про відмову у забезпеченні позову
12 вересня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/6245/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді НАУМЕНКА В.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій та рішень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач через свого представника 11.09.2025 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд:
- визнати протиправною та скасувати Довідку ВЛК № 2025-0725-1647-0869-0 від 25.07.2025р., якою визнано придатним до військової служби ОСОБА_1 ,
- зобов'язати ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_1 направити ОСОБА_2 на повторне проходження Військово-лікарської комісії з визначенням ступеня придатності позивача,
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо призову ОСОБА_1 на військову службу,
- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу.
До суду 12.09.2025 від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просить суд заборонити ВЧ НОМЕР_1 в особі її посадових осіб вчиняти дії щодо ОСОБА_1 , переміщувати за межі ВЧ НОМЕР_1 чи до будь-якої іншої військової частини/навчального центру, та/або до іншого місця служби до набрання законної сили рішення суду у цій справі.
Відповідно до частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною першою статті 153 КАС України, заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
За приписами частини першої статті 154 КАС України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа.
Заява про забезпечення позову ОСОБА_1 подана на наступний день після подання позовної заяви.
Враховуючи наявні у матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про можливість розгляду заяви про забезпечення позову без участі сторін.
Вирішуючи по суті заяву про забезпечення позову, суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно частини 1 статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Відповідно до частини 2 статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, законодавцем визначено чіткі підстави, за наявності яких допустимо вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
Із системного аналізу вимог наведених статей вбачається, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, безпосередньо пов'язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення. До того ж, забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту заявнику до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Вирішуючи питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, суд зазначає, що підстави, визначені статтею 150 КАС України є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти.
Крім того, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Слід зазначити, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 19.06.2018 (справа №826/9263/17, адміністративне провадження №К/9901/44796/18).
Вирішуючи подану позивачем заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Так, з наданих до позову та заяви матеріалів вбачається, що за спірним висновком ВЛК від 25.07.2025 року позивач придатний до військової служби, у подальшому був мобілізований та зарахований до особового складу військової частини.
Разом з тим вимоги позивача обґрунтовані тим, що фактично військово-лікарською комісією медичний огляд ОСОБА_1 не проводився, оскільки не враховані наявні проблеми зі здоров'ям позивача, а довідка від 25.07.2025 року №2025-0725-1647-0869-0 щодо придатності до військової служби ОСОБА_1 сформована протиправно та має бути скасована.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 року у справі №800/521/17 дійшла висновку та зазначила, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.
Прийняття рішення про забезпечення позову доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля та витрати для відновлення прав та інтересів позивача або є очевидними ознаками протиправності оскаржуваного рішення та порушення прав позивача цим рішенням.
Водночас заявником для вжиття заходів забезпечення позову не вказано жодної обставини, що може виникнути за час розгляду справи та порушить чи ускладнить відновлення прав та інтересів позивача у випадку визнання їх судом порушеними та не надано доказів, з яких би суд міг пересвідчитись про можливість існування таких підстав.
Також, позивачем не вказано обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам та інтересам позивача, які б унеможливили захист його прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.
В матеріалах справи відсутні докази та підтвердження того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Надаючи оцінку доводам позивача про очевидність ознак протиправності оскаржуваного рішення, суд зазначає, що клопотання не містить в собі жодних відомостей про такі обставини.
Суд наголошує, що інститут забезпечення позову є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Таким чином, доводи заявника базуються виключно на припущеннях та не доведені належними доказами.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17.
Наведені заявником доводи й аргументи про протиправність рішення ВЛК не є достатніми та переконливими для висновку про наявність очевидної протиправності та необхідність застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими статтями 150-151 Кодексу адміністративного судочинства України. Заявником не обґрунтовано наявність інших підстав для вжиття заходів забезпечення позову та не надано доказів, з яких би суд міг пересвідчитись про можливість існування таких підстав.
Таким чином, на час розгляду судом заяви суд не вбачає в оскаржуваному рішенні ознак можливої небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача; суду не доведено неможливість захисту прав позивача без вжиття таких заходів; не доведено, що для відновлення прав необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Крім цього, як зазначалось судом, представник позивача просить суд забезпечити позов шляхом заборони ВЧ НОМЕР_1 в особі її посадових осіб вчиняти дії щодо ОСОБА_1 , переміщувати за межі ВЧ НОМЕР_1 чи до будь якої іншої військової частини/навчального центру, та або до іншого місця служби до набрання законної сили рішенням суду.
Разом з тим, згідно пункту 10 частини 3 статті 151 КАС України, не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Такі положення КАС України узгоджуються з нормами Дисциплінарного Статуту ЗСУ, відповідно до частини 1 статті 1 якого військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України; а згідно частини 6 статті 5 Дисциплінарного Статуту ЗСУ, право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.
Отже, забезпечення позову у спосіб, запропонований позивачем, прямо суперечить як нормам КАС України, так і вимогам спеціального законодавства, що регулює спірні правовідносини.
Таким чином забезпечення адміністративного позову в спосіб, зазначений заявником, не відповідає критеріям розумності, обґрунтованості і адекватності, збалансованості інтересів учасників вказаних правовідносин та не відповідає інституту забезпечення позову в адміністративному процесі.
Відтак, заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 150, 151, 243, 248, 256, 293-297 КАС України, суд, -
У задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 КАС України та може бути оскаржена за правилами, встановленими статтями 295-297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО