справа №380/18396/25
з питань забезпечення позову
11 вересня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити дії,
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформлене протоколом № 72, про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.07.2025 та прийняти рішення про надання йому відстрочки від призову на військову службу на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з урахуванням висновків суду.
Одночасно із позовом представником позивача подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову, у якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_4 вчиняти будь-які дії, пов'язані за заходами призову на військову службу під час мобілізації на особливий період стосовно ОСОБА_1 , за винятком дій, пов'язаних із перевіркою підстав для надання відстрочки та її оформленням, до набрання законної сили рішенням суду у цій справі. Вказану заяву обґрунтовує очевидною небезпекою незворотності процедури призову та унеможливленням виконанням рішення суду, об'єктивними перешкодами для ефективного судового захисту, співмірністю та адекватністю запропонованих заходів та наявністю ризику настання невідворотних ризиків.
Ухвалою судді від 11.09.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Частиною 3 ст. 154 КАС України визначено, що у виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
З огляду на зміст заяви про забезпечення позову суд не вбачає підстав для розгляду такої з викликом заінтересованих сторін та їх заслуховування в судовому засіданні, відтак заява розглядається в порядку письмового провадження.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд виходить з такого.
Відповідно до частини статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 2 ст. 150 КАС України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з пунктом 1 частини 1 та частиною 2 статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав та законних інтересів позивачів (фізичних та юридичних осіб) в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний гарантувати у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, виконання майбутнього рішення суду або/та ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Судом встановлено, що передумовою звернення до суду із заявою про забезпечення позову слугувало рішення відповідача про відмову у надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації
Суд враховує те, що відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України.
Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу», частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно з частиною другою статті 17 Закону України «Про оборону України» громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Частиною 3 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану, який триває і дотепер.
Отже, виконання громадянами України, придатними до військової служби, в період дії воєнного стану свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни як і дії відповідних державних органів щодо забезпечення виконання відповідних завдань урегульовано законом.
Суд звертає увагу, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності рішення суб'єкта владних повноважень, оскільки встановлення ознак протиправності такого є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Слід зауважити, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Тому сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення, що на думку позивача, порушує його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення є очевидно протиправним і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких вони поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно.
Проте відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, оскільки, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.
Враховуючи позовні вимоги, з якими звернувся позивач, суд зауважує, що забезпечення позову у визначений ним спосіб буде фактично вирішенням справи по суті до прийняття рішення у даній справі, без з'ясування фактичних обставин справи, без оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних доказів y їх сукупності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року у справ №800/521/17 зазначила: «позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом. У разі задоволення такої заяви позивача суд своєю ухвалою фактично подовжує правовідносини публічної служби для позивача, але ухвала суду про забезпечення позову не може бути підставою для виникнення та зміни таких правовідносин».
Так, позивачем, зокрема, як на ключову обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову посилається на те, що він може бути мобілізований на військову службу, що становитиме небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, а також незворотньо змінить його правовий статус, після чого неможливо буде реалізувати право на відстрочку.
Водночас такі доводи не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки такі передбачають можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях.
Відповідно до Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Таким чином, суд враховує, що саме суб'єкт звернення із відповідною заявою про вжиття заходів забезпечення позову повинен обґрунтувати існуванням передбачених статтею 150 КАС України підстав для забезпечення позову. Такий висновок узгоджується із нормою частини 1 статті 9 КАС України, в силу якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Наведені позивачем доводи й аргументи не є достатніми та переконливими для висновку про необхідність застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими статтями 150-151 КАС України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 150, 151, 152, 154, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, відмовити повністю.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвалу може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції відповідно до ст. ст. 293-297 КАС України.
Суддя Сидор Н.Т.