10 вересня 2025 рокусправа № 380/151/25
місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулика А. Г.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення
І. Стислий виклад позицій учасників справи
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , у якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 22.12.2024 ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має дозвільні документи на перевезення вантажу, у тому числі і щодо міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом, що підтверджується відповідним витягом Державної служби України з Безпеки на транспорті № 1124 від 04.12.2024 та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань. 22.12.2024 на виконання умов укладеного договору, позивач прибув до пункту пропуску державного кордону "Смільниця" з метою перетину державного кордону України. Рішенням від 22.12.2024 посадової особи ІНФОРМАЦІЯ_1 (ВЧ НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України Позивачу було відмовлено у виїзді з України, у зв'язку з тим, що позивачем під час дії правового режиму воєнного стану не підтверджено мету поїздки. Вказане рішення позивач вважає протиправним.
05.02.2025 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити у задоволенні позову повністю. Відзив обґрунтований тим, що уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з метою оцінки ризиків, в ході перевірки документів для встановлення підстав на право перетинання державного кордону України, під час процедури прикордонного контролю окрім здійснення перевірки документів, проводять також опитування осіб котрі прямують через державний кордон, для підтвердження мети такої поїздки з наданих на паспортний контроль документів оскільки зазначений захід однією зі складових прикордонного контролю. Оскільки позивач при проходженні прикордонного контролю не орієнтувався з якою метою, куди, на який термін тощо прямує та плутався у свої свідченнях під час прикордонного контролю, позивачу відмовили в перетинанні державного кордону на виїзд з України у зв'язку з непідтвердженням мети прямування.
20.02.2025 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якому просить суд задовольнити позовні вимоги повністю. Відповідь обґрунтована тим, що у постанові Верховного Суду від 12.05.2023 року у справі № 640/3055/23-а зазначено, що право на пересування не може обмежуватися без чіткого обґрунтування та підтвердження законних підстав для відмови. Рішення про відмову у перетині державного кордону має бути обґрунтованим із зазначенням причин відмови, а не просто з посиланням на закон про правовий режим воєнного стану. Відповідні висновки зробив Верховний Суд у складі колегії суддів КАС ВС в постанові від 12.11.2024 у справі №380/11916/22. Як зазначив Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: - чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктом адміністративного права, який видає такий акт; - розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; - чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; -чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства. Також загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
ІІ. Рух справи
Ухвалою від 13.01.2025 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.
Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.
ІІІ. Фактичні обставини справи
ОСОБА_1 , виконуючи умови договору перевезення вантажів №01102024 від 01.10.2024, умовами п. 1 якого встановлено, що позивач за письмовою заявкою (замовленням) замовника повинен прийняти та доставити ввірений його замовником вантаж в пункт призначення й видати його уповноваженій на отримання вантажу особі (отримувачу), а замовник зобов'язується оплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Зразок форми замовлення встановлюється у додатку № 1 до Договору, який є невід'ємною частиною договору. Сторони можуть змінювати форму заявки (замовлення).
На виконання умов договору сторони уклали заявку № 01 від 16/12/2024.
Відповідно до зазначеної заявки сторони погодили, що адреса завантаження Вантажу: морський порт міста Роттердам, Нідерланди (анг. Rotterdam, Netherlands); Адреса розвантаження Вантажу: м. Київ, вул. Садова, буд. 62; Дата завантаження Вантажу: 23-26 грудня 2024 року; Дата розвантаження Вантажу: 28-29 грудня 2024 року.
На виконання згаданого договору, замовник здійснив передплату у розмірі 23000,00гривень.
Позивач мав дозвільні документи на перевезення вантажу у тому числі і щодо міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом, що підтверджується відповідним Витягом Державної служби України з Безпеки на транспорті № 1124 від 04.12.2024 та Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.
22.12.2024 позивач прибув до пункту пропуску державного кордону "Смільниця" з метою перетину державного кордону України.
Рішенням від 22.12.2024 посадової особи ІНФОРМАЦІЯ_1 (ВЧ НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України позивачу відмовлено у виїзді з України, у зв'язку з тим, що позивачепід час дії правового режиму воєнного стану не підтвердив мету поїздки.
Не погоджуючись з рішенням відповідача про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України від 22.12.2024, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
IV. Позиція суду
Вирішуючи спір по суті, суд керується такими мотивами.
Згідно з частиною першою статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Отже, конституційне право особи вільно залишати територію України може бути обмежене законом. При цьому відповідний державний орган повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 № 1710-VI (надалі за текстом - Закон № 1710-VI).
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Закону № 1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів. Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Відповідно до частини третьої, четвертої статті 6 Закону № 1710-VI пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.
Частина перша статті 14 Закону № 1710-VI визначає, що громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина друга статті 14 Закону № 1710-VI).
Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право протягом одного місяця з дня прийняття відповідного рішення у передбаченому законом порядку оскаржити його до органу Державної прикордонної служби України вищого рівня або до адміністративного суду за місцем розташування відповідного органу (частина третя статті 14 Закону №1710-VI).
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв'язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII (надалі за текстом - Закон № 3857-XII).
Стаття 1 Закону № 3857-XII передбачає, що громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.
Частина перша статті 6 Закону № 3857-XII визначає підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України, що є загальними та функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.
Одним із таких правових режимів є правовий режим воєнного стану.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом № 2102-IX від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану в Україні продовжувався згідно з Указами Президента № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023. Указом Президента № 734/2023 від 06.11.2023, затвердженим Законом № 3429-IX від 08.11.2023, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 год. 30 хв. 16.11.2023 строком на 90 діб.
Пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» передбачено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Отже, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтею 33 Конституції України, а саме: щодо того, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII).
Стаття 1 Закону № 389-VIII визначає, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (стаття 2 Закону № 389-VIII).
Пунктом 6 частини першої статті 8 Закону № 389-VIII встановлено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів АРК, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному КМУ особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Частина друга статті 3 Закону № 3857-XII визначає, що Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Порядок перетинання громадянами України державного кордону визначений Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою КМУ від 27.01.1995 № 57 (надалі за текстом - Правила).
Пункт 2 Правил передбачає, що перетинання громадянами України державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю, за одним з документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, зокрема, паспорт громадянина України для виїзду за кордон. У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Відповідно до пунктів 2-6 Правил у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 таких Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах 2 і 3 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пункті 2-14 згаданих Правил.
Пункт 28 Правил № 57 визначає, що у разі введення в Україні воєнного стану пропуск водіїв, що здійснюють перевезення медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами для потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також населення України, через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за наявності відповідних рішень про виїзд за межі України.
Згідно з пунктом 29 Правил № 57 у разі введення в Україні воєнного стану пропуск через державний кордон водіїв транспортних засобів суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів та пасажирів автомобільним транспортом (далі - ліцензіати), здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за умови виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.
Інформація про водіїв, зазначених в абзаці першому цього пункту, вноситься до відповідної інформаційної системи, адміністратором якої є Укртрансбезпека, на підставі заявки ліцензіата.
Перетин державного кордону здійснюється особою, зазначеною в абзаці першому цього пункту, лише на транспортному засобі, який є засобом провадження господарської діяльності ліцензіата, повна маса якого становить 3500 кілограмів та більше.
Укртрансбезпека проводить перевірку інформації про транспортний засіб на основі даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, та вносить відповідні дані до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки.
На одному транспортному засобі державний кордон можуть одночасно перетинати:
два водії на вантажному транспортному засобі ліцензіата;
три водії на пасажирському транспортному засобі (автобусі) ліцензіата.
Особи, зазначені в абзаці першому згаданого пункту, можуть безперервно перебувати за кордоном не більше 60 календарних днів з дня перетину державного кордону.
У разі перевищення строків перебування осіб за кордоном, установлених цим пунктом, Укртрансбезпека може припинити доступ відповідного ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки на три місяці.
Рішення про припинення доступу ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки приймається комісією, до складу якої можуть залучатися представники Мінрозвитку та інших органів державної влади.
Рішення про припинення доступу ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки затверджується наказом Голови Укртрансбезпеки.
Наказ про припинення доступу ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки оприлюднюється наступного дня після його видання на офіційному веб-сайті Укртрансбезпеки та надсилається ліцензіату на електронну адресу (у разі наявності), що міститься в ліцензійній справі.
У разі непідтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, в перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль".
Як встановив суд, позивач мав дозвільні документи на перевезення вантажу, у тому числі і щодо міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом, що підтверджується відповідним витягом Державної служби України з Безпеки на транспорті № 1124 від 04.12.2024 та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.
Початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.
Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.
Тобто уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України під час процедури прикордонного контролю здійснюють лише перевірку документів наданих для перетину державного кордону, а також мету поїздки відповідно до пункту 29 Правил № 57.
Щодо змісту оскаржуваного рішення суд висновує таке.
Пункт 29 Правил № 57 містить норму, відповідно до якої у разі непідтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, у перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль".
Як уже зазначав суд, ОСОБА_1 , виконуючи умови договору перевезення вантажів №01102024 від 01.10.2024, у п. 1 якого визначено, що позивач повинен прийняти та доставити вантаж в пункт призначення й видати його уповноваженій на отримання вантажу особі (отримувачу).
Суд наголошує на тому, що позивач дотримався правил перетину державного кордону України, а інформація про нього наявна у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.
Крім того, з метою доведення необхідності перетинання кордону до звернення додавалися договорів перевезення вантажів №01102024 від 01.10.2024 та заявка № 01 від 16/12/2024.
Суд висновує про те, що згадані документи підтверджують мету поїздки.
Відповідач вказує у відзиві, що позивач при проходженні прикордонного контролю не орієнтувався з якою метою, куди, на який термін тощо прямує та плутався у свої свідченнях під час прикордонного контролю, позивачу було відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України у зв'язку з не підтвердженням мети прямування.
Однак, суд вказує, що зазначена мета підтверджується документами, які позивач надав представнику відповідача для перетину кордону.
Водночас, належних та достатніх доказів, які б підтверджували, що позивач при проходженні прикордонного контролю не орієнтувався з якою метою, куди, на який термін тощо прямує та плутався у свої свідченнях під час прикордонного контролю, відповідач суду не надав.
Суд акцентує увагу на тому, що рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про оборону України» з моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.
Відповідач не надав жодних доказів та не навів у документах по суті справи, які саме документи, які б посвідчували мету поїздки позивача, повинні були подані позивачем під час проходження прикордонного контролю.
Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто, наведення відповідним органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Невиконання відповідачем законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акту індивідуальної дії свідчить про його протиправність.
З урахуванням викладеного, суд висновує, що рішення відповідача від 22.12.2024 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 є протиправним, а тому таке необхідно скасувати.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
V. Судові витрати
Відповідно до положень статті 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд
позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22.12.2024 про відмову в перетинанні державного кордону України.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять)грн 20коп.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Гулик Андрій Григорович