11 вересня 2025 рокусправа № 380/4042/25
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши в письмовому провадженні, у м.Львові, за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016; ЄДРПОУ: 13814885), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII як члену сім'ї репресованої особи, починаючи з 05.05.2018, з урахуванням виплачених сум;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII як члену сім'ї репресованої особи, починаючи з 05.05.2018, з урахуванням виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII, у зв'язку з чим 23.01.2025 звернувся до ГУ ПФУ у Львівській області із відповідною заявою. Однак листом ГУ ПФУ у Львівській області від 30.01.2025 позивачу відмовлено у виплаті підвищення у вказаному розмірі. Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною та такою, що порушує його право на пенсійне забезпечення, тому просить позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою судді від 10.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначив, що ОСОБА_1 не встановлено підвищення як громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було переселено відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Враховуючи вищезазначене, позивачу необхідно звернутися до будь-якого відділу обслуговування громадян із заявою та документами або подати їх через вебпортал. Окрім цього, повідомляє, що Постановою № 654 від 16.07.2008 встановлено, що репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн.
Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області та з 29.12.2014 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до архівної довідки від 28.12.1990 №ІЗ/7672-90, виданої Прокуратурою Львівської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їхні діти: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в 1947 році були вислані на спецпоселення - реабілітовані на підставі ст. 1 Указу Президії Верховної ради СРСР від 16.01.1989 «Про додаткові заходи по відновленню справедливості стосовно жертв репресій, які мали місце в період 30-х - 40-х і початку 50-х років», з повернення конфіскованого майна або його вартості.
Батьками ОСОБА_5 є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 11.01.1977 ВЗАГС виконавчого комітету Буської районної ради Львівської області.
20.10.1953 між ОСОБА_5 , 1937 року народження та ОСОБА_6 було зареєстровано шлюб в Кисельовському відділі ЗАГС Кемеровської області (актовий запис 1282), що підтверджується випискою №2-65 з рішення Буського районного народного суду УРСР від 10.03.1988 про розірвання даного шлюбу. Прізвище ОСОБА_5 після шлюбу ОСОБА_7 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 в даному шлюбі народився позивач - ОСОБА_1 , місце народження - м. Кисельовськ, Кемеровської області РФ, що підтверджується копією першої сторінки паспорта серії НОМЕР_3 та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим повторно 23.03.2001 відділом ЗАГС адміністрації міста Кисельовськ, Кемеровської області. В свідоцтві про народження вказані батьки позивача - ОСОБА_8 та ОСОБА_6 .
03.07.2018 Львівською обласною радою - ОСОБА_1 видано посвідчення №146/16-П, відповідно до якого він має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
23.01.2025 позивач звернулася до ГУ ПФУ у Львівській області зі запитом, у якому просив:
- надати йому інформацію чи з 05.05.2018 ГУ ПФ України у Львівській області здійснено перерахунок його пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII, із розрахунку підвищення розміру пенсії на 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, з урахуванням виплачених сум,
- а в протилежному випадку - невідкладно здійснити перерахунок та виплату йому підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII як члену сім'ї репресованої особи, починаючи з 05.05.2018.
В додаток до звернення позивачем надано наступні документи: копія паспорта та РНОКПП заявника на трьох аркушах; копія пенсійного посвідчення заявника на одному аркуші; копія посвідчення заявника про право на пільги у відповідності до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» на одному аркуші; копія повторного свідоцтва про народження заявника, виданого 23.03.2001 відділом РАГС адміністрації міста Кисельовск, Кемеровської області, рф на одному аркуші; копія паспорта та РНОКПП ОСОБА_8 на двох аркушах; копія свідоцтва про народження ОСОБА_9 на одному аркуші; копія посвідчення ОСОБА_8 про право на пільги у відповідності до законодавства України для ветеранів війни - учасників війни на одному аркуші; копія довідки прокуратури Львівській області від 28.12.1990 №13/7672-90 «Про реабілітацію» ОСОБА_9 та членів її родини на одному аркуші; копія рішення Буського районного суду Львівської області від 10.03.1998 у справі №2-65 про розірвання шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , що був зареєстрований 20.10.1953 Кисельовським ВРАГС Кемеровської області, на одному аркуші;
Однак, листом від 30.01.2025 відповідачем відмовлено позивачу в проханні про перерахунок пенсії та повідомлено, що йому не встановлено підвищення як громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було переселено відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788. Зазначено, що позивачу необхідно звернутися до будь-якого відділу обслуговування громадян із заявою та документами про перерахунок пенсії або подати їх через вебпортал.
Не погодившись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд керується таким.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» №962-XII від 17.04.1991 (в редакції, до 05.05.2018) встановлено, що реабілітованими є особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Реабілітованими також є громадяни, засуджені за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за ст. 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958 і ст.62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28.10.89 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14.04.89 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»;
- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;
- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (ст. 1 доповнено ч. 3 згідно із Законом №2353-XII).
