність звільнення ОСОБА_2 , відповідач стверджує про те, що позивач з 05.09.2024 фактично перейшов на службу у військову частину НОМЕР_4 , яка підпорядковується Міністерству оборони України, що перешкоджає можливості подальшого проходження служби в поліції, оскільки згідно до статті 66 Закону № 580-VIII поліцейський не може під час проходження служби займатися іншою оплачуваною діяльністю, крім науково-педагогічної, наукової або творчої.
Статтею 36 КЗпП України визначено підстави припинення трудового договору, однією з яких відповідно до пункту 5 частини 1 вказаної статті є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.
Відповідно до частини 1 статті 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16.10.2019 у справі №805/3724/15-а, для припинення трудового договору в порядку переведення та захисту прав працівника власник або уповноважений ним орган підприємства, куди переводиться працівник, повинен подати відповідний лист-запит власнику або уповноваженому ним органу підприємства, на якому працює працівник, з проханням звільнити його з роботи на підставі переведення згідно з пунктом 5 статті 36 К3пП України,
Припинення трудового договору і прийняття на роботу мають бути оформлені наказами чи розпорядженнями відповідних власників підприємств або уповноважених ними органів про звільнення працівника з попереднього місця роботи та про прийняття його на нове місце роботи в порядку переведення, відповідно до пункту 5 статті 36 КпП у погоджений сторонами строк.
Отже, для переведення працівника на інше підприємство необхідна згода працівника та погодження між власниками відповідних підприємств або уповноважених ними органів. У разі відсутності зазначених умов переведення на інше підприємство відбутися не може.
Водночас, як встановлено судом з матеріалів справи, ОСОБА_2 було призвано для проходження служби до Збройних Сил України, однак контракт про проходження військової служби із ним не укладався, що свідчить про відсутність підстав вважати, що він перейшов на роботу до іншого міністерства чи відомства.
Статтею 119 КЗпП України встановлені гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків.
Так, відповідно до частини 3 статті 119 КЗпП України за працівниками, направленими для проходження базової військової служби, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визнає Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до статті 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Відповідно до частини 2 статті 39 Закону № 2322-ХІІ громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими ч.3 ст.119 КЗпП України, а також ч.1 ст.53 і ч.2 ст.57 Закону України “Про освіту», ч.2 ст.44, ч.1 ст.54 і ч.3 ст.63 Закону України “Про фахову передвищу освіту», ч.2 ст.46 Закону України “Про вищу освіту».
Суд зазначає, що нормами Закону № 580-VIII не врегульовано порядок збереження робочого місця за поліцейським, що призваний на військову службу під час мобілізації. Водночас, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми трудового законодавства.
Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 31.10.2019 у справі № 825/598/17 та від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено.
Воєнний стан в розумінні положень статті 1 Закону України “Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Отже, з моменту призову на військову службу, за громадянами України, які були призвані на військову службу під час мобілізації на строк до її закінчення зберігаються: місце роботи, посада та середній заробіток на підприємстві, установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, у яких вони працювали на час призову.
Гарантії, встановлені частиною 3 статті 119 КЗпП України, спрямовані на забезпечення права громадян на працю та її оплату, які повинні виконати свій конституційний обов'язок захисту Батьківщини.
Суд зазначає, що “призов на військову службу під час мобілізації» та “перехід у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)» не є тотожними поняттями.
Як встановлено судом, прийняття відповідачем оскарженого наказу про було зумовлено призовом позивача на військову службу під час мобілізації.
За встановлених судом фактичних обставин на позивача поширюються гарантії, передбачені статтею119 КЗпП України, які відповідачем не були дотриманні при прийнятті спірного наказу.
Згідно до частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Під незаконним звільненням слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, встановленого законом.
Ураховуючи положення частини 1 статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з'ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов'язок поновлення такого працівника на попередній роботі.
Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині 1 статті 235 КЗпП України, а тому, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
У постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №804/958/16 зазначено, що з аналізу статті 235 КЗпП України вбачається, що у разі встановлення незаконного звільнення суд обмежений правами щодо поновлення такого працівника на посаді, а саме суд може поновити таку особу лише на роботі, з якої працівника було звільнено.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 640/21065/18, від 27.04.2021 у справі № 826/8332/17, від 31.05.2021 у справі № 840/3202/18, від 20.01.2021 у справі №640/18679/18, від 25.02.2021 у справі № 820/292/17.
Відповідно до вимог частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не подано належних доказів правомірності прийняття оскаржуваного наказу.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Даючи оцінку оскаржуваному наказ, суд дійшов висновку, що такий не відповідає критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України до такого роду рішень, тому його слід визнати протиправним і скасувати, задовольнивши першу позовну вимогу.
Друга позовна вимога є похідною від першої позовної вимоги і також підлягає до задоволення.
Оскільки позивача звільнено зі служби в поліції з 31.01.2025, який є останнім робочим днем, то позивач підлягає поновленню на посаді з 01.02.2025.
Оцінюючи зібрані по справі докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір» і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246, 262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Національної поліції у Львівській області (79000, м.Львів, пл. Г.Григоренка, 3; код ЄДРПОУ 40108833), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у Львівській області від 03.02.2025 року №64 о/с «Про особовий склад».
Поновити капітана поліції ОСОБА_1 (0063326) на посаді старшого інспектора - чергового чергової частини відділу поліції №3 Львівського районного управління поліції №2 ГУНП з 01.02.2025 року.
Рішення в частині поновлення на посаді допустити до негайного виконання.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяКухар Наталія Андріївна