справа№380/9748/25
10 вересня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 та зобов'язання вчинити дії.
Обставини справи:
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 за період з 23.05.2016 по 12.07.2024 грошового забезпечення та належних у вказаний період виплат, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт, та індексації грошового забезпечення, враховуючи базовим січень 2008 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок ОСОБА_1 за період з 23.05.2016 по 12.07.2024 грошового забезпечення та належних у вказаний період виплат (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги та інші) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 23.05.2016 по 12.07.2024 включно, враховуючи базовим січень 2008 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплат належного грошового забезпечення відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-111 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" з 23.05.2016 по день фактичної виплати.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що протягом усього періоду проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 його права на належне грошове забезпечення систематично порушувалися. Він стверджує, що Відповідач, всупереч вимогам законодавства, протиправно не застосовував для розрахунку його посадового окладу та окладу за військовим званням актуальну розрахункову величину - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня відповідного календарного року.
Замість цього використовувався занижений та незмінний показник, встановлений на 01.01.2018. Така практика, на думку Позивача, є прямим порушенням первинної редакції пункту 4 постанови КМУ № 704, дія якої була відновлена з 29.01.2020 рішенням суду у справі № 826/6453/18.
Позивач наполягає, що внаслідок цієї протиправної бездіяльності він систематично недоотримував не лише основні складові грошового забезпечення, а й усі додаткові та одноразові виплати, які розраховуються відсотково від посадового окладу та окладу за військовим званням (надбавки, доплати, премії, допомога на оздоровлення та матеріальна допомога).
Крім того, Позивач вказує на повну відсутність нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, яка є обов'язковою державною гарантією і має розраховуватись від базового місяця - січня 2008 року. Вважає, що має право на отримання компенсації за затримку виплати всіх належних йому, але не виплачених своєчасно сум.
Ухвалою від 20.05.2025 відкрито спрощене позовне провадження у цій справі.
Відповідач, військова частина НОМЕР_1 , у наданому відзиві та поясненнях проти задоволення позову заперечив у повному обсязі. Свою позицію обґрунтовує тим, що при нарахуванні грошового забезпечення Позивачу він діяв виключно в межах та у спосіб, передбачені чинними на той час нормативно-правовими актами. Зокрема, Відповідач посилається на те, що керувався редакцією пункту 4 постанови КМУ № 704, яка прямо встановлювала розрахунковою величиною прожитковий мінімум станом на 01.01.2018.
Також вказує, що з 20.05.2023, після набрання чинності постановою КМУ № 481, розрахунковою величиною стала фіксована сума 1762 грн, що, на його думку, унеможливлює перерахунок, якого вимагає Позивач, на підставі актуальних прожиткових мінімумів. Щодо вимоги про виплату індексації, Відповідач зазначає, що її виплата залежить від наявності відповідних бюджетних асигнувань, які на ці цілі протягом спірного періоду не виділялися, посилаючись на відповідні внутрішні роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони.
Крім того, Відповідач зауважує, що військова частина НОМЕР_1 до 01.07.2018 не була самостійним фінансовим органом, а перебувала на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому не може нести відповідальність за нарахування та виплату грошового забезпечення до цієї дати.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 23.05.2016 по 12.07.2024 та перебував у Відповідача на грошовому забезпеченні. Цей факт підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
У березні 2025 року Позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період служби, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня кожного календарного року, а також нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення.
Листом від 28.04.2025 за вих. №635/720 військова частина НОМЕР_1 відмовила у задоволенні вимог Позивача, що й стало підставою для звернення до суду.
Із наданої Відповідачем архівної довідки про нараховане грошове забезпечення встановлено, що розрахунок посадового окладу та окладу за військовим званням Позивача здійснювався із застосуванням як розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня 2018 року, а саме 1762 грн, протягом усього періоду з 01.03.2018 до звільнення, без урахування щорічного зростання прожиткового мінімуму.
Також матеріалами справи підтверджується, що за спірний період індексація грошового забезпечення Позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.
Таким чином, предметом спору у даній справі є правомірність бездіяльності військової частини щодо:
- незастосування під час розрахунку основних складових грошового забезпечення Позивача (посадового окладу та окладу за військовим званням) розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» на 1 січня відповідного календарного року, за період з 29.01.2020 по 12.07.2023;
- ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 23.05.2016 по 12.07.2024.
Нормативно-правове регулювання та загальні засади
Відповідно до статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Частина п'ята цієї статті прямо встановлює, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Це конституційне положення має найвищу юридичну силу і є нормою прямої дії, яка покладає на державу позитивний обов'язок створювати належні умови для реалізації прав військовослужбовців.
Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Для військовослужбовців еквівалентом заробітної плати є грошове забезпечення.
Засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 9 цього Закону, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації. Важливо, що частина третя цієї статті прямо вказує: грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ визначено, що порядок та розміри грошового забезпечення, що виплачується військовослужбовцям, встановлюються Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначених норм закону, Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01.03.2018.
Щодо перерахунку грошового забезпечення виходячи з прожиткового мінімуму
Суд встановив, що ключовим питанням у цій частині спору є визначення правильної розрахункової величини для обчислення посадових окладів та окладів за військовим званням Позивача за період з 29.01.2020.
Пункт 4 Постанови № 704 у своїй первинній редакції (чинній з 01.03.2018) передбачав: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців ... визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року ..., на відповідний тарифний коефіцієнт...».
Ця норма встановлювала динамічний механізм, який прив'язував розміри окладів до щорічного зростання прожиткового мінімуму, що відповідало меті підтримання належного рівня грошового забезпечення.
Однак, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (пунктом 6 якої вносились зміни) ця норма була змінена.
Нова редакція пункту 4 Постанови № 704 встановлювала, що розрахунковою величиною є прожитковий мінімум, встановлений законом на 01.01.2018. Таким чином, динамічний механізм було замінено на фіксований, що призвело до "замороження" окладів на рівні 2018 року.
Рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, яке набрало законної сили та не було оскаржене, було визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103.
Згідно з частиною 2 статті 265 КАС України, нормативно-правовий акт або окремі його положення, що визнані протиправними та нечинними, не застосовуються з дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Скасування судом нормативно-правового акту (або його частини, якою вносилися зміни) означає відновлення дії попередньої редакції норми. Це є загальним принципом права "tempus regit actum" (час регулює акт).
Отже, з 29.01.2020 відновила свою дію первинна редакція пункту 4 Постанови № 704. Це означає, що з цієї дати Відповідач був зобов'язаний застосовувати при розрахунку грошового забезпечення Позивача розмір прожиткового мінімуму, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року (2020, 2021, 2022, 2023).
Ця правова позиція є усталеною та неодноразово підтверджена Верховним Судом. Зокрема, у постановах від 10.01.2023 у справі № 440/1185/21, від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21, від 17.01.2024 у справі № 580/522/23, Верховний Суд дійшов висновку, що з 29.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму на 01.01.2018 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, зокрема Законам України про Державний бюджет на відповідні роки, якими встановлювався новий, вищий розмір прожиткового мінімуму. Дії суб'єкта владних повноважень щодо нарахування грошового забезпечення без урахування актуального розміру прожиткового мінімуму є протиправними.
Доводи Відповідача щодо суперечностей між пунктом 4 та примітками до додатків Постанови № 704, а також щодо дії Закону № 1774-VІІІ, є безпідставними, оскільки при вирішенні правової колізії перевага надається нормі закону, а не підзаконного акта, та нормі, яка має вищу юридичну силу.
Примітки до нормативно-правового акту мають роз'яснювальний, а не нормативний характер і не можуть змінювати зміст основної норми.
Водночас суд враховує, що постановою КМУ від 12.05.2023 № 481, яка набрала чинності 20.05.2023, було знову змінено пункт 4 Постанови № 704 та встановлено, що розрахунки проводяться виходячи зі сталої величини - 1762 гривні. Відтак, вимога Позивача про перерахунок на основі актуального прожиткового мінімуму є обґрунтованою лише за період з 29.01.2020 по 19.05.2023. В інші періоди спірних правовідносин діяли інші редакції пункту 4 Постанови №704, правомірність яких не є предметом даного спору.
Такий висновок викладений Верховним Судом у Постанові від 21.08.2025 у справі №520/22317/23 та Постанові від 26.06.2025 у справі №480/7154/24
Щодо нарахування та виплати індексації
Відповідно до статті 9 Закону №2011-ХІІ та Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII, грошове забезпечення як форма оплати праці військовослужбовця підлягає обов'язковій індексації. Індексація є державною гарантією, спрямованою на підтримання купівельної спроможності доходів населення в умовах зростання цін.
Доводи Відповідача про відсутність бюджетного фінансування як підставу для невиплати індексації суд відхиляє, оскільки така позиція суперечить принципу належного урядування та практиці Верховного Суду. У постановах від 07.08.2019 у справі №825/694/17 та від 23.10.2019 у справі №825/1832/17 Верховний Суд чітко зазначив, що обмежене фінансування чи відсутність відповідних кошторисних призначень не позбавляє суб'єкта владних повноважень обов'язку виконувати вимоги закону та не може бути підставою для відмови у задоволенні законних вимог громадян. Ризик помилок державного органу та відсутності у нього коштів покладається на сам державний орган, а не на громадянина.