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991років» №2325-VIII від 13.03.2018 (набрав законної сили з 05.05.2018, далі - Закон №2235) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.
Так, серед іншого, змінено назву закону на «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991років», а також викладено в новій редакції преамбулу та ст. 1, 3, 6 Закону №962-XII, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні». Вказані зміни набули чинності 05.05.2018.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-XII.
Як визначено ст.1-1 цього Закону України репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом.
Відповідно до ст.1-2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991років» №962-XII від 17.04.1991 (зі змінами і доповненнями) реабілітованими визнаються особи:
1) які до 24.08.1991 були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання;
2) стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії у формах, визначених ст.2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів;
3) стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення;
4) які до 24.08.1991 були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених п.п.1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені п.п. 15-22 ст. 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину;
5) стосовно яких до 24.08.1991 за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених ст.2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24.08.1991, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Статтею 4 Закону №962-XII передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Згідно з п.2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається посвідчення реабілітованого. Для реабілітованих осіб, потерпілих від репресій, зазначених в пунктах 5-7 статті 2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Відповідно до пункту 7 Постанови Верховної ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 24.12.1993 №3812-XII направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку (стаття 3) - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв'язках з так званими «ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо.
Довідки про реабілітацію, згідно із статтею 3 цього Закону видаються реабілітованим на їх вимогу органами внутрішніх справ за наявності у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на виселених осіб тощо), а за відсутності таких документів - районними комісіями по поновленню прав реабілітованих після встановлення ними факту виселення.
З аналізу вище наведених норм вбачається, що громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані на підставі статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», призначені пенсії підвищуються на 50 процентів мінімальної пенсії за віком, а членам їх сімей, яких було примусово переселено на підставі статті 3 вказаного Закону, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
При цьому, відповідно до статті 1-3 Закону №962-XII потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року N 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.
Положення цієї норми чітко визначають, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі: діти, які були переселені разом із батьками; діти, які народилися під час перебування репресованої особи на засланні і проживали з репресованою особою однією сім'єю.
Таким чином, до членів сімей, яких було примусово переселено, належать й діти, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім'єю.
Аналогічного висновку у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 13.05.2024 у справі № 500/5507/23, а також від 31.05.2024 у справі №500/3332/23.
Відповідно до п. 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008 визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі - 54,40 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Стаття 28 Закону №1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Прожитковий мінімум відповідно до вимог ч.1 ст.2 Закону України «Про прожитковий мінімум» №966-XIV від 15.07.1999 застосовується, зокрема для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими ст. 28 Закону №1058-IV, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не п. п. 2 п. 4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 у справі №446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі №446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі №446/1848/16-а.
Суд встановив, що відповідно до архівної довідки від 28.12.1990 №ІЗ/7672-90, виданої Прокуратурою Львівської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їхні діти: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в 1947 році були вислані на спецпоселення - реабілітовані на підставі ст. 1 Указу Президії Верховної ради СРСР від 16.01.1989 «Про додаткові заходи по відновленню справедливості стосовно жертв репресій, які мали місце в період 30-х - 40-х і початку 50-х років», з повернення конфіскованого майна або його вартості.
Водночас, ОСОБА_1 , 1954 року народження, є особою, яка народилася та знаходилася на спецпоселенні разом із репресованою по політичним мотивам матір'ю ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про його народження.
Таким чином, позивач, є членом сім'ї репресованої особи, оскільки народився у спецпоселенні та на момент здійснення репресій проживав з репресованою особою однією сім'єю.
03.07.2018 Львівською обласною радою - ОСОБА_1 видано посвідчення №146/16-П, відповідно до якого він має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому п. «г» ст. 77 Закону № 1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім'ї репресованої особи.
З огляду на наведене, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії позивачу в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Вказана позиція суду узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 06.02.2019 у справі №446/1515/16а, від 06.02.2019 у справі №446/1848/16а, від 23.06.2020 у справі № 465/4642/15-а.
Враховуючи викладене та виходячи з меж позовних вимог, для забезпечення ефективного поновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату позивачу підвищення до пенсії у розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991, як члену сім'ї реабілітованої особи.
При вирішенні питання щодо строку, з якого слід проводити перерахунок підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд враховує, що відповідно до статті 98 Закону № 1788-ХІІ: - перерахунок пенсії провадиться на підставі документів про вік, стаж, заробіток та інших, наявних на час перерахунку в пенсійній справі, а також додаткових документів, поданих пенсіонером на час перерахунку; - якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії у зв'язку з введенням у дію цього Закону (про стаж роботи, заробіток, сімейний стан та інші), то пенсія знову перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців перед поданням додаткових документів і не раніше ніж з дня введення в дію цього Закону.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до територіального органу ПФУ з відповідною заявою про встановлення підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» 23.01.2025. За таких обставин, з огляду на вказане правове регулювання, призначена позивачу пенсія підлягає перерахунку з 23.01.2024 (тобто за час, який передував дванадцятимісячному терміну до моменту подання позивачем додаткових документів для перерахунку пенсії), а не з 05.05.2018.
Подібні за змістом висновки щодо застосування статті 98 Закону №1788-ХІІ викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що припис частини другої статті 98 Закону № 1788-ХІІ щодо періоду, за який можливий перерахунок пенсії, встановлений державою з метою забезпечення юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі, керівництво й управління якою здійснює ПФУ (підпункт 2 пункту 4 Положення про Пенсійний Фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280). Останній також здійснює ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення (підпункт 4 пункту 4 вказаного Положення), і у солідарній системі пенсійного забезпечення така ефективність розподілу за умови відсутності часових обмежень для перерахунку пенсій за минулі періоди на підставі нових документів, які подають пенсіонери, була би під загрозою.
Водночас, суд відхиляє аргументи відповідача про те, що для встановлення спірної доплати позивачу необхідно звернутися до будь-якого відділу обслуговування громадян із заявою та документами або подати їх через вебпортал, адже матеріалами справи підтверджується, що позивач з такою заявою звертався та надавав необхідні документи, однак отримав відмову.
Так, вирішуючи питання правомірності нерозгляду органом пенсійного фонду заяви, форма якої не відповідає тій, яка встановлена Порядком № 22-1, у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №748/696/17 Верховний Суд вказав, що важливим при вирішенні спірних правовідносин є зміст зазначеної заяви, який очевидно дає змогу оцінити намір заявника. Крім того, вказав, що важливим є також долучення позивачем до заяви документів, які подаються саме при призначенні пенсії.
На цій підставі Суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність органу пенсійного фонду і вказав, що відмовивши позивачу в розгляді його заяви по суті, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача як пенсіонера (соціальної групи населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій у частині соціального захисту).
Аналогічний підхід до вирішення подібних правовідносин застосований Верховним Судом у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 537/3480/17, від 27 листопада 2019 року у справі №748/696/17, від 26 лютого 2020 року у справі № 541/543/17-а, від 16 грудня 2021 року у справі №500/1879/20 та від 09 серпня 2023 року у справі №520/5045/2020.
Крім того, у постанові від 23 вересня 2024 року у справі №620/2027/23 Верховний Суд наголосив, що доступ до соціальних прав, зокрема права на призначення пенсії, є важливим аспектом забезпечення гідного життя громадян. У цьому контексті можливість подання заяви у довільній формі є ключовим елементом, що спрощує процес отримання пенсійного забезпечення та сприяє реалізації такого конституційного права.
Таким чином, з усталеної практики Верховного Суду вбачається, що ключове значення при вирішенні спорів щодо призначення чи перерахунку пенсії має зміст звернення, що дає змогу об'єктивно встановити волю заявника, а не виключно формальне дотримання затвердженої бланкової форми. Зазначені позиції послідовно наголошують, що надмірний формалізм у сфері соціального забезпечення є неприпустимим та призводить до безпідставного обмеження конституційних прав.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що право особи на звернення за перерахунком пенсії є складовою права на соціальне забезпечення, гарантованого Конституцією України (стаття 46) та законодавством у сфері пенсійного забезпечення. Незважаючи на формальні вимоги до заяви, визначені Порядком № 22-1, її зміст має відігравати ключову роль при оцінці дійсного волевиявлення особи.
Суд доходить висновку, що навіть за умови подання звернення у формі запиту, якщо з його змісту вбачається чітке волевиявлення на здійснення перерахунку пенсії, таке звернення має розглядатися як належне звернення за змістом, а не формою. Відмова у задоволенні такого звернення лише з формальних підстав без належної оцінки його змісту та встановлення дійсного волевиявлення особи, є проявом надмірного формалізму з боку органу державної влади, призводить до фактичного обмеження гарантованого Конституцією України права особи на соціальне забезпечення і суперечить принципам пропорційності, добросовісності та верховенства права у сфері публічно-правових відносин.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 22.07.2025 у справі № 580/710/24, які враховуються судом при розгляді даної справи.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову.
Щодо судового збору, то згідно ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такий відшкодовується позивачу в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 як члену сім'ї реабілітованої особи, у проведенні перерахунку та виплаті підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ, із розрахунку 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016; ЄДРПОУ: 13814885) здійснити з 23.01.2024 перерахунок та виплату ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) підвищення до пенсії у розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 як члену сім'ї реабілітованої особи.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016; ЄДРПОУ: 13814885) сплачений судовий збір в сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяБратичак Уляна Володимирівна