Щодо базового місяця для нарахування індексації, суд керується правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 10.09.2020 у справі № 200/9297/19-а. У зв'язку з тим, що останнє суттєве підвищення саме посадових окладів військовослужбовців, яке могло б змінити базовий місяць, відбулося у січні 2008 року (Постанова КМУ №1294), саме цей місяць слід вважати базовим для розрахунку індексації у подальшому. Оскільки Відповідач не проводив підвищення посадового окладу Позивача у відповідності до зростання прожиткового мінімуму, а також не довів, що інші підвищення доходу Позивача перевищували суму можливої індексації, підстав для зміни базового місяця не виникало. Таким чином, бездіяльність Відповідача щодо нарахування та виплати індексації за весь період служби є протиправною.
Щодо вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів.
Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності здійснюють компенсацію у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, сума індексації грошових доходів громадян (абзац другий частини другої статті 2 Закону № 2050-III).
Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Такий підхід до розуміння зазначених норм права сформулював Верховний Суд України у постановах від 19 грудня 2011 року у справі № 6-58цс11, від 11 липня 2017 року у справі № 2а-1102/09/2670 та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20.
Від цих висновків Верховний Суд не відступав.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20 (касаційне провадження № К/990/129/22) відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09 червня 2021 року у справі №240/186/20, від 17 листопада 2021 року у справі № 460/4188/20, від 27 липня 2022 року у справі №460/783/20, від 11 травня 2023 року у справі №460/786/20.
В указаній постанові Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, серед іншого, сформулював висновки, відповідно до яких нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, отримання відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію у відповідь на заяву особи про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, та відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
У справі № 560/8194/20 судова палата виходила з того, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
За висновком судової палати зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Верховний Суд неодноразово роз'яснював, що відступаючи від раніше сформованих висновків у раніше ухвалених постановах Верховного Суду, Суд може не вказувати усі такі рішення, оскільки Суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.
Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені (такий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20, від 05 липня 2022 року у справі №420/7633/20, від 29 березня 2023 року у справі №120/9475/21-а, від 12 вересня 2024 року у справах №400/5837/23, №240/18489/23, від 10 жовтня 2024 року у справі №280/5397/19, від 18 грудня 2024 року у справі №755/15005/23 та інших).
Застосовуючи указаний висновок, Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19 констатував, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року. Верховний Суд визнав безпідставними доводи судів попередніх інстанцій про те, що право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили відповідним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення, зауваживши, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів. Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог у частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації.
У постанові від 21 серпня 2023 року в справі №460/6767/20 Верховний Суд, ураховуючи правову позицію, висловлену Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 травня 2019 року у справі № 804/2994/18, від 23 грудня 2020 року в справі №640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року у справі №420/7633/20, від 09 серпня 2022 року у справі №460/4765/20, дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строку його виплати (частини основного розміру пенсії) саме за період з моменту неправомірного нарахування пенсії відповідачем, що встановлено судовим рішенням (у іншій справі), по фактичну її виплату.
Така ж позиція міститься і у Постанові від 29 травня 2025 року у справі №640/12053/21 адміністративне провадження № К/990/38312/23
Беручи до уваги сформовану судову практику Верховного Суду в аспекті права особи на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати суд дійшов висновку, що позивач має право на таку компенсацію у зв'язку з порушенням строків виплати за весь час невиплати.
Щодо належного відповідача
Доводи Відповідача про те, що він не є належним відповідачем за період до 01.07.2018, оскільки перебував на фінансовому забезпеченні іншої установи, суд відхиляє. Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Остаточний розрахунок проводиться військовою частиною, з якої військовослужбовець звільняється. Позивач проходив службу та був виключений зі списків особового складу саме військової частини НОМЕР_1 . Відтак, обов'язок провести повний та остаточний розрахунок за весь період служби покладено саме на Відповідача, незалежно від внутрішніх питань фінансового підпорядкування у минулому.
Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки у позовній заяві Позивач вказував, що він звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» як учасник бойових дій (військовослужбовець) у зв'язку зі спором, що стосується проходження військової служби, і не надав доказів сплати судового збору, підстави для стягнення судових витрат на користь Позивача відсутні.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 241-246, 255 КАС України, суд,
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 за період з 23.05.2016 по 19.05.2023 грошового забезпечення та належних у вказаний період виплат, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, та індексації грошового забезпечення, враховуючи базовий місяць січень 2008 року.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) провести перерахунок ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 23.05.2016 по 19.05.2023 грошового забезпечення та належних у вказаний період виплат (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги та інші) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
4. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення з 23.05.2016 по 12.07.2024 включно, враховуючи базовий місяць січень 2008 року.
5. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплат належного грошового забезпечення відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-111 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" з 23.05.2016 по день фактичної виплати.
5. В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
6. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 10 вересня 2025 року.
Суддя Коморний О.І.